Рішення

від 06.08.2024 по справі 922/1870/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1870/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Піддубного Андрія Андрійовича ( АДРЕСА_1 ) до Марченко Віталія Валентиновича ( АДРЕСА_2 ) про стягнення 903465,65 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець Піддубний Андрій Андрійович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Марченко Віталія Валентиновича про стягнення 903465,65 грн., з яких: основний борг у розмірі 853132,08 грн., 3% річних у розмірі 11695,09 грн., інфляційні втрати у розмірі 38638,48 грн., а також судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором позики від 17.11.2020 в частині своєчасного повернення суми позики у строки, передбачені умовами договору.

Відповідно до частини 6, 8 статті 176 ГПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру

Враховуючи, що відповідачем у позовній заяві вказано фізичну особу, суд звернувся з запитом до Єдиного державного демографічного реєстру з метою отримання інформації про офіційне місце реєстрації (проживання) Марченка Віталія Валентиновича та отримав відповідь №616614 від 30.05.2024, яку долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.05.2024 позовну заяву залишено без руху з огляду на вимоги частини 1 статті 164, частини 1 статті 172 ГПК України. Встановлено позивачу строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Водночас роз`яснено позивачу, що у разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу з всіма доданими до неї документами на підставі статті 174 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.05.2024 в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Піддубного Андрія Андрійовича про вжиття заходів забезпечення позову (вх. №1870 від 29.05.2024) відмовлено.

03.06.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано супровідний лист (вх. №14284) із доданими до нього документами, який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.06.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що ціна позову у справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, а також враховуючи необхідність недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні та поточної обстановки у місті Харкові, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом.

При цьому, суд зазначає, що копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 03.05.2024, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що підтверджена на запит суд відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру в порядку частини 6, 8 статті 176 ГПК України було вручено відповідачу, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 03.06.2024 по справі №922/1870/24 з огляду на вимоги статтей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Матеріали справи свідчать, що 17.11.2020 між фізичною особою-підприємцем Піддубним Андрієм Андрійовичем (надалі - позивач, позикодавець) та фізичною особою-підприємцем Марченко Віталієм Валентиновичем (надалі - відповідач, позичальник) було укладено договір позики (надалі - договір).

Відповідно до умов пункту 1 договору позикодавець при укладенні договору передав, а позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 597858,00 грн., що за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України еквівалентно 21267,00 доларів США (далі - сума позики), та зобов`язався повернути позикодавцеві суму позики в строк до першого липня дві тисячі двадцять першого року. У разі зміни курсу валют сума повернення повинна дорівнювати сумі в гривні, 21267,00 доларів США за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день повернення. Для визначення вище зазначеного офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України, сторони домовились використовувати дані стосовно курсу валют на відповідну дату, що містяться на офіційному веб-порталі Національного банку України за електронною адресою: http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currence/search/form/day. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником, в момент отримання суми позики.

Пунктом 2 договору передбачено, що повернення боргу має бути здійснено в адресу позикодавця готівкою або безготівково. Місцем виконання зобов`язання за цим договором є місце фактичного проживання позикодавця, яке вказано у п. 11 договору. Позичальник повинен виконати свої грошові зобов`язання за договором - за місцем проживання позикодавця, яке вказано у п. 11 договору.

Згідно пункту 3 договору позичальник має право повернути вказану у п. 1 суму позики раніше вказаного строку.

Пунктом 4 договору погоджено, що здійснення повного або часткового повернення позичальником суми позики буде підтверджуватись заявкою (розпискою) позикодавця, яка видається позичальнику.

Пунктом 7 договору передбачено, що договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання суми позики та діє до виконання всіх зобов`язань, що встановлені ними.

Відповідно до розписки від 17.11.2020 позичальник підтвердив, що отримав від позикодавця грошові кошти у розмірі 597858,00 грн., що за офіційним курсом, встановленим НБУ на день підписання еквівалентно 21267,00 грн. доларів США. Розписка надана згідно п. 1 договору позики від 17.11.2020 р. Зазначено, що на дату підписання даної розписки позичальник стверджує, що відносно нього немає судових спорів або виконавчих проваджень щодо погашення грошових зобов`язань перед третіми особами. Вказано, що розписка написана позичальником власноруч.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання позивачем умов договору позики від 17.11.2020 та надання відповідачу грошових коштів у розмірі 597858,00 грн. під розписку відповідно до умов пункту 1 договору. Разом з тим, позивач вказує, що відповідачем порушено умови договору позики та не повернуто суму позики у строки визначені сторонами в умовах договору.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою, є договором позики, згідно якого за приписами статті 1046 ЦК України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, як одна із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, укладаючи та підписуючи договір позики від 17.11.2020 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договорору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як зазначено судом вище, відповідно до умов пункту 1 договору позикодавець при укладенні договору передав, а позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 597858,00 грн., що за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України еквівалентно 21267,00 доларів США (далі - сума позики), та зобов`язався повернути позикодавцеві суму позики в строк до першого липня дві тисячі двадцять першого року. У разі зміни курсу валют сума повернення повинна дорівнювати сумі в гривні, 21267,00 доларів США за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день повернення. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником, в момент отримання суми позики.

Частиною 1 статті 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина 1 статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина 1 статті 192, частина 1 статті 524, частина 1 статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Частиною 2 статті 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).

Укладення та виконання договірних зобов`язань, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.

Матеріали справи свідчать, що виконання умов пункту 1 договору відповідачем написано розписку від 17.11.2020, відповідно до якої позичальник підтвердив, що отримав від позикодавця грошові кошти у розмірі 597858,00 грн., що за офіційним курсом, встановленим НБУ на день підписання еквівалентно 21267,00 грн. доларів США. Вказано, що розписка написана позичальником власноруч.

Під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно статті 73 ГПК України.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Обов`язок позичальника повернути позику врегульований приписами статті 1049 ЦК України, з аналізу приписів частини 1 якої, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Отже, погоджений між сторонами умовами пункту 1 договору строк повернення позичальником позики є таким, що настав. Однак матеріали справи не містять доказів, що свідчать про належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за договором позики в частині повернення суми позики у погоджений між сторонами строк.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України унормовано, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Наведене положення законодавства вказує, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Як зазначено вище, умовами пункту 1 договору погоджено, що позикодавець при укладенні договору передав, а позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 597858,00 грн., що за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України еквівалентно 21267,00 доларів США та зобов`язався повернути позикодавцеві суму позики в строк до першого липня дві тисячі двадцять першого року.

Тобто, пунктом 1 договору сторони чітко погодили та визначили таку істотну умову договору як строк повернення суми позики - до 01.07.2021 р. про що також зазначає позивач у позовній заяві та вказує, що позичальник не повернув суму позики у строк, що встановлений договором.

Водночас умовами пункту 3 договору передбачено, що позичальник має право повернути погоджену у п. 1 суму позики раніше вказаного строку.

Отже, умовами пункту 1, 3 договору передбачено обов`язок позичальника повернути суму позики у строк - до 01.07.2021 включно та право позичальника повернути суму позики раніше вказаного строку. При цьому сторони у пункті 1 договору узгодили, що у разі зміни курсу валют сума повернення позики повинна дорівнювати сумі в гривні, 21267,00 доларів США за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день повернення.

Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В контексті зазначеного, суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.09.2019 у справі №9901/120/19 яка виснувала, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв`язку із цим.

Відтак, враховуючи погоджені між сторонами умови договору щодо строку (дня) виконання позичальником зобов`язання з повернення суми позики, який чітко визначений умовами пункту 1 договору, твердження позивача у позовній заяві про те, що день повернення позичальником суми позики є датою звернення з позовною заявою до суду є необґрунтованим та не узгоджується з умовами договору.

Згідно відомостей з офіційного веб-сайту Національного банку України за веб-адресою: https://bank.gov.ua вбачається, що станом на узгоджений між сторонами строк (день) повернення суми позики - 01.07.2021 зміна офіційного курсу валют не відбулась, а тому відповідач зобов`язаний повернути позивачу визначену умовами пункту 1 договору суму позики у розмірі 597858,00 грн. відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про повернення позикодавцю суму позики, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 597858,00 грн. є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою, а тому підлягає задоволенню. В іншій частині заявленого до стягнення основного боргу слід відмовити у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 11695,09 грн. та інфляційних втрат у розмірі 38638,48 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Матеріали справи свідчать, що позивачем розраховано 3% річних у розмірі 11695,09 грн. за період з 01.07.2021 по 23.02.2022.

Разом з тим, як зазначено судом вище, умовами пункту 1 договору сторони передбачили обов`язок позичальника повернути позикодавцеві суму позики в строк до 01.07.2021 р.

Слід враховувати, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17).

Отже, період прострочення виконання зобов`язання починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання мало бути виконано. При цьому господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.

Відтак, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних з огляду на вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, суд зазначає, що обґрунтованим, правомірним та арифметично вірним до стягнення є 3% річних у розмірі 11645,95 грн. за період з 02.07.2021 по 23.02.2022, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову в обґрунтованій судом частині 3% річних та відмови у задоволенні вимог про стягнення решти 3% річних.

Водночас перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 38638,48 грн., суд зазначає, що нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунки виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 38638,48 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим, статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, що також передбачено у статті 50 ЦК України. При цьому, частиною 2 статті 50 ЦК України унормовано, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 58 ЦК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Судом було зроблено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з метою отримання відомостей про відповідача та встановлено, що державну реєстрацію відповідача як фізичної особи-підприємця проведено 06.11.2020. Номер запису: 2004800000000249866. Разом з тим, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця проведено 10.04.2023. Підстава: власне рішенням, про що свідчить номер запису: 2004800060002249866.

За приписами частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

З позовної заяви слідує, що позовні вимоги стосуються спору, що виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності відповідача саме як фізичної особи-підприємця, яким на дату подання позовної заяви припинено підприємницьку діяльність.

Таким чином, станом на час звернення з позовом до суду відповідач втратив статус фізичної особи-підприємця, однак в силу наведених законодавчих положень та усталеної судової практики, погоджені договірні зобов`язання не припинилися та залишаються за відповідачем як за фізичною особою.

Суд зазначає, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Марченко Віталія Валентиновича ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Піддубного Андрія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) основний борг у розмірі 597858,00 грн., 3% річних у розмірі 11645,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 38638,48 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 9722,13 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У решті позову - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку та строки, що передбачено ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "06" серпня 2024 р.

Суддя Г.І. Сальнікова