Постанова

від 06.06.2024 по справі 495/39/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3834/24

Справа № 495/39/16-ц

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 495/39/16

Номер провадження: 22-ц/813/3834/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач),

- суддів Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

- позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

- відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним кредитного договору, позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим, за апеляційною скаргою адвоката Попової Олени Анатоліївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Шевчук Ю.В. 09 жовтня 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05.01.2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є - АТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року в розмірі 19 623,12 долара США, що на дату подання позовної заяви до суду в еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 446 561,58 грн..

ПАТ «Укрсоцбанк» обґрунтовує позовні вимоги тим, що 31.07.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 25000 доларів, зі сплатою 13,5% річних.

У забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 31.07.2007 р. між Банком, ОСОБА_1 та та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №07-19/1016 від 31.07.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов`язалась перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках передбачених договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року.

31.07.2007 року між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №07-19/1015 від 31.07.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_3 зобов`язалась перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках передбачених договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року.

Станом на 12.11.2015 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року складає 19 623,12 долара США, що на дату подання позовної заяви до суду в еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 446 561,58 грн., з них: -14306,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 325 560,31 грн. сума заборгованості за кредитом; -3 147,05 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 71 617,01 грн. сума заборгованості за відсотками; -1 298,07 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 29 540,11 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок; -872,01 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 19 844,15 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок (Т. 1, а. с. 2 3).

15.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить суд визнати недійсним Договір кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року, укладений між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 ..

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що при укладенні кредитного договору ПАТ «Укрсоцбанк» свідомо та навмисно ввів його в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, а саме - абсолютного значення подорожчання кредиту. Також ПАТ «Укрсоцбанк» було використано нечесну підприємницьку діяльність, порушено законодавство про захист прав споживачів, через що ОСОБА_1 погодився на укладення кредитного договору на невигідних для себе умовах (Т. 2, а. с. 5 8).

15.12.2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із уточненою в подальшому зустрічною позовною заявою, в якій остаточно просить суд визнати припиненою з 12.11.2014 року поруку ОСОБА_3 , що виникла на підставі Договору поруки №07-19/1015 від 31.07.2007 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що договірпоруки №07-19/1015 від 31.07.2007 року є припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова поруки (п. 5.2) про його дію до виконання всіх забезпечених порукою вимог не є встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України. Тому, в цьому разі, як на думку ОСОБА_3 , слід застосувати норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (Т. 2, а. с. 104 106, 131 133).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.10.2023 року задоволено у повному обсязі вищевказані позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за договором про надання кредиту№2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року в сумі 19 623,12 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 446 561,58 грн..

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» в рівних частинах витрати зі сплати судового збору у сумі 6698,42 грн., тобто по - 2 232,80 грн. з кожного.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», за участю третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним кредитногодоговору відмовлено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», за участю третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоу відповідності до розрахунку позивача позичальник ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо вчасного повернення кредитних коштів, разом з тим не виконав їх належним чином, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 12.11.2015 року складає 19 623,12 долара США, що в еквіваленті на курсу НБУ на дату розрахунку становить 446 561,58 грн..

Оскільки відповідачами не оспорюється факт невиконання грошових зобов`язань перед позичальником, кредитний договір та договір поруки є чинними, такими що не припинили своєї дії, суд погодився з наданим позивачем розрахунком та вважав позовні вимоги за первісним позовом законними, доведеними, такими, що ґрунтуються на дійсних обставинах справи, а отже підлягаючими задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами. На момент укладання договору відповідач ОСОБА_1 не заявляв зауважень чи заперечень щодо його умов та в подальшому тривалий період часу його виконував. Кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: - про строк кредитування; - орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у томі числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів, тощо); -строки сплати платежів; - мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений; - також права та обов`язки сторін; - варіанти погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; - можливість та умови дострокового повернення кредиту; - порядок розрахунків; - відповідальність за порушення зобов`язань.

При укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли домовленості з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Окрім того, суд зауважив, що відповідачем за первісним позовом - ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів вини ПАТ «Укрсоцбанк», яка виражалася б у намірі порушити публічний порядок при укладанні спірних пунктів зазначеного вище кредитного договору.

Судом встановлено, що перед укладенням Кредитного договору відповідач був ознайомлений у письмовій формі про: - мету кредитування; - тип відсоткової ставки; - сукупну вартість кредиту; - строк, на який одержано кредит; - варіанти його повернення тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків. Вказаний договір укладено за ініціативи відповідача за первісним позовом - ОСОБА_1 .. При цьому він свідомо уклав договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконував його.

Отже, при підписанні Кредитного договору №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 погодився з усіма умовами даного правочину і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позичальник отримав примірник Кредитного договору, що давало додаткову можливість детально вивчити його умови.

Поручителі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у свою чергу, підписали і погодилися з умовами Договорів поруки.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд виходив з того, що згідно п. 5.2. Договору поруки №07-19/1015 від 31 липня 2007 року, цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до виконання всіх вимог забезпечених порукою, визначених п.2.1. цього Договору умов. Суд критично оцінив доводи ОСОБА_3 , що її порука, яка виникла на підставі Договору поруки №07-19/1015 від 31 липня 2007 року, укладеного між нею, ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за зазначеним вище договором кредиту, припинилась з 12 листопада 2014 року (Т. 7, а. с. 78 85).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Попова О.А., діюча від імені ОСОБА_1 , просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.10.2023 року в частині задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк». Скасувати рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 ..

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) судом не було враховано, що ОСОБА_1 , відповідно до квитанцій про здійснення операцій та власних підрахунків, було перераховано на виконання умов кредитного договору значно більшу суму, ніж та, яка вказана у розрахунку Банку. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів розміру заборгованості, первинних бухгалтерських документів щодо надання кредиту, здійснення його часткового погашення. Призначена судом економічна експертиза не була проведена, оскільки на думку експерта надані Банком докази не дають можливості встановити реальний розмір заборгованості; 2) судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права щодо строків повернення кредиту, внаслідок чого незаконно нараховано та стягнуто відсотки за користування кредитом; 3) судом невірно застосовано норми матеріального права щодо можливості нарахування та стягнення пені в доларах США; 4) право звернення з вимогою до поручителів у позивача відсутнє, оскільки поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є припиненими; 5) судом було розглянуто справу за відсутності належного повідомлення про розгляд справи ОСОБА_1 (Т. 7, а. с. 100 114).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від12.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Попової Олени Анатоліївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2023 року (Т. 7, а. с. 116 117).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.01.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 7, а. с. 137).

У судовому засіданні адвокат Попова О.А., діюча від імені ОСОБА_1 , підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Адвокат Байрамов О.В., діючий від імені АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на - АТ «Сенс Банк», у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість слухання справи за відсутності інших учасників справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Попової О.А., діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», в особіОдеської обласної філії, та фізичною особою - ОСОБА_1 31 липня 2007 року був укладений договір про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року, згідно з яким ОСОБА_1 було надано у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі - 25 000,00 доларів США, зі сплатою 13,5 відсотків річних.

31.07.2007 року між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №07-19/1016 від 31.07.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов`язалась перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках передбачених договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року.

31.07.2007 року між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №07-19/1015 від 31.07.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_3 зобов`язалась перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках передбачених договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року.

20 жовтня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», в особіОдеської обласної філії, та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року від 20.10.2008 року на підставі якого відсоткову ставку за користування кредитом з 20.10.2008 року було змінено з - 13,5% річних на - 14,5% річних.

Зобов`язання позивача, визначені у договорі кредиту, а саме п.3.1.1., були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 31.07.2007 року, в якій зазначено факт видачі 31.07.2007 року коштів у сумі 25 000,00 доларів США.

В порушення умов договору кредиту, ОСОБА_1 протягом тривалого часу не здійснював погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни.

Відповідно до п. 4.1. договору кредиту, у разі прострочення ОСОБА_1 терміну сплати комісії за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, визначеного в п. 3.3.14. кредитного договору, терміну сплати комісій за дострокове погашення кредиту (частини кредиту), визначеного в п. 3.3.15, кредитного договору, строків сплати відсотків визначених п.2.4. кредитного договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п. 1.1., 2.4., 2.6.3., 3.2.3., 4.4., 5.4. кредитного договору, ОСОБА_1 сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення.

Відповідно до п. 4.3. договору кредиту у разі порушення ОСОБА_1 вимог п.п.3.3.2-3.3.16 кредитного договору, ОСОБА_1 зобов?язаний сплатити Позивачу штраф у розмірі 3 (три) відсотки від суми Кредиту визначеному п.1.1. кредитного договору за кожний випадок.

Відповідно до п.3.3.9 ОСОБА_1 зобов?язаний достроково повернути кредит та погасити нараховані проценти та сплатити штрафні санкції у випадках визначених в п.п. 2.6.3., 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4. кредитного договору.

Станом на 12.11.2015 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року складає 19 623,12 доларів США, що на дату подання позовної заяви до суду в еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 446 561,58 грн., з них: - 14 306,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 325 560,31 грн. сума заборгованості за кредитом; - 3 147,05 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 71 617,01 грн. сума заборгованості за відсотками; - 1 298,07 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 29 540,11 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок; - 872,01 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 19 844,15 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.01.2020 року залучено до участі у справі АТ «Альфа-Банк», в якості правонаступника АТ «Укрсоцбанк» (Т. 7, а. с. 44 45).

Під час розгляду справи було встановлено, що правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» за даними правовідносинами є - АТ «Альфа-Банк», який у подальшому змінив назву на - АТ «Сенс Банк».

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , тому законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій частині апеляційним судом не переглядається.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про ухвалення рішення за його відсутності, та за відсутності належного сповіщення про судове засідання.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення завчасно.

Відповідно доп.1,2ч.2ст.223ЦПК України,суд відкладаєрозгляд справив судовомузасіданні вмежах встановленогоцим Кодексомстроку зтаких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання ; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду» (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц)». Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції відсутні, оскільки матеріали справи не містять відомостей про надсилання та вручення відповідачу судової повістки про розгляд справи, призначений на 09.10.2023 року.

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Таким чином, вказані порушення є підставою для обов`язкового скасування рішення і ухвалення нового судового рішення (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги АТ «Альфа-Банк», стягуючи у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі, апеляційний суд вважає не можливим.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Щодо кредитної заборгованості

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Колегією суддів встановлено, що на підтвердження укладення кредитних договорів з відповідачем, надання кредиту банком було надано суду копію кредитного договору №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року, додаткову угоду №2 про внесення змін до договору кредиту №2007/671Ф03.14-27, детальний розпис сукупної вартості кредиту, заяву на видачу готівки №1 від 31.07.2007 року, розрахунок заборгованості за вказаним договором, копії виписокіз особових рахунків відповідача.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов`язання за вказаними кредитними договорами відповідачем належним чином не виконані.

Під час розгляду справи відповідач не заперечував факт виникнення боргу за кредитними договором і виникнення у кредитора права на стягнення заборгованості, не надав доказів на спростування її розміру. Проте стверджував, що банк не підтвердив належними доказами факт наявності заборгованості у вказаному банком розмірі.

Колегія суддів зазначає, що подані позивачем копії банківських виписок з рахунків відповідача є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором. Натомість обставини відсутності заборгованості за кредитними договором відповідачем не доведені.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою).

Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів.

Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц (провадження № 61-33138св18).

Водночас у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі№ 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції також виходив із того, що виписки із банківських рахунків є належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

На обґрунтування аргументів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що суд першої інстанції встановив обставини виконання позивачем своїх зобов`язань з надання кредитних коштів, виникнення зобов`язань відповідача за кредитними договорами та наявності заборгованості за кредитними договорами на підставі недопустимих доказів, зокрема на підставі копій банківських виписок та за відсутності первинних бухгалтерських документів.

Разом із тим Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі№ 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22) вказав, що відсутність у справі оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

Так матеріалами справи встановлено, що Банком було виконано вимоги кредитного договору щодо надання кредиту, однак відповідачем вимоги щодо повернення кредиту не було виконано.

Однак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не у повному обсязі погоджується з наданим Банком розрахунком заборгованості, з огляду на наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (справа №14-154цс 18) та від 31.10.2018 (справа №202/4494/16-ц).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, Банк заявляє вимоги про стягнення з Відповідачів заборгованості за кредитним договором, зокрема заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 3 147,05 долара США, які нараховані за період - з 31.07.2007 року по 11.11.2015 року, та пеню у розмірі - 2 170,08 долара США, яка нарахована за період - з 11.11.2014 року по 12.11.2015 року.

Однак, відповідно до пунктів 3.3.7, 3.3.8 договору кредиту сторони передбачили, що позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредиту, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями.

Відповідно до пункту 4.5 договору кредиту, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, відповідно до умов вказаного договору, сторони погодили, що у разі прострочення платежів за кредитом більше ніж на 90 днів, змінюється строк виконання зобов`язання та встановлюється новий строк повернення кредитних коштів за умови настання чітко визначених обставин.

Так відповідно до наявних у матеріалах справи документів, а саме - наданого Банком розрахунку заборгованості, останній платіж позичальником в рахунок погашення тілу кредиту був здійснений - 10.01.2014 року, а в рахунок погашення відсотків - 28.10.2014 р..

Тобто, починаючи з 10 лютого 2014 року (виходячи з графіку погашення кредиту) Позичальник припинив здійснювати виплати по кредиту, тобто належно виконувати свої обов`язки, визначені п.3.3.7, 3.3.8.

Апелянт посилається на те, що після сплину 90 календарних днів допущеної позичальником прострочки, настав строк виконання основного зобов`язання в повному обсязі, а саме - 11 травня 2014 року. Тобто, у 2014 році було змінено строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі. Відтак, нарахування Позивачем відсотків за користування кредитом та пені за період - з 11.05.2014 року по 11.11.2015 року є незаконними.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Додаткової угоди № 2 від 10.09.2010 року про внесення змін до Договору кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року, а саме - п. 5 Сторони домовились, що у разі порушення Позичальником строків сплати процентів та/або Кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, Кредитор має право вимагати дострокового погашення Кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення Позичальнику, а Позичальник, в свою чергу, зобов`язується достроково погасити в повному обсязі Кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати отримання вищезазначеного письмового повідомлення Кредитора.

Таким чином, колегія суддів вважає, що сторонами було погоджено в додатковій угоді до кредитного договору питання зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такої зміни.

Відповідно доч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, банк як позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики та сплати відсотків у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики (якщо договором передбачено обов`язок позичальника повертати позику частинами ).

Тобто, звернення до суду з вимогою дострокового повернення всієї суми кредитних коштів, у зв`язку з порушенням умов договору, не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника.При невиконанні позичальником рішення суду у кредитора виникає право стягувати суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки зобов`язальні правовідносини не припинилися. Адже у ст. 599 ЦК зазначено, що зобов`язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином (а не в силу ухвалення рішення суду).

Зазначені положення законодавства, як правило, вносяться до відповідних пунктів кредитних договорів та використовуються банками як засіб впливу на недобросовісних позичальників.

Умовами кредитного договору сторони встановлюють зобов`язання позичальника здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором. Також встановлюється обов`язокпозичальникасплачувати щомісяця відсотки за користування кредитом, а як наслідок невиконанняцих зобов`язань - сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та відсотків за користування ним.

Якщо позичальником порушуються будь-які умови кредитного договору, банк має право розцінювати його дії як невиконання або неналежне виконання зобов`язань. Це може спричинити настання правових наслідків, передбачених договором або чинним законодавством, в тому числі івимогу щодо дострокового повернення всієї суми кредиту.

При цьому направлення письмової вимоги про достроковеповерненнявсієї суми кредиту позичальнику не є обов`язковим. У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002року у справі № 1-2/2002 зазначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тобто, звернення позикодавця з позовом до суду про дострокове повернення кредиту у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язаньєправом кредитора, направленим на захист в суді його порушеного права.

Саме тому,право банку на дострокове поверненнявсієї суми кредиту є необмеженим, та може бути застосоване ним за умов будь-якого прострочення виконання зобов`язання позичальником.

Як встановлено матеріалами справи Банк звернувся до суду - 25.12.2015 року із вимогою про дострокове стягнення заборгованості за договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року станом на 12.11.2015 року.

Станом на 12.11.2015 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року складає 19 623,12 долара США, що на дату подання позовної заяви до суду в еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 446 561,58 грн., з них: - 14306,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 325 560,31 грн. сума заборгованості за кредитом; - 3147,05 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 71 617,01 грн. сума заборгованості за відсотками; - 1298,07 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 29 540,11 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок; - 872,01 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 19 844,15 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок.

Таким чином, надані банком виписки за рахунком позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальних розрахунках та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Щодо нарахування пені в іноземній валюті, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зістаттею 99 Конституції Українигрошовою одиницею України є гривня.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях47та49цьогоЗаконувизначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно достатті 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені устатті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьоїстатті 533 ЦК України.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно достатті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, зроблено правовий висновок про те, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, може внести двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц зроблено правовий висновок про те, що оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Відповідно до п. 4.2. Кредитного договору, у разі прострочення Позичальником терміну сплати комісії за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, визначеного в п. 3.3.14. цього Договору, терміну сплати комісії за дострокове погашення Кредиту (частин Кредиту), визначеного в п.3.3.15. цього Договору, строків сплати процентів, визначених п.2.4 цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п.п. 1.1., 2.4., 2.6.3, 3.2.3., 4.4., 5.4. цього Договору Позичальник сплачує Кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної сплаченої суми за кожен день прострочки, що діє у цей період.

Таким, чином колегія суддів вважає, що кредитним договором не було визначено валюту обрахування пені. Тому з огляду на вказане, колегія суддів враховує, що оскільки сторонами було укладено кредитний договір в іноземній валюті, то пеня може бути стягнута в іноземній валюті, що не суперечить правовим висновкам Верховного Суду.

З поміж іншого, з наданого Банком розрахунку, вбачається, що пеня нараховувалась в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної сплаченої суми за кожен день прострочки, та із зазначенням її еквіваленту в гривні.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 759/11740/15-ц, провадження № 61-45св21.

Щодо договорів поруки, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно вимог ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому поручителі, виходячи із зазначених норм закону, несуть солідарну відповідальність з боржником кожен за своїм договором поруки.

Як встановлено матеріалами справи, 31.07.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №07-19/1016 від 31.07.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов`язалась перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках передбачених договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року.

31.07.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №07-19/1015 від 31.07.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_3 зобов`язалась перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках передбачених договором про надання кредиту №2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року.

Згідно з п. 1 договорів поруки поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту №2007/671/Ф03.14-27 від 31.07.2007 року.

Відповідно до п. 5.2. Договорів поруки, встановлено, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до виконання всіх вимог забезпечених порукою, визначених п. 2.1. цього Договору.

Частиною четвертоюстатті 559 ЦК України(в редакції на момент укладення кредитного договору) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Частинами першою і третьоюстатті 251 ЦК Українипередбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі частини першої статті252та частини першої статті253 ЦК Українистрок визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Вищезазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 61)).

Пунктами 3.3.7, 3.3.8 Договору кредиту сторони передбачили, що позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за користування кредитом, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями.

Згідно пункту 4.5. Договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов?язків визначених п. п. 3.3.7, 3.3.8 цього Договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно Позичальник зобов?язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У разі настання обставин, визначених п.п. 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплинув, та відповідно позичальник зобов?язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Таким чином, строк виконання основного зобов`язання Позичальника за Договором кредиту (повернення всієї суми кредиту, сплати процентів за фактичний час використання кредиту та нарахованих штрафних санкцій) настав після сплину 90 календарних днів після допущеної останнім прострочки.

Виходячи з розрахунку заборгованості, що був наданий Відповідачем до позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором у даній справі, починаючи з 10 лютого 2014 року Позичальник припинив здійснювати виплати по тілу кредиту, тобто з 11 травня 2014 року банк мав право на звернення з вимогою про дострокове повернення кредиту.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що перебіг шестимісячного строку для пред`явлення ПАТ «Укрсоцбанк» вимоги до ОСОБА_4 розпочався - 12 травня 2014 року та закінчився - 12 листопада 2014 року. Проте, в зазначений проміжок часу ПАТ «Укрсоцбанк» до суду з відповідними вимогами не звертався, а звернувся з вимогами до Поручителя лише - 25.12.2015 року.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що порука вважається припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. Підстави для покладання відповідальності на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутні у зв`язку з припиненням поруки.

Підсумовуючи вищевикладене, заборгованість підлягає стягненню тільки з ОСОБА_1 ..

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Попової Олени Анатоліївни, діючої від імені ОСОБА_1 , є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 . Необхідно ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про часткове задоволення позову АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст..382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню з ОСОБА_1 витрати понесені позивачем за оплату судового збору в розмірі - 6698,42 грн..

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, діючої від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2023 року в частині задоволення позову АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимогиАкціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою - АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за договором про надання кредиту№2007/671Ф03.14-27 від 31.07.2007 року у сумі 19623 (дев`ятнадцять тисяч шістсот двадцять три) долара 12 центів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 446 561(чотириста сорок шість тисяч п`ятсот шістдесят одна) грн. 58 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою - АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) витрати зі сплати судового збору в сумі 6698 (шість тисяч шістсот дев`яносто вісім) грн. 42 коп..

В решті позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим - задовольнити.

Визнати припиненим поруку за Договором поруки №07-19/1015 від 31 липня 2017 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 10 липня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе