Постанова

від 02.10.2024 по справі 9/41

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 9/41

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Національної академії наук України та Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)

від 23.07.2024

у справі № 9/41

за позовом Дрогобицької окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Національної академії наук України та Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ

до Українсько-німецького спільного підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Фонд державного майна України, Дрогобицьке комунальне міське "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH), Німеччина

про зобов`язання відповідача повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ майно в натурі,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Штін Д.С.

позивача 1 - Подлящук О.П.

позивача 2 - не з`явилися

відповідача - Тунський А.Р.

третьої особи (Регіональне відділення ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) - не з`явилися

третьої особи (Фонд державного майна України) - Хайновський О.О.

третьої особи (Дрогобицьке комунальне міське "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки") - не з`явилися

третьої особи (ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH)) - Оприско М.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог і історія справи

1.1. Дрогобицький міжрайонний прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Національної академії наук України (позивач-1), Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ (позивач-2), до Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" (відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області (третя особа-1), Фонд державного майна України (третя особа-2), Дрогобицьке комунальне міське "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (третя особа-3) про зобов`язання відповідача повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ майно в натурі, передане позивачами в якості внеску до статутного фонду товариства для використання, а саме: адміністративно-інженерний корпус, будівлі ливарної дільниці з обладнанням, будівлі механоскладальної дільниці з обладнанням, прибудову до ливарної дільниці, обладнання лабораторії, інвентар, меблі, прилади та допоміжні засоби.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами перевірки відповідно до звернення Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка Національної академії наук України, Дрогобицькою міжрайонною прокуратурою встановлено безпідставне користування майном, що внесений інститутом в статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)". При цьому, майно Національної академії наук України є державною формою власності і передане академії у безстрокове користування у межах визначених статутом, без зміни форми власності.

Правовими підставами позову зазначено статтю 148 Цивільного кодексу України, частину другу статті 54 Закону України "Про господарські товариства", статтю 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статтю 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу".

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 у справі № 9/41, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022, позов задоволено повністю. Зобов`язано Українсько-німецьке спільне підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України, майно в натурі, передане позивачами в якості внеску до статутного фонду товариства для використання, а саме: адміністративно-інженерний корпус, будівлі ливарної дільниці з обладнанням, будівлі механоскладальної дільниці з обладнанням, прибудову до ливарної дільниці, обладнання лабораторії, інвентар, меблі, прилади та допоміжні засоби.

2.2. Рішення судів мотивовані тим, що укладаючи установчий договір, Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка НАН України незаконно розпорядився державним майном, а умови підпункту 1 пункту 6.1 параграфу 6 Установчого договору, за яким інститут вносить майновий вклад у формі споруд, обладнання і установок, матеріалів, інструментів, суперечать положенням законодавства, що діяло на дату укладення установчого договору, і порушують права держави в особі Національної академії наук України.

При цьому, надаючи згоду на передачу до статутного фонду внеску у вигляді майна, яке належить до державної власності, НАН України фактично передала тільки право користування майном, оскільки не відбулося зміни форми власності. Відтак, оскільки Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка НАН України, відповідно до статуту та установчого договору передав у статутний капітал відповідача майно без зміни форми власності, то і права власності на вказане майно у відповідача не виникло.

2.3. Постановою Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 9/41 постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 у справі № 9/41 залишено без змін.

2.4. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 у справі № 9/41, особа, яка не брала участі у справі, - ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH) подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

2.5. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскаржуване рішення, ухвалене у справі № 9/41, порушує його законні права та інтереси, так як 07.07.2021 загальними зборами учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ) було прийнято рішення (протокол № 07/07/21 від 07.07.2021) про надання згоди на вихід та виведення ICM Менеджмент ГмбГ зі складу учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ Інтернешнл Каттер Манюфекчерер Гмбх (ІСМ), передачу у власність ICM Менеджмент ГмбГ майна, пропорційно до розміру частки у статутному капіталі відповідно до переліку (в тому числі: адміністративний інженерно-лабораторний корпус; будівлю ливарної дільниці з обладнанням; прибудову до ливарної дільниці; будівлю механоскладальної дільниці з обладнанням; обладнання лабораторії; комп`ютери, меблі, допоміжні засоби), у зв`язку з виходом зі складу учасників підприємства, та уповноважено Багана В.О. на підписання акта приймання-передачі майна.

За доводами ІСМ Менеджмент ГмбГ, зазначене свідчить, що суд першої інстанції рішенням від 17.11.2021, задовольняючи позов про зобов`язання Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ) повернути у власність НАНУ та в оперативне управління Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ майно в натурі, передане позивачем в якості внеску до статутного фонду товариства, вирішив питання про права ІСМ Менеджмент ГмбГ, як власника майна (рухомого та нерухомого), розташованого за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 20, чим фактично останнього незаконно позбавлено права власності. Тобто, ІСМ Менеджмент ГмбГ має право на апеляційне оскарження рішення суду, що порушує його права.

2.6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022, у справі № 9/41 скасовано. Апеляційну скаргу ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH) задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 у справі № 9/41 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

2.7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прокурор, звертаючись у 2010 році до суду з позовом, просив зобов`язати Українсько-німецьке спільне підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка Національної академії наук України майно в натурі, передане позивачами в якості внеску до статутного фонду товариства для використання, а саме: адміністративно-інженерний корпус, будівлі ливарної дільниці з обладнанням, будівлі механоскладальної дільниці з обладнанням, прибудову до ливарної дільниці, обладнання лабораторії, інвентар, меблі, прилади та допоміжні засоби.

При цьому, 07.07.2021 загальними зборами учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ICM)" було прийнято рішення (протокол № 07/07/21 від 07.07.2021) про надання згоди на вихід та виведення ICM Менеджмент ГмбГ зі складу учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ICМ)", передачу у власність ICM Менеджмент ГмбГ майна, пропорційно до розміру частки у статутному капіталі відповідно до переліку, яке і є предметом спору у справі №9/41. Згідно відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 22.07.2021 за ICM Менеджмент ГмбГ було здійснено реєстрацію права власності, на підставі вказаного протоколу та акта від 07.07.2021 та зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна, які є предметом спору у справі №9/41.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, в липні 2021 року, право власності на спірне майно було зареєстровано за ICM Менеджмент ГмбГ.

При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача. Проте клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача ні прокурор, ні позивачі не заявляли. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме позивач був зобов`язаний заявити клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача, проте власника спірного майна (ICM Менеджмент ГмбГ), згідно відомостей наявних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до участі у справі № 9/41 залучено не було.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом із тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Однак, Господарський суд Львівської області, ухвалюючи рішення у справі № 9/41, не дослідив належним чином, хто є власником спірного майна, а відтак не встановив, чи належним є відповідач у справі.

2.8. Верховний Суд постановою від 20.04.2023 у справі № 9/41 постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 скасував, справу № 9/41 скерував до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційного скаргою ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH) на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021.

2.9. Суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд всупереч положень процесуального законодавства, яким врегульовано алгоритм дії суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, апеляційний господарський суд, розглянувши по суті апеляційну скаргу ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH), який не є учасником процесу, та задовольнивши її, не вирішив питання про залучення вказаної особи до участі у справі як третьої особи згідно з вимогами частини другої статті 50 Господарського процесуального кодексу України.

Також виходив з того, що задовольняючи клопотання ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH) в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, обмежився лише цитуванням наведених скаржником мотивів в обґрунтування порушення його прав та зазначив, що суд визнає причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними, оскільки апелянт не був залучений до участі у справі.

2.10. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №9/41 рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

2.11. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, в липні 2021 року, право власності на спірне майно було зареєстровано за ICM Менеджмент ГмбГ, який вийшов зі складу учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ICМ)"(відповідача) з передачею у власність йому майна, яке і є предметом спору у цій справі та виходячи з того, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, дійшов висновку, що Господарський суд Львівської області, ухвалюючи рішення у справі № 9/41, не дослідив належним чином, хто є власником спірного майна, а відтак не встановив, чи належним є відповідач у справі та відмовив у задоволенні позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №9/41, Заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Національної академії наук України та Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2. Підставою касаційного оскарження Заступник керівника Львівської обласної прокуратури визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Національної академії наук України та Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято оскаржувану постанову без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 09.11.2020 у справі № 420/1813/19 (щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження статей 256, 261 Господарського процесуального кодексу України);

- від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18, від 28.09.2021 у справі № 908/2899/13, від 09.11.2022 у справі № 16/165 (щодо застосування пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України);

- від 06.11.2019 у справі № 910/9254/18, від 08.05.2018 у справі № 3/17/4225/2011, від 13.02.2019 у справі № 910/19751/14, від 31.10.2018 № 909/741/17, від 11.07.2019 у справі № 910/4881/18, від 12.08.2019 та від 06.11.2019 у справі № 910/9254/18, від 12.12.2019 у справі № 906/451/19, від 13.01.2020 у справі № 904/529/19 (щодо застосування частини п`ятої статті 272 Господарського процесуального кодексу України);

- від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18, від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (щодо застосування статті 52 Господарського процесуального кодексу України);

- від 09.11.2020 у справі № 420/1813/19 (щодо застосування частини третьої статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Посилається на те, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 постановлена з порушенням норм процесуального права (пункт 5 частини п`ятої статті 13, статті 17, пунктів 2, 4 частини другої статті 42, пункт 5 частини другої, частини четвертої статті 43, частини першої статті 52, частини шостої статті 81, статей 74, 76, 86, статті 236, частини першої статті 254, статті 256, частини третьої статті 260, пункту 4 частини першої статті 261, пункту 3 частини першої статті 264, частини першої статті 269, частин третьої - п`ятої статті 272 Господарського процесуального кодексу України), прийнята при невідповідності висновків встановленим обставинам справи та на підставі недопустимих доказів, що відповідно до вимог статті 310 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю і передачі справи на новий розгляд.

3.5. ICM Менеджмент ГмбГ у відзиві на касаційну скаргу проти її вимог та доводів заперечує, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження Західним апеляційним господарським судом повністю виконано вказівки Верховного Суду, перевірено наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та зроблено правильні висновки про необхідність такого поновлення. Крім того зазначив, що вирішуючи питання про юридичну долю речі, яка належить особі на праві власності, суд вирішує питання про права та обов`язки такої особи, а відтак рішенням місцевого господарського суду було вирішено питання про права та обов`язки ICM Менеджмент ГмбГ, що надає останній право на апеляційне оскарження рішення.

3.6. Від Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України та Фонду державного майна України надійшли пояснення, якими останні підтримали вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі заступника керівника Львівської обласної прокуратури. При цьому зазначили, що при розгляді справи № 9/41 у першій інстанції, директор відповідача ОСОБА_1 свідомо не повідомила суд про те, що у 2016 році була проведена реєстрація державного майна за товариством, а 07.07.2021 здійснена перереєстрація майна на німецького учасника ІСМ Менеджмент ГмбГ. Тобто, відповідач свідомо ввів в оману суд, приховавши на момент судового розгляду той факт, що власником майна переданого в статутний фонд товариства на праві користування - стала інша юридична особа. Не маючи жодних законних підстав на оформлення права власності на державне майно, під час розгляду даної справи відповідач відчужив спірне майно учаснику товариства (ІСМ Менеджмент ГмбГ), вчинивши нікчемний правочин, а реєструючи право володіння майном ІСМ Менеджмент ГмбГ добре розумів, що таке володіння ним набуте від недобросовісного набувача.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Постановою Бюро Президії Академії Наук Української РСР № 156-Б від 13.04.1984 створено Дослідне виробництво СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України.

Розпорядженням Президії АН Української РСР № 1296 від 25.09.1989 "Про створення спільного радянсько-західно-німецького підприємства" погоджено пропозицію ФМІ ім. Г.В. Карпенка про створення на території СССР спільного радянсько-західно-німецького підприємства по розробці, виробництву і продажу шарошечного інструменту з участю Дрогобицького долотного заводу Мінважмашу СССР і Фірми "Вірт".

27.04.1992 Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка, Дрогобицький долотний завод та Фірма "Вірт" підписали договір про створення Спільного підприємства "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" та статут Спільного підприємства "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)".

Пункт 1.3 додатку № 2 до вказаного договору передбачав передачу протягом 10 днів після реєстрації спільного підприємства власності фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка АН України на експериментальний завод спільного підприємства.

У параграфі 6 пункту 6.1 договору зазначено, що статутний фонд спільного підприємства для забезпечення його діяльності становить 2 260 000,00 ДМ в 226 долях по 10 000,00 ДМ. Статутний фонд створюється учасниками шляхом майнових вкладів у формі необмеженої передачі у вільне розпорядження спільного підприємства або шляхом передачі власності спільному підприємству чи шляхом надання послуг наступним чином: 1. Інститут: майновий вклад у формі споруд обладнання і установок, матеріалів, інструментів, вартістю 1 060 000,00 ДМ; 2. Долотний завод: майновий вклад у формі права безоплатного користування земельною ділянкою, вартістю 100 000,00 ДМ, у формі споруд та обладнання, вартістю 400 000,00 ДМ; 3. Іноземний учасник: майновий вклад у формі передачі ноу-хау і права користування патентами, вартістю 600 000,00 ДМ, та у формі надання послуг по навчанню персоналу спільного підприємства, вартістю 100 000,00 ДМ.

Постановою Бюро Президії Академії Наук Української РСР № 127-Б від 13.05.1992 ДВ СКТБ (Дослідне виробництво Спеціального конструкторсько-технологічного бюро) ФМІ ім. Г.В. Карпенка АН України реорганізовано з ліквідацією статусу юридичної особи та введено до складу інституту (пункт 1 постанови); погоджено пропозицію ФМІ ім. Г.В. Карпенка АН України про внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВ СКТБ ФМІ ім. Г.В. Карпенка АН України на правах повного господарського відання та із збереженням права власності за АН України (пункт 2 постанови); постановлено, що ФМІ ім. Г.В. Карпенка АН України вважати правонаступником реорганізованого ДВ СКТБ з усіх фінансових і майнових зобов`язань; директора ФМІ зобов`язано зареєструвати статут СП та подати його Президії АН України разом з договором про створення СП та переліком майна, що передається СП, зазначивши його вартість (пункт 4.4 постанови); контроль за виконанням цієї постанови покласти на відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства АН України (пункт 6 постанови).

15.05.1992 виконавчий комітет Дрогобицької міської ради прийняв рішення № 133 "Про державну реєстрацію українсько-німецького спільного підприємства "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)", а 02.06.1992 видано відповідне свідоцтво про державну реєстрацію підприємства.

Згідно з наказом НТК "Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка АН України № 11 від 01.07.1992 ДВ СКТБ ФМІ АН України було ліквідоване, а належне йому майно передано на баланс фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України, а саме: адміністративний інженерно-лабораторний корпус, будівля ливарної дільниці з обладнанням, будівля механоскладальної дільниці з обладнанням, прибудова до ливарної дільниці, обладнання лабораторії, інвентар, меблі, прилади та допоміжні засоби, сировина та матеріали, інструменти (акт авізо № 1/07-92 від 06.07.1992).

Зазначеним наказом генерального директора Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" зобов`язано прийняти на баланс спільного підприємства майно, як внесок Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України у статутний фонд СП ТОВ "ІСМ".

03.01.1997 Фонд державного майна України повідомив Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка НАН України, що при створенні Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" згідно установчих документів інститутом до статутного фонду товариства було внесено майно експериментального заводу. Однак, Указ Президента України від 20.01.1992 № 43 "Про забезпечення діяльності та розвитку АН України" та статут АН України забороняють зміну форми власності майна, що передано державою академії у безстрокове користування, тому Фонд державного майна України просив пояснити, на якій підставі інститутом зроблено зазначений внесок.

31.03.2010 Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка НАН України, звернувся до прокуратури Львівської області із заявою, у якій просив проаналізувати Постанову Бюро Президії Академії Наук Української РСР № 127-Б від 13.05.1992 та вирішити питання щодо її законності, зокрема, пункту 2.

09.06.2010 прокурором Шевченківського району м. Києва Президенту Національної академії наук України винесено протест на пункт 2 постанови Бюро Президії АН Української РСР № 127-Б від 13.05.1992 у якому зазначено наступне.

Прокуратурою Шевченківського району м. Києва перевірено звернення директора Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка щодо законності постанови Бюро Президії Академії наук Української РСР від 13.05.1992 № 127-Б "Про реорганізацію ДВСКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка АН України та створення на його основі СП". Встановлено, що пунктом 2 вказаної постанови АН України дала згоду інституту на внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВСКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка АН України на правах повного господарського відання та із збереженням права державної власності за АН України. Даний пункт постанови не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню. Тому прокурор просив привести у відповідність до вимог чинного законодавства пункт 2 зазначеної вище постанови.

10.06.2010 постановою Бюро Президії НАН України № 182 від 10.06.2010 задоволено протест прокурора Шевченківського району м. Києва від 09.06.2010; внесено зміни до пункту 2 постанови Бюро Президії АН Української РСР № 127-Б від 13.05.1992, виклавши його у такій редакції: "Погодитися з пропозицією Фізико-механічного інституту ім. Карпенка АН України про внесення в рахунок вкладу інституту у статутний фонд СП права користування майном реорганізованого Дослідного виробництва Спеціального конструкторсько-технологічного бюро ФМІ ім. Г.В. Карпенка АН України без зміни форми власності державного майна".

Разом з цим, 02.10.2008 на розгляд загальних зборів учасників Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" надійшла заява Фізико-механічного інституту ім. Карпенка НАН України від 25.09.2008 вих.№ 88-3/864 про вихід з учасників товариства та повернення йому державної частки майна, внесеного у статутний фонд товариства.

31.03.2009 загальними зборами Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" прийнято рішення про виведення інституту зі складу учасників товариства та проведення розрахунку грошовими коштами відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства". Відмовлено у поверненні майна, у зв`язку з тим, що це призведе до зупинення фінансово-господарської діяльності товариства, вивільнення працівників та припинення його діяльності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.04.2009 у справі № 3/77 за позовом Фірми ВІРТ "Машінен-Унд Боргерете-Фабрик ГмбХ" до Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" про виведення Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка Національної Академії Наук України зі складу учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" та про зобов`язання СП ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" до державної реєстрації змін в установчих документах Товариства у зв`язку зі зміною у складі учасників Товариства -виходом Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка Національної Академії Наук України зі складу учасників Українсько-німецького СП у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" на підставі статті 7 Закону України "Про господарські товариства", відмовлено у задоволенні позову в частині виведення з учасників товариства СП ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України.

Загальні збори Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" уповноважили генерального директора товариства залучити професійного аудитора для складання аудиторської довідки про визначення грошового еквіваленту, вартості частки Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України, у зв`язку з його виходом та здійснити його виплату інституту, що відображено у протоколі № 12/08/09 від 12.08.2009.

Відповідно до довідки аудитора грошовий еквівалент вартості частки 43,6% учасника Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" - Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України від суми перевищення вартості активів товариства над його зобов`язаннями складає 54 497,91 грн.

У зв`язку з цим 24.12.2009 Українсько-німецьке спільне підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" перерахувало на рахунок Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України грошові кошти в сум 54 497,91 грн.

Вказану суму Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка НАН України повернув Українсько-німецькому спільному підприємству в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)".

Постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Академії Наук Української РСР" від 17.01.1991 (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) визначено, що академія є республіканською самоврядною організацією, яка діє на основі законодавства Української РСР відповідно до Статуту Академії наук УРСР (пункт 1); за академією закріплюються всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться в даний час у користуванні її установ та організацій дослідно-виробничої бази. До прийняття законів Української РСР про власність, про роздержавлення майна, а також законодавчих актів, що регулюватимуть відносини у сфері науки, порядок володіння, користування та розпорядження всім майном, закріпленим за академією, визначається виключно Президією АН УРСР (пункт 3). Академія наук УРСР самостійно вирішує питання зв`язків і взаємовідносин з усіма органами, організаціями, товариствами, в тому числі і зарубіжними (пункт 5). Академія наук УРСР щорічно подає Верховній Раді Української РСР і Раді Міністрів Української РСР звіт про свою діяльність (пункт 6).

Указом Президента України "Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України" від 20.01.1992 № 43, що діяв на момент укладення установчого договору, встановлено, що Академія наук України є вищою науковою установою України зі статусом самоврядної організації (пункт 1); передано Академії наук України у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 17.01.1991 "Про статус Академії наук Української РСР" та установлено, що Академія наук України використовує передане їй майно за своїм розсудом у межах, визначених її Статутом, без зміни форми його власності (пункт 2).

Пунктом 41 Статуту Академії Наук України від 20.03.1992 (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) визначено, що економічну основу діяльності АН України становить загальнодержавна власність на основні та оборотні фонди, інше майно, в тому числі те, що використовується її установами та організаціями, передане державою академії в безстрокове (довічне) користування без зміни форми його власності.

Згідно з пунктом 47 Статуту АН України установи та організації АН України відповідно до чинного законодавства можуть виступати учасниками й засновниками акціонерних та інших господарських товариств і одержувати відповідні доходи від їх діяльності.

Суди встановили, що наведені положення чинного на момент укладення установчого договору законодавства передбачали, що Національній академії наук України майно передається у користування, але воно залишається у державній власності.

Натомість у підпункті 1 пункту 6.1 параграфу 6 установчого договору сторони передбачили, що інститут вносить майновий вклад у формі споруд, обладнання і установок, матеріалів, інструментів.

При цьому, підпункт 1 пункту 6.1 параграфу 6 установчого договору порушував права позивача-1 на державне майно, передане йому у довічне користування.

Вказане встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 13.01.2020 у справі № 5015/3350/12 за позовом Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Національної академії наук України до Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" та Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України, про визнання недійсним пункту 9.1 параграфа 9 "Уставний фонд" Статуту Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" (1992) та пункту 9.1 параграфа 9 "Власність Товариства" і пункту 10.4.2 параграфа 10 нової редакції Статуту Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" (2005) в частині майнового внеску Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України в статутний фонд товариства; зобов`язання Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" привести пункт 9.1 параграфа 9 Статуту підприємства у відповідність до Постанови Бюро Президії Національної академії наук України № 182 від 10.06.2010 "Про внесення змін до пункту 2 постанови Бюро Президії Академії наук Української РСР від 13.05.1992 № 127-Б "Про реорганізацію ДВСКТБ ВМІ ім. Г.В. Карпенка АН України та створення на його основі СП" та чинного законодавства, виклавши його у такій редакції: "Статутний фонд ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" формується шляхом внесення Фізико-механічним інститутом ім. Г.В. Карпенка АН України в рахунок вкладу у статутний фонд СП права користування майном без зміни форми власності державного майна".

Водночас у задоволенні позову у справі № 5015/3350/12 прокурору відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Вказане рішення залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2021. Судом касаційної інстанції рішення не переглядалось, оскільки ухвалами від 20.09.2021 та 08.11.2021 Верховний Суд відмовив прокуратурі у відкритті касаційного провадження.

07.07.2021 загальними зборами учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ICM)" було прийнято рішення (протокол № 07/07/21 від 07.07.2021) про надання згоди на вихід та виведення ICM Менеджмент ГмбГ зі складу учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (IC)", передачу у власність ICM Менеджмент ГмбГ майна, пропорційно до розміру частки у статутному капіталі відповідно до переліку (в тому числі: адміністративний інженерно-лабораторний корпус; будівлю ливарної дільниці з обладнанням; прибудову до ливарної дільниці; будівлю механоскладальної дільниці з обладнанням; обладнання лабораторії; комп`ютери, меблі, допоміжні засоби), у зв`язку з виходом зі складу учасників підприємства, та уповноважено Багана В.О. на підписання акта приймання-передачі майна.

Згідно акта від 07.07.2021, підписаного Українсько-німецьким спільним підприємством у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ICM)" та ICM Менеджмент ГмбГ, було передано ICM Менеджмент ГмбГ означене вище майно, як рухоме так і нерухоме.

Відповідно до витягів № 267076069, № 267087753, № 267097150, № 267093006, № 267080237, № 267083551 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.07.2021, за ICM Менеджмент ГмбГ, на підставі вказаного протоколу та акта від 07.07.2021, зареєстровано право власності на наступні об`єкти нерухомого майна, зокрема:

1) нежитлове приміщення, літ. А-2, заг. площ. 629,3 кв. м, за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 20;

2) нежитлове приміщення, літ. Г-1 (механноскладальна дільниця), заг. площ. 583,6 кв. м, за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 20;

3) нежитлове приміщення, літ. Д-2 (будівля допоміжного виробництва), заг. площ. 1685,8 кв. м, за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 20;

4) нежитлове приміщення, літ. В-1 (прибудова до ливарної дільниці), заг. площ. 240,1 кв. м, за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 20;

5) нежитлове приміщення, літ. Б-2 (будівля ливарної дільниці), заг. площ. 812,1 кв. м за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 20;

6) нежитлове приміщення, літ. Ж-6 (будівля службово-побутових приміщень ), заг. площ.278,8 кв. м за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 20.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.

5.4. Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи.

5.5. У частині першій статті 254 Господарського процесуального кодексу України закріплено норму, відповідно до якої учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

5.6. З наведеного слідує, що Господарським процесуальним кодексом України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

5.7. Відповідно до частин першої, другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Частиною третьою статті 256 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

5.8. Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 Господарського процесуального кодексу України, згідно із частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

5.9. У розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначена в Господарського процесуального кодексу України вимога саме до заявника при зверненні до суду дотримуватися строку подання апеляційної скарги, незважаючи на те, чи є заявник стороною у справі. При цьому законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження заявник повинен: 1) порушити питання про поновлення цього строку шляхом заявлення відповідного клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги; 2) клопотання повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодексу України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

5.10. Разом з тим відповідно до частин третьої, четвертої статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

5.11. Отже, подавши апеляційну скаргу у цій справі на підставі відповідної норми, апелянт реалізував передбачене зазначеною нормою право на апеляційне оскарження. Проте інша річ, що здійснення (реалізація) такого права можливе за дотримання визначених процесуальним законодавством умов, у тому числі щодо строку на апеляційне оскарження та вчинення конкретних визначених дій на його поновлення у разі пропуску з поважних причин.

5.12. У постановах від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, на які посилається скаржник, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

Однак з приписів частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається із системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19.

Отже, норми Господарського процесуального кодексу України підлягають застосуванню до всіх без винятку учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб, які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень.

Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.04.2023 у справі № 906/1357/20. Зазначене також було відображено і у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у цій же справі.

5.13. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, звернув увагу на те, що апеляційний суд належно не дослідив питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку поважними. Верховний Суд акцентував увагу на тому, що задовольняючи клопотання ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH) в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 28.11.2022, останній обмежився лише цитуванням наведених скаржником мотивів в обґрунтування порушення його прав та зазначив, що суд визнає причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними, оскільки апелянт не був залучений до участі у справі.

Проте, судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.04.2023 у цій справі щодо належного дослідження питання поважності причин пропуску на апеляційне оскарження. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 12.05.2023 суд апеляційної інстанції вкотре лише процитував наведені скаржником мотиви, які засновуються на тому, що скаржник не був залучений до розгляду справи і про таку дізнався 13.07.2022 з загальнодоступної інформації, втім не навів обґрунтованих висновків, відповідно до яких визнав причини пропуску строку поважними. Висновок суду апеляційної інстанції зводиться лише до того, що скаржник не був учасником справи.

Також ні з ухвали, ні з постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доводам прокурора на спростування поважності причин пропуску скаржником строку на апеляційне провадження, зокрема, щодо того, що скаржник був учасником справи №5015/3350/12 (третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Українсько-німецького спільного підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)"), розгляд якої зупинявся до вирішення справи № 9/41.

Не надав належної оцінки доводам про наявність довіреності від 01.07.2019, якою фірма "ІСМ Менеджмент ГмбГ" уповноважила та призначила даним документом ОСОБА_2 дійсною та законною Повіреною фірми "ІСМ Менеджмент ГмбГ" вчиняти усі або будь-які з дій, перелічених нижче, зокрема, представляти інтереси фірми в усіх судових органах України з усіма правами, вчиняти від імені фірми дії, які на думку Лесі-Роми Кравченко буде необхідно чи доцільно вчинити у зв`язку з веденням справ "Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ) або сприяти виконанню таких. Тобто під час розгляду справи Господарським судом Львівської області № 9/41 ОСОБА_2 , як генеральний директор відповідача, ("Українсько-німецького спільного підприємства в формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)") одночасно представляла фірму "ІСМ Менеджмент ГмбГ" (апелянта у цій справі) на підставі довіреності від 01.07.2019 при переході права власності на спірне майно.

Також не надав належної оцінки доводам стосовно того, що скаржник до моменту виходу у 2021 році був учасником (засновником) товариства відповідача з 2009 року з часткою в розмірі 99%, а тому обізнаний щодо правового статусу спірного майна. При цьому, суд апеляційної інстанції, встановивши, що скаржник набув право власності на спірне майна через вихід та виведення останнього із складу учасників відповідача, залишив поза увагою встановлення тих обставин, чи здійснював він, будучи учасником відповідача вплив на діяльність останнього.

Не спростовано судом апеляційної інстанції і доводів прокурора та позивачів, що навіть якщо враховувати, як зазначає скаржник, йому стало відомо про результати розгляду справи №9/41 з моменту ознайомлення з текстом рішення 13.07.2022, втім апеляційну скаргу подано з пропуском строку (строк закінчився 02.08.2022, апеляційну скаргу подано 02.09.2022), строк пропущено без поважних причин.

Оцінка відповідним доводам судом апеляційної інстанції не надавалася, мотиви їх відхилення у постанові не наведено.

5.14. Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц.

5.15. Враховуючи викладене, здійснення апеляційним господарським судом апеляційного розгляду за умови поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження рішення суду першої інстанції без врахування доводів усіх учасників справи та оцінки наданих ними доказів щодо поважності/неповажності причин пропуску строку, не може вважатися законним, у зв`язку із чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Зазначене у цій постанові процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного суду та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Згідно з частиною другою статті 304 Господарського процесуального кодексу України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Суд вважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при постановленні ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

За результатами касаційного розгляду колегія суддів не убачає підстав вважати, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин та доводів, якими аргументована касаційна скарга, виконав вказівки Верховного Суду, які стали підставою для направлення справи зі стадії відкриття апеляційного провадження. Вказане є першочерговим з урахуванням доводів касаційної скарги.

З урахуванням зазначеного, постанову апеляційного суду прийнято з порушенням норм процесуального права, отже, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду. На вказані порушення посилається прокурор у касаційній скарзі.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.3. У силу приписів пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Заступника керівника Львівської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а прийняті у справі ухвала і постанова - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

6.6. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити, постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 у справі № 9/41 скасувати, а справу № 9/41 передати до Західного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ІСМ Менеджмент ГмбГ (ICM Management GmbH) на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 у справі № 9/41.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Н. Губенко