Постанова

від 30.07.2024 по справі 910/8419/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8419/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Шилін О. С. (самопредставництво);

Алмаз В.В. (самопредставництво)

відповідача - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Купайгородський Е.О. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Солюшнс»

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023

за позовом Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр»

до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»

про скасування рішень та відмову у реєстрації торговельної марки,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджітал Солюшнс».

1. Розгляд справи

1.1 До Господарського суду міста Києва звернулося Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», позивач) з позовом до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (ухвалою від 10.01.2023 замінено на правонаступника - Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"; далі - УКРНОІВІ, відповідач), у якому просило:

- скасувати рішення Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» від 14.07.2022 за заявкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Солюшнс» № m201929785, клас МКТП 9;

- скасувати рішення Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» від 14.09.2021 за заявкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Солюшнс» № m201929785, клас МКТП 9;

- відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджітал Солюшнс» в реєстрації торговельної марки за заявкою № m201929785, клас МКТП 9.

Позовні вимоги ґрунтуються на обставинах незаконності реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджітал Солюшнс» (далі - ТОВ «Діджітал Солюшнс», третя особа) Торговельної марки за заявкою №m201929785, клас 9 МКТП та видачі свідоцтва про таку реєстрацію з підстав невідповідності умовам правової охорони.

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

1.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 апеляційну скаргу КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі № 910/8419/22 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі залишено без змін.

2. Стислий зміст оскаржуваного судового рішення

2.1. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 (колегія суддів: Поляков Б.М., Пантелієнко В.О., Доманська М.Л.) у задоволенні заяви ТОВ «Діджітал Солюшнс» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/8419/22 відмовлено.

2.2. Додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду мотивована, зокрема, тим, що розмір витрат ТОВ «Діджітал Солюшнс» на оплату правничих послуг представника (адвоката) у цій справі (40 тис грн) є значно перебільшеним (нерозумним), непропорційним до предмета спору, необґрунтованим та неспівмірним до критеріїв, визначених частиною четвертою статті 126 ГПК України, крім того, за відсутності доказів, що підтверджували б замовлення зазначених послуг клієнтом у адвоката, прийняття наданих послуг клієнтом у адвоката, відсутністю оплат за надані послуги та недоведеністю обов`язку у клієнта оплачувати послуги адвоката, які не були пред`явлені останнім до оплати клієнту, а тому у задоволенні заяви ТОВ «Діджітал Солюшнс» про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ «Діджітал Солюшнс», не погоджуючись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати; справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для ухвалення додаткового рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У касаційній скарзі скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про те, що на розгляд суду касаційної інстанції передано питання щодо неправомірності відмови у задоволенні заяви ТОВ «Діджітал Солюшнс» про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування (порушення) судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 2, 126, 129, 236 ГПК України та частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

4.2. Скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування зазначених вище норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду/постановах Верховного Суду: від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 № 910/12876/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21.

4.3. У своїй касаційній скарзі скаржник також зазначає про попередній орієнтовний розмір судових витрат, які скаржник очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції - 80 000,00 грн, в прохальній частині касаційної скарги просить також стягнути судові витрати у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн та долучає до касаційної скарги рахунок-фактуру (інвойс) від 09.12.2023 № 22/12-2023.

5. Доводи інших учасників справи, розгляд клопотань

5.1. У відзиві на касаційну скаргу КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а додаткову постанову залишити без змін. Крім того, КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» просить зменшити розмір судових витрат ТОВ «Діджітал Солюшнс», які скаржник очікує понести у суді касаційної інстанції, до 0 грн.

6. Касаційне провадження

6.1. У зв`язку з відпусткою судді Колос І. Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2024, який наявний в матеріалах справи.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Предметом касаційного перегляду є додаткова постанова апеляційного господарського суду, згідно з якою у задоволенні заяви третьої особи про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

8.4. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

8.5. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.6. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) подання доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).

8.7. Положеннями частини першої статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

8.8. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

8.9. Відповідно до частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

8.10. Згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

8.11. При цьому відповідно до частини тринадцятої статті 129 ГПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

8.12. В ухвалі Верховного Суду від 14.09.2023 зі справи № 902/1144/22 Суд виснував, що для вирішення питання про відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу з`ясуванню підлягають у їх сукупності (1) наявність безпосередньої правової вимоги/заяви/клопотання про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; (2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 244 ГПК України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частини першої статті 221 ГПК України вирішення питання про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у зв`язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Ненадання доказів понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву - така заява залишається без розгляду відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України.

8.13. Зазначена позиція є сталою та послідовною, та викладалася, зокрема у додатковій постанові Верховного Суду від 25.04.2023 зі справи № 910/21424/21, на яку посилається скаржник.

8.14. Колегія суддів зазначає, що до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 23.03.2023 у справі № 990/99/22. Так, Велика Палата у пункті 23 вказала: «Також Велика Палата Верховного Суду встановила, що сторона позивача під час розгляду цієї справи по суті (зокрема, до закінчення судових дебатів) не подавала заяву про розподіл та відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому представником ОСОБА_1 - адвокатом Степаненко Ю. М. заява про ухвалення додаткового судового рішення в цій частині подана поза межами строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України, а отже, підлягає в цій частині залишенню без розгляду».

8.15. Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту закон не передбачає, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

8.16. Водночас суд попередньої інстанції не з`ясував, чи відбулася практична реалізація третьою особою принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, чи зверталася третя особа із заявою (клопотанням) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та в який спосіб (що по своїй суті не є тотожним попередньому визначенню учасником справи суми судових витрат на професійну правничу допомогу).

8.17. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата відзначила таке:

« 7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.

7.25. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема, пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

7.26. Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123- 130, 221 ГПК України (статей 133 - 142, 246 ЦПК України).»

8.18. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

8.19. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви»).

8.20. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Така усталена правова позиція щодо застосування норм процесуального права, які мають універсальний характер, викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 зі справи № 902/844/18, від 31.05.2022 зі справи № 927/728/21, на які посилається скаржник.

8.21. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

8.22. При цьому Суд в контексті спірних правовідносин зазначає, що така неминучість та обґрунтованість має стосуватися безпосередньо заявника.

8.23. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумним та виправданим.

8.24. Скаржник у своїй касаційній скарзі звертає увагу на те, що він заявив до стягнення за правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суму в розмірі 112 000,00 грн, що, на переконання заявника, підтверджується чотирма рахунками - фактурами (інвойсами) адвоката на сплату гонорару за надання адвокатських послуг, які наявні в матеріалах справи та які, на думку заявника, помилково залишив поза увагою суд апеляційної інстанції, враховуючи зміст додаткової постанови та визначення загальної суми витрат в розмірі всього 40 000,00 грн.

8.25. Встановлення наведених обставин залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

8.26. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що третя особа не понесла фактичних витрат на правничу допомогу (за відсутності доказів реального понесення таких витрат третьою особою), не врахував сталу та послідовну позицію Верховного Суду, згідно з якою витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 зі справи № 925/113719.

8.27. Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

8.28. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 140 постанови від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, для розподілу витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), необхідною умовою згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 126 ГПК України, якою регламентовано порядок компенсації, є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

8.29. Вказуючи про те, що надана представником третьої особи фотокопія додаткової угоди до договору від 21.12.2020 № 01/2020 унеможливлює встановлення та перевірку того, чи дійсно між сторонами мало місце укладення відповідної додаткової угоди, суд апеляційної інстанції не врахував, що в силу приписів частини шостої статті 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

8.30. Матеріали справи не містять доказів витребування у представника третьої особи оригіналу додаткової угоди до договору від 21.12.2020 № 01/2020, а також матеріали справи не містять інформації про те, що за результатом такого витребування оригінал додаткової угоди третьою особою не поданий.

8.31. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

8.32. При цьому Суд зазначає, що оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують і загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

8.33. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

8.34. Посилаючись на відсутність доказів того, що третя особа прийняла послуги адвоката згідно з рахунком, суд не зазначив чи передбачив таке прийняття послуг згідно з умовами Договору та в якій саме формі.

8.35. Так, вирішуючи заяву учасника справи про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено в документи інформації щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

8.36. Такі докази відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

8.37. При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

8.38. Верховний Суд звертає увагу на те, що здійснюючи розгляд заяви ТОВ «Діджітал Солюшнс», апеляційний господарський суд фактично керуючись приписами статті 126, 129 ГПК України, дійшов висновку в додатковій постанові про відмову у задоволенні заяви. Тобто, про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення у справі. Втім, відповідно до приписів статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.

8.39. З огляду на викладене вище Верховний Суд за результатами касаційного перегляду додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі № 910/8419/22 дійшов висновку про те, що доводи третьої особи, наведені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в тій частині з міркувань наведених в цій постанові. Суд апеляційної інстанції не надав відповіді на всі істотні питання, неповно та неналежним чином дослідив наявні у справі письмові докази, що свідчить про порушення судом норм процесуального права, зокрема статей 126, 129, 236 ГПК України.

8.40. Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно надати оцінку відповідним доказам та усунути порушення, що були допущені судом апеляційної інстанції.

8.41. Враховуючи те, що додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі ухвалена з неправильним застосуванням та порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначена додаткова постанова підлягає скасуванню, а справа в частині розгляду заяви третьої особи - передачі на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

8.42. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені позивачем у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.43. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.44. У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.45. Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

9.3. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Діджітал Солюшнс» задовольнити, додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

10. Судові витрати та розгляд заяви про розподіл судових витрат

10.1. Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного господарського суду про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно, він розподілу не підлягає.

10.2. Що ж стосується прохальної частини скаржника про розподіл судових витрат, а саме витрат третьої особи на правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї касаційної скарги у суді касаційної інстанції, Суд зазначає таке.

10.3. КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» просило Суд зменшити заявлену ТОВ «Діджітал Солюшнс» суму судових витрат на професійну правничу допомогу до 0 грн.

10.4. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

10.5. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

10.6. Верховний Суд також звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 18.05.2020 у справі № 530/1731/16-ц, де зазначено, зокрема, таке : «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

10.7. Вказана позиція є сталою і послідовною, висловленою в низці постанов Верховного Суду.

10.8. Отже, згідно з приписами статей 129, 315 ГПК України Суд не здійснює розподіл судових витрат, а саме витрат ТОВ «Діджітал Солюшнс» на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, оскільки Суд скасовує оскаржувану додаткову постанову та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Солюшнс» задовольнити.

2. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 зі справи № 910/8419/22 скасувати.

Справу № 910/8419/22 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова