Ухвала

від 26.06.2024 по справі 378/7/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 червня 2024 року

місто Київ

справа № 378/7/23

провадження № 61-10353св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське»,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Стрижеуса А. М.

у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське», про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

В грудні 2022 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області

(далі - прокурор) звернувся до Ставищенського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , в якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 58819918 від 17 червня 2021 року стосовно права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224282400:01:009:0003, площею 2,8985 га, та витребувати на користь держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області вказану земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 15 березня 2023 року Ставищенський районний суд Київської області у складі судді Марущак Н. М. позовну заяву залишив без розгляду.

Ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України). Вказаний висновок місцевий суд зробив на підставі того, що спірна земельна ділянка, яка є предметом спору, розташована на території Білоцерківського району Київської області, на яку не поширюється юрисдикція Обухівської окружної прокуратури Київської області.

Постановою від 16 травня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу Обухівської окружної прокуратури Київської області задовольнив. Ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 15 березня 2023 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що зі змісту позовної заяви, а також з доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що матеріали для пред`явлення цього позову прокурор отримав за результатами здійснення прокурорами Обухівської окружної прокуратури процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12021116230000269 від 24 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, підслідність у якій під час досудового розслідування визначена за Обухівським РУП ГУ НП в Київській області.

Отже, з огляду на те, що матеріали кримінального провадження перебували в розпорядженні Обухівської окружної прокуратури та відповідно не могли бути у розпорядженні іншої прокуратури, а також враховуючи те,

що пунктом 6.5 наказу Генерального прокурора України № 389 від 21 серпня 2020 року передбачено право прокурора звертатись із позовом (заявою) до суду не за місцем розташування органу прокуратури, вказаний позов правомірно подано саме керівником Обухівської окружної прокуратури Київської області.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вказала на помилковість висновку суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у зазначеній вище справі.

Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення (право прокурора звертатись із позовом (заявою) до суду не за місцем розташування органу прокуратури) на підставі недопустимого доказу - пункту 6.5 наказу Генерального прокурора України № 389 від 21 серпня 2020 року, який виключено наказом Офісу Генерального прокурора № 191 від 08 червня 2021 року.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою від 31 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребував справу з Ставищенського районного суду Київської області.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 травня 2024 року передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою

від 17 червня 2024 року повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача є необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Під час дослідження доводів касаційної скарги та вирішення питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження у справі колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що у касаційних судах у складі Верховного Суду склалися різні підходи щодо розуміння положень процесуальних кодексів та реалізації у зв`язку із цим судом касаційної інстанції повноважень щодо відмови у відкритті касаційного провадження у випадку, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Так, зокрема, ухвалами від 29 квітня 2024 року у справі № 752/20318/20

(провадження № 61-4506ск24), від 29 квітня 2024 року у справі № 543/623/17 (провадження № 61-5256ск24) та від 05 грудня 2023 року у справі № 359/6722/16 (провадження № 61-15529ск23) у відкритті касаційного провадження відмовлено у зв`язку із необґрунтованістю поданої касаційної скарги на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України.

Натомість, ухвалою від 07 березня 2024 року у справі № 161/8859/20

(провадження № 61-18253ск23) у відкритті касаційного провадження відмовлено у зв`язку із необґрунтованістю поданої касаційної скарги на підставі пункту п`ятого частини другої статті 394 ЦПК України.

Разом з тим, ухвалами від 28 листопада 2023 року у справі № 758/15949/21 (провадження № 61-15912ск23), від 05 квітня 2024 року у справі № 2-112/12 (провадження № 61-3941ск24), від 23 квітня 2024 року у справі № 757/60692/19 (провадження № 61-3221ск24), від 30 квітня 2024 року у справі № 442/2335/21 (провадження № 61-5049ск24) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, вказуючи на необхідність перевірки наявності підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених заявником у касаційній скарзі, відкрив касаційне провадження із витребуванням матеріалів справи.

Аналогічна ситуація щодо неоднакової практики застосування приписів

статті 394 ЦПК України прослідковується й тоді, коли об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі [див. ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 02 квітня 2024 року у справі № 638/18193/17 (провадження № 61-3954ск24),

від 29 квітня 2024 року у справі № 705/4783/23 (провадження № 61-5006ск24), якими відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю касаційної скарги; ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 29 квітня 2024 року у справі № 705/4783/23 (провадження № 61-5006ск24), від 08 травня 2023 року у справі № 334/3852/22 (провадження № 61-6177ск23), якими відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з метою перевірки наявності підстав для відкриття касаційного провадження].

У зв`язку з наведеним та з метою необхідності тлумачення положення частини четвертої статті 394 ЦПК України колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилалась на наявність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу (чи підтвердження) висновку щодо наявності у суду касаційної інстанції повноважень відмовити у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю касаційної скарги у випадку, якщо об`єктом оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого суду про залишення позову без розгляду/про закриття провадження у справі.

Водночас, повертаючи справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала на наявність обставин, що унеможливлюють розгляд справи об`єднаною палатою, посилаючись на існування різного підходу до розуміння та тлумачення відповідної норми процесуального права також у касаційних судах інших юрисдикцій.

Так, ухвалою від 04 серпня 2021 року у справі № 918/119/21 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, керуючись нормою частини другої статті 293 ГПК України, вказала на очевидність правильного застосування апеляційним судом норм права та відмовила у відкритті касаційного провадження.

Водночас, ухвалами від 17 квітня 2024 року (справа № 927/1495/23), від 22 квітня 2024 року (справа № 916/774/23) та від 24 квітня 2024 року

(справа № 906/1361/23) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, з метою необхідності розгляду доводів касаційної скарги по суті відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи та призначив її до розгляду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами

від 20 грудня 2023 року (справа № 300/5281/23, провадження № К/990/41777/23) та від 28 грудня 2023 року (справа № 947/12063/23, провадження № К/990/42471/23), посилаючись на положення частини другої статті 333 КАС України, відмовив у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю поданої касаційної скарги.

При цьому в ухвалах від 08 травня 2024 року (справа № 320/24638/23, провадження № К/990/16896/24) та від 22 травня 2024 року (справа № 380/1174/23, провадження № К/990/17635/24) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження та витребував справу.

Так, статтею 389 ЦПК України передбачене право касаційного оскарження.

За частиною першою зазначеної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Нормами статті 394 ЦПК України закріплене повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції відмовити у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю касаційної скарги.

При цьому умови, існування яких є необхідними для визнання поданої до Верховного Суду касаційної скарги необґрунтованою, передбачено положеннями пункту 5 частини другої та частиною четвертою статті 394 ЦПК України.

Згідно наведених вище приписів ЦПК України:

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394);

- у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта

статті 394 ЦПК України).

Аналогічні за змістом положення щодо визначення підстав для відмови у відкритті касаційного провадження містяться також у статті 293 ГПК України та у статті 333 КАС України.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18),

від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 (провадження № 61-1537св21),

від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21) вказано, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Аналіз судової практики свідчить, що за наслідками вирішення питання про відкриття провадження, у випадку коли касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення,касаційні суди:

1) Відкривають касаційне провадження, враховуючи відсутність повноважень відмовляти у відкритті касаційного провадження у разі оскарження ухвал суду першої інстанції, якими закінчено розгляд справи.

2) Відмовляють у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на ухвали суду першої інстанції, якими закінчено розгляд справи.

3) Відмовляють у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на ухвали суду першої інстанції, якими закінчено розгляд справи, але лише в разі, якщо суд апеляційної інстанції скасував таку ухвалу з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аналізуючи відповідні приписи ЦПК, ГПК та КАС України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли передумовою апеляційного та подальшого касаційного оскарження є постановлення місцевим судом ухвали про залишення позовної заяви без розгляду (що є ухвалою, якою закінчено розгляд справи), відмова у відкритті касаційного провадження є неможливою, оскільки таке право суду касаційної інстанції нормами процесуального законодавства не передбачено.

Натомість, існування у касаційних судах цивільної, господарської та адміністративної юрисдикцій протилежних підходів щодо застосування норм відповідних процесуальних кодексів щодо передбачених у них підстав для відмови Верховним Судом у відкритті касаційного провадження фактично суперечить вимогам до правової передбачуваності та правової визначеності.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.

Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 06 червня 2019 року № 3-р/2019).

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)].

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11, § 65)].

Щодо практики розгляду процесуальних питань, які виникають під час касаційного провадження та не стосуються безпосереднього розгляду касаційної скарги

При вирішенні питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду перед колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постало питання щодо можливості передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи не лише для розгляду касаційної скарги, але й процедурного питання, яке постало в процесі вирішення справи колегією суддів.

При вивченні цього питання колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з`ясувала, що процедурні питання, які хоча й пов`язані із розглядом справи, однак не стосуються безпосереднього дослідження вимог та доводів поданої до Верховного Суду касаційної скарги, вже розглядались Великою Палатою Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про можливість оскарження у касаційному порядку, окрім інших, (1) ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у задоволенні такої заяви), а також (2) постанови апеляційного суду, згідно з якими скасовані вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову. Обмеження касаційного оскарження таких судових рішень Велика Палата Верховного Суду вважала невиправданими, а тому відступила у відповідній частині від її висновків, викладених у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.

Також, у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23) предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду були клопотання позивача та відповідача про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі та направленням справи за встановленою юрисдикцією.

Разом із цим, постановляючи ухвалу від 20 вересня 2023 року у справі № 904/2465/21 (провадження № 12-32гс23) про повернення справи Об`єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що питання про можливість забезпечення позову на стадії касаційного провадження могло бути передано Великій Палаті Верховного Суду до його вирішення касаційним судом та лише разом з питанням про передачу справи для розгляду касаційної скарги по суті. При цьому підставою для повернення справи № 904/2465/21 вказано відсутність передбачених законом повноважень Великої Палати Верховного Суду щодо скасування заходів забезпечення позову, вчинених Касаційним господарським судом.

Отже, для досягнення єдності судової практики колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що необхідно відступити від висновків касаційних судів щодо повноважень суду касаційної інстанції відмовити у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю касаційної скарги у випадку, коли об`єктом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське», про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді: І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік