Ухвала

від 03.06.2024 по справі 728/1905/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 728/1905/16-ц

провадження № 61-3757сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - керівник Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави,

відповідачі: Тиницька сільська рада Бахмацького району Чернігівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області

від 16 квітня 2020 року у складі судді Пархоменка П. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Губар В. С.

у справі за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави до Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2016 року керівник Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (далі - Тиницька сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Тиницької сільської ради

від 18 червня 2003 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1686 га, та в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , загальною

площею 0,6682 га;

- визнати недійсним державний акт серії IV-ЧН № 026956 на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним державний акт серії IV-ЧН № 026958 на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про відчуження земельної ділянки площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради;

- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , про відчуження земельної ділянки площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0266,

площею 0,124 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0267, площею 0,0446 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0281, площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0282, площею 0,0415 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0283, площею 0,1267 га.

Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки розташовані в межах охоронної зони пам`яток архітектури XVIII століття «Скарбниця» та «Будинок Кочубея з парком», тому сільською радою при прийнятті рішення від 18 червня 2003 року про передачу у власність вказаних ділянок були допущені порушення статей 83, 84, 150 ЗК України та статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки землі комунальної власності історико-культурного призначення є особливо цінними землями і не можуть передаватися у приватну власність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суди переглядали справу неодноразово.

Бахмацький районний суд Чернігівської області рішенням від 01 листопада 2016 року у задоволенні позову керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави відмовив.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельні ділянки, які були передані Тиницькою сільською радою у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а в подальшому відчужені ними ОСОБА_1 , розташовані у межах зони охорони пам`яток архітектури XVIII століття «Скарбниця» та «Будинок Кочубея з парком» і є землями історико-культурного призначення, а тому у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю викладених у позовній заяві обставин.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 27 лютого 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області відхилив, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 листопада 2016 року залишив без змін.

Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд постановою від 13 листопада 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області задовольнив частково. Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки інформації Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації від 25 травня та від 12 липня 2016 року, інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 лютого 2017 року, за змістом яких спірні земельні ділянки розташовані у межах охоронної зони пам`ятника архітектури; паспорту охоронної зони пам`яток архітектури від 19 вересня 1983 року та плану-схемі, з яких чітко вбачаються межі охоронної зони пам`яток архітектури, не мотивували, чому вони їх не беруть до уваги.

Суди не перевірили, чи погоджувала сільська рада передачу спірних земельних ділянок з органами охорони культурної спадщини. Крім того, суди не дали відповідь на доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту села Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, не перевірили, чи відповідають ці доводи дійсності, чи мала сільська рада право розпоряджатися цими земельними ділянками.

З урахуванням наведеного суди дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Бахмацький районний суд Чернігівської області рішенням від 16 квітня 2020 року позов керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави задовольнив.

Визнав незаконним та скасував рішення Тиницької сільської ради від 18 червня 2003 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1686 га, та в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,6682 га.

Визнав недійсним державний акт серії IV-ЧН № 026956 на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_2

Визнав недійсним державний акт серії IV-ЧН № 026958 на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_3

Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про відчуження земельної ділянки, площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д. О.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , про відчуження земельної ділянки, площею 0,88 га, що знаходиться на території Тиницької сільської ради, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д. О.

Витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0266, площею 0,124 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0267,

площею 0,0446 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0281, площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0282, площею 0,0415 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0283, площею 0,1267 га.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що земельні ділянки, які були надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваним рішенням сільської ради, розташовані на території охоронної зони пам`яток архітектури національного значення «Скарбниця» та «Будинок Кочубея з парком», що, серед іншого, підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 лютого 2017 року.

Також вказані земельні ділянки використовуються ОСОБА_1 без погодження із відповідними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, всупереч їх цільового призначення, що підтверджує незаконність відчуження земельних ділянок.

Суд зазначив, що неправомірність рішення органу місцевого самоврядування щодо передання земельної ділянки має наслідком незаконність подальшого оформлення права власності на неї та недійсність договорів купівлі-продажу такої земельної ділянки.

Крім того, встановивши, що спірні земельні ділянки вибули із володіння власника поза його волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого поза межами його компетенції, яке визнано незаконним, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що позивач має право витребувати спірні ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України). У цьому випадку загальний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування збереження культурної спадщини переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності ОСОБА_1 .

Суд не встановив підстав для відмови у задоволенні позову через сплив позовної давності, про застосування якої заявив ОСОБА_1 , вказавши, що органам прокуратури стало відомо про факт порушення сільською радою вимог земельного законодавства лише у липні 2016 року, а саме після отримання листа Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації від 12 липня 2016 року № 05-09/422. Таким чином, звернувшись до суду з цим позовом 05 серпня 2016 року, прокурор не пропустив загальну позовну давність у три роки.

Чернігівський апеляційний суд постановою від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2020 року - без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_4 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточненьпросить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування статей 330, 387, 388 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим,

що у статті 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього.

Вважає, що він є добросовісним набувачем, який на підставі приписів статті

330 ЦК України набув право власності на майно за відплатними договорами,

бо не знав і не міг знати, що Тиницька сільська рада не має права ним розпоряджатися, зокрема передавати спірні земельні ділянки у володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Вважає, що суди помилково застосували реституцію і віндикацію одночасно.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельні ділянки, які були передані Тиницькою сільською радою у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , розташовані у межах зони охорони пам`яток архітектури XVIII століття «Скарбниця» та «Будинок Кочубея з парком» і є землями історико-культурного призначення.

Вказує, що втручання у його майнові права без будь-якої компенсації поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року керівник Ніжинської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. ухвалою від 13 липня 2021 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бахмацького районного суду Чернігівської області.

26 липня 2021 року справа № 728/1905/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Заступник керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду розпорядженням від 19 січня 2023 року призначив повторний автоматизований розподіл цієї справи між суддямиу зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній з вагітністю та пологами.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справа № 728/1905/16-ц передана

судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 вересня 2023 року зупинив провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23).

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 квітня 2024 року поновив касаційне провадження, справу призначив до судового розгляду.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 квітня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Петров Є. В.,

(суддя-доповідач), Грушицький А. І., Литвиненко І. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 01 травня 2024 року справу передав на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21 (провадження № 61-3305св22) та від 17 травня 2023 року у справі № 748/1335/20 (провадження № 61-11516св22) про те, що ефективним способом захисту права держави на земельні ділянки історико-культурного призначення є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказує, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння».

Крім того, у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 355/1177/17, від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20, від 14 червня 2022 року у справі № 910/9381/20, від 24 травня 2023 року у справі № 916/3698/20 вказано, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:

а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів, безумовно, одним із таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц розмежувала способи захисту у позовах стосовно земель водного та лісового фонду. При цьому висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення у державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед їх розташуванням, що вказує на неможливість виникнення приватного власника, а тому, на думку колегії суддів, такі висновки не можуть бути застосовані до земельних ділянок

історико-культурного призначення.

З урахуванням викладеного колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що у разі, коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість, як у справі, що розглядається, так і у справах № 557/303/21 і № 748/1335/20) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки історії, археології та архітектури, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У процесі підготовки справи до розгляду Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила обставини, які унеможливлюють розгляд справи об`єднаною палатою.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Так, відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Отже, необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступлення може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Так, у справах № 557/303/21 і № 748/1335/20, від висновків у постановах Верховного Суду у яких колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду пропонує відступити, предметом спору є землі, на яких розташовані пам`ятки археології, та які, в силу приписів статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність, а перехід права володіння ними громадянами чи юридичними особами є неможливим.

Водночас, у справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, керівник Бахмацької місцевої прокуратури наявність підстав для задоволення позову обґрунтовував тим, що спірні земельні ділянки розташовані в межах охоронної зони пам`яток архітектури, а їх передача у приватну власність відбулась із порушенням відповідних законодавчих норм.

З наведеного вище вбачається відсутність подібності спірних правовідносин у справі, що переглядається, та у справах, від висновків Верховного Суду у яких пропонується відступити в ухвалі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати. Зазначене пояснюється розташуванням на землях історико-культурного призначення різних пам`яток - об`єктів культурної спадщини, що відрізняються специфікою правового регулювання порядку їх відчуження.

У зв`язку з наведеним Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, а справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Повернути справу 728/1905/16-ц за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави до Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню

не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький Судді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська