Постанова

від 25.01.2011 по справі 28/210

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 25.01.2011                                                                                           № 28/210

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:            Авдєєв  П.В.

          Нєсвєтова Н.М.

 За участю представників:

 від позивача: Тимченко О.О. – директор ,

  від відповідача : Мещанінов А.М. – представник за довіреністю,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)Виробнича компанія "Поліпласт"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.09.2010

 у справі № 28/210 (Копитова О.С. .....)

 за позовом                               ТОВ "Екко Пак"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Виробнича компанія "Поліпласт"

 про                                                   стягнення 54500,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

     У червні 2010 року  ТОВ „Екко Пак ” (позивач) звернувся  до ТОВ„Виробнича компанія „Поліпласт”  (відповідач) з позовом до Господарського суду міста Києва про  стягнення  54 500,02 грн.

  Свої позовні вимоги ТОВ „Екко Пак” мотивує неналежним виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо повної оплати вартості отриманого від позивача товару, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 51 500 грн., також позивач за порушення відповідачем грошового зобов’язання просить на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з останнього втрати від інфляції у розмірі 2 540,09 грн. та відсотки річних у розмірі 459,93 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача в якості судових витрат витрати сплачені на правову допомогу у розмірі 7 200 грн.

           Рішенням  Господарського суду міста Києва від 21.09.2010 року у справі № 28/210 позовні вимоги задоволено в  повному обсязі.

  Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою,    в якій просить   рішення  Господарського суду міста Києва у справі №28/210 від 21.09.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким  в задоволенні позовних вимог відмовити.  

В своїй апеляційній скарзі , скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне:   

З матеріалів справи вбачається,   Товариство з обмеженою відповідальністю “Екко Пак” здійснювало Товариству з обмеженою відповідальністю “Виробнича компанія “Поліпласт” поставку товару.

Зокрема було здійснено поставку на підставі видаткової накладної № РН-0000001 від 03.02.2009 року на суму 8 640 грн., № РН-0000017 від 01.10.2009 року на суму 38 707,2 грн. (зазначені накладні оформлені належним чином підписані сторонами та містять печатки підприємств), № РН-0000015 від 28.07.2009 року на суму 11 481,60 грн. (повноваження особи, що отримувала товар від імені відповідача підтверджені довіреністю № 583 від 21.07.2009 року).

Відповідач в повному обсязі за отриманий від позивача товар не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 51 500 грн.

 11.12.2009 року позивач направив відповідачеві вимогу про погашення заборгованості, відповідно до ст.530 ЦК України.

Після вимоги позивача , відповідач почав частково розраховуватись з позивачем перерахувавши 2 863,6 грн., зокрема 25.02.2010 року 1 363,6 грн., 30.03.2010 року 1 500 грн.

Матеріали справи не містять доказів проведення сторонами розрахунків станом на день розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази,  колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Матеріали даної справи свідчать про фактичне виникнення між  сторонами господарських відносин, зокрема двосторонніх зобов’язань щодо передачі позивачем товару у власність відповідача та щодо прийняття відповідачем зазначеного товару і оплати його вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено  договір поставки.

          Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 11.12.2009 року звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості, однак відповідач заборгованості у встановлені строки в повному обсязі не погасив.

Матеріалами справи встановлено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 51 500 грн., яке підтверджена належним чином оформленими первинними документами, а тому позовні вимоги  визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути з відповідача  3% річних в сумі 459,93 грн. та інфляційних витрат у сумі 2 540,09грн.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок , колегія суддів прийшла до висновку про його  обґрунтованість, а тому вимоги позивача в цій частині слід задовольнити.

 Щодо вимоги позивача стосовно стягнення витрат на правову допомогу слід вказати  наступне.

Позивач, в якості судових витрат, просив суд  стягнути з відповідача суму витрат  на правову допомогу у розмірі 7 200 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач надав Договір № 3/ю про надання юридичних послуг від 05.03.2010 року, укладений між позивачем та суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-00003ю від 31.05.2010 року, рахунок-фактуру № СФ-0000003 від 05.03.2010 року, банківську виписку від 05.03.2010 року.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

   У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами та доповненнями) зазначається, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

В контексті ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають стягненню лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Договір про надання юридичних послуг № 3/ю від 05.03.2010 року. укладено позивачем з суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 яка не є адвокатом в розумінні наведених положень, при цьому зі змісту договору неможливо дійти однозначного висновку щодо його укладення для надання правової допомоги саме при розгляді справи по стягненню заборгованості з відповідача.

Кошти у розмірі 7 200 грн. сплачені позивачем згідно з рахунком № 3 від 05.03.2010 року, який свідчить про оплату юридичних послуг по підготовці документів до судового розгляду, однак також не підтверджує пов’язаність наданих послуг з підготовкою позовної заяви саме по даній справі.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу в розмірі 7 200 грн.

Згідно  ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

 З огляду  на викладене, колегія суддів  вважає, що оскаржуване рішення суду  є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив  обставини  справи, застосував  норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим не вбачає підстав для  скасування  або зміни  рішення, тому  залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу  - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2010р. у справі №28/210 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу ТОВ „Виробнича компанія „Поліпласт” залишити без задоволення.

3.Матеріали справи №28/210 повернути до Господарського суду міста Києва.          

4. Постанова   може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.  

 Головуючий суддя                                                                      Кондес  Л.О.

 Судді                                                                                          Авдєєв  П.В.

                                                                                          Нєсвєтова Н.М.

 02.02.11 (відправлено)