Постанова

від 26.09.2024 по справі 906/143/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року Справа № 906/143/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 червня 2024 року (повний текст складено 08.07.2024) у справі № 906/143/24 (суддя Прядко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРІЯ-УКРАЇНА"

до Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича

про стягнення 135 111,39 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.03.2024)

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27 червня 2024 року у справі №906/143/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРІЯ-УКРАЇНА" до Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича про стягнення 135111,39 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.03.2024) задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРІЯ-УКРАЇНА" 80996,16 грн основного боргу, 935,34 грн 3 % річних, 1476,97 грн інфляційних втрат та 1869,18 грн судового збору.

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Фізична особа-підприємець Мартиненко Олександр Святославович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Крім того, просить суд:

- визнати поважними причини неподання скаржником разом з відзивом на позов копій декларації з податку на додану за листопад 2023 року від 20.12.2023, додатку №1 до декларації з податку на додану за листопад 2023 року від 20.12.2023, квитанції №2 від 20.12.2023 про подання податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2023 року;

- долучити до матеріалів справи наступні докази (копії): декларації з податку на додану вартість за листопад 2023 року від 20.12.2023, додатку №1 до декларації з податку на додану вартість за листопад 2023 року від 20.12.2023, квитанції №2 від 20.12.2023 року про подання податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2023 року.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 червня 2024 року у справі №906/143/24. Встановлено позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Щодо клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи документів, то колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1-3 статті 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (постанова Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Відповідно до ч.3ст.80 ГПК України, відповідач, третяособа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.178ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Системний аналіз статей 80, 178,269 ГПК Українисвідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом на позовну заяву. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей80та269 ГПК України. Вказане з урахуванням положеньстатті 282 ГПК Україниозначає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підставами для прийняття додаткових доказів можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.

Приймаючи від сторони у справі нові докази у справі, суд апеляційної інстанції задля дотримання принципу рівності та змагальності сторін повинен надати оцінку поясненням та доводам іншої сторони у справі щодо нових доказів.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

З матеріалів господарської справи вбачається, що відповідач до суду першої інстанції копії декларації з податку на додану вартість за листопад 2023 року від 20.12.2023, додатку №1 до декларації з податку на додану вартість за листопад 2023 року від 20.12.2023, квитанції №2 від 20.12.2023 про подання податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2023 року не надавав.

При цьому, відповідач надаючи вказані докази, враховуючи, що останні подані лише в суді апеляційної інстанції, тобто є новими доказами, зазначив, що останні не могли бути подані до суду першої інстанції, оскільки згадування про видаткову накладну №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 та її копія були подані позивачем тільки у додаткових поясненнях у справі від 14.04.2024. Також відповідач вказує, що зазначені декларація та додаток до неї №1 (позиція 25) підтверджують, що до декларації з податку на додану вартість та додатку 1 до неї за листопад 2023 року по індивідуальному податковому номеру позивача: 439324323010 включено відповідачем чотири податкові накладні на загальну суму 346519,38 грн з ПДВ, а без ПДВ - 288879,70 грн; сума податкового кредиту на суму 80996,16 грн відповідачем не включалась.

А тому просить суд долучити до матеріалів справи копії декларації з податку на додану вартість та додатку 1 до неї за листопад 2023 року, як доказ того, що по видатковій накладній №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 поставка позивачем та отримання товару відповідачем, не відбувалась.

Однак, наведені відповідачем причини неподання таких доказів до суду першої інстанції не можуть вважатися поважними, оскільки вказані докази відповідач мав би надати суду першої інстанції та/або повинен був повідомити суд, що вказані докази, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що відповідач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаних доказів. Вказані дії залежали виключно від суб`єктивної поведінки відповідача, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачем 14.05.2024 до місцевого господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС були подані заперечення проти доводів і міркувань позивача, викладених в додаткових поясненнях від 14.04.2024 (т.2, а.с. 217-218). При цьому, будь-яких доказів, в тому числі податкових декларацій за листопад 2023 року, на спростування доводів позивача, викладених в додаткових поясненнях від 14.04.2024, відповідачем надано не було.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №913/317/18 зазначено, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки, скаржник не надав доказів неможливості подання до суду першої інстанції копій документів (поданих разом з апеляційною саргою) з причин, що об`єктивно не залежали від нього у порядку передбаченому ст.269 ГПК України, а наведені обставини неподання відповідачем доказів суду першої інстанції не визнаються судом поважними, колегія суддів дійшла висновку, що вказані докази не можуть бути прийняті та оцінені судом апеляційної інстанції в силу ст.269 ГПК України, оскільки їх прийняття буде порушенням принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Колегія суддів зазначає, що прийняття відповідних документів матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 червня 2022 року між ТОВ "ЮРІЯ-УКРАЇНА" (постачальник/позивач) та ФОП Мартиненком О.С. (покупець/відповідач) був укладений договір №50 (далі - договір, а.с.1, а.с.7-10), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити молочну продукції (далі - продукція), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити таку продукцію.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору, поставка продукції в асортименті та кількості здійснюється на підставі накладних згідно замовлення покупця. Загальна сума даного договору визначається сумою всіх накладних на поставку продукції за даним договором.

Постачальник зобов`язується поставляти продукцію за цінами, зазначеними у специфікації, за відсутності специфікації - за цінами, вказаними у накладних або інших документах, які затверджені сторонами. Ціна продукції міститься у накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією поставляємої продукції (п.2.1 договору).

Розрахунки за продукцію здійснюються покупцем в безготівковому порядку або готівкою на умовах відстрочки платежу 21 (двадцяти одного) календарних днів з дня отримання продукції покупцем, що підтверджується накладними (п.2.3 договору).

У п.2.4 договору сторони дійшли згоди, що оплата кожної поставленої партії продукції здійснюється відповідно до накладних і покупець зобов`язаний при перерахуванні коштів обов`язково вказувати у платіжному дорученні номер і дату даного договору. У випадку відсутності в платіжному дорученні цих реквізитів постачальник самостійно визначає напрямок зарахування отриманих сум у рахунок погашення існуючих обов`язків.

Згідно з п.5.5 договору приймання-передача продукції проводиться представниками постачальника ї покупця та оформлюється шляхом підписання накладних.

Усі поставки продукції по накладним, оформлені сторонами на протязі строку дії даного договору, вважаються такими, які поставлені на підставі і в рамках даного договору, навіть при відсутності посилання на даний договір в самій накладній (п.5.10 договору).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за порушення терміну розрахунку покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та штраф в розмірі 20% від суми неоплаченої продукції.

Дійсний договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31 грудня 2023 року (п.9.1 договору). Якщо за місяць до закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається кожен раз продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах. Договір може бути достроково розірваним за згодою сторін або за вимогою однієї зі сторін. В такому разі сторона, яка вимагає розірвання договору, повинна попередити про це іншу сторону за 14 календарних днів до розірвання договору (п.9.2 договору).

Згідно з п.п. 9.3, 9.4 договору переукладання на новий строк або припинення договору не звільняє сторони від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених договором, і невиконаних на момент припинення дії договору, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань. По результатам діяльності за кожен календарний місяць сторони зобов`язуються проводити звірення взаєморозрахунків, результати якого оформляються відповідним актом. Дані, підтверджені сторонами в акті звірення, є підставою для остаточних взаєморозрахунків.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач протягом 2023 року поставляв відповідачу продукцію згідно з видатковими накладними (з урахуванням актів-претензій про невідповідність продукції по кількості/якості ФОП Мартиненко О.С.) (т.1, а.с. 11-13, 127-249, 117-119; т.2, а.с. 1-14, 203-204, 226), а відповідач приймав та оплачував таку продукцію згідно з платіжними дорученнями (т.1, а.с. 52-54, 72-77, 96-97; т.2, а.с. 27-65).

За даними позивача, відповідач здійснив часткову оплату за поставлену продукцію, у зв`язку з чим за ним обліковується протермінована дебіторська заборгованість в сумі 80996,16 грн (згідно заяви про зменшення позовних вимог).

Листом №16 від 16.11.2023 позивач повідомив відповідачу, що змінює стратегію реалізації продукції з ТМ "Волошкове поле" і з 16.11.2023 припиняє співпрацю з ФОП Мартиненком О.С. (т.1, а.с.78).

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе зобов`язання за договором №50 від 30.06.2022, ТОВ "ЮРІЯ-УКРАЇНА" звернувся до суду з позовом про стягнення з ФОП Мартиненка О.С. 80996,16 грн основного боргу, 9503,69 грн пені, 935,34 грн відсотків річних, 1476,97 грн інфляційних втрат і 42199,23 грн штрафу (згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог від 14.03.2024).

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст.ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться і вГК України, зокрема у ст.ст.173, 174, 180, 193.

Як встановлено судами обох інстанцій, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1ст.692 ЦК України).

Згідноз ч.1 ст.530 ЦК України,якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Як встановлено судами обох інстанцій, з усіх поставок, які здійснювалися позивачем за час існування договірних відносин, відповідач заперечує поставку товару лише за видатковою накладною №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 на суму 80996,16 грн.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частинами 2, 5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, у якому така операція була здійснена.

Також, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Зазначений у частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з підпунктом 2.4 вказаного Положення.

Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 вищевказаного Положення.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.

Як вбачається, видаткова накладна №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 містить всі обов`язкові реквізити, встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а саме: назву постачальника і одержувача, адресу і банківські реквізити постачальника, найменування, кількість і вартість товару. Вказана видаткова накладна підписана представниками постачальника і покупця, зокрема, зі сторони покупця у графі "отримав" міститься підпис із зазначенням "О.С.Мартиненко", як і у більшості інших накладних, поставка та отримання товару за якими відповідачем не заперечуються.

Відсутність у спірній видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за вищезазначеною накладною, за наявності її підпису у відповідній накладній, не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі.

При цьому, відсутність реквізитів довіреності в накладній, на підставі якої діяли уповноважені особи відповідача при прийнятті товару, також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки, їх відсутність за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17.

Поряд із цим суд зауважує, що використання суб`єктом господарювання печатки, згідно з положеннями ст.58-1 ГК України, не є обов`язковим, наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що видаткова накладна №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 є первинним документом, яка в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України є належним та допустимим доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.

При цьому, акт, про який міститься відмітка у вказаній накладній ("з актом!") і про який згадує позивач у своїх письмових поясненнях (т.2, а.с.222 на звороті), ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було, однак це не спростовує сам факт даної поставки.

Також слід також відзначити, що відповідач, з огляду на наявність підпису на спірній видатковій накладній, не надав суду доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з підробленням документів, як і не заявляв клопотання про проведення почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Крім того, судом враховано, що на підтвердження здійснення господарських операцій з постачання зазначеного у спірній видатковій накладній товару позивачем до матеріалів справи долучено витяг з Єдиного реєстру податкових накладних №2350256 від 11.04.2024 та реєстр податкових документів за період з 01.02.2023 по 31.12.2023, складених та зареєстрованих на користь ОСОБА_1 ІПН 2746700274 від 11.04.2024, з якого вбачаються номери податкових накладних, дати їх видачі, а також суми коштів за товар (включаючи ПДВ і без ПДВ), який передавався відповідачу на підставі договору №50 від 30.06.2022 згідно видаткових накладних, у тому числі видаткової накладної №ЮУБ00003117 від 10.11.2023 (т.2: а.с.173-178, 184-190), що додатково підтверджує факт поставки товару за останньою.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 80 996,16 грн правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 655, 692, 712 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як з`ясовано судами, прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом про стягнення з відповідача 935,34 грн відсотків річних та 1476,97 грн інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 9503,69 грн та штрафу у розмірі 42199,23 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

У п.6.3 і п.9.3 договору сторони погодили, що за порушення терміну розрахунку покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та штраф в розмірі 20% від суми неоплаченої продукції. Переукладання на новий строк або припинення договору не звільняє сторони від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених договором, і невиконаних на момент припинення дії договору, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься копія листа позивача №16 від 16.11.2023 про припинення співпраці з відповідачем без посилання у ньому на конкретний договір (т.1, а.с.78), однак доказів існування інших укладених між сторонами договорів, окрім як спірного договору поставки, не надано, а відтак такий лист підтверджує розірвання договору №50 від 30.06.2022 з 16.11.2023.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що станом на дату розірвання договору строк виконання зобов`язання з оплати останньої поставки товару (з урахуванням п.2.3 договору щодо відстрочки платежу на 21 календарний день) не настав, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування відповідачу пені за визначений позивачем період з 02.12.2023 до 24.01.2024 та штрафу у розмірі 20% від суми неоплаченої продукції.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мартиненка Олександра Святославовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 27 червня 2024 року у справі №906/143/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.