Постанова

від 12.06.2024 по справі 2о-64/07

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 2о-64/07

провадження № 61-8243св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації, Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту належності їй права власності на нерухоме майно, заінтересовані особи: Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації, Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року в складі колегії суддів Мацунича М. В., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту належності їй права власності на нерухоме майно.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року задоволено заяву ОСОБА_1 та визнано факт права приватної власності на нерухоме майно, що складається із: телятника розміром 34/100 частин під літерою Б-1; складу у цілому під літерою В; складу у цілому під літерою Г; складу у цілому під літерою Д; рампи у цілому під літерою Д-1; складу у цілому під літерою Е; вагової у цілому під літерою Є; кролятника у цілому під літерою Ж; складу у цілому під літерою З; складу у цілому під літерою И, яке розташоване на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

У липні 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року.

Подаючи апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі в розгляді справи, ОСОБА_2 стверджувала, що частина належної їй будівлі свинарника, що розташована на АДРЕСА_1 , яка згідно з технічними документами знаходиться у власності ОСОБА_1 і значиться як підсобне приміщення, в оспорюваному рішенні суду першої інстанції значиться як телятник розміром 34/100 частин під літерою Б-1. За цих обставин ОСОБА_2 вважала, що оспорюване рішення місцевого суду порушує її право власності на частину належної їй будівлі свинарника.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року закрито.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не довела тих обставин, на які посилалася у поданій у цій справі апеляційній скарзі, зокрема, що їй та ОСОБА_1 було відчужено частково одне й те ж майно, а саме 34/100 частини будівлі свинарника/корівника. ОСОБА_2 не довела факту порушення її прав ухваленим у цій справі рішенням суду першої інстанції під час вирішення вимог заяви про встановлення факту належності права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

29 травня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року в цій справі, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

ОСОБА_2 указує на те, що частина належної їй будівлі свинарника, що розташована на АДРЕСА_1 , яка згідно з технічними документами знаходиться у власності ОСОБА_1 , значиться як підсобне приміщення, а в оспорюваному рішенні суду першої інстанції записана як телятник розміром 34/100 частин під літерою Б-1.

Суд апеляційної інстанції указав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали різні об`єкти нерухомого майна, які зареєстровані за різними адресами. Однак апеляційний суд залишив без уваги те, що своє майно ОСОБА_1 відчужила і остаточним його власником є її дочка ОСОБА_4 , яка згодом звернулася до ОСОБА_2 із позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності на нерухоме майно, мотивуючи свої вимоги тим, що остання вчиняє перешкоди у здійсненні права власності щодо належної ОСОБА_4 нежитлової будівлі площею 176,9 кв.м, літера Б, 34/100 телятника, розташованої на АДРЕСА_1 . Визнання судом першої інстанції в порядку окремого провадження у цій справі факту права приватної власності на нерухоме майно, що складається, зокрема, з телятника розміром 34/100 частин під літерою Б-1 порушує права ОСОБА_2 на належне їй майно, у зв`язку із чим висновок суду апеляційної інстанції у цій справі про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 є помилковим.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Установлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи щодо права ОСОБА_2 на подання апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 придбали окремі об`єкти нерухомого майна на підставі окремих договорів купівлі-продажу майна на аукціоні у коопзаготпромторгу Рахівської райспоживспілки.

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 грудня 2003 року придбала у коопзаготпромторгу Рахівської райспоживспілки нерухоме майно, яке розташоване на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 придбала та отримала від коопзаготпромторгу Рахівської райспоживспілки нерухоме майно, яке розташоване на АДРЕСА_1 , а саме: склад-навіс № 1, площею 377,4 кв. м; склад-навіс № 2, площею 459,0 кв. м та свинарник площею 445,5 кв. м.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 березня 2004 року придбала у коопзаготпромторгу Рахівської райспоживспілки нерухоме майно, яке розташованоена АДРЕСА_1 , зокрема будівлю корівника.

ОСОБА_1 придбала та отримала від коопзаготпромторгу Рахівської райспоживспілки нерухоме майно, а саме: 34/100 частини будівлі телятника під літерою Б-1; склади у цілих частинах під літерами В, Г6, Д, Е, З та И; рампу в цілому під літерою Д; вагову у цілому під літерою Є; кролятник у цілому під літерою Ж, яке розташовано на АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції указав, що придбані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкти нерухомого майна мають різні назви, площі та адреси їх розміщення.

Також апеляційний суд указав, що достовірно встановити, який саме перелік майна було відчужено коопзаготпромторгом Рахівської райспоживспілки набувачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не є можливим, оскільки усі первинні документи, книги обліку та вся документація знищені внаслідок зсуву, який стався 11 лютого 2007 року, що підтверджується довідкою за № 08 від 15 березня 2022 року, виданою тимчасово виконуючим обов`язки директора Рахівського коопзаготпромторгу ОСОБА_5 .

Крім того, встановлено, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2004 року, яке набрало законної сили 17 січня 2005 року, визнано дійсним договір купівлі-продажу складських приміщень від 09 грудня 2003 року, укладений між коопзаготпромторгом Рахівської райспоживспілки та ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є частково прийнятними з огляду на таке.

Однією із основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України).

Реалізація цього права здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» («Де Жуфре де ла Прадель проти Франції») від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Отже, відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 712/13890/15 (провадження № 61-6202св21), від 15 вересня 2023 року у справі № 756/9793/20 (провадження № 61-5524св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 461/2451/22 (провадження № 61-291св24).

З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Отже, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи впливає оскаржуване судове рішення безпосередньо на інтереси та (або) обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на інтереси та (або) обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 142/206/21 (провадження № 61-17098св23), від 01 травня 2024 року у справі № 520/548/18 (провадження № 61-2079св24).

Закриваючи апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції обмежився виключно висновком про те, що об`єкти нерухомого майна, право власності на які визнано відповідно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , мають різні назви, площі та адреси їх розташування, а достовірно встановити, який саме перелік майна було відчужено коопзаготпромторгом Рахівської райспоживспілки набувачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є можливим, оскільки усі первинні документи, книги обліку та вся документація знищені внаслідок зсуву, який стався 11 лютого 2007 року.

Проаналізувавши досліджені судом апеляційної інстанції матеріали справи та врахувавши доводи учасників цієї справи, колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок апеляційного суду передчасним.

Так, під час звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту права власності ОСОБА_1 на зазначене нею спірне майно, остання надала суду технічну документацію (а. с. 4-14), а також договір купівлі-продажу від 30 березня 2004 року (а. с. 15).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 березня 2004 року продавець (коопзаготпромторг Рахівської райспоживспілки) зобов`язався передати у власність покупця ( ОСОБА_1 ), зокрема, приміщення корівника. Згідно з експлікацією (таблиця, в якій вказується перелік усіх приміщень і кімнат будівлі, їх назви, призначення та площі) з технічного паспорта ОСОБА_1 володіє виробничим будинком «корівник - 34/100 част. (літ. Б)», який має площу 176,90 кв. м (а. с. 7).

Під час звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду ОСОБА_2 надала суду технічну документацію (а. с. 78-82) та договір купівлі-продажу від 09 грудня 2003 року (а. с. 84).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 грудня 2003 року продавець (коопзаготпромторг Рахівської райспоживспілки) зобов`язався передати у власність покупця ( ОСОБА_2 ), крім іншого, приміщення свинарника.

Згідно з експлікацією (таблиця, в якій вказується перелік всіх приміщень і кімнат будівлі, їх назви, призначення та площі) з технічного паспорта ОСОБА_2 володіє виробничим будинком «свинарник - 60/100 част. (літера зазначена з виправленням)», який має площу 176,90 кв. м (а. с. 82).

Крім того, ОСОБА_2 також надала суду апеляційної інстанції лист Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації від 02 липня 2020 року, в якому зазначено: «На Ваш запит щодо нерухомого майна в АДРЕСА_2 повідомляю, що свинарник у частині 34/100, який є в складі нерухомого майна ОСОБА_2 належить ОСОБА_1 згідно з рішенням Тячівського районного суду від 17 квітня 2007 року, справа 2щ-64/07, зареєстровано в реєстровій книзі 1 нжф, реєстр. № 72 від 13 травня 2008 року». (а. с. 42, 123).

Обмежившись зазначенням висновку про те, що об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , мають різні назви, площі та адреси їх розташування, суд апеляційної інстанції не врахував змісту указаних вище та наданих учасниками справи доказів у взаємозв`язку із доводами особи, яка подала апеляційну скаргу, не оцінив надані докази та не спростував належним чином обставини, на які посилалася ОСОБА_2 під час звернення до суду з апеляційною скаргою.

Висновок суду апеляційної інстанції про неможливість достовірно встановити, який саме перелік майна було відчужено коопзаготпромторгом Рахівської райспоживспілки набувачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки усі первинні документи, книги обліку та вся документація знищені внаслідок зсуву, що стався 11 лютого 2007 року, не узгоджується як із дослідженими апеляційним судом матеріалами справи, які містять надані учасниками справи договори купівлі-продажу, акти приймання-передавання та технічну документацію на відповідне майно, так і з доводами учасників справи, які підтверджували у своїх заявах та скаргах перелік придбаного та переданого їм майна.

Колегія суддів наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом та бути почутим.

З огляду на зазначене Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення місцевого суду в цій справі не впливає на права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 і, відповідно, у неї відсутнє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі.

Враховуючи сталу практику ЄСПЛ та досліджені судами попередніх інстанцій матеріали справи, слід дійти висновку, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, не дослідив доводів ОСОБА_2 щодо порушення її прав під час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення.

Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 підлягають перевірці належним судом - судом апеляційної інстанції, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене у цій постанові, дослідити зміст наданих учасниками справи доказів у взаємозв`язку із доводами особи, яка подала апеляційну скаргу, встановити належним чином обставини, на які посилалася ОСОБА_2 під час звернення до суду з апеляційною скаргою.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц, провадження № 61-39028сво18).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк