Ухвала

від 25.09.2024 по справі 760/8155/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження № 2-з/824/1475/2024

Справа № 760/8155/21

У Х В А Л А

Іменем України

25 вересня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Усика Євгенія Сергійовича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

В провадженні Київського апеляційного суду знаходиться апеляційна скарга ОСОБА_4 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.

24 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 в особі представника Усика Є.С. звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у тому числі права на частки в статутному капіталі юридичних осіб в межах ціни позову, що становить 47 515 404 грн.

Заяву обґрунтовував тим, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, стягнуто солідарно з відповідачів на його користь основну заборгованість за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн., 3 % річних в розмірі 12 754 074,88 грн., а також в рівних частках судовий збір. Разом із тим, оскаржуване рішення не набрало законної сили в зв`язку з його апеляційним оскарженням відповідачем.

Наголошував, що ОСОБА_1 як кредитором та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як боржниками було підписано мирову угоду, якою сторони врегулювали спір щодо повернення суми позики. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17 березня 2010 року визнано мирову угоду від 12 березня 2010 року, укладену між цими сторонами, провадження в справі закрито. Однак у даній справі відбулось фактичне реанімування спору більш ніж через десять років після його врегулювання в зв`язку зі зверненням ОСОБА_5 , який не брав участі в розгляді справи у 2010 році.

Наголошував, що договір поруки був підписаний сторонами 01 вересня 2007 року, в той час як затвердження мирової угоди відбулось 12 березня 2010 року. Під час розгляду даної справи у 2010 році в суді першої інстанції і затвердження мирової угоди ОСОБА_4 і ОСОБА_3 визнали вимоги ОСОБА_1 , підписавши мирову угоду, не висловлюючи жодних заперечень та не повідомляючи суд, що договір поруки було укладено під тиском, що умови договору поруки не відповідають вимогам законодавства України.

Вказував, що такі дії ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вказують на можливу змову учасників справи, які є однією сім`єю, з метою уникнення виконання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань усупереч принципам правової визначеності, добросовісності та розумності, з огляду на наведене у ОСОБА_1 є обґрунтовані побоювання, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 будуть у подальшому вчиняти дії, спрямовані на утруднення та унеможливлення виконання рішення суду про стягнення заборгованості у разі набрання ним законної сили.

Вирішуючи дану заяву про забезпечення позову, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Крім того, відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, предметом позову є стягнення боргу за договором позики, і в разі задоволення позову з відповідачів на користь позивача може бути стягнуто заборгованість за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн., 3 % річних в розмірі 12 754 074,88 грн. Судове рішення підлягатиме примусовому виконанню і може бути виконано в тому числі шляхом звернення стягнення на належне відповідачам майно.

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо стягнення боргу за договором позики, заявник обґрунтовано зазначив, що відповідачі можуть відчужити належне їм майно з метою уникнення звернення стягнення на нього.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03 березня 2023 року в справі № 905/448/22 про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Отже, із врахуванням предмету спору є обґрунтованими вимоги позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на все належне відповідачам рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову 47 515 404 грн., такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами про стягнення боргу за договором позики і гарантуватиме у майбутньому виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Попередження можливого порушення прав позивача при розгляді справи судом перебуває в прямій залежності від цілісності майна та незмінності суб`єкта володіння ним під час вирішення спору судом, відтак цілком співмірним, виправданим та необхідним є саме застосування заходів забезпечення позову, ніж не застосування їх, адже наслідки незастосування таких заходів можуть, з урахуванням обставин справи, призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідачів у справі.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки майно, право власності на яке належить відповідачам, може бути відчужене ними в будь-який час.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що заявником підтверджено доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту належне відповідачам майно, як і підтверджено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, з огляду на що наявні правові підстави для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову в цілому є обґрунтованою.

Разом із тим, апеляційний суд не вбачає підстав для накладення арешту окремо на частки в статутних капіталах юридичних осіб, оскільки арешт накладається на все рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову, в тому числі на частки в статутних капіталах юридичних осіб в разі їх наявності, в зв`язку з чим заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

При цьому апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 24 січня 2024 року в справі № 755/12931/23, згідно яких, право на частку є майновим правом і такий захід забезпечення позову як накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі товариства є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором позики. Накладення арешту на частки відповідача у статутному капіталі, вартість яких не перевищує ціну позову, буде співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи те, що у такий спосіб відповідач позбавляється права розпоряджання майном, на яке накладено арешт. Водночас, накладені заходи забезпечення позову не обмежують права відповідача на володіння та користування нерухомим майном.

Питання застосування зустрічного забезпечення судом не вирішується, з огляду на те, що обов`язкових підстав застосування зустрічного забезпечення, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, в даному випадку не встановлено.

Керуючись ст. 149, 150, 152, 153, 261 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Усика Євгенія Сергійовича про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_4 , ОСОБА_3 в межах ціни позову, що становить 47 515 404 грн.

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Боржник: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Боржник: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Строк пред`явлення ухвали до виконання - до 25 вересня 2027 року.

Ухвала суду набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.