Рішення

від 20.06.2024 по справі 363/1248/20

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20.06.2024 Справа № 363/1248/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді РудюкаО.Д.,

за участю секретаря БобровоїН.С.,

позивача (прокурора) КривошеяС.В.,

представника відповідачів

( ОСОБА_1 ) ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Вишгороді цивільну справу загальному позовному провадженні за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі: Пірнівської сільської ради до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

встановив:

Керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Пірнівської сільської ради звернувся до суду з даним позовом в якому, уточнивши позовні вимоги, просив усунути перешкоди у здійсненні Пірнівською сільською радою Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом:

-визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 року №990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га;

-скасування рішення державного реєстратора №55847749 від 22.12.2020 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013; скасування рішення державного реєстратора №55847487 від 22.12.2020 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,7 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014;

-повернення на користь Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок.

Свої вимоги мотивував тим, що оспорюваним розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 року №990 всупереч вимог земельного і водного законодавства України, відповідачці ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель водного фонду, які не можуть перебувати у приватній власності в силу приписів ст.ст.59-61,83 Земельного кодексу України, і які знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р.Десна.

Крім того зазначив, що Вишгородська районна державна адміністрація незаконно розпорядилася землями водного фонду попри те, що не є розпорядником даних земель в розумінні ст.122Земельного кодексуУкраїни та всупереч вимогам ст.84 Земельного кодексу України.

Таким чином, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 №990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га прийнято всупереч вимог ст.ст.59,60,84,118,149 Земельного кодексу України, ст.ст.88,89 Водного кодексу України, зокрема передано у приватну власність земельну ділянку водного фонду та змінено її цільове призначення в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення річки Десна для ведення особистого селянського господарства, де заборонено розорювання земель, а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, будівництво будь-яких споруд.

В подальшому спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 08.12.2020 року розділена на дві земельні ділянки, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013 площею 0,3 га, рішення про державну реєстрацію права власності №50813472 від 25.01.2020 та земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 площею 1,7 га, рішення про державну реєстрацію права власності №55847487 від 22.12.2020.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави протиправно, не у спосіб передбачений законом, поза волею Київської обласної державної адміністрації, як органу, який є розпорядником даної категорії земель, існують всі правові підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження та скасування рішення державного реєстратор про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельні ділянки.

Враховуючи те, що зазначене розпорядження суперечить вимогам закону, вірним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні Пірнівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом її повернення на користь об`єднаної територіальної громади з незаконного володіння.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.05.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат ДудникС.В подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що однією, з підстав звернення прокурора до суду, стала відповідь Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №07.05.2019 №17-08/998 згідно, якого водний об`єкт, який розташований поряд земельним ділянками наведеними у запиті (всього 43 ділянки) це озера та стариці природного походження, утворені в наслідок руслових процесів, які відбуваються в руслі на заплаві річки Десна, тобто розмір захисної смуги повинен становити 100 метрів. Проте, відповідач ОСОБА_1 не погоджується з викладеним прокурором аргументами, з огляду на те, що схемою розміщення земельних ділянок на місцевості за підписом в.о. Начальника управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області ОСОБА_3 визначено, що розмір захисної прибережної смуги становить 50 метрів. Крім того, згідно з висновком Державного агентства земельних ресурсів України (Головного управління земельних ресурсів у Київській області (Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області) №2653 від 23.09.2009 року надано погодження місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. А тому вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 не відноситься до земель водного фонду, тобто розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 №990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для введення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району» в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га., без порушення вимог чинного законодавства України. Жодних доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду органами прокуратури не надано. Крім того просив застосувати в цій справі строк позовної давності, оскільки з моменту вибуття з державної власності спірної земельної ділянки минув встановлений законом трирічний строк позовної давності.

13.10.2020 року прокурор надіслав до суду відповідь на відзив в якому наполягає на тому, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 відноситься до земель водного фонду, що підтверджується інформацією Центральної геофізичної обсерваторії ім.Б.Срезневського від 07.05.2019 року, відповідно до якої водний об`єкт розташований поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 це природний водний об`єкт річка Десна. Крім того, підтверджує розташування спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі р.Десна схема накладення спірної земельної ділянки, виготовлена сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 . Наголошує, що проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Водночас відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води. Таким чином, твердження відповідача, що розмір прибережної закисної смуги визначено схемою розміщення земельних ділянок на місцевості на підписом начальника управління Держкомзему у Вишгородському районі МатвійчукомО.В. не заслуговує на увагу.

08.03.2023 року до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката СтарикаВ.М. в якому, він зазначає, що з матеріалів справи не можливо встановити, який саме водний об`єкт знаходиться поблизу спірних земельних ділянок, що є вирішальним при визначенні довжини прибережної захисної смуги й встановленні факту належності земельної ділянки до земель водного фонду. Лист Центральної геофізичної обсерваторії ім.Б.Срезневського від 07.05.2019 року №17-08/998 не містить інформації щодо предмета доказування у даній справі, а отже не може бути належним доказом. Крім того, зазначає, що в уточненій позовній заяві прокурор просить повернути у власність держави обидві зазначені земельні ділянки, водночас обґрунтовуючи, що обидві земельні ділянки належать до земель водного фонду. Проте, навіть якщо припустити той факт, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013 площею 0,3 га і справді відноситься до земель водного фонду, позаяк знаходиться у межах прибережної захисної смуги, то земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 площею 1,7 га знаходиться поза межами найдовшої, визначеної законом, прибережної захисної смуги, тобто розташована на відстані більше ста метрів від водного об`єкта. Відтак підстави стверджувати, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 площею 1,7 га, належить до земель водного фонду взагалі відсутні.

23.03.2023 року прокурор надіслав відповідь на відзив на уточнену позовну заяву в якій стверджує, щодо відсутності легітимної мети втручання у право власності відповідача у зв`язку з розподілом спірної земельної ділянки то необхідно зауважити що представником відповідача не надано жодного документа чи який би підтверджував ту обставину що земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 знаходиться за межами прибережної захисної смуги. Необхідно зауважити, що в позові ставиться питання про незаконність вибуття спірних земель з державної власності адже рішення про передання земельної ділянки водного фонду з державної власності було прийняте неуповноваженим органом, а тому набути право власності на підставі незаконного рішення неможливо тим більше на земельну ділянку водного фонду яка є обмежена в обороті. А тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

26.04.2023 року до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача, адвоката СтарикаВ.М., в яких він наголошує, що прокурор не довів обставини на які посилається в позові та поданій уточненій позовній заяві. З топографічної зйомки ФОП ОСОБА_4 не можливо встановити де саме знаходиться річка Десна по відношенню до земельної ділянки, на зйомці зображено лише невідомий об`єкт (без ідентифікації), яким може бути як канал, озеро тощо. Також прокурором не надано доказів щодо факту належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, факту межування спірних земельних ділянок з річкою ОСОБА_5 . Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 03.10.2023 року по даній справі закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позові, з урахуванням уточненій позовній заяві.

Пірнівська сільська рада свого представника до суду не направила, надіслала до суду лист про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат СтарикВ.М. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог позову, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та уточнену позовну заяву, з урахуванням наданих письмових пояснень.

Відповідач Вишгородська районна державна адміністрація, будучи повідомленою про розгляд справи, до суду свого представника не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.13 ЦПК України,суд розглядаєсправи неінакше якза зверненняособи,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим кодексомвипадках.Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 року №990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області та передано у приватну власність останній земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (т.1 а.с.27).

На підставі вищевказаного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації 13.03.2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 серії ЯЛ№191675 (т.1 а.с.28-29).

Як вбачається з позовної заяви, в подальшому спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 08.12.2020 року розділена на дві земельні ділянки, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013 площею 0,3 га, рішення про державну реєстрацію права власності №55847749 від 22.12.2020 та земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 площею 1,7 га, рішення про державну реєстрацію права власності №55847487 від 22.12.2020, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.01.2023 року (т.1 а.с.210-211).

Згідно листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 08.05.2019 року водний об`єкт, який розташований поряд з земельними ділянками наведеними у запиті (всього 43 ділянки в тому числі з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 ) це озера та стариці природного походження, утворені внаслідок руслових процесів, які відбуваються в руслі та на заплаві річки Десна. Річка Десна має загальну площу водозбору 88900км2, довжину 1130 км. Згідно статті 79Водного кодексуУкраїни річки Дніпро та Десна з його водосховищами, рукавами, затоками належать до великих річок, навколо яких згідно статті 88 Водного кодексу Українивстановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м (т.1 а.с.25).

Відповідно до ст.14Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтями19,21 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3ВК України визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч.1 ст.58ЗК України та ст.4ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як вбачається зі змісту статті 59ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, хоча й у частині 1 статті 59ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59ЗК України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до п.ґ ч.3 ст.83ЗК України та п.д ч.4 ст.84ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч.2 ст.59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч.4 ст.59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст.60ЗК України та ст.88ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62ЗК України та статтями1,88-90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (частина 3статті 60 ЗК України).

Крім того, за положеннями ч.6-8 ст.88ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Згідно із пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженогонаказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Законом України «Про землеустрій».

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об`єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам статей59,83,84ЗК України (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 22 квітня 2015 року в справі №6-52цс15).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей83,84цьогоКодексу (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 15 травня 2018 року в справі №372/2180/15-ц).

Разом з тим, згідно вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3, 4 ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звернувшись до суду з даним позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог серед іншого посилається на копію схеми накладання земельних ділянок ФОП ОСОБА_4 та копія листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17 08/998 від 08.05.2019 року.

Однак, з наданої прокурором копії топографічної зйомки ФОП ОСОБА_4 неможливо встановити де саме знаходиться річка Десна по відношенню до земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 . На зйомці зображено лише невідомий об`єкт (без ідентифікації), яким можуть бути як канал, озеро, заплави тощо. Матеріалами справи не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами, що поблизу спірних земельних ділянок протікає саме річка ОСОБА_5 , а не інший водний об`єкт, прибережна смуга якого може бути менша ніж 100м.

Також суд зазначає, що самі лише посилання в листі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 07.05.2019 року на водний об`єкт поряд із спірною земельною ділянкою, обставин позову достатньо підтверджувати не може, й не є достатнім доказом порушення вимог Земельного та Водного законодавства України, та підставою для втручання в право власності особи бути не може.

Відтак, суду позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що спірна земельні ділянки отримані ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного розпорядження накладаються на землі водного фонду, що розташовані в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Десна, не надано, а тому підстав для задоволення позовних вимог судом не встановлено.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже доводи позову на належних засобах доказування не ґрунтуються.

У той же час, суд звертає увагу й на те, що згідно із положеннями ст.9Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною другою статті 19Закону України«Про міжнароднідоговори України» та ст.3Закону України«Про міжнароднеприватне право» застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 32Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року питання тлумачення й застосування цієї Конвенції та протоколів до неї підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини.

Обов`язковість цієї юрисдикції визнана Україною під час ратифікації Конвенції, що закріплено в Законі України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Законі України «Про ратифікацію Протоколу №6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари», Законі України «Про ратифікацію Протоколів №12 та №14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Також згідно зі статтею 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява №2997904 (ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути манно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього мийна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Крім того, Європейський суд з прав людини в справі у рішенні від 16 лютого 2017 року «Кривенький проти України» наголосив, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином порушених прав позивача, які б підлягали захистові, в цій справі судом не встановлено, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

За змістом ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений судовий збір за подання цього позову покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 4, 88, 89 ВК України, ст.ст.19, 21, 58, 59, 60, 61, 62, 83, 84, 88, 89, 90 ЗК України, ст.ст.3, 4, 12, 13, 15, 76-81, 89, 95, 141, 177, 188, 229,258,259,263-266,268,273-279 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі: Пірнівської сільської ради до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Вишгородська окружна прокуратура (ЄДРПОУ02909996, 07301, Київська область, м.Вишгород, вул.Кургузова,13);

Пірнівської сільської ради (ЄДРПОУ04359643, 07342, Київська область, Вишгородський район, с.Пірнове, вул.Спортивна,1).

Відповідач: Вишгородська районна державна адміністрація (ЄДРПОУ23569369, 07300, м.Вишгород, вул.Шевченка,1);

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Суддя О.Д.Рудюк