Ухвала

від 06.06.2024 по справі 290/260/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 червня 2024 року

м. Київ

справа № 290/260/22

провадження № 61-2823ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Лілія Вікторівна, на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у цивільній справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Романівської селищної ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області Назарець Дмитро Володимирович, селянське (фермерське) господарство «Шанс», про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та довідки сільської ради,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Романівської селищної ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області Назарець Д. В., СФГ «Шанс», про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та довідки сільської ради.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року апеляційну скаргуОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2023 року залишено без змін.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 02 квітня

2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення

задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1

витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

05 червня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Л. В., через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 18 600 грн.

Касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження.

ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Л. В., порушено клопотання

про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення

з посиланням на те, що копію додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року отримано адвокатом Борисовою Л. В. лише 15 травня 2024 року, на підтвердження чого надано докази (копія супровідного листа, конверту, трекінгу).

У відповідності до положень частин першої та другої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску

з інших поважних причин.

Клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Л. В., про поновлення строку на касаційне оскарження додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року підлягає задоволенню, оскільки обставини, на які посилається заявниця, свідчать про поважність причин його пропуску.

Підставами касаційного оскарження додаткової постанови апеляційного суду заявниця зазначає порушення норм процесуального права, посилається на те,

що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків

щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 рокуу справі №922/445/19, від 02 грудня 2020 рокуу справі № 317/1209/19, від 22 січня 2021 рокуу справі №925/1137/19, від 03 лютого 2021 рокуу справі

№ 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 рокуу справі № 753/1203/18, від 23 березня 2023 рокуу справі № 824/79/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України),

а також, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених у касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, отримати відшкодування у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Водночас частиною третьою статті 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними, допустимими і достатніми доказами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 суд дійшов висновку, що загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу були предметом правової оцінки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, стороною відповідачки заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 18 600 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення щодо вирішення питання про стягнення

з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу,

суд апеляційної інстанції врахував критерії обґрунтованості, реальності, необхідності й пропорційності витрат, обставини та результат розгляду справи, складність справи, обсяг наданих послуг і дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового відшкодування таких витрат за рахунок позивача у розмірі 5 000 грн.

Також судом враховано клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, не свідчать про те, що при визначенні розміру витрат на правову допомогу, яка підлягають відшкодуванню на користь відповідачки у цій справі, суд апеляційної інстанції порушив критерії обґрунтованості, реальності, розумності та пропорційності.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Згідно з приписамипункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Викладені ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Л. В., у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права або неузгодженість висновків апеляційного суду з правовими висновками Верховного Суду, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга

ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Л. В., на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року не може вважатись обґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною другою статті 390, частинами першою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Лілія Вікторівна, про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Борисова Лілія Вікторівна, на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у цивільній справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Романівської селищної ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Романівської державної нотаріальної контори в Житомирській області Назарець Дмитро Володимирович, селянське (фермерське) господарство «Шанс», про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та довідки сільської ради - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович