Ухвала

від 10.07.2024 по справі 5/260

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

10.07.2024Справа № 5/260

За скаргою ОСОБА_1

на бездіяльність старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Мітронова Михайла Івановича

у справі № 5/260

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіммашпроект"

до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

2. Приватного підприємства "Регіональна компанія "Тавріясервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнє підприємство "Торговий дім "Херсон" Компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд Груп Ел.Ел.Сі"

про стягнення 303 896,54 грн.

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіммашпроект"

2. Приватного підприємства "Регіональна компанія "Тавріясервіс"

про визнання договорів недійсними,

Суддя Ломака В.С.

Секретар судового засідання Видиш А.В.

Представники учасників справи:

від скаржника (боржника): ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від ТОВ "Хіммашпроект": не з`явився;

від ДВС: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 5/260 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіммашпроект" (далі - позивач, Товариство) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-1) та Приватного підприємства "Регіональна компанія "Тавріясервіс" (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідачів солідарно 303 896, 54 грн., та за зустрічним позовом відповідача-1 до позивача та відповідача-2 про визнання договорів недійсними.

Ухвалою від 05.12.2011 року господарський суд міста Києва порушив провадження у справі № 5/260; розгляд вказаної справи призначив на 22.12.2011 року.

Ухвалою від 15.03.2012 року господарський суд міста Києва залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом - Дочірнє підприємство "Торговий дім "Херсон" Компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд Груп Ел.Ел.Сі".

Рішенням від 20.11.2012 року господарський суд міста Києва припинив провадження у справі за позовом Товариства до відповідача-2; відмовив у задоволенні первісного позову; задовольнив зустрічний позов; визнав недійсним з моменту укладення договір доручення від 03.08.2009 року, укладений між позивачем та відповідачем-1; визнав недійсним з моменту укладення договір поруки від 28.08.2009 року, укладений між позивачем та відповідачем-2; стягнув з позивача на користь відповідача-1 470,50 грн. витрат по сплаті судового збору; стягнув з відповідача-2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 470,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою від 27.08.2013 року Київський апеляційний господарський суд скасував наведене рішення місцевого господарського суду в справі № 5/260; прийняв нове судове рішення, яким припинив провадження у даній справі в частині позовних вимог Товариства до відповідача-2. Первісний позов задовольнив частково; стягнув з відповідача-1 на користь Товариства борг у сумі 210 960,00 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 42 155,87 грн., 3 % річних у сумі 14 495,55 грн., інфляційні витрати у розмірі 36 285,12 грн., судовий збір у сумі 6 077,93 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовив. Крім того, вказаною постановою Київський апеляційний господарський суд стягнув з відповідача-1 на користь Товариства судовий збір за апеляційний перегляд справи у розмірі 3 575,40 грн.

13.09.2013 року господарський суд міста Києва на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 року видав відповідні накази.

Ухвалою від 19.09.2013 року в справі № 5/260 Вищий господарський суд України касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 року повернув скаржнику.

Ухвалою від 13.11.2013 року в справі № 5/260 Вищий господарський суд України відмовив Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у відновленні пропущеного строку для подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 року; касаційну скаргу з доданими до неї документами повернув скаржнику. Крім того, Вищий господарський суд України повернув Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 039,00 грн.

17.06.2024 року через систему "Електронний суд" до господарського суду міста Києва надійшла скарга ОСОБА_1 від 17.06.2024 року, в якій останній просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Мітронова М.І. (далі - Державний виконавець), який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, щодо не зняття арешту та заборон з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року в справі № 5/260 про стягнення боргу в розмірі 309 974,47 грн.;

- зобов`язати Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ) зняти усі арешти та заборони, накладені на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року в справі № 5/260 про стягнення боргу в розмірі 309 974,47 грн.;

- зобов`язати Відділ вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження на майно ОСОБА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення обтяження від 06.12.2013 року у ВП № НОМЕР_1;

- визнати протиправною бездіяльність Державного виконавця, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, щодо не зняття арешту та заборон з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року в справі № 5/260 про стягнення судового збору в розмірі 3 575,40 грн.;

- зобов`язати Відділ зняти усі арешти та заборони, накладені на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року в справі № 5/260 про стягнення судового збору в розмірі 3 575,40 грн.;

- зобов`язати Відділ вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення обтяження від 15.05.2018 року у ВП № НОМЕР_2.

Ухвалою від 25.06.2024 року в справі № 5/260 господарський суд міста Києва прийняв до розгляду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Державного виконавця та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 10.07.2024 року.

26.06.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні, призначеному на 10.07.2024 року, а також в усіх наступних судових засіданнях у справі № 5/260, в режимі відеоконференції, проведення якої заявник просив доручити Комінтернівському районному суду міста Харкова.

Ухвалою від 01.07.2024 року господарський суд міста Києва частково задовольнив означену заяву; вирішив проводити судове засідання, призначене на 10.07.2024 року, в режимі відеоконференції та доручив Комінтернівському районному суду міста Харкова забезпечити проведення відеоконференції для ОСОБА_1 . У задоволенні решти вимог цієї заяви суд відмовив.

У судовому засіданні 10.07.2024 року ОСОБА_1 та його представник підтримали вимоги скарги від 17.06.2024 року та наполягали на їх задоволенні.

Стягувач та Відділ про дату, час і місце розгляду скарги боржника були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 10.07.2024 року не забезпечили.

У судовому засіданні 10.07.2024 року суд розглянув скаргу ОСОБА_1 від 17.06.2024 року на бездіяльність Державного виконавця та вирішив задовольнити її частково, враховуючи таке.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Частинами 1, 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (який був чинним, зокрема, протягом 2013 року) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають, зокрема, накази господарських судів.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Відділі перебували виконавчі провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства боргу в розмірі 309 974,47 грн., а також № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства судового збору в сумі 3 575,40 грн.

Постановою старшого державного виконавця Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Хаблова Валерія Миколайовича від 24.10.2013 року ВП № НОМЕР_1 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства боргу в розмірі 309 974,47 грн. та встановлено боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.

Крім того, постановою старшого державного виконавця Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Хаблова Валерія Миколайовича від 24.10.2013 року ВП № НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства судового збору в сумі 3 575,40 грн. та встановлено боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.

У той же час заборгованість згідно з означеними наказами суду від 13.09.2013 року № 5/260 боржником сплачена не була.

У порядку примусового виконання виконавчого документа та з метою повного фактичного виконання рішення суду, 06.12.2013 року старшим державним виконавцем Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Хабловим Валерієм Миколайовичем, керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову у ВП № НОМЕР_1 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все належне боржнику - ФОП ОСОБА_1 майно, у межах суми звернення стягнення у розмірі 309 974,47 грн., а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.

Крім того, 15.05.2018 року Державним виконавцем, керуючись статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції), винесено постанову у ВП № НОМЕР_2 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все належне ФОП ОСОБА_1 майно.

Копії наведених постанов вирішено направити на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам виконавчого провадження.

У подальшому було встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Враховуючи викладене, 04.08.2018 року Державним виконавцем на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону винесено постанову ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою наказ господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства боргу в розмірі 309 974,47 грн. повернуто стягувачу. Також у цій постанові було зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 04.08.2021 року.

Крім того, 15.05.2018 року Державним виконавцем на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону винесено постанову ВП № НОМЕР_2 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою наказ господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства судового збору в сумі 3 575,40 грн. повернуто стягувачу. У цій постанові також вказано, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 15.05.2021 року.

Заявою від 16.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу з проханням зняти арешти на майно, накладені при виконанні ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2.

Листом від 27.05.2024 року № 73835 Відділ повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника у виконавчих провадженнях № НОМЕР_3, № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, а також про неможливість надати заявнику більш детальну інформацію з приводу матеріалів виконавчих проваджень у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Стаття 25 Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час відкриття виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2) визначає, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до статті 57 Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час винесення постанови у ВП № НОМЕР_1 про арешт майна боржника) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

На час повернення стягувачу наказів господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 умови та порядок виконання судових рішень регулювалися Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII.

Згідно з пунктом 7 Розділу 13 Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з положеннями статті 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина 1 статті 56 Закону № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону (у редакції, чинній на момент повернення виконавчих документів у ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2) виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону (в редакції, чинній на момент повернення виконавчих документів у ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2) у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

За умовами частини 4 статті 59 Закону (в редакції, чинній на момент повернення виконавчих документів у ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року в справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

У постанові Верховного Суду від 09.01.2023 року в справі № 2-3600/09 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постановах Верховного Суду від 12.08.2020 року в справі № 569/17603/18 та від 22.12.2021 року в справі №634/292/21 вказано, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Вказаний механізм запроваджено законодавцем із метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Оскільки норми Закону в редакціях, чинних на час вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2, не передбачали зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань скаржника на протиправну бездіяльність Відділу щодо не зняття арешту та заборон з майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженням ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2.

Щодо вимог заявника про зобов`язання Відділу вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження на майно ОСОБА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про припинення обтяження від 06.12.2013 року у ВП № НОМЕР_1 та від 15.05.2018 року у ВП № НОМЕР_2, суд зазначає наступне.

Зі змісту наданої скаржником Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить ізольована трикімнатна квартира загальною площею 65,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 171502063101, дата та час державної реєстрації: 27.02.2024 11:44:20).

Разом із тим, зі змісту розділу про актуальну інформацію про державну реєстрацію обтяжень вбачається, що 03.05.2018 року о 09:59:35 державним реєстратором Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Біляєвим Борисом Євгеновичем було внесено запис про обтяження № 25969846 - арешт нерухомого майна ОСОБА_1 . Підставою для внесення цього запису було рішення державного реєстратора № 40903372 від 03.05.2018 року, прийняте на підставі наступних документів: постанова про арешт майна боржника, серія та номер: НОМЕР_3, видана 03.05.2018 року, видавник: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Опис предмета обтяження: все майно боржника. Додаткові відомості про обтяження: в межах суми звернення стягнення 1 418,91 грн.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що запис про обтяження № 25969846 (арешт нерухомого майна ОСОБА_1 ) був внесений до відповідного державного реєстру державним реєстратором Відділу Біляєвим Борисом Євгеновичем на виконання постанови про арешт майна боржника від 03.05.2018 року, винесеної в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, яке за змістом листа Відділу від 27.05.2024 року № 73835 було відкрите на виконання судового наказу № 5023/8920/11, виданого 23.03.2012 року господарським судом Харківської області.

Інших записів про обтяження належного ОСОБА_1 майна, зокрема в межах виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2, надана скаржником Інформація (як і інші матеріали справи) не містить.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог скаржника в частині зобов`язання Відділу вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження на майно ОСОБА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про припинення обтяження від 06.12.2013 року у ВП № НОМЕР_1 та від 15.05.2018 року у ВП № НОМЕР_2.

За таких обставин, у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 від 17.06.2024 року в частині визнання протиправною бездіяльності Державного виконавця, який здійснював виконавчі дії у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, щодо не зняття арешту та заборон з майна ОСОБА_1 у цих виконавчих провадженнях, а також в частині зобов`язання Відділу вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження на майно ОСОБА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про припинення обтяження від 06.12.2013 року у ВП № НОМЕР_1 та від 15.05.2018 року у ВП № НОМЕР_2, слід відмовити.

Щодо решти вимог скарги ОСОБА_1 від 17.06.2024 року, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що накази господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 були дійсні для пред`явлення до 27.08.2014 року, тобто протягом року.

Суд звертає увагу, що Законом № 606-XIV було встановлено строк для пред`явлення до виконання наказу суду, виданого на виконання судового рішення, в один рік з дня, наступного за днем набрання рішенням суду законної сили (частини 1, 2 статті 22 цього Закону).

05.10.2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII, яким збільшено строк пред`явлення виконавчих документів до виконання до трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили (частини 1, 2 статті 12 цього Закону).

Приписами пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Отже, законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 року Законом № 1404-VIII, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 року та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016 року.

Як було зазначено вище, 04.08.2018 року Державним виконавцем на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону винесено постанову ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою наказ господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства боргу в розмірі 309 974,47 грн. повернуто стягувачу. Також у цій постанові було зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 04.08.2021 року.

Крім того, 15.05.2018 року Державним виконавцем на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону винесено постанову ВП № НОМЕР_2 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою наказ господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства судового збору в сумі 3 575,40 грн. повернуто стягувачу. У цій постанові також вказано, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 15.05.2021 року.

Доказів повторного пред`явлення вищенаведених наказів до виконання, що могло б свідчити про переривання відповідного строку, матеріали справи не містять.

Крім того, у матеріалах справи відсутні й докази звернення стягувача до суду з відповідною заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, суд дійшов висновку про те, що строк пред`явлення наказів господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року № 5/260 сплив ще у 2021 році.

Судом враховано, що повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до вимог Закону не встановлювало для державного виконавця прямого обов`язку знімати арешт з майна боржника.

У той же час, застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених Законом щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Зокрема, арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцем, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У той же час, у даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги в частині зняття усіх арештів та заборон, накладених на майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з формальних підстав, а саме у зв`язку з відсутністю в діях Державного виконавця протиправної бездіяльності, унеможливлює в подальшому здійснення належного захисту майнових прав ОСОБА_1 в частині зняття арешту з його майна.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.11.2021 року в справі № 21/170-08.

Оскільки у даному випадку передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна відсутні, арешт з майна боржника може бути знятий у судовому порядку відповідно до частини 5 статті 59 Закону, оскільки виконавчі документи повернуті стягувачу, строк пред`явлення виконавчих документів для виконання закінчився і необхідність забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту фактично відпала.

Враховуючи наведене, з метою усунення порушення прав скаржника щодо розпорядження своїм майном, суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 від 17.06.2024 року в частині вимог про зобов`язання Державного виконавця зняти усі арешти та заборони, накладені на майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2, підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суд звертає увагу на положення статті 345 Господарського процесуального кодексу України, за якими про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Керуючись статтями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Скаргу ОСОБА_1 від 17.06.2024 року на бездіяльність старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Мітронова Михайла Івановича задовольнити частково.

2. Зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти усі арешти та заборони, накладені на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року в справі № 5/260 про стягнення боргу в розмірі 309 974,47 грн.

3. Зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти усі арешти та заборони, накладені на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року в справі № 5/260 про стягнення судового збору в розмірі 3 575,40 грн.

4. У задоволенні решти вимог скарги ОСОБА_1 від 17.06.2024 року відмовити.

5. Згідно з приписами статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Повний текст ухвали складено та підписано 12.07.2024 року.

Суддя В.С. Ломака