Ухвала

від 23.08.2024 по справі 947/22449/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1179/24

Справа № 947/22449/24 1-кс/947/9676/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2024 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024160000000020 від 13 січня 2024 року відносно

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Овідіополь Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, обіймаючого посаду міського голови Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2024 року задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 та до ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на строк до 16 вересня 2024 року включно в межах строку досудового розслідування.

Відповідно до ч. 6 ст. 206 КПК України зобов`язано посадових осіб Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» та Філію Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження підозрюваного ОСОБА_9 .

Крім того, Другому слідчому відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві доручено провести перевірку фактів викладених у скарзі підозрюваного ОСОБА_9 щодо застосування відносно нього фізичного, психологічного впливу та катування співробітниками УСБУ в Одеській області.

Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні заяв депутатів Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та секретаря Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_13 про взяття підозрюваного ОСОБА_9 на поруки.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що в даний час відсутні будь-які ризики зазначені в ч.1 ст.177 КПК України на які посилається орган досудового розслідування, та які за своєю суттю є припущеннями, без чіткого визначення та підтвердження, зокрема підозрюваний не має будь-якого наміру переховуватись від слідства та суду.

ОСОБА_9 має постійне місце проживання та реєстрації, у нього наявні міцні соціальні зв`язки, а саме він одружений, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та матір інваліда.

Крім того, у даному кримінальному провадженні підозрюваний позбавлений можливості знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так як всі речові докази, які мають суттєве значення для справи були вилучені.

Крім того, підозрюваний не збирається незаконно впливати на потерпілих та свідків.

Вказані особи вже бути допитані, а підозрюваний ОСОБА_9 за матеріалами НСРД з ними ніколи не спілкувався.

Також захисник звернув увагу на те, що ні в клопотанні про обрання запобіжного заходу, ані в оскаржуваній ухвалі слідчого не наведено жодної обставини, чому неможливо розглянути та застосувати альтернативний запобіжних захід у вигляді застави, що є суттєвим порушенням практики ЄСПЛ.

За результатами розгляду апеляційної скарги просить скасувати ухвалу, застосувати до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний засіб у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобів електронного контролю за адресою: АДРЕСА_1 , з покладанням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України.

Крім того захисник просив розглянути можливість визначити в якості альтернативного запобіжного заходу підозрюваному заставу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 грн.

Позиції учасників судового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника ОСОБА_8 , який підтримав доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі та дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст. 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ст. 5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Органом досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється в тому, що він обіймаючи посаду голови Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, діючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та отримання матеріальних благ за рахунок вчинення корисливого злочину, володіючи добрими організаторськими здібностями, 18.07.2024 року організував напад, поєднаний з погрозою застосування насильства, на співзасновницю ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_15 , з метою вимагання в останньої передачі належної їй частки в розмірі 50% в статутному капіталі зазначеного підприємства.

В ході досудового розслідування встановлено, що 02.07.2020 року у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_16 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, під приводом здійснення спільної господарської діяльності, шляхом обману вмовили ОСОБА_15 передати належну їй базу відпочинку загальною площею 2215,62 кв.м, що розташована на земельній ділянці площею 1200 кв.м в селищі Сергіївка Білгород-Дністровського району, у статутний капітал підконтрольного їм ТОВ «ГОДЖИ» з визначенням розміру частки - 50%. Іншу частину в розмірі 50% статутного капіталу зазначені особи оформили на підконтрольного їм ОСОБА_17 .

Після передачі майна - бази відпочинку, належної ОСОБА_15 в статутний капітал ТОВ «ГОДЖИ», відповідно до рішення вказаного Товариства від 02.07.2020 року за № 02/2020 остання отримала 50 % у статутному капіталі товариства та відповідно 50 % отримав ОСОБА_17 .

Починаючи із вказаного періоду, ОСОБА_15 була лише формальним співзасновником ТОВ «ГОДЖИ» в рівних долях із ОСОБА_17 , проте будь-якої участі у діяльності Товариства не брала, доходів не отримувала та доступу до бази відпочинку не мала.

Разом з тим, від імені ОСОБА_17 управління та розпорядження базою відпочинку здійснював ОСОБА_9 разом із невстановленими особами, підконтрольними йому.

Надалі, після смерті 31.07.2020 року співзасновника ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_17 , у невстановлені досудовим розслідуванням час та при невстановлених обставинах, однак не раніше 09.07.2024 року право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» у порядку спадкування за законом набув син померлого - ОСОБА_18 .

Після отримання спадщини, ОСОБА_18 при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах, надав засвідчену нотаріусом ОСОБА_19 довіреність ОСОБА_20 , згідно якої доручив останній діяти від його імені та в його інтересах.

Окрім цього, в ході досудового розслідування встановлено, що починаючи із 14.03.2024 року ОСОБА_9 , з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на протиправне збагачення, розпочав підшукування покупців приміщення бази відпочинку, яка входила до статутного капіталу ТОВ «ГОДЖИ».

З цією метою, без погодження та фактичного відома власників ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_15 та ОСОБА_18 , у невстановлені дату, час та місці, ОСОБА_16 діючи за попередньою змовою із ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_21 придбати вищевказану базу відпочинку, яка перебувала у статутному капіталі ТОВ «ГОДЖИ», за грошову винагороду в сумі 120 000 доларів США.

В подальшому, 15.07.2024 року у невстановлені досудовим розслідуванням час, місці та за невстановлених обставин, без відома ОСОБА_15 та ОСОБА_18 , невстановленими особами внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни власників ТОВ «ГОДЖИ», згідно яких власницею частки у розмірі 50%, якою раніше був ОСОБА_18 , стала ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Так, 18.07.2024 року, більш точний час та місце в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_9 , реалізуючи свій умисел, направлений на незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_16 та іншими невстановленими особами, організував напад на співзасновницю ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_15 , поєднаний з погрозою застосування насильства над нею, з метою вимагання в останньої передачі належної їй частки підприємства ТОВ «ГОДЖИ» підконтрольним йому особам.

Цього ж дня, 18.07.2024 року о 15 год. 08 хв. до ОСОБА_15 , яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_2 підійшли четверо невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які діючи за попередньою змовою із ОСОБА_9 та ОСОБА_16 , реалізуючи єдиний злочинний умисел, направлений на вимагання в останньої передачі належної їй частки у статутному капіталі підприємства ТОВ «ГОДЖИ», шляхом погроз застосування насилля над потерпілою, вчинили психологічний тиск на ОСОБА_15 , при цьому явно демонструючи свою зухвалість безпринципний характер та байдужість до людського болю, спроможність чинити протиправні дії відносно осіб будь-якої статі та віку, під час якого висунули вимогу передачі належної їй частки у статному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» на користь підконтрольних ОСОБА_9 осіб.

З метою залякування потерпілої та справлення в неї враження дійсності виконання злочинних намірів, під час вказаної зустрічі невстановлені особи плеснули в обличчя ОСОБА_15 воду, попередивши, що у разі відмови виконати вимогу ОСОБА_9 щодо передачі належної їй частки у статному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» наступного разу замість води буде кислота.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_9 підтверджується комплексом зібраних у кримінальному провадженні доказів, а саме: протоколами допиту потерпілої ОСОБА_15 від: 14.01.2024 року, 20.05.2024 року, 17.07.2024 року, 18.07.2024 року; протоколом огляду мобільного телефону ОСОБА_15 від 18.07.2024 року; протоколами допиту свідка ОСОБА_21 від 21.05.2024 року та 19.07.2024 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_18 від 19.07.2024 року, матеріалами НСРД, а також іншими матеріалами кримінального провадження.

Апеляційний суд враховує, що за визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Оцінивши доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри та докази надані суду, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання матеріали кримінального провадження, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми та вагомими для висновку про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_9 підозри.

При цьому, апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч. 2 ст. 94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою під час судового розгляду згідно положень ч. 1 ст. 94 КПК.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.

Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

На думку апеляційного суду, обставини даного кримінального провадження, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_9 , який підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до частин 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Оскільки покази свідків, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Крім того, характер та обставини інкримінованого злочину, свідчать про те, що ОСОБА_9 перебуваючи на свободі, використовуючи свої зв`язки, може здійснювати вплив на потерпілу ОСОБА_15 .

Крім того, існує ризик того, що ОСОБА_9 може перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки станом на теперішній час органом досудового розслідування не встановлено всіх осіб, причетних до вчинення злочину, а отже, ОСОБА_9 матиме можливість підтримувати зв`язок із такими особами, тим самим сприяти їх переховуванню від органу досудового розслідування та суду, а тому ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України наразі також існує в рамках даного кримінального провадження.

Апеляційний суд враховує характер та обставини вчиненого злочину, який був скоєний групою осіб, при цьому саме ОСОБА_9 виступив його організатором та за версію органу досудового розслідування приймав активну участь у його плануванні та організації.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_9 та забезпечити його належну процесуальну поведінку.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 є необґрунтованими, а слідчий суддя при розгляді клопотання дослідив всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України.

Крім того апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, який керуючись положеннями пункту 1 ч. 4 ст. 183 КК України при застосуванні до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не визначив розмір застави, оскільки інкримінований йому злочин був вчинений із застосуванням насильства до потерпілої.

На переконання апеляційного суду у даному випадку застава, навіть у виключному розмірі не зможе забезпечити належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та не буде достатнім стримуючим фактором для ОСОБА_9 , щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від органу досудового розслідування, або будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню, з урахуванням того, що фактичні обставини даного кримінального провадження викликали значний суспільний резонанс.

Відповідно до п.1) ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2024 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024160000000020 від 13 січня 2024 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4