Постанова

від 20.11.2024 по справі 363/1248/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №363/1248/20 Головуючий у 1 інстанції: Рудюк О.Д.

Провадження №22-ц/824/15483/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,

при секретарі Ганжалі С.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Пірнівської сільської ради на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року в справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі: Пірнівської сільської ради до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2020 року керівник Вишгородської окружної прокуратури, звернувся до суду з позовом, в інтересах держави в особі Пірнівської сільської ради до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Просив усунути перешкоди у здійсненні Пірнівською сільською радою Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом:

- визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 № 990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га;

- скасування рішення державного реєстратора № 55847749 від 22.12.2020 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013; скасування рішення державного реєстратора № 55847487 від 22.12.2020 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,7 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014;

- повернення на користь Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок.

В обґрунтування позову зазначив, що оспорюваним розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 № 990 всупереч вимог земельного і водного законодавства України, відповідачці ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель водного фонду, які не можуть перебувати у приватній власності в силу приписів ст.ст. 59-61, 83 Земельного кодексу України, і які знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Десна.

Крім того зазначив, що Вишгородська районна державна адміністрація незаконно розпорядилася землями водного фонду попри те, що не є розпорядником даних земель в розумінні ст. 122 Земельного кодексу України та всупереч вимогам ст. 84 Земельного кодексу України.

Таким чином, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 № 990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га прийнято всупереч вимог ст.ст. 59,60, 84, 118, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України, зокрема передано у приватну власність земельну ділянку водного фонду та змінено її цільове призначення в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення - річки Десна для ведення особистого селянського господарства, де заборонено розорювання земель, а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, будівництво будь-яких споруд.

В подальшому спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 08.12.2020 розділена на дві земельні ділянки, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013 площею 0,3 га, рішення про державну реєстрацію права власності № 50813472 від 25.01.2020 та земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 площею 1,7 га, рішення про державну реєстрацію права власності № 55847487 від 22.12.2020.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави протиправно, не у спосіб передбачений законом, поза волею Київської обласної державної адміністрації, як органу, який є розпорядником даної категорії земель, існують всі правові підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження та скасування рішення державного реєстратор про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельні ділянки.

Вказував, що зазначене розпорядження суперечить вимогам закону, вірним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні Пірнівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом її повернення на користь об`єднаної територіальної громади з незаконного володіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що з наданої прокурором копії топографічної зйомки ФОП ОСОБА_2 неможливо встановити де саме знаходиться річка Десна по відношенню до земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 . На зйомці зображено лише невідомий об`єкт (без ідентифікації), яким можуть бути як канал, озеро, заплави тощо. Матеріалами справи не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами, що поблизу спірних земельних ділянок протікає саме річка Десна, а не інший водний об`єкт, прибережна смуга якого може бути менша ніж 100м.

Суд першої інстанції вказав, що самі лише посилання в листі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 07.05.2019 на водний об`єкт поряд із спірною земельною ділянкою, обставин позову достатньо підтверджувати не може, й не є достатнім доказом порушення вимог Земельного та Водного законодавства України, та підставою для втручання в право власності особи бути не може.

Вважав, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що спірні земельні ділянки отримані ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного розпорядження накладаються на землі водного фонду, що розташовані в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Десна, а тому підстав для задоволення позовних вимог судом не встановлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури 29 липня 2024 року подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що підставою для пред`явлення позову є спірне розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 № 990 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на їй території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської, за межами населеного пункту.

Вказує, що спірні земельні ділянки відведено у приватну власність за рахунок земель водного фонду та частково накладаються на 100 метрову прибережну захисну смугу стариці річки Десна, а тому її підведення у приватну власність є порушенням вимог ст. ст. 12.19,20,58,59.60,61.83 Земельного кодексу України, ст. ст. 4,5,6,80,85.88.89 Водного кодексу України.

Вважає, що висновок, вказана інформація Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського від 07.05.2019 за № 17-08/998 є належним доказом.

Інженером-геодезрістом Цавиденком С.П. було проведено топографічну зйомку території з метою визначення меж земельної ділянки з кадастровим номером №221886800:29:076:0152, з якої утворено спірні земельні ділянки 3221886800:29:076:6013 та 3221886800:29:076:6014,

Матеріалами справи повністю доведено факт віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Зазначив, що суд першої інстанції не врахував, правовий висновок Верховного Суду справі 363/1459/20 від 20.04.2023 у релевантних правовідносинах щодо доказів накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник апелянта Недвига Н.О., в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з`явились судове засідання, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 № 990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області та передано у приватну власність останній земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (т. 1 а.с. 27).

На підставі вищевказаного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації 13.03.2010 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 серії ЯЛ № 191675 (т. 1 а.с. 28-29).

Як вбачається з позовної заяви, в подальшому спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 08.12.2020 розділена на дві земельні ділянки, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013 площею 0,3 га, рішення про державну реєстрацію права власності № 55847749 від 22.12.2020 та земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 площею 1,7 га, рішення про державну реєстрацію права власності № 55847487 від 22.12.2020, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.01.2023 (т. 1 а.с. 210-211).

Згідно листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського № 17-08/998 від 08.05.2019 водний об`єкт, який розташований поряд з земельними ділянками наведеними у запиті (всього 43 ділянки в тому числі з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152) це озера та стариці природного походження, утворені внаслідок руслових процесів, які відбуваються в руслі та на заплаві річки Десна. Річка Десна має загальну площу водозбору 88900км2, довжину 1130 км. Згідно статті 79 Водного кодексу України річки Дніпро та Десна з його водосховищами, рукавами, затоками належать до великих річок, навколо яких згідно статті 88 Водного кодексу України встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м (т. 1 а.с. 25).

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем докази не є належними й допустимими та не дають змогу зробити однозначний висновок про належність земельної ділянки до земель водного фонду.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом зазначеної статті метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 Земельного кодексу України).

За змістом статей 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (підпункт "д" частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

Згідно з висновком, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Так, до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 Земельного кодексу України та стаття 4 Водного кодексу України).

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частини перша, третя статті 60 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини п`ятої статті 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 Земельного кодексу України, частина перша статті 89 Водного кодексу України).

Частина друга статті 59 Земельного кодексу України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Окрім того, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати громадянам та юридичним особам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 Земельного кодексу України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, прямо передбачених у статті 59 Земельного кодексу України.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, стаття 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи й на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою правильного вирішення справи.

Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля об`єктивного вирішення справи.

Матеріалами справи встановлено, що згідно листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського № 17-08/998 від 08.05.2019 водний об`єкт, який розташований поряд з земельними ділянками наведеними у запиті (всього 43 ділянки в тому числі з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152) це озера та стариці природного походження, утворені внаслідок руслових процесів, які відбуваються в руслі та на заплаві річки Десна. Річка Десна має загальну площу водозбору 88900км2, довжину 1130 км. Згідно статті 79 Водного кодексу України річки Дніпро та Десна з його водосховищами, рукавами, затоками належать до великих річок, навколо яких згідно статті 88 Водного кодексу України встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м (т. 1 а.с. 25).

3 приводу належності іншого доказу, а саме схем накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу річки Десна, розроблених ФОП ОСОБА_2 , слід зазначити, що інженером-геодезистом ОСОБА_2 не встановлювався статус водного об`єкту, адже це не відноситься до його повноважень. Даним спеціалістом, який має відповідні знання та обладнання, проведено топографічну зйомку території з метою з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152, з якої утворено спірні земельні ділянки та дійсної відстані до водного об`єкту з відповідним відображенням результатів проведеної роботи на топографічній зйомці місцевості та схемі.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид діяльності ФОП ОСОБА_2 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Враховуючи викладене, картографічні матеріали, надані ФОП ОСОБА_2 , є також належим та допустимим доказом накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152, яку відповідачем поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886800:29:076:6013 та 3221886800:29:076:6014, на землі водного фонду.

Також прокурором було долучено до матеріалів справи інформацію Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 19.07.2024, яке на запит Київської обласної прокуратури від 18.07.2024 № 15/1-739вих24 повідомило, що водний об`єкт поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 322886800:29:076:6013, 3221886800:29:076:6014, які знаходяться на території Пірнівської територіальної громади Вишгородського району Київської області - це стариця (староріч, кур`я річки Десна - фрагмент старого русла річки. Що найчастіше має форму петлі або серпа.

Стариця певний час перебуває у вигляді самостійної, ізольованої від головної річки водойми. Дана місцевість перезволожена і заболочена та з часом може перетворитися в луг, болото або взагалі висохнути.

Згідно ст. 88 Водного кодексу України залежно від площі стариці (водного об`єкту) прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Відповідно до Положення про Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра (далі - Управління), яке затверджено наказом Державного агентства водних ресурсів України від 06.08.2018 № 575 Управління є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України.

Серед основних завдань Управління є забезпечення реалізації державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів у межах суббасейну Середнього Дніпра району басейну річки Дніпро, Київської області та м. Києва.

Також, для підтвердження факту незмінності взаємного розташування стариці річки Десна та спірних земельних ділянок та того факту, що водний об`єкт не пересихає, не зменшується і не зникає, обласною прокуратурою на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено запит від 18.07.2024 № 15/1-740вих24 до Національного центру управління та випробувань космічних засобів щодо надання ретроспективних супутникових знімків у межах розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886800:29:076:6013, 3221886800:29:076:6014 станом на 13.03.2010 і окремо на теперішній час, із зазначенням їх ідентифікуючих ознак (меж) та взаємного розташування відносно водного об`єкту i ділянок суші.

Національним центром управління та випробувань космічних засобів надано відповідь від 22.07.2024 № 2445-4-24-2024 з долученням наявних матеріалів космічного знімання стариці річки Десна з відображенням спірних земельних ділянок (починаючи з 08.08.2011-16.07.2024) з аналізу яких судом встановлено, що з моменту виникнення спірних правовідносин по теперішній час чітко вбачається, що стариця річки Десна та її берегова лінія у межах розташування спірних земельних ділянок не змінювалась та останні роки знаходились в прибережній захисній смузі водного об`єкта як на час відведення у власність громадян у 2010 році, так і продовжують знаходитись на даний час.

Відповідно до положення про Державне космічне агентство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 281 (зі змінами), агентство забезпечує створення та експлуатацію наземного і космічного сегментів супутникових систем зв`язку, мовлення та дистанційного зондування Землі, контролю і аналізу космічної обстановки, координатно-часового та навігаційного забезпечення.

Державному космічному агентству України підпорядкований Національний центр управління та випробувань космічних засобів, на який покладено забезпечення оперативними та архівними даними вітчизняних та іноземних космічних систем, що включає моніторинг суходолу лісо/водо/землекористування (інформація доступна за посиланням https://spacecenteг.gov.ua).

Тобто вказане агентство і підпорядкований йому центр володіють необхідним обсягом інформації для виготовлення ретроспективних супутникових фотознімків визначеної території (у тому числі конкретних земельних ділянок).

Таким чином матеріалами справи й наявними доказами повністю підтверджується обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій.

Межі такої прибережної захисної смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення не спростовує той факт, що ця земля може бути одночасно землею водного фонду, передача якої у приватну власність заборонена.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

За встановлених обставин, втручання держави в право власності відповідачів є виправданим, тому, що останні, набуваючи у власність землі, що знаходяться вздовж прибережної смуги, проявивши розумну обачність могли уникнути набуття у власність земель, перебування яких у державній власності, захищає права та законні інтереси більшої кількості суб`єктів, забезпечує в тому числі і безпечне довкілля, можливість контролювати прибережні захисні споруди і т.п.

З урахуванням висновків Верховного Суду щодо належного способу захисту у зазначеній категорії справ, колегія суддів вважає, що вимоги про визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.03.2010 № 990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га, та скасування рішення державного реєстратора № 55847749 від 22.12.2020 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013; скасування рішення державного реєстратора № 55847487 від 22.12.2020 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,7 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 є неналежним та не ефективним способом захисту, оскільки ефективним способом є повернення земельної ділянки державі, а тому в цій частині заявлених позовних вимог належіть відмовити.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, встановивши, що суд не повно встановив обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, порушив процесуальні норми, що призвело до не належної оцінки доказів та помилкового висновку про недоведеність позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами апеляційного перегляду з відповідачів на користь позивача пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем за подачу позову та апеляційної скарги по 3678,50 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року скасувати.

Позов керівника Вишгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3 га кадастровий номер 3221886800:29:076:6013 та на земельну ділянку площею 1,7 га кадастровий номер 3221886800:29:076:6014.

Повернути державі в особі: Київської обласної державної адміністрації земельні ділянки площею 0,3 га кадастровий номер 3221886800:29:076:6013 та на земельну ділянку площею 1,7 га кадастровий номер 3221886800:29:076:6014, які розташовані на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (бульв. Лесі Українки, 27/2, м. Київ, ЄДРПОУ: 02909996) судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3678,50 грн. (три тисячі шістсот сімдесят вісім гривен п`ятдесят копійок).

Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1, Вишгородський р-н, Київська обл., 07300, ЄДРПОУ 23569369) на користь Київської обласної прокуратури (бульв. Лесі Українки, 27/2, м. Київ, ЄДРПОУ: 02909996) судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3678,50 грн. (три тисячі шістсот сімдесят вісім гривен п`ятдесят копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 20 грудня 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Є.П. Євграфової

Т.О. Писана