Постанова

від 13.09.2006 по справі 11/157

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/157

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "13" вересня 2006 р.                                                                   Справа № 11/157

За позовом Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м. Чернівці

до  обласного комунального підприємства “Аптека № 97” м.Чернівці

про стягнення штрафних санкцій за нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 4046,50 грн.

Суддя       С.М.Гушилик

За участю представників:

Від позивача –Лінецький Р.І. –гол. спеціаліст

Від відповідача  – Нейверт Р.І. –зав. аптекою

Пунктом 6 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

З урахуванням об'єктивного складу сторін, предмету спору та місце знаходження відповідача згідно із статтями 12, 15 ГПК України дана справа відноситься до підвідомства господарських судів та підсудна господарському суду Чернівецької області, однак розглядається за правилами КАС України.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м.Чернівці звернулось з позовом до обласного комунального підприємства “Аптека № 97” м.Чернівці про стягнення штрафних санкцій за нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 4046,50 грн., відповідно до звіту “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік”.

          Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на звітні дані відповідача за підсумками 2005р., за якими норматив працевлаштування інвалідів склав 1 чол., однак відповідачем в порушення ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 15.06.2004р. № 1773-ІУ (далі –Закон), його не виконано, так як не працевлаштовано жодного інваліда, а тому він повинен сплатити штрафні санкції в розмірі 4046,50 грн.

          Відповідач у своєму поясненні  на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись при цьому на те, що:

-           підприємство щомісячно подавало звіти в Чернівецький міський центр зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів;

-          підприємство атестувало одне робоче місце, про що свідчить атестаційний рапорт;

-           у 2005 році підприємство відповідача отримало прибуток в розмірі 800 грн.

Ухвалою від 29.06.2006 р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 19.07.2006 р. за участю представників сторін.

Ухвалою від 19.07.2006 року провадження у справі зупинено за клопотанням сторін.

Ухвалою від 13.09.2006 року провадження у справі поновлено.

Згідно заяви відповідача від 20.07.2006 року він визнає позов частково на суму отриманого прибутку –800 грн., яку зобов'язується погасити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд, -

 ВСТАНОВИВ:

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від  форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Частиною 4 статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України “Про охорону праці” працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів.

Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст.19 Закону нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ  встановлено обов'язок  підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до статті 18 Закону № 875-ХІІ обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Отже, законодавство України обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 20.07.2004 року зі справи № 2-23/9789-03, в якій Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування, зокрема, того чи були створені підприємством в установленій кількості робочі місця для інвалідів та чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про кількість таких робочих місць.

Відповідач вимоги закону виконав частково. Згідно звітів ОКП “Аптека № 97”  форми № 3-ПН,  які були досліджені в судовому засіданні,  і які подавались в Чернівецький міський центр зайнятості, вбачається, що  в графі 4 лише на протязі листопада-грудня 2005 року проставлялось наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів, тобто відповідач інформував службу зайнятості про наявність вільних робочих місць але органом працевлаштування інвалідів не було направлено інвалідів для їх працевлаштування на ОКП “Аптека № 97”.

Згідно поданих документів робочі місця були створені та атестовані лише в жовтні - листопаді 2005 року, що підтверджено атестаційним паспортом та протоколом, а обов'язок відповідача створити робоче місце для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх  працевлаштувати.

Аналогічну позицію висловив Вищий адміністративний суд України в постанові від 01.06.2006 року.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, відповідач вимоги закону виконав частково, а саме він вжив всіх належних заходів для недопущення правопорушення, але наприкінці 2005 року, а тому повинен нести відповідальність за невиконання нормативу за нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів частково, тобто за той період, коли він не вживав вказаних заходів.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 71,86,94,159,160-163,185,186, п.6 Прикінцевих та перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з обласного комунального підприємства “Аптека № 97” м.Чернівці, вул. Лермонтова, 4, ( р/р 26009301414, МФО 356011 Укрсоцбанк, ідент. код 21437422) на користь Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-г, (код 23246436, ВДК в м.Чернівці р/р 31210230500002, МФО 856135) 800 грн. штрафних санкцій.

3.          Стягнути з обласного комунального підприємства “Аптека № 97” м.Чернівці, вул. Лермонтова, 4, ( р/р 26009301414, МФО 356011 Укрсоцбанк)  на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8 грн.

4.          В решті позову відмовити.

5.          Відповідно до ч.1 ст.185, ч.1,3,5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першою інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

6.          Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений цим Кодексом строк, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

                            Суддя                                                             С.М. Гушилик