Постанова

від 12.06.2024 по справі 2-438/2010

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 2-438/2010

провадження № 61-3747св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідачі: територіальна громада села Борівці Кіцманського району Чернівецької області, відділ Держкомзему в Кіцманському районі Чернівецької області,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Поляк Марія Володимирівна, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2010 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , 1993 року народження, звернулася до суду з позовом до територіальної громади села Борівці Кіцманського району Чернівецької області, відділу Держкомзему в Кіцманському районі Чернівецької області про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 . ОСОБА_4 . Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 1,48 га, що розташована на території Боровецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області.

За життя ОСОБА_4 склала заповіт, за яким все своє майно заповідала дочці ОСОБА_1 , однак остання у порядку статті 1274 ЦК України відмовилася від прийняття спадщини на користь свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що нотаріальна контора відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск шестимісячного строку для її прийняття, ОСОБА_1 просила суд визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, що належало на праві власності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2010 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, розташований на АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1,48 га, розташовану на території Боровецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, що на підставі державного акта серії НОМЕР_6 належала на праві власності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У грудні 2023 року ОСОБА_3 у порядку статті 352 ЦПК України як особа, яка не брала участі у справі, але вважала, що оскаржуваним судовим рішенням у частині визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку були порушені її права, оскаржила рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2010 року в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2010 року закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що заявник не навела обґрунтованих доводів та не надала належних доказів на підтвердження факту порушення оскаржуваним рішенням її прав та законних інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 березня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Поляк М. В., засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , поданою адвокатом Поляк М. В., на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

04 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2010 року порушено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 7322581000:02:001:0173 площею 1,4800 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку вона у встановленому законом порядку прийняла у спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , якій ця земельна ділянка належала на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 22 квітня 2003 року. Так, суд першої інстанції не враховав, що на момент прийняття зазначеного рішення суду спірна земельна ділянка належала на праві власності матері ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , а не бабі ОСОБА_2 . У матеріалах справи є належні та допустимі докази на підтвердження реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 , тоді як у баби ОСОБА_2 був відсутній правовстановлюючий документ на таку земельну ділянку, як і в реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про її право власності на спірну земельну ділянку. За таких обставин ОСОБА_3 вважає, що довела наявність її порушеного права рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2010 року, однак суд апеляційної інстанції неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими факти, які не є доведеними, вдався до формального перегляду, не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та закрив провадження за її апеляційної скаргою.

Позиція інших учасників справи

22 квітня 2024 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Маковійчук Л. В., просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У відзиві позивач посилається на те, що під час ухвалення рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2010 року та ухвали Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, дотримано норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_2 на законних підставах набув право власності на земельну ділянку після смерті баби ОСОБА_4 , якій вона належала на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6. Під час реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку позивачу стало відомо про наявність у Державному реєстрі речових прав відомостей про іншого власника вказаної земельної ділянки, а саме ОСОБА_3 , у зв`язку з чим він звернувся до Кіцманського районного суду Чернівецької області із позовом до ОСОБА_3 , треті особи - Кіцманська державна нотаріальна контора, Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (цивільна справа № 718/3247/23), справа на цей час не розглянута.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04 квітня 2009 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копією заповіту від 17 квітня 2009 року ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Борівецької сільської ради від 03 грудня 2009 року №165 .

У матеріалах справи є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_4 , виданий відділом Держкомзему у Кіцманському районі від 19 лютого 2010 року № 02-05/760, згідно з яким нормативно грошова оцінка земельної ділянки на дату смерті власника становила 28 120,00 грн.

Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 вбачається, що такий виданий ОСОБА_4 на підставі розпорядження Кіцманської районної державної адміністрації від 20 грудня 2002 року № 677, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 1,4800 га, кадастровий номер 7322581000:02:001:0173, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Згідно з копією заповіту від 04 березня 2013 року ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно заповіла ОСОБА_3

25 січня 2017 року державний нотаріус Кіцманської державної нотаріальної контори Чернівецької області Беженар А. М. після смерті ОСОБА_4 завів спадкову справу № 28/2017.

27 червня 2017 року ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , відповідно до якого спадщина складається із земельної ділянки кадастровий номер 7322581000:02:001:0173, площею 1,4800 га, у межах згідно з планом, розташованої на території Борівецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прореєстрацію права власності від 27 червня 2017 року № 90703815 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 квітня 2017 року № НВ-301946892017 вбачається, що спірна земельна ділянка 22 квітня 2003 року була зареєстрована за ОСОБА_4 , паспорт НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , документ, що посвідчує право - державний акт від 22 квітня 2003 року серії НОМЕР_6 .

Суд апеляційної інстанції встановив, що в с. Борівці проживали дві особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14 та постанові від 20 травня 2024 року у справі № 0827/11217/2012.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У частині першій статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки визначені в частині третій статті 152 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Предметом розгляду цієї справи є земельна ділянка з кадастровим номером 7322581000:02:001:0173 площею 1,4800 га, розташована на території Боровецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , вказувала на те, що зазначена земельна ділянка належала бабі останнього ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 22 квітня 2003 року. Також до суду першої інстанції позивач надала витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19 лютого 2010 року № 02-05/760, в якому власником зазначена ОСОБА_4 .

Підставою апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, зазначала неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Зокрема, рішенням суду першої інстанції було порушене її право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7322581000:02:001:0173, площею 1,4800 га, розташовану на території Боровецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, яку вона прийняла у спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 червня 2017 року та зареєструвавши своє право власності на неї у встановленому законом порядку.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилалась на те, що така земельна ділянка належала її матері на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 22 квітня 2003 року, оригінал якого зберігався за життя у її матері ОСОБА_4 , а після смерті останньої - в матеріалах спадкової справи. На підтвердження зазначених обставин надала такі докази: заповіт, посвідчений секретарем Борівецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області ОСОБА_5 04 березня 2013 року, довідку державного нотаріуса Кіцманської державної нотаріальної контори Чернівецької області Беженар А. М. від 14 грудня 2023 року № 270/02-14, договір оренди вказаної земельної ділянки від 17 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та директором ТОВ «Корун» ОСОБА_6 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 червня 2017 року, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 червня 2017 року № 90703815, згідно з яким ОСОБА_3 27 червня 2017 року зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку.

До відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 долучив витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 квітня 2017 року № НВ-301946892017, згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 7322581000:02:001:0173, площею 1,4800 га, розташована на території Боровецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, належить його бабі ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платників податків (далі - РНОКПП) НОМЕР_5 ). У відзиві зазначив, що набув право власності на вказану земельну ділянку на законних підставах, однак при спробі зареєструвати своє право власності в органах державної реєстрації дізнався, що право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за іншою особою - ОСОБА_3 , що стало підставою для звернення його до Кіцманського районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

З відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, видно, що у провадженні Кіцманського районного суду Чернівецької області наразі перебуває цивільна справа № 718/3247/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Кіцманська державна нотаріальна контора, Головне управління державного кадастру у Чернівецькій області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 27 червня 2017 року.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2024 року суд зупинив провадження у справі № 718/3247/23 до вирішення справи № 2-438/2010 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 , до територіальної громади с. Борівці Кіцманського району Чернівецької області, відділу Держкомзему в Кіцманському районі про визнання права власності на спадкове майно, яку переглядає Верховний Суд.

Підставою для зупинення провадження у справі № 718/3247/23 суд зазначає об`єктивну неможливість розгляду цієї справи з огляду на те, що у випадку скасування рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2010 року, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку, будь-які підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відпадуть.

Отже, на час ухвалення рішення апеляційним судом, у матеріалах справи були наявними суперечливі докази, зокрема долучені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 документи на підтвердження права власності на земельну ділянку площею 1,4800 га, кадастровий номер 7322581000:02:001:0173, із посиланням на один і той самий державний акт серії НОМЕР_6 від 22 квітня 2003 року, оцінку яким повинен був надати суд апеляційної інстанції. Апеляційний суд достовірно не з`ясував, чи була предметом розгляду суду першої інстанції та зазначена в апеляційній скарзі ОСОБА_3 одна й та сама земельна ділянка і чи порушуються в такому разі права, свободи, інтереси та (або) обов`язки останньої, як власника земельної ділянки. Також суд апеляційної інстанції не перевірив інформацію про власника такої земельної ділянки та підстави набуття, зазначені в державному акті серії НОМЕР_6 від 22 квітня 2003 року, з метою встановлення наявності або відсутності спору про право між вказаними вище особами. Крім того, апеляційний суд не надав жодної оцінки доводам ОСОБА_2 щодо наявності у провадженні Кіцманського районного суду Чернівецької області справи № 718/3247/23 знову-таки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу оскарження правовстановлюючого документа на зазначену земельну ділянку.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_3 не навела обґрунтованих доводів та не надала доказів на підтвердження факту порушення оскаржуваним рішенням її прав та законних інтересів, та про те, що Кіцманський районний суд Чернівецької області під час ухвалення рішення суду від 11 березня 2010 року не вирішував питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , оскільки така не була власником спірної земельної ділянки на дату ухвалення рішення судом першої інстанції, є передчасними, оскільки суд апеляційної інстанції не з`ясував всі обставини справи з урахуванням доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 та не надав оцінки поданим нею доказам.

У частині першій статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із статтею 382 ЦПК України у мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначаються: а) встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; б) доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в)мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (частина друга статті 263 ЦПК України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, процесуальним обов`язком суду є належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про її права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином таке рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу, та надання оцінки всім наявним у справі доказам, на що у цьому випадку апеляційний суд уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження.

Суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції не має можливості ухвалити нове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі, при цьому жодним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та не надав належної оцінки доданим до апеляційної скарги доказам.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк