Рішення

від 22.08.2024 по справі 757/19549/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19549/23-ц

пр. 2-3401/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/19549/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Інститут кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

представник позивача - адвокат Фоменко Д. С.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 24 275,22 грн компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, 64 880,37 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 10 000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що з 21.07.2003 року по 30.06.2022 року працювала в Інституті зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України» на посаді наукового співробітника.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №1793-р від 29.12.2021 року, постанови Національної академії аграрних наук України (далі - НААН) №01/01 від 26.01.2022 року та наказу НААН №9 від 02.02.2022 року було утворено Інститут кліматично орієнтованого сільського господарства НААН (код ЄДРПОУ 44844104), шляхом злиття Інституту зрошуваного землеробства НААН, Інституту рису НААН та Південної державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН.

Наказом №70-к від 30.06.2022 року її було звільнено з посади, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, в зв`язку з реорганізацією, шляхом злиття. Зазначає, що при звільненні з нею не було проведено розрахунок за невикористані дні щорічної відпустки, а також своєчасно не внесено запис до трудової, його зроблено лише в травні 2023 року. Її звернення до Управління держпраці в Миколаївській області з приводу порушення Інститутом її трудових прав, очікуваного результату не дало, оскільки в умовах воєнного стану управління держпраці не має повноважень на проведення перевірок.

На її звернення до відповідача у березні 2023 року про видачу довідки про суми, нараховані і виплачені при звільненні, з урахуванням невикористаних відпусток, останній надав відповідь про неможливість надання витребуваних документів, в зв`язку з відсутністю первинних документів в Інституті після деокупації м. Херсона.

Вважає відмову відповідача незаконною, оскільки вказана інформація міститься в картці форми П-2, копію якої вона надала в розпорядження Інституту, тому останній мав можливість на її підставі надати потрібну їй інформацію. Крім того, вважає, що таку інформацію можна отримати з податкової звітності про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків, і сум утримуваного з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (форма 1ДФ).

За період 2020-2021 роки вона має 25 днів невикористаної відпустки, за період 2021-2022 роки - 42 дні. Станом на день звільнення відповідач не компенсував їй 67 днів щорічної основної відпустки, що підтверджено даними з особової картки форми П-2, оригінал якої знаходиться у неї.

За таких обставин, згідно її розрахунків, відповідачем не виплачено їй при звільненні компенсацію за період 2020-2021 р.р. (25 днів) в сумі 7 783,50 грн; за період 2021-2022 р.р. (42 дні) в сумі 16 491,72 грн, а всього 24 275,22 грн.

В частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вона зазначила, що оскільки відповідач при звільненні виплату всіх сум, що належали до виплати не провів, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, отже з відповідача належить стягнути на її користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 64 880, 37 грн, яку вона обрахувала на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Порушення відповідачем її законних прав на належні виплати при звільненні, призвели до моральних страждань, в зв`язку з чим вона просить відшкодувати їй за рахунок відповідача 10 000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів (а. с. 49).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено до електронного кабінету учасника справи та на зазначені адреси електронної пошти сторін (а. с. 50).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на адресу позивача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 53-54), на електронну пошту представника позивача ухвалу доставлено - 31.05.2024 року (а. с. 51).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 12.07.2023 року.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

08.08.2023 року від відповідача надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у позові. Зокрема, зазначає, що позивач дійсно працювала в Інституті зрошуваного землеробства НААН на посаді старшого наукового співробітника відділу зрошуваного землеробства, з якої 30.06.2022 року була звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Станом на день звільнення позивача з роботи, місто Херсон та Херсонська область перебували під військовою окупацією військ російської федерації. З перших днів повномасштабного вторгнення та окупації, будівлі Інституту зрошуваного землеробства НААН в сел. Наддніпрянське м. Херсона, використовувались ворожими військами в якості штабу. За час перебування військових в будівлі, останніми було знищено та/або викрадено документацію, спецтехніку, лабораторні матеріали, устаткування, обладнання, тощо, про що внесені відповідні відомості до ЄРДР. Після деокупації міста Херсон і частини Херсонської області, відповідачем проведено ревізію наявності вцілілого майна та документів, за результатами якої складено акт. Актом зафіксовано повну відсутність кадрової (і не тільки) первинної документації Інституту, що в свою чергу унеможливило для відповідача дотримання вимог ст. 83 КЗпП, про що було повідомлено позивача. Також відповідач спростовує твердження позивача про можливість отримання інформації про невикористані дні щорічної відпустки з податкової звітності, оскільки при наданні щорічної основної відпустки працівнику або при проведенні з ним розрахунку при його звільненні (та визначені компенсації за невикористану відпустку), необхідно визначити, за який період роботи працівникові належить певна кількість днів відпустки, і перевірити, скільки днів відпустки за ці дні використано раніше. Такі дані можна отримати лише із особової картки працівника. Із податкової звітності можна дізнатись лише про загальні суми нарахувань заробітної плати (нарахованого доходу), щорічних і додаткових відпусток найманих працівників в звітному періоді, проте неможливо визначити кількість днів відпустки та за який період вона надається. Також вказує на недобросовісність дій позивача при поданні позову, через значний тривалий час після звільнення, з метою отримання більшого розміру компенсації. Заперечує відповідач також проти відшкодування моральної шкоди, посилаючись на недоведеність завдання цієї шкоди позивачу (а. с. 55-64).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.08.2023 року витребувано у Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України інформацію та її документальне підтвердження про суми, нараховані але не виплачені при звільненні ОСОБА_1 , із зазначенням серед іншого, але не виключно: часу роботи, розміру заробітної плати, окремо кожного виду виплати та кількості днів невикористаної відпуски (а. с. 66).

07.11.2023 року від відповідача надійшла заява про неможливість надання витребуваних документів (а. с. 69-72).

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що позивача 30.06.2022 року було звільнено з посади старшого наукового співробітника відділу зрошуваного землеробства Інституту зрошуваного землеробства НААН на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП в зв`язку реорганізацією (шляхом злиття) Інституту, наказ №70-к (а.с. 18).

Від кінця лютого 2022 до листопада 2022 р.р. місто Херсон та Херсонська область знаходились під окупацією військ рф, що є загальновідомим фактом і в силу ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, Інститут зрошуваного землеробства НААН (код 00497242) знаходився в сел. Наддніпрянське, Херсонської області, місто Херсон. Тобто у вказаний період перебував під окупацією ворога.

Наказом (відповідача) Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН №21 від 17.11.2022 року утворено комісію з інвентаризації документації Інституту зрошуваного землеробства НААН з метою з`ясування наявності бухгалтерської, кадрової, звітної документації Інституту, майно якого перебувало на окупованій території.

Актом (протоколом) №1 від 24.11.2022 року встановлено, що у відділі кадрів, бухгалтерії та архіві бухгалтерії повністю відсутні первинні, звітні документи. За висновком комісії, відновити повністю знищену документацію бухгалтерського, кадрового, звітного та договірного відділу Інституту немає технічної можливості (а.с. 60).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За ч. 1 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Стаття 10 Закону України «Про відпустки» зобов`язує роботодавця вести облік відпусток працівників.

Наказом Держкомстату України МОУ від 25.12.2009 року № 495/656 затверджено типову форму первинного обліку № П-2 «Особова картка працівника», яка є джерелом інформації про трудову діяльність працівника на конкретному підприємстві, та містить іншу кадрову інформацію в т.ч. про відпустки, заохочення, переміщення, звільнення працівника, тощо.

За п. 499 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2012 за № 578/5 особові картки працівників (у тому числі тимчасових та працюючих за сумісництвом) після звільнення зберігаються на підприємстві 75 років.

Як зазначено відповідачем, вся кадрова та бухгалтерська документація Інституту, в якому працювала позивач, була знищена ворогом в період окупації території.

Відповідно відсутня фізична і технічна можливість обрахувати кількість днів щорічної основної відпустки позивача.

Судом не приймається як доказ, особова карта працівника, типової форми №П-2, додана позивачем до позову, оскільки цей документ - є первинним документом кадрового діловодства, і не видається працівнику на руки при звільненні, а зберігається на підприємстві (установі, організації) після звільнення працівника, ще протягом 75 років. В свою чергу відповідач надав суду докази відсутності первинних (та інших) документів первинної кадрової та суворої бухгалтерської звітності, в зв`язку з їх знищенням/викраденням окупантами. Отже наданий позивачем до позову в копії документ, має сумнівне походження, до того ж оформлений не належним чином.

Щодо застосування норм статті 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.

За ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як видно, санкція статті передбачає наявність вини роботодавця, у разі невиплати ним працівнику всіх належних сум при звільненні.

В зв`язку з окупацією території і будівлі Інституту, з якого було звільнено позивача, правонаступником якого є відповідач - Інститут кліматично орієнтованого сільського господарства НААН, вина останнього у невиплаті всіх належних позивачу сум відсутня, а тому до нього не можуть застосовуватись санкції, передбачені нормами КЗпП.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, що в силу вимог ст. 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.

Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

За таких обставин ця вимога позивача задоволенню не підлягає.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відносяться за рахунок позивача і не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 83, 117 КЗпП України, ст. ст. 15, 16, 23, 1167ЦК України, ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 10 Закону України «Про відпустки», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Інститут кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України, адреса: вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 44844104.

Повний текст рішення складено 22.08.2024 року.

Суддя Г.О.Матійчук