Постанова

від 06.06.2024 по справі 290/260/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

м. Київ

справа № 290/260/22

провадження № 61-2823св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Романівська селищна рада Житомирської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:державний нотаріус Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області Назарець Дмитро Володимирович, селянське (фермерське) господарство «Шанс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Романівського районного суду Житомирської області у складі судді Кірічука М. М. від 06 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М.,

Коломієць О. С., від 26 грудня 2023 року,і виходив з наступного.

Основний зміст позовних вимог

1. У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Романівської селищної ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області

Назарець Д. В., СФГ «Шанс», про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та довідки сільської ради.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 28 вересня 2004 року до Романівської районної державної адміністрації Житомирської області звернулися 24 власники земельних часток (паїв) із заявою про виділення їм земельних паїв єдиним масивом на суміжних полях з метою передачі їх в оренду СФГ «Шанс». Розпорядженням голови Романівської РДА Житомирської області від 06 квітня 2005 року йому було надано дозвіл на розробку технічної документації з передачі у спільну власність земельних часток (паїв) громадянам Вільшанської сільської ради на землях реформованого КСП «Маяк». Рішенням Романівської РДА Житомирської області № 229 від 13 червня 2006 року заява пайовиків була задоволена і затверджена замовлена ними у землевпорядної організації технічна документація. Відповідно до кількості сертифікатів на земельні паї та площі земельних паїв пайовикам було виділено земельні паї масивом загальною площею 66, 7269 га, який складається з двох земельних ділянок, а саме земельної ділянки площею 50, 4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, і земельної ділянки площею 16, 3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 844350, виданим 28 листопада 2006 року, без виділення кожному пайовику земельної частки в натурі.

3. Вказував, що оскільки на дату винесення Романівською РДА Житомирської області рішення він мав відповідні повноваження від імені пайовиків, у тому числі ОСОБА_3 , тому державний акт на право приватної власності на земельні ділянки було виготовлено на його ім`я. Вважав, що вони з ОСОБА_3 стали співвласниками вказаної земельної ділянки.

4. У 2006 році ОСОБА_3 померла. Протягом шести місяців після її смерті до нього як до співвласника з повідомленням про прийняття спадщини ніхто не звертався і не повідомляв про її смерть. Вважає, що ОСОБА_3 втратила право власності на свою частку земельної ділянки.

5. У березні 2021 році йому стало відомо, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняла її племінниця ОСОБА_2 , яка не входила до складу сім`ї на день смерті ОСОБА_3 , не проживала з нею за однією адресою, тому не могла прийняти спадщину після смерті останньої. Свідоцтва про право на спадщину видані ОСОБА_2 на підставі статті 1265 ЦК України.

6. Вважає, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину у встановлений законом строк, адже заява про прийняття спадщини була подана нею у 2019 році, через 13 років після смерті спадкодавця. На підтвердження прийняття спадщини ОСОБА_2 надала довідку Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, в якій зазначено, що вона на день смерті спадкодавця входила до складу її сім`ї. Позивач вважав недійсними вказані свідоцтва про право на спадщину на підставі статті 230 ЦК України, оскільки відповідачка надала нотаріусу довідку з некоректними відомостями.

7. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив: визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, які видані державним нотаріусом Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області Назарцем Д. В. 18 березня 2021 року після смерті ОСОБА_3 на 1/24 ідеальну частину земельної ділянки, площею 16, 3051 га (кадастровий номер 1821481000:15:000:0125) та на 1/24 ідеальну частину земельної ділянки площею 50, 4218 га (кадастровий номер 1821481000:13:000:0002) на ім`я ОСОБА_2 ; визнати недійсною довідку Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області про склад сім`ї ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Романівського районного суду Житомирської області

від 06 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не наданого жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_2 не мала права на отримання спадщини після смерті своєї двоюрідної баби ОСОБА_3 , не підтверджено, що видачею свідоцтв про право на спадщину порушено його права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2023 року - без змін.

11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки спірні свідоцтва про право на спадщину за законом видані ОСОБА_2 як спадкоємиці за законом. Водночас права позивача, з урахуванням визначених часток співвласників земельних ділянок, не порушені. Крім цього, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що скасування вказаних свідоцтв про право на спадщину за законом не вплине на права позивача, оскільки не змінить частки у праві власності на спірні земельні ділянки.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

12. 21 лютого2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами

норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що

суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування

норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 рокуу справі № 2-3632/11, від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19, від 14 квітня 2021 рокуу справі № 205/2102/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Крім того зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Заявник стверджує, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину порушують його права, оскільки він є співвласником земельних ділянок, частину яких (1/24 ідеальні частини) успадкувала відповідачка.

15. На думку заявника, суди дійшли неправильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті спадкоємця, вона ніколи не проживала із спадкодавцем. Відомості, які відображені у довідці Вільшанської сільської ради Романівського району щодо входження відповідачки до складу сім`ї спадкодавця, не відповідають дійсності, суперечать відомостям про фактичну реєстрацію місця проживання згідно з паспортними даними ОСОБА_2 .

16. Згідно з доводами касаційної скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, при вирішенні спору спір вийшов за межі заявлених позовних вимог і фактично встановив факт постійного проживання відповідачки із спадкодавцем на підставі неналежних доказів. ОСОБА_2 на підставі положень частини першої статті 1272, статті 1270 ЦК України вважається такою, що спадщину не приняла, а тому оскаржувані свідоцтва підлягають визнанню недійсними.

17. Позивач вказує, що відповідно до статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, тобто не змінюються, але це не свідчить про те, що скасування оспорюваних свідоцтв про право на спадщину не вплине на його права та законні інтереси. Вважає, що спадщина має бути визнана відумерлою та перейти у власність територіальної громади.

18. Заявник вказує, що отримавши свідоцтва про право на спадщину,

ОСОБА_2 уклала договір оренди земельних ділянок з ТОВ «Агро-Регіон Любар» без виділення своїх часток із спільної часткової власності, чим порушила право, надане їй та іншим співвласникам, визначене частиною першою статті 358 ЦК України, згідно з якою на договори оренди з іншим орендарем потрібна згода всіх співвласників. Також її діями порушено інтереси орендаря СФГ «Шанс».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 290/260/22.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

20. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - Борисова Л. В. вказує, що суди дійшли правильних та обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав. Позивач не довів, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування земельних ділянок після смерті її двоюрідної баби. ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті своєї двоюрідної баби на законних підставах, що не спростовано позивачем. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не вказав, яке саме право було порушено внаслідок спадкування.

21. Також представник відповідачки ОСОБА_2 - Борисова Л. В. просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 800 грн, а також поновити (продовжити) строк на подання відзиву, оскільки ухвалу Верховного Суду про відкриття провадження у справі від 14 березня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку не отримувала, а про існування касаційної скарги стало відомо з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень. Копію касаційної скарги було отримано після звернення представника ОСОБА_2 - Борисової Л. В. через підсистему «Електронний суд».

22. Із урахуванням зазначених доводів та статті 127 ЦПК України, слід прийняти поданий відзив до розгляду, продовживши строк для його подання до 17 травня 2024 року, дати подання відзиву.

23. 26 травня 2024 року ОСОБА_1 до Верховного Суду подано клопотання, у якому він наголошує на зловживанні процесуальними права зі сторони відповідачки, просить вимоги касаційної скарги задовольнити, оскільки судові рішення прийнятті на підставі неналежних доказів. Також ОСОБА_1 просить постановити окрему ухвалу щодо порушення адвокатом Борисовою Л. В. вимог законодавства України. Зменшити у половину стягнення судових витрат під час розгляду справи в касаційному провадженні у зв`язку з невеликим обсягом наданих адвокатом Борисовою Л. В. послуг та незначною ціною позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

25. На день смерті спадкодавиця була зареєстрована по АДРЕСА_1 . До складу сім`ї входила ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується записами в погосподарській книзі № 3 за 2006-2010 роки Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області (особовий рахунок НОМЕР_2 , адреса домогосподарства АДРЕСА_1 ).

26. Відповідно до спадкової справи № 211/2019, заведеної після смерті ОСОБА_3 , інших спадкоємців, які прийняли спадщину, крім ОСОБА_2 немає.

27. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня

2019 року у справі № 761/33069/18 встановлено факт, що ОСОБА_2 є двоюрідною онукою ОСОБА_3 .

28. Згідно з копіями свідоцтв про право на спадщину за законом, які видані державним нотаріусом Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області Назарецем Д. В. 18 березня 2021 року, ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 успадкувала 1/24 ідеальну частину земельної ділянки площею 16, 3051 га (кадастровий номер 1821481000:15:000:0125) та 1/24 ідеальну частину земельної ділянки площею 50,4218 га (кадастровий номер 1821481000:13:000:0002).

29. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 844350 від 28 листопада 2006 року ОСОБА_3 належало на праві власності 1/24 ідеальна частина земельної ділянки площею 16,3051 га (кадастровий номер 1821481000:15:000:0125) та 1/24 ідеальна частина земельної ділянки площею 50,4218 га (кадастровий номер 1821481000:13:000:0002), розташованих у с. Вільха Романівського району Житомирської області.

Позиція Верховного Суду

30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

31. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

34. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

35. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

36. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

37. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

38. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

39. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

40. Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

41. Згідно із частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

42. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

43. Стаття 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

44. Частиною першою статті 1265 ЦК України встановлено, що у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

45. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

46. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня

2019 року у праві № 761/33069/18 встановлено факт, що ОСОБА_2 є двоюрідною онукою ОСОБА_3 .

47. Згідно з частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

48. Відповідно до статі 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

49. Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

50. Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

51. Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

52. Оспорювати свідоцтво про право на спадщину може особа, яка має право на спадщину (стаття 1301 ЦК України), а витребувати спадкове майно вправі спадкоємець (тобто особа, статус спадкоємця якого підтверджений), що прийняв спадщину (статті 1296, 1298 ЦК України). Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року справі № 206/851/23 (провадження № 61-2308св24).

53. У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

54. За частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

55. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Водночас, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Переважне право співвласника на придбання частки виникає лише у випадку продажу частки іншим співвласником.

56. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які маютьзначення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

57. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

58. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи підстави позову й вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів порушення його прав оспорюваними свідоцтвами про право на спадщину за законом, які видані державним нотаріусом Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області Назарцем Д. В. 18 березня

2021 року після смерті ОСОБА_3 на 1/24 ідеальну частину земельної ділянки, площею 16, 3051 га (кадастровий номер 1821481000:15:000:0125) та на 1/24 ідеальну частину земельної ділянки площею 50, 4218 га (кадастровий номер 1821481000:13:000:0002) на ім`я ОСОБА_2 .

59. Спадкування частки співвласника відбувається у загальному порядку.

60. Судами встановлено, що ОСОБА_2 мала права на спадкування після смерті своєї двоюрідної баби ОСОБА_3 , а права позивача не можуть вважатися порушеними.

61. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що доводи позивача фактично зводяться до спору щодо порядку використання земельної ділянки, яка знаходиться у спільній часткові власності, зокрема передачі в оренду успадкованих частин земельних ділянок. Ці обставини не свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

62. Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

63. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог

64. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі.

65. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

66. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

67. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

68. Згідно з частиною другою статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

69. Заявником не наведено об`єктивних доводів відносно того, що під час розгляду цієї справи, зокрема у суді касаційної інстанції, представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Борисова Л. В. діяла недобросовісно з порушенням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,а також Правил адвокатської етики, що перешкоджало здійсненню правосуддя і свідчило про неналежне виконання нею професійних обов`язків адвоката, зловживання процесуальним правами.

70. Окрім зазначеного, у поданому відзиві на касаційну скаргу заявлено про понесення витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 10 800 грн.

71. На підтвердження понесених судових витрат суду надано у копіях: договір про надання правової допомоги № 42 від 01 липня 2021 року; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року; додаток № 4 до договору про надання правової допомоги № 42 від 01 липня 2021 року з розрахунком вартості наданих адвокатом послуг у розмірі 10 800 грн; квитанцію видану адвокатом Борисовою Л. В. щодо сплати ОСОБА_2 вартості наданих послуг у розмірі 10 800 грн.

72. Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

73. Позивач заперечував щодо розміру витрат на правничу допомогу, просив вказану суму зменшити вдвічі, вказував визначені представником відповідача витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними та необ`єктивними. Вказана справа не є складною для вирішення.

74. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

75. Ураховуючи викладене, заперечення ОСОБА_1 щодо заявленого розміру понесених витрат на правничу допомогу, складність справи, фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи та характер наданих послуг (складання відзиву на касаційну скаргу), колегія судів касаційної інстанції вважає розумним й добросовісним розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_7 з ОСОБА_1 ,

у сумі 5 000 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Романівського районного суду Житомирської області Києва

від 06 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 26 грудня 2023 року залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені нею при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович