Рішення

від 28.11.2007 по справі 27/354

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

27/354

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  27/354

28.11.07

     За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного

                          відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

     до                 Житло –будівельного кооперативу «Ромашка –1»

     про               стягнення 102 886, 45 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар  Приходько Є.П.

Представники:                                                     

від позивача        Палій Є.В. –пред. за довірен. № ДО7/7590 від 13.11.2006

від відповідача    Педченко Т.Ю. –пред. за довірен. від 29.09.2007, Ревенко Г.В. –голова

                              правління                                              

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Житло –будівельного кооперативу «Ромашка –1»про стягнення 102 886, 45 грн. заборгованості згідно договору № 7560905 від 01.06.1999 року, в тому числі: 81 070, 25 грн. –основного боргу, 10 712, 40 грн. –інфляційна складова боргу, 3 718, 30 грн. –3% річних, 7 385, 49 грн. –пені, 1 978, 19 грн. –державне мито, 118, 00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором № 7560905 від 01.06.1999 року щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену теплову енергію, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка становить 102 886, 45 грн.

Ухвалою суду від 13.08.07р. порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 27.08.07р.

Позивач у судовому засіданні 27.08.07р. підтримав заявлені позовні вимоги та, у зв'язку з невиконанням вимог попередньої ухвали Господарського суду міста Києва,   заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач у судове засідання 27.08.2007 року не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києві від 13.08.2007 року не виконав, причини неявки суду не відомі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2007 року відкладено розгляд справи на 20.09.2007 року, зобов'язано сторони  виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 13.08.2007 року та надати суду певні документи.

Сторони у судове засідання 20.09.2007 року з'явилися.

Позивач підтримав свою правову позицію та, на виконання вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 27.08.2007 року, частково надав витребувані судом документи.

Відповідач заперечив на заявлені позовні вимоги, відповідно до яких зазначив, що виконував свої зобов'язання  за договором № 7560905 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.1999 року належним чином, про що свідчить відомість розрахунків, надана відповідачем у судовому засіданні.  

Підтримуючи свою правову позицію, відповідач вказав на те, що позивач нараховує плату йому в залежності від кількості Гкал спожитої теплової енергії, тобто  виставляє фактичну вартість спожитої енергії за кожний  місяць опалювального сезону теплової енергії, а відповідач в свою чергу збирає з населення плату в межах встановлених тарифів і може покрити виставлені позивачем суми лише протягом року, тобто до початку наступного опалювального сезону. Окрім того, відповідач не погоджується з нарахованою  позивачем пенею, та вважає, що заявлені позовні вимоги в цій частині суперечать Закону України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово –комунальні послуги».

Сторони у судовому засіданні 20.09.2007 року звернулися до суду з спільним  клопотанням про продовження строку вирішення спору.

Відповідно до ч.4 ст. 69 ГПК України, за клопотанням обох сторін спір може бути вирішено у більш тривалий строк ніж встановлено ч.1 ст. 69 ГПК України.    

Враховуючи приписи зазначеної норми права та заявлене  клопотання сторін, суд визнав його такими, що підлягає задоволенню.

На підстав ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 20.09.2007 року оголошувалася перерва у розгляді справи до 10.10.2007 та продовжено строк вирішення спору.

10.10.2007 представник позивача в судовому засіданні надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 19 565, 42 грн. –основного боргу станом на 01.09.2007, у зв'язку з частковою сплатою  суми боргу, 12 232, 54 грн. –інфляційна складова боргу, 3 927, 10 грн. –3% річних, 1 978, 19 грн. –державне мито, 118, 00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та відмовився від стягнення пені.

10.10.2007 та 22.10.2007 в судових засіданнях оголошувалася перерва.

31.10.2007 представник позивача в судовому засіданні надав додаткові пояснення до позовної заяви, в яких вказує, що різниця в тарифах, що утворилася станом на 01.05.2007 КМДА має відшкодувати відповідачу, як орган, який встановлює та затверджує тарифи. У свою чергу, позивач нараховує заборгованість виходячи з різниці поставленої теплової енергії та сплаченої.

Представник відповідача надав клопотання про уточнення контррозрахунку, виходячи з якого у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за заявлений до стягнення період, оскільки залишок боргу є на думку відповідача різницею в тарифах, що не підлягає стягненню з останнього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2007 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України на 15.11.2007.

15.11.2007 представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення на позовну заяву, в яких вказує, що сума боргу нарахована позивачем з грудня 2006 підлягає перерахунку за тарифами визначеними Розпорядженням КМДА № 2249 від 10.12.2004. Згідно розрахунку відповідача борг відсутній, а існує переплата в розмірі 111 254, 59 грн.

У судовому засідання 15.11.2007 року, відповідно до вимог ст.. 77 ПК України,  оголошено перерву до 28.11.2007 року.     

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.1999 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальною організацією) та Житло –будівельного кооперативу «Ромашка –1»(споживачем) був укладений Договір на постачання електричної енергії  у гарячій воді № 7560905 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач поставляє теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору, а відповідач -  додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення  та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Згідно п. п. 5.1, 5.5 Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку. При відсутності приладів обліку або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

За твердженням позивача, внаслідок неналежного виконання  відповідачем своїх договірних зобов'язань у останнього, станом на 01.05.2007 року виникла заборгованість у розмірі 81 070,25 грн. за період з листопада 2004 року по травень 2007 року.

Після порушення провадження у справі, відповідач частково сплатив суму боргу в розмірі 61 504, 83 грн. Уточнений розрахунок суми боргу та табуляграма знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу  в розмірі 61 504, 83 грн. підлягає припиненню у відповідності до п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 19 565, 42 грн. основного боргу не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до  статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в договорі зобов'язувались при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, керуватись тарифами, затвердженими Київською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, правилами користування тепловою енергією, правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством.

Відповідно до пояснень позивача, позивач при нарахуванні вартості наданих послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, керувався Тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.207 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року.

Проте суд дійшов висновку, що позивач необґрунтовано застосовував вищезазначені розпорядження при нарахуванні вартості наданих послуг з огляду на наступне.

Статтею 7 Закону України від 24.06.04р. № 1875 "Про житлово-комунальні послуги" визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі віднесено до їх повноваження встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, а в статті 31 передбачено порядок формування цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.

Статтею 6 цього Закону визначено повноваження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері житлово-комунальних послуг.

Ці повноваження, зокрема, полягають у взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань надання житлово-комунальних послуг та регулювання цін/тарифів у межах своїх повноважень.

Відповідно до частини 4 Закону України «Про місцеві державні адмінстрації»нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі - "Положення").

Цим Положенням Міністерству юстиції та іншим органам, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно-правових актів, надано право перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, у разі потреби вимагати подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію та вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.

Також, Положенням встановлено обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до норм пункту 7 Положення нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію у п'ятиденний  строк після його прийняття. Відповідно до норм пункту 16 Положення, зміни і доповнення, внесені до правового акта, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому цим Положенням.

Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.207 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Крім того, відповідно до п. 5 ст. 32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»у разі зміни вартості житлово - комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів. А у відповідності до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).

Як встановлено судом дані розпорядження були  прийняті 15.12.2006 року,  31.01.2007 року, 12.02.2007 року та 30.05.2007 року, але вводили в дію тарифи з 01.12.2006 року, що суперечить вищезазначеній нормі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»та Конституції України.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

За таких обставин суд не застосовує тарифи, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.02.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року, оскільки дані розпорядження не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

В той же час, чинним на зазначений період, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.04 № 2249 передбачено тариф для житлово - експлуатаційних організацій в розмірі 65,30 грн. за 1 Гкал., а також для інших споживачів у розмірі 96,00 грн. за 1 Гкал, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

За таких обставин, суд  відповідно до наданих табуляграм, розрахунків та платіжних доручень встановив, що за період з 01.11.2004 року позивачем було надано послуг на суму 688 427,38 грн., відповідач в свою чергу за надані  послуги сплатив позивачу, грошові кошти в розмірі 665 376,83 грн. (з яких 61 504, 83 грн. сплачено після порушення провадження у справі).

Перерахунок суми боргу, що наданий відповідачем та згідно якого переплата відповідача становить 111 254, 59 грн., не приймається судом як вірний, оскільки у вказаному конррозрахунку відповідач вказав суму сплати позивачу коштів за надані послуги в розмірі 690 797, 00 грн., однак в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем лише 665 376, 83 грн.

За розрахунком суду та наданих сторонами доказів, суд встановив, що у відповідача станом на день прийняття рішення відсутня заборгованість, а існує переплата в розмірі  78 019,88 грн.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач виконав умови договору щодо оплати отриманих послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді  і на момент звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості Київським національним лінгвістичним університетом вже було перераховано позивачу суму боргу, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи, а також обґрунтованим розрахунком суду.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги положення статті 1 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 19 565, 42 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування відповідачу різниці в тарифах, яка виникла внаслідок того, що Київською міською державною адміністрацією встановлено тарифи для населення за гаряче водопостачання в кубічних метрах, а для житлово-експлуатаційних організацій –в гігакалоріях, слід зазначити наступне.

Як встановлено судом 20.06.2002р. Київською міською державною адміністраціє було прийняте розпорядження №1245 “Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення”. Пунктом 1 вказаного розпорядження та додатком до нього був встановлений тариф на виробництво теплової енергії позивачем та ЗАТ “ЕК “Укр-Кан Пауер” для житлово-експлуатаційних організацій у розмірі 54,42 грн. за 1 Гкал без ПДВ, а також тариф на гаряче водопостачання для населення при наявності квартирного або побудинкового приладу обліку гарячої води у розмірі 3,42 грн. за 1 куб. м. води.      

Відповідно до ст.31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Згідно з п.1 ст.77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету.

Відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями органу державної влади, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З наведених норм права та правоположень вбачається, що тариф на  виробництво теплової енергії позивачем встановлений у розмірі 54,42 грн. за 1 Гкал без ПДВ при виробництві теплової енергії для житлово-комунальних організацій. Даний тариф не є вартістю послуги за гаряче водопостачання, а являється вартістю виробництва (витратами з виготовлення) позивачем 1 Гкал теплової енергії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у випадку, якщо тарифи на послуги з гарячого водопостачання для населення є нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на виробництво цієї послуги позивачем різниця має відшкодовуватись позивачу з місцевого бюджету.

При цьому, якщо відповідачем за укладеним договором сплачені позивачу кошти за послугу з гарячого водопостачання для населення в обсязі більшому ніж встановлено затвердженим тарифом у розмірі 3,42 грн. за 1 куб. м. спожитої гарячої води такі кошти підлягають поверненню відповідачу позивачем як зайво та безпідставно сплачені.

Однак, виходячи з того, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем на день прийняття рішення у даній справі, суд зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися з позовом до позивача, в окремому позовному провадженні про повернення безпідставно сплачених коштів.

Також в позовній заяві, позивач просить стягнути з  відповідача 12 232, 54 грн. –інфляційної складової боргу та 3 927, 10 грн. –3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи та обґрунтованим розрахунком суду підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання за період з листопада 2004 року по грудень 2006 року, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 8 152,21 грн. інфляційних витрат та 2 331,07 грн. - три проценти річних від простроченої суми за увесь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком суду.

Судом приймається відмова позивача від стягнення з відповідача 7 385, 49 грн. –пені, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню у віповідності до п.4 ст. 80 ГПК України.   

Відповідно до статті  49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193, Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 541, 546, 551 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 32, 33, 43, 44, 49, п.1-1 ст. 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИ Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Житло –будівельного кооперативу «Ромашка –1» (02068, м. Київ, вул. Червоноармійська, 73 код ЄДРПОУ 23729123) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, рахунок 26007301300005 у Старокиївському відділенні Промінвестбанку в м. Києві, МФО 300272, код ЄДРПОУ 00131305) –з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, 8 152 грн. 21 коп. інфляційних витрат, 2 331 грн. 07 коп. 3 % річних від простроченої суми,   201 грн. 57  коп. витрати по сплаті державного мита та 12 грн. 02 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 61 504, 83 провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

4.          В частині стягнення пені провадження у справі припинити на підставі п.4 ст. 80 ГПК України.

5.          В іншій частині в позові відмовити.

6.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Суддя                                                                                                   М.А. Дідиченко