Рішення

від 27.06.2024 по справі 906/143/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/143/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Костюкевич - Тарнавська О.В., ордер серії АМ №1080396 від 28.02.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРІЯ-УКРАЇНА"

до Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича

про стягнення 135111,39 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог

від 14.03.2024)

Процесуальні дії по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРІЯ-УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича про стягнення заборгованості у розмірі 265111,39 грн, з яких 210996,16 грн основного боргу, 9503,69 грн пені, 935,34 грн 3% річних, 1476,97 грн інфляційних втрат та 42199,23 грн штрафу у розмірі 20%.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №50 від 30.06.2022 в частині оплати вартості поставленої продукції.

Ухвалою суду від 07.02.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

20.02.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 15.02.2024 з додатками (т.1, а.с.48-59).

Ухвалою суду від 20.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.03.2024.

06.03.2024 і 13.03.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли відзив на позовну заяву від 06.03.2024, згідно з яким останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та стягнути витрати на оплату послуг адвоката (т.1, а.с.65-79), а також заява від 12.03.2024 про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2500,00 грн (т.1, а.с.80-85).

14.03.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява від 14.03.2024 про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідачем частково погашено основний борг на суму 130000,00 грн, а відтак позивач просив стягнути з останнього 80996,16 грн основного боргу, 9503,69 грн пені, 935,34 грн 3% річних, 1476,97 грн інфляційного збільшення та 42199,23 грн штрафу у розмірі 20% від суми неоплаченої продукції (т.1, а.с.92-99).

Ухвалою суду від 15.03.2024, зокрема, прийнято до розгляду заяву ТОВ "ЮРІЯ-УКРАЇНА" про зменшення розміру позовних вимог від 14.03.2024 та постановлено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з ФОП Мартиненка О.С. 135111,39 грн, розгляд справи відкладено на 15.04.2024.

12.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання від 11.04.2024 про долучення доказів (т.1, а.с.113-249; т.2, 1-165).

15.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі від 14.04.2024 (т.2, а.с.166-206).

Протокольною ухвалою суду від 15.04.2024 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 15.05.2024.

14.05.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява від 14.05.2024 про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1200,00 грн (т.2, а.с.211-216), а також заява від 14.05.2024, у якій викладені заперечення відповідача проти доводів і міркувань, наведених позивачем у додаткових поясненнях (т.2, а.с.217-221).

15.02.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення від 14.05.2024, згідно з якими останній просив задовольнити позовні вимоги (з урахуванням зменшення їх розміру) у повному обсязі (т.2,а. с.222-229).

Ухвалою суду від 15.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/143/24 до судового розгляду по суті на 27.06.2024.

Позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, будь-яких заяв із зазначенням причин неявки останнього до суду не подав, хоча про дату, час та місце цього засідання повідомлений завчасно і належним чином шляхом надіслання ухвали суду від 15.05.2024 у справі №906/143/24 в електронній формі до електронного кабінету ТОВ "ЮРІЯ-УКРАЇНА". Згідно з довідкою про доставку електронного листа, документ доставлено позивачу 16.05.2024 (т.2, а.с.239).

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд нагадує, що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін.

Враховуючи, що у даному випадку неявка представника позивача не перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, а явка останнього в засідання обов`язковою не визнавалася, з огляду на те, що позивач мав достатньо часу для ефективного представлення своєї правової позиції, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні представника або керівника товариства, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності останнього за наявними матеріалами, яких достатньо для об`єктивного вирішення спору та прийняття обґрунтованого рішення.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні та стягнути з позивача витрати на правничу допомогу, докази понесення яких відповідачем у повному обсязі будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У судовому засіданні 27.06.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №50 від 30.06.2022 в частині оплати вартості поставленої продукції згідно видаткових накладних, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 80996,16 грн. Поряд із цим за порушення терміну розрахунку позивач нарахував відповідачу 9503,69 грн пені та 42199,23 грн штрафу, 935,34 грн 3% річних та 1476,97 грн інфляційних втрат (т.1, а.с.1-3, 92-94).

Згідно з відзивом на позовну заяву від 06.03.2024, відповідач не визнав позов у повному обсязі, оскільки розрахунки між сторонами проводились частинами, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар відсутня, договір розірвано позивачем в односторонньому порядку з 16.11.2023, а відтак останній не мав будь-яких підстав нараховувати штраф, пеню з 02.12.2023 до 24.01.2024 (т.1, а.с.65-67).

Позивач у своїх додаткових поясненнях від 14.04.2024 зазначив, що згідно актів звірки взаємних розрахунків, за даними бухгалтерії позивача, відповідачем не відображена видаткова накладна №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 на суму 80996,16 грн (т.2, а.с.166-167).

Відповідач, згідно із запереченнями, наведеними у заяві від 14.05.2024, вважає, що видаткова накладна №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 не є належним і допустимим доказом, оскільки не є предметом розгляду у даній справі, в графі «отримав» відсутній підпис уповноваженої особи відповідача, внаслідок чого неможливо ідентифікувати особу, якій передавався зазначений у цій накладній товар, відсутня печатка відповідача; факт поставки може бути підтверджено лише первинним документом - відповідною видатковою накладною з доказами поставки та отримання товару, а не витягом з реєстру податкових накладних (т.2, а.с.217-218).

Позивач у додаткових поясненнях від 14.05.2024 зазначив, що до видаткової накладної №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 відповідачем був складений акт розбіжностей на суму 483,72 грн, однак його оригінал позивач не отримував і має лише копію, а відтак було зареєстровано податкову накладну на всю суму, корегування до податкової накладної не здійснювались. Позивач, згідно з п.2.4 договору, самостійно визначав напрямок зарахування отриманих сум у рахунок погашення існуючої заборгованості, а відтак вважає видаткову накладну №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 на суму 80996,16 грн оплаченою, фактично частково неоплаченою залишилась видаткова накладна №ЮУБ00003118 від 10.11.2023. Позивач стверджує, що видаткова накладна №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 підписана уповноваженою особою відповідача, підпис якої ідентичний підписам в інших видаткових накладних, що підтверджують поставки за договором; відсутність у спірній видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за вищезазначеними накладними, за наявності її підпису у відповідній накладній, не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що такі видаткові накладні є неналежним доказом у справі; відсутність реквізитів довіреності в накладній, на підставі якої діяли уповноважені особи відповідача при прийнятті товару, також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки їх відсутність за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію; печатка не є обов`язковим реквізитом первинних документів (т.2, а.с.222-225).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

30.06.2022 між ТОВ "ЮРІЯ-УКРАЇНА" (постачальник, позивач) та ФОП Мартиненком О.С. (покупець, відповідач) укладено договір №50 (далі - договір) (а.с.1, а.с.7-10), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити молочну продукції (далі - продукція), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити таку продукцію.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 договору, поставка продукції в асортименті та кількості здійснюється на підставі накладних згідно замовлення покупця. Загальна сума даного договору визначається сумою всіх накладних на поставку продукції за даним договором.

Постачальник зобов`язується поставляти продукцію за цінами, зазначеними у специфікації, за відсутності специфікації - за цінами, вказаними у накладних або інших документах, які затверджені сторонами. Ціна продукції міститься у накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією поставляємої продукції (п..2.1 договору).

Розрахунки за продукцію здійснюються покупцем в безготівковому порядку або готівкою на умовах відстрочки платежу 21 (двадцяти одного) календарних днів з дня отримання продукції покупцем, що підтверджується накладними (п.2.3 договору).

У п.2.4 договору сторони дійшли згоди, що оплата кожної поставленої партії продукції здійснюється відповідно до накладних і покупець зобов`язаний при перерахуванні коштів обов`язково вказувати у платіжному дорученні номер і дату даного договору. У випадку відсутності в платіжному дорученні цих реквізитів постачальник самостійно визначає напрямок зарахування отриманих сум у рахунок погашення існуючих обов`язків.

Згідно з п.5.5 договору, приймання-передача продукції проводиться представниками постачальника ї покупця та оформлюється шляхом підписання накладних.

Усі поставки продукції по накладним, оформлені сторонами на протязі строку дії даного договору, вважаються такими, які поставлені на підставі і в рамках даного договору, навіть при відсутності посилання на даний договір в самій накладній (п.5.10 договору).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за порушення терміну розрахунку покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та штраф в розмірі 20% від суми неоплаченої продукції.

Дійсний договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31 грудня 2023 року (п.9.1 договору). Якщо за місяць до закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається кожен раз продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах. Договір може бути достроково розірваним за згодою сторін або за вимогою однієї зі сторін. В такому разі сторона, яка вимагає розірвання договору, повинна попередити про це іншу сторону за 14 календарних днів до розірвання договору (п.9.2 договору).

Згідно з п.п.9.3, 9.4 договору, переукладання на новий строк або припинення договору не звільняє сторони від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених договором, і невиконаних на момент припинення дії договору, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань. По результатам діяльності за кожен календарний місяць сторони зобов`язуються проводити звірення взаєморозрахунків, результати якого оформляються відповідним актом. Дані, підтверджені сторонами в акті звірення, є підставою для остаточних взаєморозрахунків.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору позивач постачав відповідачу продукцію згідно з видатковими накладними (з урахуванням актів-претензій про невідповідність продукції по кількості/якості ФОП Мартиненко О.С.) (т.1: а.с.11-13, 127-249, 117-119; т.2: а.с.1-14, 203-204, 226), а відповідач приймав та оплачував таку продукцію згідно з платіжними дорученнями (т.1: а.с.52-54, 72-77, 96-97; т.2: а.с.27-65).

За даними позивача, відповідач здійснив часткову оплату за поставлену продукцію, у зв`язку з чим за ним обліковується протермінована дебіторська заборгованість в сумі 80996,16 грн, що відповідачем заперечується.

Проаналізувавши надані сторонами акти звірки взаємних розрахунків (т.2, а.с.19-23, 179-183, 193-197), суд встановив, що відповідачем не відображена видаткова накладна №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 на суму 80996,16 грн.

На підтвердження факту поставки за вказаною накладною позивачем також надано витяг з Єдиного реєстру податкових накладних №2350256 від 11.04.2024, реєстр податкових документів за період з 01.02.2023 по 31.12.2023, складених та зареєстрованих на користь Мартиненко О.С. ІПН2746700274 від 11.04.2024 (т.2: а.с.173-178, 184-190).

До матеріалів справи, серед іншого, долучено копію листа №16 від 16.11.2023, у якому позивач повідомив відповідачу, що змінює стратегію реалізації продукції з ТМ «Волошкове поле» і з 16.11.2023 припиняє співпрацю з ФОП Мартиненком О.С (т.1, а.с.78).

Таким чином, оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе зобов`язання за договором №50 від 30.06.2022, позивач звернувся з даним позовом до суду та, окрім 80996,16 грн основного боргу, просив стягнути з відповідача 9503,69 грн пені, 935,34 грн 3% річних, 1476,97 грн інфляційних втрат і 42199,23 грн штрафу (згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог від 14.03.2024).

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст.ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст.ст. 526, 525 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться і в ГК України, зокрема у ст.ст.173, 174, 180, 193.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Як встановлено судом, з усіх поставок, які здійснювалися позивачем за час існування договірних відносин, відповідач заперечує поставку товару лише за видатковою накладною №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 на суму 80996,16 грн.

Суд відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про те, що видаткова накладна №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 не є належним та допустимим доказом передачі товару, адже така стосується предмета спору (стягнення коштів за поставлений товар на підставі договору №50 від 30.06.2022 згідно видаткових накладних); підписана обома сторонами, зокрема зі сторони покупця у графі «отримав» міститься підпис із зазначенням «О.С.Мартиненко», як і у більшості інших накладних, поставка та отримання товару за якими відповідачем не заперечуються, а саме лише посилання на відсутність у вказаній накладній назви посади особи, яка отримала товар, у даному випадку не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою.

Відповідно до положень ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Поряд із цим суд зауважує, що використання суб`єктом господарювання печатки, згідно з положеннями ст.58-1 ГК України (в редакції Закону №1982-VIII від 23.03.2017), не є обов`язковим, наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Слід також відзначити, що відповідач не надавав суду доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з підробленням документів, у процесі розгляду даної справи не заявляв клопотання про проведення почеркознавчої та технічної експертизи документів.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави вважати, що товар згідно видаткової накладної №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 не було отримано відповідачем. Акт, про який міститься відмітка у вказаній накладній («з актом!») і про який згадує позивач у своїх письмових поясненнях (т.2, а.с.222 на звороті), суду не надано, однак це не спростовує сам факт даної поставки.

Окрім того, до матеріалів справи долучено витяг з Єдиного реєстру податкових накладних №2350256 від 11.04.2024 та реєстр податкових документів за період з 01.02.2023 по 31.12.2023, складених та зареєстрованих на користь Мартиненка О.С. ІПН2746700274 від 11.04.2024, з якого вбачаються номери податкових накладних, дати їх видачі, а також суми коштів за товар (включаючи ПДВ і без ПДВ), який передавався відповідачу на підставі договору №50 від 30.06.2022 згідно видаткових накладних, у тому числі видаткової накладної №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 (т.2: а.с.173-178, 184-190), що додатково підтверджує факт поставки товару за останньою. Жодних належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин відповідачем не надано.

Оригінал видаткової накладної №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 було оглянуто судом у підготовчому засіданні 15.04.2024.

Відповідно до приписів ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з положеннями ст.ст.76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зроблено висновок про те, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не представлено суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем.

Станом на дату розгляду справи доказів сплати відповідачем боргу у повному обсязі суду не надано.

Враховуючи вищевстановлені обставини та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 80996,16 грн основного боргу є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 935,34 грн 3 % річних та 1476,97 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС "LIGA 360" розрахунок позивача щодо нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат (т.1, а.с.14-16), суд дійшов висновку про його обґрунтованість та арифметичну вірність, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 9503,69 грн та штраф у розмірі 42199,23 грн (т.1, а.с.14-16).

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

У п.6.3 і п.9.3 сторони погодили, що за порушення терміну розрахунку покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та штраф в розмірі 20% від суми неоплаченої продукції. Переукладання на новий строк або припинення договору не звільняє сторони від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених договором, і невиконаних на момент припинення дії договору, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань.

У матеріалах справи міститься копія листа позивача №16 від 16.11.2023 про припинення співпраці з відповідачем без посилання у ньому на конкретний договір (т.1, а.с.78), однак доказів існування інших укладених між сторонами договорів, окрім як спірного договору поставки, не надано, і останні підтверджують розірвання договору №50 від 30.06.2022 з 16.11.2023.

Приймаючи до уваги зазначені обставини, оскільки станом на дату розірвання договору строк виконання зобов`язання з оплати останньої поставки товару (з урахуванням п.2.3 договору щодо відстрочки платежу на 21 календарний день) не настав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування відповідачу пені за визначений позивачем період з 02.12.2023 до 24.01.2024 та штрафу у розмірі 20% від суми неоплаченої продукції, а відтак у задоволенні позову в цій частині слід відмовити повністю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін проти України" від 10.02.2010).

Враховуючи викладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 80996,16 грн основного боргу, 935,34 грн 3 % річних, 1476,97 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 1869,18 грн; інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, позивачем не заявлено.

Питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу на момент ухвалення даного рішення судом не розглядається у зв`язку з відсутністю доказів їх понесення у повному обсязі.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРІЯ-УКРАЇНА" (вул. Кобзарська, буд. 108, м. Черкаси, Черкаська обл., 18030, код ЄДРПОУ 43932435) 80996,16 грн основного боргу, 935,34 грн 3 % річних, 1476,97 грн інфляційних втрат та 1869,18 грн судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.07.24

Суддя Прядко О.В.

Друк: 1 - у справу;

2-3 - сторонам (до ел.каб).