Ухвала

від 20.08.2024 по справі 925/577/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/577/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Нижника А. О. (керівник), Пилипенка Р. Б. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Строй Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.07.2023 (суддя Грачов В. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 (головуючий - Ходаківська І. П., судді Владимиренко С. В., Демидова А. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Умань"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Строй Груп"

про стягнення 2 250 292,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Умань" (далі - ТОВ "Сервісагро-Умань", замовник, позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Строй Груп" (далі - ТОВ "Нова Строй Груп", підрядник, відповідач) про стягнення 2 250 292,50 грн штрафних санкцій, з яких: 1 875 292,50 грн пені; 375 000 грн штрафу, посилаючись на положення статей 549, 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 230, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на влаштування зовнішнього огородження та покрівлі складу з сандвіч-панелей від 11.04.2019 № 02/19 (далі - договір № 02/19) у частині виконання підрядних робіт у передбачений договором строк, внаслідок чого до підрядника необхідно застосувати відповідальність у виді стягнення штрафних санкцій на підставі пункту 12.1 договору № 02/19.

Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 (суддя Скиба Г. М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Нова Строй Груп" на користь ТОВ "Сервісагро-Умань" 923 355,04 грн пені, 375 000 грн штрафу. В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.09.2021 (суддя Скиба Г. М.) заяву ТОВ "Сервісагро-Умань" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ТОВ "Нова Строй Груп" на користь ТОВ "Сервісагро-Умань" 24 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 (головуючий - Тарасенко К. В., судді Іоннікова І. А., Чорногуз М. Г.) рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 в частині стягнення пені скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ТОВ "Нова Строй Груп" на користь ТОВ "Сервісагро-Умань" 9836,07 грн пені. В решті (в частині стягнення 375 000,00 грн штрафу) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2022 (головуючий - Стратієнко Л. В., судді Бакуліна С. В., Губенко Н. М.) касаційну скаргу ТОВ "Нова Строй Груп" задоволено частково. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021, додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 925/577/21 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова Верховного Суду мотивована передчасністю висновків судів попередніх інстанцій, оскільки:

1) застосовуючи до підрядника відповідальність у виді стягнення штрафних санкцій на підставі статті 549 ЦК України та пункту 12.1 договору № 02/19, суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема, не звернули увагу на те, що укладений між сторонами договір є двостороннім і виконання однією із сторін свого обов`язку (підрядником) зумовлюється виконанням другою стороною (замовником) свого обов`язку, тобто не застосували вимог статті 538 ЦК України щодо зустрічного виконання зобов`язання;

2) судами не застосовано норми статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України в частині зменшення штрафних санкцій;

3) зазначивши про пропуск замовником позовної давності за вимогами про стягнення пені за період з 01.11.2019 по 27.04.2020, суд апеляційної інстанції помилково не врахував того, що згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції, чинній з 02.04.2020) строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу (зокрема, щодо стягнення пені), продовжуються на строк дії карантину, який встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями).

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.07.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Нова Строй Груп" на користь ТОВ "Сервісагро-Умань" 187 500 грн штрафу, 435 857,85 грн неустойки (враховуючи період прострочення з 01.11.2019 по 16.04.2020). У задоволенні решти позову (в частині вимог про стягнення 187 500 грн штрафу та 435 857,85 грн неустойки) відмовлено.

Зазначене рішення аргументоване тим, що при виконанні договору № 02/19 сторони допустили взаємні порушення його умов, що вплинуло, зокрема і на строки виконання робіт підрядником, а спори щодо їх відповідальності за ці порушення є предметом позовів у справах № 925/109/22 і № 925/577/21, що розглядаються. При цьому суд, ураховуючи те, що введення воєнного стану в Україні має суттєві негативні наслідки для господарюючих суб`єктів, якими є сторони в цій справі, застосував положення частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України щодо можливості зменшення розміру неустойки (штрафу та пені) до її розумного розміру, а саме зменшив розмір стягуваних сум штрафу та пені на 50 %.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 12.07.2023 у справі № 925/577/21 змінено шляхом викладення його резолютивної частини в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Строй Груп" (код ЄДРПОУ 35154355, місцезнаходження: 19700, Черкаська обл., м. Золотоноша, вул. Заводська, 4Д) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Умань" (код ЄДРПОУ 36558693, місцезнаходження: 20325, Черкаська обл., Уманський район, с. Городецьке, вул. Софіївська, 1А) пеню у сумі 87 171,57 грн, штраф у сумі 37 500 грн та судовий збір у розмірі 1870,07 грн.

В решті відмовити у задоволенні позовних вимог. Видати наказ".

Постанова мотивована посиланням на норми статей 3, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 629, 883 і пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статей 173, 193, 233 ГК України, статей 73- 75, 86, 277 ГПК України, застосовуючи які, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доцільність, з метою дотримання розумного балансу між інтересами боржника і кредитора, зменшення з власної ініціативи суду розміру стягуваних пені та штрафу до 87 171,57 грн і до 37 500 грн відповідно з огляду на те, що:

1) рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.12.2022 у справі № 925/109/22 (між тими самими сторонами), яке набрало законної сили 03.01.2023, встановлено преюдиціальний факт прострочення кінцевого терміну виконання підрядником робіт у період з 01.11.2019 по 16.04.2020, що зумовлює наявність підстав для застосування до порушника передбачених пунктом 12.1 договору № 02/19 штрафних санкцій;

2) при виконанні договору № 02/19 сторони допустили взаємні порушення його умов, зокрема, зі сторони позивача - щодо графіку проплат, що вплинуло і на строки виконання робіт підрядником, хоча при цьому сторонами і не було укладено додаткової угоди щодо зміни строків виконання робіт у порядку пункту 3.2 договору;

3) відповідач вжив усіх заходів щодо виконання зобов`язання за договором № 02/19;

4) позивач не надав доказів на підтвердження понесення ним збитків у результаті дій відповідача, погіршення власного фінансового стану чи виникнення ускладнень у здійсненні господарської діяльності внаслідок прострочення негрошового зобов`язання відповідача.

При цьому апеляційний суд відхилив доводи відповідача про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу, оскільки як на строк дії карантину, встановленого з 12.03.2020 до 30.06.2023, так і в період дії в Україні воєнного стану перебіг позовної давності продовжується (зупиняється) на строк дії карантину (воєнного стану).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Нова Строй Груп" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 87 171,57 грн пені та 37 500 грн штрафу та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нова Строй Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.07.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 925/577/21 та призначено її до розгляду на 20.08.2024.

На обґрунтовування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій:

1) висновків щодо застосування положень статей 2, 236 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у контексті обґрунтованості та вмотивованості судового рішення), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2020 у справі № 161/2621/19;

2) висновків щодо застосування норм статей 525, 538, 611 ЦК України (в контексті права підрядника зупинити виконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку з невиконанням замовником своїх договірних зобов`язань), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, від 20.12.2018 у справі № 911/105/18;

3) висновку щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України, викладеного в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14;

4) висновку щодо застосування норм статей 263- 265 ЦК України (в контексті переривання та зупинення перебігу позовної давності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19;

5) висновку щодо застосування положень частини 4 статті 882 ЦК України, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 913/1397/16, від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

- за змістом пункту 1.1 договору № 02/19, укладеного 11.04.2019 між ТОВ "Сервісагро-Умань" (замовник) та ТОВ "Нова Строй Груп" (виконавець), виконавець зобов`язався за дорученням замовника виконати власними та залученими силами третіх осіб, з власних матеріалів, зовнішнє огородження та покрівлю з сендвіч-панелей, згідно з кошторисною документацією, яка є невід`ємною частиною договору. Адреса будівництва: Черкаська обл., Уманський р-н, с. Городецьке, вул. Софіївська, 1-А;

- у пунктах 2.1- 2.4, 2.6 договору № 02/19 сторони погодили, що загальна вартість договору становить 8 357 498,26 грн. Договірна ціна робіт може переглядатись при таких умовах: зміна об`ємів та складу робіт; зупинка робіт по рішенню замовника і в зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин; зміна по рішенню або з вини замовника строків виконання робіт; вагома відмінність фактичних умов виробництва від проектних, передбачити котрі при узгодженні вартості виконавець не міг. Додаткові угоди, проектна документація, графік фінансування, графік виконання робіт та кошториси є невід`ємною частиною цього договору. Перегляд договірної вартості зумовлюється розрахунками і оформлюється сторонами шляхом укладання додаткових угод. Усі взаєморозрахунки по цьому договору здійснюються тільки в національній валюті України шляхом внесення коштів на банківський рахунок виконавця;

- пунктами 3.1- 3.3, 3.6 договору № 02/19 передбачено, що виконавець приступає до виконання робіт на будівельному майданчику та виконує роботи згідно з графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною договору. При виникненні обставин, які не залежать від виконавця, і котрі перешкоджають виконанню робіт в зумовлені строки, виконавець повинен повідомити про це замовника письмово і за необхідності можуть бути внесені зміни в графік виконання робіт. Рішення про перегляд строків оформлюється додатковою угодою з обумовленням обставин. Обставини, що перешкоджають виконанню робіт в зумовлені строки, які не залежать від виконавця і дають йому право на перегляд цих строків: нездоланної сили; за які відповідає замовник (затримка у виконанні обов`язків, поява додаткових робіт); зупинка робіт не з вини виконавця; несприятливі погодні умови. Датою закінчення робіт вважається дата їх фактичного закінчення та представлення замовнику для прийняття та підписання акта виконаних робіт. У випадку наявності у замовника об`єктивних зауважень, щодо якості виконаних робіт виконавцем датою закінчення таких робіт буде вважатися дата усунення зауважень замовника щодо наявних недоліків;

- згідно з пунктами 4.1- 4.3, 7.1, 9.1, 9.2 договору № 02/19 виконавець зобов`язується використовувати отримані кошти для виконання робіт та закупівлі матеріалів згідно з умовами договору та графіком фінансування. Замовник зобов`язується виконувати оплати виконавцю згідно з графіком фінансування та після підписання актів приймання-передачі або актів виконаних робіт для відповідного виду робіт. Замовник має право затримати кінцевий розрахунок за роботи, виконані з недоробками та дефектами, виявленими при прийманні цих робіт, до їх усунення. Постачання на об`єкт будівельних матеріалів, конструкцій та виробів здійснюється силами виконавця. Він контролює якість, кількість і комплектацію постачання цих ресурсів, на ньому лежить ризик їх випадкової втрати та пошкодження до моменту здачі виконаних робіт. Виконавець приступає до виконання робіт після отримання передплати згідно з графіком фінансування, який є частиною договору. Виконавець при можливій затримці чи при зупинці виконання робіт по незалежним від нього причинам інформує замовника в письмовій формі;

- за змістом пунктів 11.1, 12.1, 15.1 договору № 02/19 приймання, передача та прийом виконаних робіт оформлюється відповідними актами. Підписання акта виконаних робіт передує виконанню виплати коштів згідно з графіком фінансування, окрім передоплати на закупівлю будівельних матеріалів. При порушенні строку виконання робіт за договором виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від договірної ціни за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 днів додатково стягується штраф у розмірі 5 % від суми невиконаних або недовиконаних робіт. Цей договір припиняє свою дію: у разі повного виконання сторонами своїх зобов`язань; за взаємною згодою; відповідно до рішення суду; у випадках, передбачених чинним законодавством України;

- на виконання договору № 02/19 сторони підписали: додаток № 1 (Графік фінансування), в якому погоджено графік фінансування будівництва за договором на суму 8 357 498,26 грн: передплата на матеріали - протягом 7 днів від підписання договору - 6 500 000 грн; передплата на початок робіт - протягом 14 днів від початку робіт - 500 000 грн; передплата на роботи - 30 днів від початку робіт - 500 000 грн; передплата на роботи - 45 днів від початку робіт - 500 000 грн; остаточний розрахунок за монтаж МК - після підписання акта - 357 498,26 грн; додаток № 2 (Графік виконання робіт), що є невід`ємною частиною договору, в якому сторони визначили кінцевим терміном виконання робіт 31.10.2019 з умовою, що в разі прострочення терміну виконання робіт замовник вправі застосувати санкції, передбачені договором;

- на виконання договору № 02/19 позивач перерахував на користь відповідача платіжними дорученнями:

від 17.04.2019 № 438 - 6 500 000 грн з призначенням платежу: передплата за матеріали за договором № 02/19,

від 20.06.2019 № 834 - 500 000 грн з аналогічним призначенням платежу,

від 13.08.2019 № 1048 - 100 000 грн з призначенням платежу: передплата на роботи за договором № 02/19,

від 03.10.2019 № 1202 - 400 000 грн з призначенням платежу: передплата на роботи за договором № 02/19,

від 07.04.2020 № 741 - 100 000 грн з призначенням платежу: передплата на роботи за договором № 02/19,

від 16.04.2020 № 834 - 100 000 грн з призначенням платежу: передплата на роботи за договором № 02/19,

від 21.05.2020 № 1042 - 50 000 грн з призначенням платежу: передплата на роботи за договором № 02/19;

- стан розрахунків підтверджується підписаним представниками сторін актом звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2018- 16.06.2020 за договором № 02/19 на загальну суму 7 750 000 грн;

- із актів обстеження виконаних будівельних робіт від 03.12.2019, від 30.01.2020 убачається, що у визначений договором строк (31.10.2019) підрядні роботи завершено не було. Вказані акти підписано з боку ТОВ "Сервісагро-Умань" менеджером по будівництву Коноваловим С. В., а зі сторони виконавця ТОВ "Нова Строй Груп" - директором Нижником А. О.;

- листами від 18.03.2020, 16.05.2020, 15.07.2020 замовник повідомляв підрядником про наявність недоліків виконаних будівельних робіт на об`єкті будівництва, які (недоліки) відповідач не усунув станом на дату складання цих листів;

- 14.04.2020 підрядник листом направив на адресу замовника (20304, м. Умань, пров. Чкалова, 2-Б) акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року за формою № КБ-2в, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за квітень 2020 року за формою № КБ-3, підсумкову відомість ресурсів, які підтверджують повне виконання робіт за договором № 02/19 на загальну суму 9 234 921,94 грн, які отримані 16.04.2020 без зауважень. У вказаному листі відповідач зазначив, що перевищення загальної вартості договору № 02/19 і порушення кінцевого терміну виконання робіт виникло з об`єктивних причин - внаслідок порушення замовником графіку фінансування робіт і необхідністю виконання робіт, не передбачених договором. Натомість замовник не підписав акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року за формою № КБ-2в;

- у січні 2022 року ТОВ "Нова Строй Груп" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ "Сервісагро-Умань" про стягнення 1 927 243,54 грн, з яких: 1 484 821,94 грн заборгованості, 242 226,15 грн пені, 145 364,07 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 54 831,38 грн, нарахованих за загальний період з 16.04.2020 по 09.07.2021. Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням замовником зобов`язань за договором № 02/19 в частині здійснення розрахунків за фактично виконані роботи;

- рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.12.2022 у справі № 925/109/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Сервісагро-Умань" на користь ТОВ "Нова Строй Груп" 607 498,26 грн основного боргу, 23 911,36 грн пені, 3 % річних у сумі 22 383,85 грн, 59 476,43 грн інфляційних втрат за період прострочення з 16.04.2020 по 09.07.2021. В решті позову відмовлено.

Згідно з частинами 1-2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача з оскаржуваними судовими рішеннями саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення 87 171,57 грн пені та 37 500 грн штрафу, то їх касаційний перегляд здійснюється лише у відповідній частині позову.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 925/577/21 з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічні висновки викладено в пунктах 9.27, 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

У пунктах 7.19, 7.20, 7.25- 7.33, 7.39, 7.41- 7.43 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 (предмет позову - стягнення пені та штрафу за прострочення виконання підрядником робіт за договором підряду), тобто зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування положень статті 3, частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, які наразі є останньою правовою позицією при вирішенні подібних спорів:

"У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов`язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).

Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

Що стосується постанови Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, у якій колегія суддів підтримала висновок апеляційного суду про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (штрафу) з заявлених до стягнення позивачем 103 352 207 грн 47 коп. штрафу до 1 033 552 грн 07 коп. (орієнтовно на 99 %), то Суд виходив з того, що апеляційний суд встановив наявність обставин, за яких господарський суд може зменшити неустойку (частина третя статті 551 ЦК України), зокрема, вказавши, що порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов`язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи останнього про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі.

Щодо підстав для зменшення неустойки у справі № 920/437/22 із заявлених 103 352 207 грн 47 коп. до 1 033 552 грн 07 коп. (тобто орієнтовно на 98,99 %), то суди виходили з того, що позивач не зазнав жодних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, стягнення з відповідача штрафу є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стягнений розмірі штрафу є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань (превентивна функція неустойки), а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Зменшуючи у цій справі розмір пені (однак не штрафу) із заявлених 5 140 368 грн 00 коп. до 51 403 грн 68 коп. (тобто на 99 %), суди виходили з неспівмірності заявленої до стягнення суми пені, оскільки наслідки невиконання боржником (Відповідачем) зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Наведені висновки як у цій справі, так і у справі № 920/437/22, а також інші висновки Верховного Суду у справах щодо спорів, в яких вирішувалось питання щодо зменшення неустойки (пункти 7.25-7.30), демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які беруться судом до уваги та впливають на рішення щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню.

Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".

Колегія суддів наголошує на тому, що зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить, що при її ухваленні суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, належним чином врахував викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 висновки щодо застосування норм частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України в подібних правовідносинах, які наразі є останньою правовою позицією при вирішенні аналогічних господарських спорів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Таким чином, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновків щодо застосування положень статей 2, 236 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у контексті обґрунтованості та вмотивованості судового рішення), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2020 у справі № 161/2621/19; 2) висновків щодо застосування норм статей 525, 538, 611 ЦК України (в контексті права підрядника зупинити виконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку з невиконанням замовником своїх договірних зобов`язань), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, від 20.12.2018 у справі № 911/105/18; 3) висновку щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України, викладеного в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14; 4) висновку щодо застосування норм статей 263- 265 ЦК України (в контексті переривання та зупинення перебігу позовної давності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19; 5) висновку щодо застосування положень частини 4 статті 882 ЦК України, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 913/1397/16, від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.

Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суд апеляційної інстанції, достеменно встановивши обставини прострочення підрядником кінцевого терміну виконання робіт і зумовленого цим застосування до порушника передбачених пунктом 12.1 договору № 02/19 штрафних санкцій, дійшов правильного висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України підстав для зменшення в межах дискреційних повноважень суду розміру стягуваних з боржника пені та штрафу на 90 % грн, що свідчить про дотримання розумного балансу між інтересами боржника і кредитора та принципів добросовісності та справедливості, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором поставки) та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2020 у справі № 161/2621/19 (предмет позову - усунення перешкод співвласнику земельної ділянки у користуванні земельним сервітутом з метою забезпечення проїзду та проходу до належного йому житлового будинку) викладено загальні висновки щодо застосування положень статей 2, 236 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме про необхідність ухвалення судом обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, тоді як по-перше, скаржник не обґрунтував того, яким чином неврахування зазначених висновків може вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та спростувати наведені в них висновки.

По-друге, вказані доводи скаржника зводяться виключно до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

По-третє, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій певних преюдиціальних обставин, встановлених рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.12.2022 у справі № 925/109/22 (між тими самими сторонами), як такі, що не підкріплені жодними доводами в контексті підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (в контексті неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України), оскільки згідно з частиною 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У свою чергу, оскаржувані судові рішення аргументовані передусім наявністю передбачених частиною 3 статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України підстав для зменшення з ініціативи суду (дискреція) розміру нарахованих замовником штрафних санкцій в зв`язку з тим, що при виконанні договору № 02/19 сторони допустили взаємні порушення його умов, зокрема, й прострочення виконання підрядником будівельних робіт, з огляду на що викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, від 20.12.2018 у справі № 911/105/18 висновки щодо застосування норм статей 525, 538, 611 ЦК України (в контексті права підрядника зупинити виконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку з невиконанням замовником своїх договірних зобов`язань) істотним чином не впливають, а відтак не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про необхідність зменшення розміру стягуваних з відповідача пені та штрафу на 90 % з метою дотримання розумного балансу між інтересами боржника і кредитора.

Водночас, на відміну від цієї господарської справи, під час розгляду якої суди виходили з обставин нарахування замовником штрафних санкцій в загальній сумі 2 250 292,50 грн на вартість недовиконаних робіт (7 500 000 грн), яка є більш ніж втричі більшою за суму штрафних санкцій, Верховний Суд України, ухвалюючи постанову від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором позики), виходив із тих встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що розмір неустойки (7 838 018,20 грн) є значно більшим від розміру боргового зобов`язання (1 639 412,46 грн разом із нарахованими інфляційними втратами та 3 % річних), тобто її (неустойки) розмір значно перевищує розмір збитків у розумінні частини 3 статті 551 ЦК України.

Колегія суддів зауважує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 сформульовано висновки щодо застосування норм статей 263- 265 ЦК України, якими врегульовано відносини переривання та зупинення перебігу позовної давності, натомість спірні правовідносини в цій справі (№ 925/577/21) вказаними нормами матеріального права взагалі не регулюються, оскільки судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи достовірно встановлено той факт, що на підставі пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакціях, чинних із 02.04.2020 та з 17.03.2022 відповідно) як на строк дії карантину, встановленого з 12.03.2020 до 30.06.2023, так і в період дії воєнного стану в Україні перебіг скороченої (річної) позовної давності (застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)) продовжується (зупиняється) на строк дії карантину (воєнного стану).

Разом з тим колегія суддів вважає нерелевантним до спірних правовідносин нарахування штрафних санкцій за прострочення негрошового зобов`язання викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 913/1397/16, від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20 висновок щодо застосування норми частини 4 статті 882 ЦК України, а саме про те, що згідно з положеннями статей 853, 882 цього Кодексу, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечень щодо виконаних робіт, то такі роботи вважаються прийнятими. Отже, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором.

Адже в межах цієї справи не виникав і не вирішувався спір про стягнення вартості робіт за актом, підписаним лише підрядником, якщо замовник у встановлений договором підряду строк не виконав обов`язку з направлення контрагенту мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт.

Отже, в цій справі та справах, на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 925/577/21 та в справах №№ 918/537/18, 161/2621/19, 910/123/17, 911/105/18, 6-100цс14, 904/3405/19, 913/1397/16, 910/16308/20.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду України та постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нова Строй Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.07.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 925/577/21 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Строй Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.07.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 925/577/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай