Рішення

від 21.09.2010 по справі 28/210

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  28/210

21.09.10

за позовом   товариства з обмеженою відповідальністю «Екко Пак», м. Київ

до  товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Поліпласт», м. Київ

про  стягнення 54 500,02 грн.

Суддя Копитова О.С.

Секретар судового засідання Зікрата М.М.

За участю представників сторін:

від позивача:         ОСОБА_1 –за довіреністю  б/н від 14.07.2010

від відповідача:          не з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю «Екко Пак»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Поліпласт»про стягнення  54 500,02 грн.

 Позовні вимоги мотивовано неналежним виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо повної оплати вартості отриманого від позивача товару, що призвело до виникнення заборгованості в розмір 51 500 грн. також позивач за порушення відповідачем грошового зобов’язання просить на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з останнього втрати від інфляції в розмірі 2 540,09 грн. та відсотки річних в розмірі 459,93 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача в якості судових витрат витрати сплачені на правову допомогу в розмірі 7 200 грн.

                    Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2010 порушено провадження по справі № 28/210 та призначено її розгляд на 15.07.2010.

         За клопотанням сторін розгляд справи відкладався.

         Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.08.2010 року за клопотанням сторін продовжено строк вирішення спору.

 Відповідач позов не визнав. Обґрунтовуючи заперечення відповідач зазначив, що документи, які були подані позивачем на підтвердження заборгованості відповідача не відповідають вимогам ст. 36 ГПК України, а тому не можуть вважаться належними доказами. Крім того акт звірки підписаний не уповноваженою на те особою, а тому він також не може вважатися доказом існуючої між сторонами заборгованості. Також відповідач повністю заперечив проти стягнення з нього витрат на правову допомогу, оскільки відповідно до ст. 44 ГПК України, позивачем не було надано доказів того, що ці витрати на правову допомогу є витратами понесеними на оплату послуг адвоката.

В судовому засіданні 14.09.2010 оголошувалася перерва до 21.09.2010.

В судове засідання призначене на 21.09.2010 року представник відповідача не з’явився, натомість ним заявлено клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю подання додаткових доказів. При цьому на підтвердження клопотання не подано жодних доказів.

Дослідивши клопотання суд не знайшов підстав для його задоволення. В даному випадку суд враховує, що за клопотанням представника відповідача, яке було обґрунтовано необхідністю зібрання та подання доказів по справі розгляд справи вже відкладався, відповідачем наданий суду відзив на позов в якому викладена його правова позиція. Таким чином позивач мав можливість подати суду докази, які він вважав за потрібне на обґрунтування своїх заперечень або в разі неможливості їх самостійного отримання заявити клопотання до суду щодо їх витребування у встановленому законом порядку. Жодних клопотань про витребування доказів відповідач не заявляв. За таких обставин в задоволенні клопотання відмовлено.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких містяться в матеріалах справи, Господарський суд м. Києва, -

В С Т А Н О В И В :

          Здійснюючи господарську діяльність товариство з обмеженою відповідальністю «Екко Пак»(надалі по тексту ТОВ «Екко Пак», Позивач) здійснювало товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Поліпласт»(надалі по тексту ТОВ «ВК «Поліпласт», Відповідач) поставку товару.

          Зокрема було здійснено поставку на підставі видаткової накладної № РН-0000001 від 03.02.2009 року на суму 8 640 грн., № РН-0000017 від 01.10.2009 року на суму 38 707,2 грн. (зазначені накладні оформлені належним чином підписані сторонами та містять печатки підприємств), № РН-0000015 від 28.07.2009 року на суму 11 481,60 грн. (повноваження особи, що отримувала товар від імені відповідача підтверджені довіреністю № 583 від 21.07.2009 року) (копії в матеріалах справи, оригінали досліджувались в судовому засіданні).

          Крім того, згідно даних позивача за відповідачем станом на 01.01.2009 року рахувалась заборгованість за поставлений товар в розмірі 44 240,08 грн. Зазначений факт не заперечувався відповідачем під час судового розгляду справи.

          Відповідач в повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 51 500 грн.

          11.12.2009 року позивач направив відповідачеві вимогу про погашення заборгованості, однак відповідач з позивачем в повному обсязі не розрахувався, перерахувавши лише 2 863,6 грн., зокрема 25.02.2010 року 1 363,6 грн., 30.03.2010 року 1 500 грн.

          Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем з позивачем розрахунків станом на день розгляду справи.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між позивачем та відповідачем господарських відносин, зокрема двосторонніх зобов’язань щодо передачі позивачем товару у власність відповідача та щодо прийняття відповідачем зазначеного товару і оплати його вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено  договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено вище, позивач 11.12.2009 року звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості, однак відповідач заборгованості у встановлені строки в повному обсязі не погасив.

Матеріалами справи встановлено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 51 500 грн., що підтверджена належним чином оформленими первинними документами, а тому позовні вимоги  визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

  Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

  Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи той факт, що судом встановлений факт порушення відповідачем його грошових зобов’язань вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 459,93 грн. та інфляційних витрат у сумі 2 540,09грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

   Щодо стягнення витрат на правову допомогу встановлено наступне.

  Позивач в якості судових витрат просить стягнути з відповідача суму витрат  на правову допомогу в розмірі 7 200 грн.

  На обґрунтування своїх вимог позивач надає Договір № 3/ю про надання юридичних послуг від 05.03.2010 року, укладений між позивачем та суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-00003ю від 31.05.2010 року, рахунок-фактуру № СФ-0000003 від 05.03.2010 року, банківську виписку від 05.03.2010 року.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

       У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами та доповненнями) зазначається, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

В контексті ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають стягненню лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Договір про надання юридичних послуг № 3/ю від 05.03.2010 року. укладено позивачем з суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 яка не є адвокатом в розумінні наведених положень, при цьому зі змісту договору неможливо дійти однозначного висновку щодо його укладання для надання правової допомоги саме при розгляді справи по стягненню заборгованості з відповідача. Кошти в розмірі 7 200 грн. сплачені позивачем згідно з рахунком № 3 від 05.03.2010 року, який свідчить про оплату юридичних послуг по підготовці документів до судового розгляду, однак також не підтверджує пов’язаність наданих послуг з підготовкою позовної заяви саме по даній справі.

 Таким чином суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу в розмірі 7 200 грн.

 Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

   На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Поліпласт»(03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 11/2, р/р 26004002002761 ВАТ КБ «Хрещатик»в м. Києві, МФО 300670, ід. код 33699592), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під   час   виконання   рішення   суду   на   користь  товариства з обмеженою відповідальністю «Екко Пак»(03049, м. Київ, вул. Шовкуненко, 4, оф. 2, р/р 26005038660521 у КМФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, ід. код 30466728) 54 500,02 грн. (п’ятдесят чотири тисячі п’ятсот гривень дві копійки), з яких 51 500 грн. (п’ятдесят одну тисячу п’ятсот гривень) основного боргу, 2 540,09 грн. (дві тисячі п’ятсот сорок гривень дев’ять копійок)  інфляційних витрат, 459,93 грн. (чотириста п’ятдесят дев’ять гривень дев’яносто три копійки) 3% річних, а також 545,00 грн. (п’ятсот сорок п’ять гривень) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість) витрат на інформаційно  -  технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

        Суддя                                                                                                       О.С.Копитова