Ухвала

від 20.06.2024 по справі 160/22628/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 червня 2024 року

м. Київ

справа №160/22628/23

адміністративне провадження №К/990/21490/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі №160/22628/23 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» до Дніпровської міської ради, за участю третіх осіб - Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» (далі - позивач, ТОВ «Дніпрокомунтранс») звернулося до суду з позовом до Дніпровської міської ради (далі - відповідач), за участю третіх осіб - Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому просило:

- визнати неправомірним та скасувати рішення сесії Дніпровської міської ради VІІІ скликання від 24 листопада 2021 року №19/12 «Про затвердження Бюджетної програми «Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами на 2022-2026 роки».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення сесії Дніпровської міської ради VІІІ скликання від 24 листопада 2021 року №19/12 «Про затвердження Бюджетної програми «Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами на 2022-2026 роки».

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради подав через підсистему «Електронний Суд» касаційну скаргу до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 19 Конституції України, частини другої статті 2, статті 4, частини першої статті 10, частини першої статті 25, пункту 22 статті 26, частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР, частини першої статті 1, частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3, 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого 03 серпня 2011 року постановою Кабінету Міністрів України №845 (далі - Порядок № 845).

Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.).

Скаржник указує на окремі положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку №845, проте не наводить об`єктивних підстав щодо необхідності їхнього тлумачення, обмежившись описом обставин цієї справи та незгодою із прийнятими у справі рішенням.

Касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті, як і не містить аргументів їх неправильного застосування та підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.).

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому, зазначивши вищевказані норми заявник не виклав їх у взаємозв`язку у контексті індивідуальних обставин, характерних лише для цієї справи.

З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 25 березня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 07 лютого 2024 року, а касаційну скаргу подано через підсистему «Електронний Суд» 03 червня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте, ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Вказану ухвалу отримано скаржником 25 березня 2024 року. Вдруге подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року також повернуто скаржнику з тих самих підстав. Вказану ухвалу отримано скаржником 25 квітня 2024 року. Враховуючи, що повторну касаційну скаргу подано без зайвих зволікань просить поновити строк на касаційне оскарження.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Так, Судом установлено, що вперше подану через підсистему "Електронний Суд» 18 березня 2024 року касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 25 березня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 25 березня 2024 року о 14 год 02 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Вдруге подану 12 травня 2024 року через підсистему «Електронний Суд» касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 25 квітня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 25 квітня 2024 року о 20 год 55 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Так, отримавши 25 квітня 2024 року ухвалу Верховного Суду від 25 квітня 2024 року, касаційну скаргу направлено через підсистему «Електронний Суд» лише 03 червня 2024 року, і обставин, які перешкоджали скаржнику звернутися до суду касаційної інстанції без зайвих зволікань у період з 25 квітня 2024 року по 03 червня 2024 року, скаржник не наводить.

Звертаючись втретє з касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що ухвалами від 25 березня 2024 року та 25 квітня 2024 року про повернення касаційних скарг роз`яснено право скаржника на повторне звернення до суду касаційної інстанції із цією касаційною скаргою.

Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що належними доказами.

При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.

Водночас наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Однак, скаржник не навів об`єктивних перешкод для приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України у більш стислі строки, враховуючи, що Верховний Суд в ухвалі від 25 березня 2024 року про повернення вперше поданої касаційної скарги надав вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень.

При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку - майже чотири місяця з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі №160/22628/23.

Касаційну скаргу Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі №160/22628/23 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» до Дніпровської міської ради, за участю третіх осіб - Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку;

2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду