Ухвала

від 19.12.2024 по справі 922/1870/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1870/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Ємця А. А. та Жайворонок Т. Є.,

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Піддубного Андрія Андрійовича (далі - Підприємець)

на рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2024 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2024

за позовом Підприємця

до Марченко Віталія Валентиновича

про стягнення 903 465,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Підприємець 12.12.2024 (згідно з відміткою на конверті) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2024 у справі № 922/1870/24 в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 597 858, 00 грн, та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути основний борг у розмірі 853 132, 08 грн.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 903 465,65 грн, з яких: основний борг у розмірі 853 132,08 грн, 3% річних у розмірі 11 695,09 грн, інфляційні втрати у розмірі 38 638,48 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позики, а, отже, з огляду на наведені норми, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 06.08.2024, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 22.11.2024 у цій справі, позов задоволено частково; стягнуто відповідача на користь Підприємця основний борг у розмірі 597 858,00 грн, 3% річних у розмірі 11645,95 грн, інфляційні втрати у розмірі 38638,48 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 9722,13 грн. У решті позову відмовлено.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції не було враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16, щодо питання визначення грошового еквівалента валютного зобов`язання, який визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення, а також посилається на те, що справа має виняткове значення для скаржника, що полягає у розмірі різниці між заявленою до стягнення сумою основного боргу та присудженою судом, яка складає 255 274, 08 грн, що є значною сумою для скаржника.

Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Однак, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України (за умови подібності правовідносин), проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

У зв`язку з цим наведені в касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних рішень у цій справі також не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємця на рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2024 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Піддубного Андрія Андрійовича на рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2024 зі справи № 922/1870/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок