Ухвала

від 17.06.2024 по справі 240/32993/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відкриття касаційного провадження

17 червня 2024 року

м. Київ

справа №240/32993/23

адміністративне провадження №К/990/22093/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року

у справі №240/32993/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10"

до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЦЗ-115/ЖИ/а-7 від 06 листопада 2023 року, якою накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" штраф у розмірі 20100,90 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці 07 червня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення абзацу 7 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).

У касаційній скарзі відповідач також наголошує, що судами першої і апеляційної інстанцій безпідставно не застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20 та від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23.

Відповідач вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що положення Порядку №509 на момент виникнення спірних правовідносин не передбачали такої підстави для накладення штрафу як складення акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування. Тобто, акт про неможливість проведення інспекційного відвідування, як доказ інкримінованого порушення, який став підставою для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, складений поза межами правового регулювання, що є достатньою і самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі такого акта.

Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Порядку №509 після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19 протиправною та нечинною постанови КМУ №823, якою серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування.

На думку відповідача відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування Порядку №509 призводить до юридичної невизначеності при прийнятті рішення про накладення штрафу на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування, тому розгляд цієї справи судом касаційної інстанції має виняткове значення для Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та становить значний інтерес для Держпраці, її територіальних органів та суб`єктів господарювання.

Так, у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23, зазначено, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 КАС України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.

Водночас, скаржник наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20, у якому зазначено, що саме по собі складання посадовими особами відповідача акта про неможливість проведення інспекційного відвідування через відсутність посадових осіб об`єкта інспектування за своїм місцезнаходженням або через ненадання документів, вимогу про надання яких суб`єктом господарювання не отримано з незалежних від нього причин, без виявлення ознак перешкоджання об`єктом відвідування проведенню інспекційного відвідування, не може вважатись самостійною підставою для притягнення позивача до відповідальності за абзацом 7 частини другої статті 265 КЗпП України. Однак, з`ясовуючи поінформованість особи про проведення перевірки, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії не можуть бути підставою для скасування постанови.

Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, з метою з`ясування правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України, пункту 2 Порядку №509, а також перевірки необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20 та від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23.

Верховний Суд також зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі №240/32993/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії.

2. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

3. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

4. Роз`яснити учасникам справи, що у разі не виконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 149 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа