Рішення

від 30.05.2024 по справі 760/8155/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/2366/24

Справа № 760/8155/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., за участю:

секретаря судового засідання Гуцало М.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 (ордер від 12.10.2023),

представника третьої особи - Гончар А.С. (ордер від 14.01.2021),

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса представника: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 36Д, оф. 13; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНКОПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»/: 3421303285/) до ОСОБА_3 /далі - ОСОБА_3 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ; адреса-2: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 /далі - ОСОБА_4 / (РНОКПП: НОМЕР_4 ; АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_5 /далі - ОСОБА_5 / (РНОКПП: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_4 ), третя особа: ОСОБА_6 /далі - ОСОБА_6 / (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_5 ; адреса представника: АДРЕСА_6 ; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНКОПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»/: НОМЕР_8), про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

05.03.2010 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за договором позики у розмірі 4 545 000,00 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05.03.2010 було відкрито провадження у даній справі та призначено попереднє судове засідання на 12.03.2010 (т. І, а.с. 1).

Під час попереднього судового засідання 12.03.2010 представник відповідача заявив клопотання про відкладення судового засідання з метою надання сторонам часу для укладення мирової угоди. Вказане клопотання було задоволено, розгляд справи відкладено на 17.03.2010 (а.с. 34).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17.03.2010 визнано мирову угоду від 12.03.2010, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення суми позики (т. І, а.с. 42-43).

11.01.2021 до суду на ухвалу від 17.03.2010 надійшла апеляційна скарга, датована 05.01.2021, ОСОБА_6 , як особи, яка не брала участі у справі (т. І, а.с. 72-78).

Таку апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що 20.08.1999 між ОСОБА_6 та відповідачкою по справі ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. В період перебування у шлюбі, 20.02.2003, між ТОВ «Фінансово-консультаційний центр сприяння розвитку підприємства» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно якого ОСОБА_4 придбала нежитлові приміщення загальною площею 227,6 кв. м, які розташовані на четвертому поверсі нежилих приміщень літ «А» та складають 3/100 частини від домоволодіння площею 7 676,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 . ОСОБА_6 посилався на те, що вказане майно було придбане під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя - його та ОСОБА_4 .

Постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_6 , як особи, яка не брала участі у справі, задоволено; ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 17.03.2010 про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. І, а.с. 201-208).

25.03.2021 сказана справа разом з супровідним листом Київського апеляційного суду від 22.03.2021 надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 07.04.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі було призначено на 06.07.2021 (т. І, а.с. 212-214).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06.07.2021 підготовче засідання у справі було відкладено на 28.10.2021, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2, ОСОБА_6 (т. ІІ, а.с. 71-75).

У зв`язку з відсутністю доказів отримання судової кореспонденції позивачем у справі, у судовому засіданні 28.10.2021 було оголошено перерву до 03.02.2022 (т. ІІ, а.с. 114).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03.02.2022 підготовче засідання було відкладено на 24.05.2022 (т. ІІ, а.с. 128-132).

У зв`язку з початком збройної агресії рф 24.05.2022 судове засідання не відбулось та було перенесено на 09.02.2023 (т. ІІ, а.с. 193).

09.02.2023 у зв`язка з клопотанням представника позивача підготовче засідання було перенесено на 01.06.2023 (т. ІІ, а.с. 208).

У зв`язку з перебуванням справи в суді касаційної інстанції 01.06.2023 судове засідання не відбулось та було перенесено на 19.10.2023.

Постановою Касаційного цивільного суду у склі Верховного Суду від 09.08.2023 касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 18.03.2021 - без змін (т. ІІІ, а.с. 130-135).

Враховуючи явку в судове засідання, призначене на 19.10.2023 лише представника позивача, підготовче засідання було перенесено на 22.02.2024 (т. ІІІ, а.с. 197).

У судовому засіданні 22.02.2024 представником позивача було подано заяву про зміну предмету позову в якій позивач просить суд стягнути з солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) суму позики за Договором позики від 01.09.2007 у розмірі 34 761 330,00 грн та 3% річних у розмірі 12 754 074,88 грн, що в загальному розмірі складає 47 515 404,91 грн (т. ІV, а.с. 67-76).

У зв`язку з клопотанням представника 3-ї особи ( ОСОБА_6 ) 22.02.2024 підготовче засідання було перенесено на 29.02.2024 (т. ІV, а.с. 88).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.02.2024 задоволено заяву позивача про зміну позовних вимог; підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 11.04.2024 (т. ІV, а.с. 111-117).

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці у зв`язку з госпіталізацією, 11.04.2024 судове засідання не відбулось та було перенесено на 09.05.2024.

У зв`язку неявкою у судове засіданні відповідачів та/або їх представників за умови відсутності доказів отримання відповідачами судових повісток про призначення розгляду справи на відповідну дату, 09.05.2024 судове засідання було відкладено на 30.05.2024 (т. ІV, а.с. 174).

У судове засідання, призначене на 30.05.2024 з`явились тільки представники позивача та третьої особи у справі, які підтримали доводи та вимоги, викладені у письмових заявах, поданих до суду.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в установленому законом порядку повідомлялись про дату, час та місце судового засідання шляхом направлення судових повісток (в т.ч. на адреси реєстрації відповідачів).

Відповідні поштові відправлення, скеровані на адресу ОСОБА_3 , були повернуті відділом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. ІV, а.с. 188, 190).

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23).

В матеріалах справи наявне зворотнє поштове повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, з якого вбачається, що судові повістки про призначення судового засідання на 30.05.2024 були отримані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 15.05.2024 (т. ІV, а.с. 186, 187).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989) /також, див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 752/24739/19, провадження № 61-20936 св 21/.

Від учасників судового процесу будь-яких заяв та клопотань (в т.ч. в порядку ч. 3 ст. 131 ЦПК України) станом на день судового засідання не надійшло.

Під час судового розгляду справи здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 247 ЦПК України.

Щодо правової позиції позивача

В позові вказується, що 01.09.2007 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено Договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець передав позичальнику грошові кошти у сумі 4 545 000,00 грн, що, на час укладення договору позики дорівнювало 900 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути суму позики до 01.12.2009 (п. 7 Договору).

Зазначається, що на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним Договором позики 01.09.2007 між позивачем ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки, відповідно до умов якого, поручителі зобов`язались нести разом із відповідачем ОСОБА_3 солідарну відповідальність перед кредитором за виконання відповідачем ОСОБА_3 зобов`язань, встановлених Договором позики.

Також, у позові зауважується, що п. 2.1 Договору поруки, встановлено, що поручителі відповідають за виконання боржником його зобов`язань за договором позики виключно в межах визначеної на день пред`явлення кредитором вимоги вартості:

- нежитлових приміщень загальною площею 227,60 кв.м., а саме: приміщення № 1 площею 26,0 кв.м., приміщення № 4 площею 3,6 кв.м., приміщення № 5 площею 1,3 кв.м., приміщення № 6 площею 1,3 кв.м., приміщення № 7 площею 46,8 кв.м., приміщення № 11 площею 114,9 кв.м , приміщення № 19 площею 16,6 кв.м., приміщення № 20 площею 17,1 кв.м., що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ.А та літ.Б) площею 7676,0 кв.м. та розташовані на четвертому поверсі (в літ.А) будівлі АДРЕСА_7 , які належать ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі- продажу нежилих приміщень, посвідченого 20.02.2003 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик І.Г., зареєстровано в реєстрі за № 689; Акту прийому-передачі нежитлових будівель від 21.02.2003; реєстраційний запис на правовстановлювальному документі здійснено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстраційній книзі № д.8п-4 за реєстровим № 380 від 28.03.2003;

- нежитлових приміщень загальною площею 364,2 кв.м., а саме: приміщення № 2 площею 1.7 кв.м., приміщення № 3 площею 1,3 кв.м., приміщення № 12 площею 117,3 кв.м., приміщення № 14 площею 66,1 кв.м., приміщення № 15 площею 22,4 кв.м., приміщення № 16 площею 25,6 кв.м., приміщення № 17 площею 16,7 кв.м., приміщення № 18 площею 16.7 кв.м., приміщення № 21 площею 47,4 кв.м., приміщення II площею 17,2 кв.м., приміщення III площею 12,6 кв.м., приміщення IV площею 11,3 кв.м., приміщення V площею 7,9 кв.м., - що складає 4/100 частин домоволодіння (літ.А та літ.Б) площею 7676,0 кв.м. та розташовані на четвертому поверсі (в літ.А) будівлі АДРЕСА_7 , які належать ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу частин нежитлових приміщень від 26.06.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбаль Н.О., зареєстрованого в реєстрі за № 3670; реєстраційний запис на правовстановлювальному документі здійснено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстровій книзі № д.5з-494 за реєстровим № 380-з від 04.07.2007.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 не виконав умови договору позики та не повернув вказану суму до встановленого договором терміну, він звернувся до суду з позовом у даній справі.

У заяві про зміну предмету позову позивач наголошує, що у Договорі позики від 01.09.2007 було встановлено грошовий еквівалент ціни Договору в іноземній валюті, що складає 900 000 доларів США. Тому, з огляду на те, що станом на день звернення з даною заявою до суду грошове зобов`язання відповідачів перед позивачем не виконано, з урахуванням погоджених між сторонами умов Договору позики від 01.09.2007, Договору поруки від 01.09.2007, норм цивільного законодавства та висновків Верховного Суду, позивач вважає, що сума позики, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів складає 34 761 330,00 грн (з огляду на курс долару США станом на день подання відповідної заяви на рівні 38,6237 грн за 1,00 долар США).

Також зазначається, що відповідно до п. 7 Договору позики від 01.09.2007 строк повернення суми позики тривав до 01.12.2009, з чого, на думку позивача, слідує, що з 02.12.2009 у позивача виникло право на нарахування 3%.

Вказується, що 05.03.2010 позивач звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за Договором позики від 01.09.2007, з огляду на що строк позовної давності було перервано.

Стверджується, що у позивача є право на нарахування 3% річних на суму боргу у розмірі 900 000 доларів США з 02.12.2009 по 23.02.2022 (з огляду на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), що складає 330 287,67 доларів США.

Враховуючи офіційний курс гривні щодо долару США, встановлений Національним банком України станом на день подання відповідної заяви, а саме 38,6237 грн за 1,00 долар США, на думку пивала, 3% річних на суму боргу складає 12 754 074,88 грн.

Таким чином, позивач вважає, що загальна сума боргу з урахуванням 3% річних, що підлягає стягненню з відповідачів, складає 47 515 404,88 грн.

Щодо правової позиції відповідача ОСОБА_4

11.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву за підписом ОСОБА_4 (т. І, а.с. 236-238), в якому, остання просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відзиві зазначається, що ОСОБА_4 , підписала договір поруки, через те, що боялася за своїх чотирьох малолітніх дітей.

ОСОБА_4 вказує, що до неї приходили люди, які представлялися оперативними працівниками та здійснювали на неї психологічний тиск, які казали, що розслідується кримінальна справа № 06325079, порушена 26.08.2006 за фактом

захоплення ВАТ «Кременчуцький сталеварний завод», і вони вважають що її чоловік

ОСОБА_6 має до цього відношення.

Як стверджує ОСОБА_4 , їй пропонували з метою полегшення участі її чоловіка, підписувати документи та давати пояснення чи свідчення.

ОСОБА_4 стверджує, що боялася за своїх дітей і тому, коли їй сказали, що необхідно підписати договір поруки, та папери, результатом чого буде перехід права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_7 , яке було зареєстроване на неї та її маму ОСОБА_5 - вона погодилася, аби позбутися психологічного тиску.

Разом з тим, відповідач вказує, що підтвердженням кримінального переслідування щодо її чоловіка є постанова від 29.09.2008 про визначення підслідності, відповідно до якої зазначено про кримінальну справу № 06325079, порушену 26.08.2006 за фактом захоплення ВАТ «Кременчуцький сталеварний завод» та іншу справу за обвинуваченням ОСОБА_6 , які об`єднали.

Також, ОСОБА_4 звертає увагу на те, що сторони договором позики від 01.09.2007 не визначили вид забезпечення зобов`язання, не встановили обов`язковість забезпечення зобов`язання, а лише передбачили можливість забезпечення в порядку, визначеному законодавством України. За таких обставин, укладення 01.09.2007 між позивачем, як кредитором та відповідачем-2 і відповідачем-3 - як поручителями, договору поруки, на забезпечення зобов`язань відповідача-1 перед позивачем за договором позики від 01.09.2007, є незаконним та безпідставним, так як всупереч вимогам ч. 1 ст. 548 ЦК України забезпечення не встановлено Договором позики.

Зауважує, що з договору поруки неможливо визначити, який з поручителів, в якій долі відповідає за зобов`язаннями боржника, яким чином ОСОБА_4 могла поручатися в тому числі нерухомим майном ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 поручалася майном ОСОБА_4 , адже об`єкти нерухомого майна не належали їм як об`єкти права спільної сумісної власності.

Звертається увага на те, що до позовної заяви не додано жодного документу, який би підтверджував виконання позивачем вимог п. 2.2. та 2.3. Договору поруки, якими визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання боржником (відповідачем-1) зобов`язання, кредитор (позивач) взяв на себе обов`язки надіслали рекомендованим чи цінним листом кожному з поручителів письмову вимогу з документами що підтверджують право вимоги, та з зазначенням суми вимоги у самій вимозі.

Крім того, у відзиві звертається увага на те, що нежиле приміщення загальною площею 227,60 кв.м., яке розташоване на четвертому поверсі нежилих приміщень літ.«А» та складає 3/100 частини від домоволодіння площею 7676,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

При цьому, наголошується, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про дотримання сторонами під час укладення договору поруки вимог ст. 369 Цивільного кодексу України та ст. 65 Сімейного кодексу України.

Щодо правової позиції відповідача ОСОБА_5

10.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву за підписом ОСОБА_8 (т. І, а.с. 227-229), в якому, остання просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ОСОБА_5 зазначає, що її дочка - ОСОБА_4 пояснила їй, що оскільки на неї здійснюють тиск правоохоронні органи в зв`язку з розслідуванням кримінальної справи № 06325079 порушеної 26.08.2006 за фактом захоплення ВАТ «Кременчуцький сталеварний завод», бо вважають що її чоловік ОСОБА_6 має якесь до цього відношення, то необхідно підписати договір поруки, щоб їх не тероризували.

Зі слів ОСОБА_5 , вона підписала відповідний договір поруки, бо довірилась доньці, з метою полегшення на неї психологічного тиску.

В інші доводи відзиву ОСОБА_5 є ідентичними тим, що викладені у відзиві ОСОБА_9 .

Щодо правової позиції третьої особи ( ОСОБА_6 )

10.06.2021 до суду надійшли письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_6 (т. І, а.с. 215-217), в яких останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Звертається увага, зокрема, на те, що 20.08.1999 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб.

Стверджується, що 20.02.2003 між ТОВ «Фінансово-консультаційний центр сприяння розвитку підприємства» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, а саме ОСОБА_4 придбала нежилі приміщення загальною площею 227.6 кв.м., які розташовані на четвертому поверсі нежилих приміщень літ. «А» та складають 3/100 частини від домоволодіння площею 7676.0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 .

Наголошується, що нежиле приміщення загальною площею 227,60 кв.м., яке розташоване на четвертому поверсі нежилих приміщень літ.«А» та складає 3/100 частини від домоволодіння площею 7676,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

В іншому, правова позиція ОСОБА_6 збігаються із запереченнями, викладеними у відзивах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами спору, 01.09.2007 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено Договір позики (т. І, а.с. 7-8).

Відповідно до п. 3 Договору позики Позикодавець передає Позичальнику грошові кошти у розмірі 4 545 000 грн, що є еквівалентом 900 000 доларів США, а Позичальник зобов`язується повернути суму позики в обумовлений строк (т. І, а.с. 7).

Сума позики передається Позичальнику в момент підписання сторонами Договору. Факт отримання суми позики підтверджується фактом підписання Договору Позичальником (п. 4 Договору позики, т. І, а.с. 7).

Згідно з п. 5 Договору позики надана Позикодавцем позика є безпроцентною, тобто за користування сумою позики відсотки (плата) не стягуються (т. І, а.с. 7).

Відповідно до п. 6 Договору позики, позика не є цільовою (т. І, а.с. 7).

У п. 7 Договору позики сторони погодили, що Позичальник зобов`язується повернути суму позики в строк до 01.12.2009 (т. І, а.с. 7).

Позичальник на власний розсуд може повертати суму позики достроково (п. 8 Договору позики, т. І, а.с. 7).

01.09.2007 між ОСОБА_2 (Кредитор) та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (Поручителі) було укладено Договір поруки (т. І, а.с. 9-11).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки Поручитель зобов`язується нести разом з боржником солідарну відповідальність перед кредитором за виконання/належне виконання ОСОБА_3 (Боржник) зобов`язань, що встановлені Договором позики від 01.09.2007 (Основник договір) в 4 545 000 грн, що є еквівалентом 900 000 доларів США (Основне зобов`язання) /т. І, а.с. 9/.

Згідно з п. 2.1 Договору поруки (т. І, а.с. 9-10) Поручителі відповідають за виконання боржником його зобов`язань за договором позики виключно в межах визначеної на день пред`явлення кредитором вимоги вартості:

- нежитлових приміщень загальною площею 227,60 кв.м., а саме: приміщення № 1 площею 26,0 кв.м., приміщення № 4 площею 3,6 кв.м., приміщення № 5 площею 1,3 кв.м., приміщення № 6 площею 1,3 кв.м., приміщення № 7 площею 46,8 кв.м., приміщення № 11 площею 114,9 кв.м , приміщення № 19 площею 16,6 кв.м., приміщення № 20 площею 17,1 кв.м., що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ.А та літ.Б) площею 7676,0 кв.м. та розташовані на четвертому поверсі (в літ.А) будівлі АДРЕСА_7 , які належать ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі- продажу нежилих приміщень, посвідченого 20.02.2003 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик І.Г., зареєстровано в реєстрі за № 689; Акту прийому-передачі нежитлових будівель від 21.02.2003; реєстраційний запис на правовстановлювальному документі здійснено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстраційній книзі № д.8п-4 за реєстровим № 380 від 28.03.2003;

- нежитлових приміщень загальною площею 364,2 кв.м., а саме: приміщення № 2 площею 1.7 кв.м., приміщення № 3 площею 1,3 кв.м., приміщення № 12 площею 117,3 кв.м., приміщення № 14 площею 66,1 кв.м., приміщення № 15 площею 22,4 кв.м., приміщення № 16 площею 25,6 кв.м., приміщення № 17 площею 16,7 кв.м., приміщення № 18 площею 16.7 кв.м., приміщення № 21 площею 47,4 кв.м., приміщення II площею 17,2 кв.м., приміщення III площею 12,6 кв.м., приміщення IV площею 11,3 кв.м., приміщення V площею 7,9 кв.м., - що складає 4/100 частин домоволодіння (літ.А та літ.Б) площею 7676,0 кв.м. та розташовані на четвертому поверсі (в літ.А) будівлі АДРЕСА_7 , які належать ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу частин нежитлових приміщень від 26.06.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбаль Н.О., зареєстрованого в реєстрі за № 3670; реєстраційний запис на правовстановлювальному документі здійснено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстровій книзі № д.5з-494 за реєстровим № 380-з від 04.07.2007 (Нерухомість).

Відповідно до п. 2.2 Договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником основного зобов`язання Поручителі зобов`язуються сплатити кредитору протягом 1-го дня з моменту отримання вимоги кредитора та документів, що підтверджують право вимоги, суму, визначену у вимозі, але не більше ніж розмір вартості нерухомості, або, на розсуд поручителів, передати у власність кредитора нерухомість. З моменту передання нерухомості у власність кредитора зобов`язання поручителів за цим договором вважаються повністю виконаними і кредитор не вправі пред`явити поручителям жодних додаткових вимог (т. І, а.с. 10).

За змістом п. 2.3 Договору поруки вимога Кредитора про виконання Поручителями Основного зобов`язання або його частини повинна бути викладена у письмовій формі і буде вважатись поданою належним чином, якщо вона надіслана рекомендованим чи цінним листом (за адресою, що вказана в Договорі) чи надана особисто кожному з Поручителів (т. І, а.с. 10).

У п. 3.2 Договору поруки сторони погодили, що порука припиняється в разі припинення зобов`язань за основним договором або у випадку спливу п`ятирічного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання в залежності від того, що наступить раніше, а також в інших випадках, встановлених чинним законодавством (т. І, а.с. 10).

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2021 року ОСОБА_6 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки, в якому просив суд визнати недійсним договір поруки від 01.09.2007, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2023 року цивільну справу направлено до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю (т. ІV, а.с. 195-196).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2023 у справі № 361/8555/21-ц у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 15.05.2024 у справі № 361/8555/21-ц апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2023 - без змін (т. ІV, а.с. 195-203).

У постанові Київського апеляційного суду від 15.05.2024 (т. ІV, а.с. 195-203), зокрема, зазначено наступне: «…вбачається, що предметом договору поруки є забезпечення виконання зобов`язання боржника - ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 2.1 договору поруки від 01.09.2007 року, поручителі відповідають перед кредитором за виконання основного зобов`язання виключно в межах визначеної на день пред`явлення кредитором вимоги вартості належних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нежитлових приміщень, загальною площею 227,60 кв.м, та 364,2 кв.м., що складають 3/100 часток та 4/100 часток відповідно від домоволодіння, загальною площею 7676,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до пункту 2.2 договору поруки від 01.09.2007 року у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником основного зобов`язання поручителі зобов`язуються сплатити кредитору протягом 1-го дня з моменту отримання вимоги Кредитора та документів, що підтверджують право вимоги, суму, визначену у вимозі, але не більше, ніж розмір вартості нерухомості, або, на розсуд поручителів, передати у власність Кредитора нерухомість.

Отже, даний пункт передбачає саме грошове зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у разі невиконання основного зобов`язання за договором позики. У той же час передача нерухомого майна визначена як один з альтернативних механізмів реалізації договору, який може бути використаний лише на розсуд останніх.

При цьому, підписуючи оспорюваний договір, ОСОБА_2 не звертав увагу на забезпечення зобов`язання за рахунок нерухомого майна, належного поручителям, і не приймав таке нерухоме майно в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором. Сторони передбачили тільки можливість передачі нерухомого майна ОСОБА_2 , яка в подальшому у випадку узгодження сторонами всіх істотних умов такої домовленості, мала би бути належним чином оформлена, з урахуванням вимог чинного законодавства.

Разом з тим, відповідно матеріалів справи, перехід права власності на нерухоме майно відбувся за мировою угодою, а не за оскаржуваним договором поруки.

Така мирова угода була укладена, визнана та затверджена Солом`янським районним судом м. Києва і стала способом вирішення спору між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , замінивши собою виконання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 грошового зобов`язання за договором поруки.

Наведене свідчить про те, що маючи грошове зобов`язання перед ОСОБА_2 , поручителі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , виявили своє бажання виконати це грошове зобов`язання за рахунок іншого свого майна.»

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17.03.2010 визнано мирову угоду від 11.03.2010, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення суми позики (т. І, а.с. 42-43).

Постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_6 , як особи, яка не брала участі у справі, задоволено; ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 17.03.2010 про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. ІІ, а.с. 3-6).

За змістом вказаної постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2021, зокрема, зазначено наступне: «…умовами мирової угоди порушено права та законні інтереси ОСОБА_6 , а саме - право власності на майно: на нежитлові приміщення загальною площею 227,60 кв.м., а саме: приміщення № 1 площею 19, 4 кв. м, приміщення №5 площею 26,9 кв. м, приміщення № 96 площею 7,7 кв. м, приміщення №7 площею 2,3 кв. м, приміщення №8 площею 68,1 кв. м, приміщення №9 площею 23,9 кв.м, приміщення №10 площею 6,9 кв. м, приміщення №11 площею 20,9 кв.м, приміщення №36 площею 17,0 кв. м, приміщення №II| площею 16,1 кв. м, що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7676,0 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) будівлі АДРЕСА_7 , які належать ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 20.02.2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик І.Г., зареєстрованого в реєстрі за №689; Акту прийому-передачі нежитлових будівель від 21.02.2003 року; право власності зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстраційній книзі № д8п-4 за реєстровим №380-з від 28.03.2003 року, так як вказане майно було придбано під час перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_6 до участі у даній справі не залучався, згоди на передачу вказаного майна у власність позивача у даній справі на підставі мирової угоди , не надавав.»

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 20.08.1999 (копія свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 від 20.08.1999, т. І, а.с. 60).

20.02.2003 між ТОВ «Фінансово-консультаційний центр сприяння розвитку підприємства» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 придбала нежилі приміщення загальною площею 227.6 кв.м., які розташовані на четвертому поверсі нежилих приміщень літ. «А» та складають 3/100 частини від домоволодіння площею 7676.0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 (т. І, а.с. 61-64).

Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія договору іпотеки № 1-036/07Ф від 23.10.2007 (т. ІІ, а.с. 145-152), укладеного між ОСОБА_5 (майновий поручитель ОСОБА_10 , Іпотекодавець) та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк», в особі голови правління Зубрицькою Наталією Борисівною (Іпотекодержатель), відповідно до п. 1.1 якого Іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань позичальника перед Іпотекодержателем за договором про відкриття кредитної лінії № 1-036/07Ф від 23.10.2007 та можливих змін та доповнень до нього (кредитний договір) щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості (основне зобов`язання), передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: нежитлові приміщення (в літ. А), загальною площею 364,2 кв.м., що складає 4/100 частин домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7676,0 кв.м., а саме: приміщення № 2 площею 1.7 кв.м., приміщення № 3 площею 1,3 кв.м., приміщення № 12 площею 117,3 кв.м., приміщення № 15 площею 22,4 кв.м., приміщення № 16 площею 25,6 кв.м., приміщення № 17 площею 16,7 кв.м., приміщення № 18 площею 16.7 кв.м., приміщення № 21 площею 47,4 кв.м., приміщення № 14 площею 66,1 кв.м., приміщення № II площею 17,2 кв.м., приміщення № III площею 12,6 кв.м., приміщення № IV площею 11,3 кв.м., приміщення № V площею 7,9 кв.м., в будинку АДРЕСА_7 (т. ІІ, а.с. 145).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) /ст. 610 ЦК України/.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно і ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (див. постанову Верховного Суду від від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 № 916/1247/23).

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2023 у справі № 361/8555/21-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15.05.2024, у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки від 01.09.2007 - відмовлено.

У справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики укладеним у письмовій формі, зміст якого, підтверджують факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів, які позичальником позикодавцеві не повернуті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) викладено правову позицію за змістом якої положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші (п. 7.35 постанови ВС); включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону (п. 7.36 постанови ВС).

Згідно зі ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в ч. 2 ст. 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 752/4079/16-ц, провадження № 61-7168св23).

Крім того, враховується, що у постанові від 31.01.2024 у справі № 753/14634/22 Верховний Суд також зазначив, що відповідно до ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язаннями визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховний Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 752/4079/16-ц, провадження № 61-7168св23).

До порушення грошового правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19).

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

За змістом ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

У постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) звернуто увагу на помилковість дій судів, які взяли до уваги заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, подану третьою особою у справі.

У справі, що є предметом розгляду, відповідачі з заявою про застосування позовної давності до суду не зверталися.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

У справі, що є предметом розгляду, відповідачі доводів позивача про суму заборгованості за договором позики від 01.09.2007 не спростували, контррозрахунку заборгованості не зробили, доказів сплати заборгованості не подали.

Натомість позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд бере до уваги, що п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду від 04.10.2023 № у справі № 567/1471/21, провадження № 61-6249св23).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків; у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону, то відсутні порушені, невизнані або оспорені приватні (цивільні) права (інтереси) /див. постанову Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 638/17053/18, провадження № 61-6138св23/.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен учасник діє добросовісно, як добрий господар, який є виваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки (див. постанову Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 752/1421/21, провадження № 61-2145св23).

З урахуванням наведеного, суд відхиляє посилання на п. 3.2 договору поруки від 01.09.2007, оскільки на моменти складання такого договору, позивач не міг передбачити ситуації, яка склалась у даній справі, зокрема те, що врегулювання сторонами спірного питання мирним шляхом буде нівельовано за зверненням третьої особи через 11 років.

Також, суд відхиляє посилання на відсутність доказів дотримання позивачем п. 2.3 договору поруки від 01.09.2007, оскільки перелік додатків до позовної заяви, зокрема, містить посилання на «3. Копія повідомлення від 17.12.2009 року».

При цьому, фактично таке повідомлення в матеріалах справи відсутнє, але й відсутній акт суду про відсутність даного документу серед додатків до позову станом на момент його подання до суду, який мав би бути складений у такому випадку відповідно до Інструкції з діловодства в судах.

Наведене, а також «реанімування» спору більш, ніж через десять років після його врегулювання, унеможливлює як з`ясування факту наявності/відсутності вказаного доказу в матеріалах позову на момент його подання до суду, так і витребування його у позивача.

При цьому, сторона позивача наполягає на тому, що відповідний доказ подавався до суду разом з позовом.

З іншого боку, суд звертає увагу на те, що укладення 11.03.2010 мирової угоди сторонами спору може свідчити про визнання на той момент відповідачами свого боргу.

При цьому, суд зауважує, що саме сторонами спору така мирова угода не оспорювалась, як і не оскаржувалась ухвала суду про її затвердження.

Ухвала суду від 17.03.2010 про затвердження мирової угоди між сторонами була скасована лише постановою від 18.03.2021 за заявою третьої особи у справі, яка не є учасником правовідносин як за договором позики, так і за договором поруки.

Щодо посилань на п. 2.1 договору поруки від 01.09.2007, суд зауважує, що відповідачами у справі жодних доказів на підтвердження того, що заявлена позивачем до стягнення сума перевищує вартість відповідних нежитлових приміщень, - не надано.

Пункт 1 статті 6 Конвенції з прав людини зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п. 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, п.п. 42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п. 25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, п.п. 18, 19).

З огляду на зазначене, а також те, що сторони визначили у договорі позики від 01.09.2007 суму позики у гривні в еквіваленті іноземної валюти (доларах США), порядок її повернення, а також, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення основної суми боргу за договорам позики у гривні в еквіваленті до іноземної валюти (долара США) за курсом продажу доларів США встановленим НБ України, на дату визначену позивачем у заяві про зміну предмету позову, суд приходить висновку про стягнення з відповідачів, в солідарному порядку, на користь позивача суми основного боргу за договором позики від 01.09.2007 в сумі 34 761 330,00 , а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Оскільки відповідачі не виконали своїх зобов`язань за договором позики від 01.09.2007, договором поруки від 01.09.2007, та не повернули всієї суми позики у встановлені договорами строки, а тому вважаються такими, що прострочили виконання грошового зобов`язання, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідачів 3% річних за договором позики від 01.09.2007 в сумі 12 754 074,88 грн, підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач за звернення до суду з позовом у даній справі сплатив 15 140,00 грн судового збору, що підтверджується платіжними дорученнями № 2994-6974-7450-0674 від 10.12.2023 (т. IV, а.с. 77) та № 9004-8213-1779-3790 від 21.02.2024 (т. IV, а.с. 78).

З урахуванням результатів розгляду спору, на підставі ч.ч. 1, 9 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 15 140,00 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

При цьому суд враховує, що при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 522/5582/16-ц /провадження № 61-3982св20/).

Отже, з урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню в рівних частках судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви, а саме по 5 046,60 грн з кожного.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_6 , про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_8 ; адреса-2: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) основну заборгованість за договором позики від 01.09.2007 у розмірі 34 761 330,00 грн (тридцять чотири мільйони сімсот шістдесят одна тисяча триста тридцять гривень) та 3% річних у розмірі 12 754 074,88 грн (дванадцять мільйонів сімсот п`ятдесят чотири тисячі сімдесят чотири гривні вісімдесят вісім копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_8 ; адреса-2: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 5 046,60 грн (п`ять тисяч сорок шість гривень шістдесят копійок) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 5 046,60 грн (п`ять тисяч сорок шість гривень шістдесят копійок) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 5 046,60 грн (п`ять тисяч сорок шість гривень шістдесят копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України)

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич