Постанова

від 29.10.2024 по справі 761/8506/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14329/2024

Справа № 761/8506/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 жовтня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Юзькової О.Л. у м. Київ 14 червня 2024 року про повернення зустрічної позовної заяви позивачеві (заявникові) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Дживака» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У березні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «Дживака», в якому просив визнати недійсним договір застави рухомого майна від 01 липня 2016 року, предметом якого є 41,660 % усіх часток у статутному капіталі ТОВ «Дживака», укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , застосувати наслідки недійсності правочину - скасувати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна приватне обтяження, зареєстроване приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В. 05.07.2019 16:49:40 за № 26774959.

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет застави за договором застави часток для забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики, укладеним 01 липня 2016 року ОСОБА_1 як заставодержателем та ОСОБА_3 як заставодавцем, а саме на частку в статутному капіталі ТОВ «Дживака» у розмірі 41,66 % статутного капіталу, яка на праві власності належить ОСОБА_3 , встановити спосіб реалізації предмета застави із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме передати рухоме майно, що є предметом забезпечувального обтяження - частку в статутному капіталі ТОВ «Дживака» у розмірі 41,66 % статутного капіталу у власність обтяжувача ОСОБА_1 в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання та визнати право власності ОСОБА_1 на це майно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, роз`яснено заявнику право на звернення до суду з позовом на загальних підставах, зустрічну позовну заяву разом із доданими матеріалами повернуто заявнику.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду питання щодо прийняття зустрічного позову до спільного розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що є помилковими та необґрунтованими висновки суду про недоцільність спільного розгляду зустрічної позовної заяви з первісною позовною заявою ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» та зустрічним позовом ОСОБА_1 , оскільки обидва позові виникли з одних і тих же правовідносин, але мають дещо різні вимоги щодо механізму стягнення з ОСОБА_3 заборгованості перед позивачами; є помилковим та передчасним висновок суду, що фактично зустрічний позов подано до боржника ОСОБА_3 та не містить вимоги до первісного позивача ТОВ «ФК «Інвест-Кредо»; судом порушено такий принцип цивільного судочинства як змагальність сторін.

Пояснював, що зустрічний позов взаємопов`язаний з первісним, оскільки стосується одного правочину (договору), спільний розгляд обох позовів є доцільним, оскільки вони виникають з одних правовідносин за договором застави. Позивачі по первісному та зустрічному позовах об`єднані спільною метою щодо звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх фінансових претензій до ОСОБА_3 . При цьому задоволення зустрічного позову повністю виключить задоволення первісного позову, оскільки прийняття судом рішення про звернення стягнення за договором застави свідчитиме про дійсність договору застави.

При вирішенні питання про прийняття зустрічного позову суд перевіряє його відповідність формальним вимогам, що пред`являються до позовів, однак в даному випадку суд повернув зустрічний позов з мотивів необґрунтованості та безпідставності, і фактично ще на стадії його прийняття фактично почав його розглядати по суті, що не відповідає загальним засадам цивільного судочинства.

Зазначав, що зустрічний позов - це активний захист проти позову, захист «нападом» на позивача. Зустрічним позовом є позов первісного відповідача до первісного позивача. Зустрічний позов в залежності від ситуації може бути найбільш дієвим засобом захисту відповідача проти позову, тому що спрямований на повний чи частковий підрив підстави первісного позову.

Так, із матеріалів первісного позову вбачається, що підстави для звернення до суду ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» були надумані, жодних порушених або оспорюваних прав позивача з боку відповідачів не мало місця, а звернення до суду було нічим іншим, як зловживанням процесуальними правами з метою завдати шкоди економічним інтересам позивача за зустрічним позовом. Зокрема, в рамках даного провадження ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року накладено арешт на частку в статутному капіталі ТОВ «Дживака» у розмірі 41,660 %, що належить ОСОБА_3 , що унеможливило виконання фінансових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 , що, на думку ОСОБА_1 , свідчить про зловживання ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» процесуальними правами, що виражаються в умисних недобросовісних діях, що супродовжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав ОСОБА_1 і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях порушення прав відповідачів.

Вважав, що серед іншого, даним первісним позовом ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» має намір переконати суд, що він звернувся до судової інстанції на зовні законній юридичній підставі, однак це не відповідає дійсності, оскільки такі дії мають повністю штучний характер.

Більше того, ОСОБА_1 мав намір після об`єднання первісного та зустрічного позовів в одне провадження доповнити предмет позову вимогами щодо стягнення з ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» моральної і матеріальної шкоди внаслідок подачі безпідставного позову, що могло спонукати первісного позивача відмовитися від своїх позовних вимог.

Посилався на ст. 194, ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК України, вказував, що діючий ЦПК України дає право позивачу збільшити, зменшити розмір позовних вимог або змінити предмет позову, однак це можливо зробити тільки після прийняття зустрічного позову до спільного розгляду. Однак суд, повернувши зустрічний позов, фактично позбавив ОСОБА_1 можливості пред`явити позовні вимоги також і до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

ОСОБА_1 , подаючи зустрічний позов, який на перший погляд можливо формально не відповідав задекларованій меті, однак після об`єднання в одне провадження мав намір перевести його в усвідомлену та насправді обґрунтовану обставинами форму.

Тобто, суд передчасно зробив помилковий висновок про відсутність у зустрічному позові вимог до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», оскільки свою заяву ОСОБА_1 мав право доповнити тільки після прийняття зустрічного позову судом до спільного розгляду з первісним позовом.

Від позивача за первісним позовом ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» посилався на те, що встановивши, що первісний та зустрічний позови не є взаємопов`язаними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки їх спільний розгляд не є доцільним, позови мають різні предмети доказування і є самостійними, при цьому підстави вважати, що задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, відсутні.

Наводив власні аргументи проти доводів апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи відзив, наводив правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 592/2083/15-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 200/22329/14-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 916/542/18 та інші.

Вважав, що відповідачі та їх представники намагаються ускладнити та затягнути розгляд справи, подаючи штучні позовні заяви, що додатково підтверджується змістом апеляційної скарги, в якій мова йде про майбутню можливу зміну вимог за зустрічним позовом з метою спонукати кредитора відмовитися від своїх позовних вимог. Такі дії відповідачів є зловживанням процесуальними правами у розумінні ч. 1 - 2 ст. 44 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи ОСОБА_1 зустрічний позов, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 193 ЦПК України та виходив із відсутності підстав для об`єднання в одне провадження первісних та зустрічних позовних вимог, та роз`яснив ОСОБА_1 його право подати окремий позов до суду.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» в первісному позові просить визнати недійсним договір застави рухомого майна від 01 липня 2016 року, предметом якого є 41,660% усіх часток у статутному капіталі ТОВ «Дживака», укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та застосувати наслідки недійсності правочину - скасувати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна приватне обтяження, зареєстроване приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В. 05 липня 2019 року.

Позов заявлено з тих підстав, що ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на підставі договору № 2227/К про відступлення права вимоги від 15 квітня 2020 року набуло право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором № 778-Ф від 05 лютого 2007 року, укладеним з ЗАТ «ТАС-Інвестбанк».

Банком здійснювалось примусове стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року, зміненого рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року.

У виконавчому провадженні замінено сторону стягувача з банківської установи на ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», виконавчі дії тривають.

В грудні 2020 року позивачу стало відомо про наявність приватного обтяження на майно, накладеного приватним нотаріусом на підставі договору застави рухомого майна від 01 липня 2016 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , предметом якого є 41,660% усіх часток у статутному капіталі ТОВ «Дживака».

Посилався на те, що спірний правочин - договір застави рухомого майна від 01 липня 2016 року був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_3 , тобто всупереч інтересам позивача, і на наявні ознаки фраудаторності правочину.

ОСОБА_1 подано зустрічний позов до ОСОБА_3 , ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Дживака» про звернення стягнення на предмет застави, відповідно до якого просить суд звернути стягнення на предмет застави за договором застави для забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 до за договором позики від 01 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_4 , як заставодержателям, та ОСОБА_3 , як заставодавцем, а саме на частку у статутному капіталі ТОВ «Дживака» у розмірі 41,66 %, яка на праві власності належить ОСОБА_3 , та встановити спосіб реалізації застави із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Підставою заявлення зустрічного позову зазначено невиконання ОСОБА_3 умов договору позики, укладеного з ОСОБА_1 01 липня 2016 року на суму 45 000 000 грн. та забезпеченого договором застави від 01 липня 2016 року.

Обґрунтовуючи залучення ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» відповідачем за зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилався на порушення майнових прав та інтересів даним відповідачем, який не визнає права застави ОСОБА_1 та його права звернути стягнення на предмет застави, про що свідчить подання позову про визнання договору застави недійсним.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з частиною другою статті 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 592/2083/15-ц сформульовано правовий висновок, згідно якого право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», судам роз`яснено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання (частина перша статті 123 ЦПК України, а треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу шляхом пред`явлення позову до однієї чи обох сторін до закінчення судового розгляду (частина перша статті 34 ЦПК України. Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі).

На вказані положення посилався також Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 641/378/19 (провадження № 61-11263св19).

Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним.

При цьому вищевказаною нормою процесуального закону визначено дві альтернативні ознаки зустрічного позову:

- або взаємопов`язаність первісного та зустрічного позовів, що зумовлює їх спільний розгляд, зокрема, коли обидва позови виникають з одних правовідносин;

- або їх взаємовиключність, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

В постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 686/22243/16-ц (провадження № 61-20223св18) вказано, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. За своєю сутністю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача. Умовами пред`явлення зустрічного позову є: 1) взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; та 2) доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень. Ураховуючи те, що первісний та зустрічний позови не є взаємопов`язаними, виникли з різних правовідносин і їхній сумісний розгляд є недоцільним та затягне розгляд справи, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви відповідача.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 916/542/18 зазначено, що взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19) зазначено, що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що в первісному позові ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» просить визнати недійсним договір застави рухомого майна від 01 липня 2016 року, укладеного відповідачами, в той час як у зустрічному позові ОСОБА_1 просить звернути стягнення на предмет застави за зазначеним договором.

Також суд першої інстанції встановив, що первісні вимоги ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» заявлені у зв`язку із створенням перешкод у зверненні стягнення на рухоме майно в рахунок погашення заборгованості в межах виконавчого провадження, уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання кредитного зобов`язання перед позивачем, в той час як ОСОБА_1 у зустрічному позові заявлено вимоги про звернення стягнення у зв`язку із невиконанням ОСОБА_3 умов договору позики, укладеним з ОСОБА_1 01 липня 2016 року.

Крім цього, суд першої інстанції правомірно зауважив, що фактично зустрічний позов подано до боржника ОСОБА_3 і не містить вимоги до первісного позивача ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», хоча в розумінні ст. 193 ЦПК України зустрічний позов має бути поданий відповідачем до позивача за первісним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відсутність підстав для об`єднання в одне провадження зустрічних та первісних позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, зважаючи на те, що первісний позов ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» та зустрічний позов ОСОБА_1 мають різні предмети спору та, відповідно, відмінними є предмети доказування, а тому спільний розгляд первісного та зустрічного позовів в цій справі є недоцільним, оскільки матиме наслідком зволікання зі своєчасним розглядом справи.

Апеляційний суд відхиляє як помилкові та необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що задоволення зустрічного позову повністю виключить задоволення первісного позову, і що прийняття судом рішення про звернення стягнення за договором застави свідчитиме про дійсність договору застави, з огляду на те, що саме визнання недійсним договору застави виключає задоволення зустрічних позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави, а не навпаки.

Такі доводи суперечать презумпції правомірності правочину, передбаченої ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У випадку визнання недійсним договору застави в силу ст. 216, 236 ЦК України він буде вважатися недійсним з моменту його вчинення і таким, що не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно, недійсний правочин не буде породжувати для ОСОБА_1 жодних прав, в тому числі на звернення стягнення на предмет застави.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. За змістом ст. 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що первісний та зустрічний позови виникають з одних правовідносин договору застави, враховуючи, що ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» не є стороною даного правочину, і договір застави не може породжувати у позивача за первісним позовом права щодо ОСОБА_3 або ОСОБА_1

З первісного позову вбачається, що ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» у цій справі захищає своє право кредитора від недобросовісних дій боржника, який, згідно доводів первісного позову, уклав з ОСОБА_1 фраудаторний правочин, щоб уникнути звернення стягнення на предмет застави. Право кредитора виникло у позивача з кредитного договору № 788-Ф від 05 лютого 2007 року на підставі договору про відступлення прав вимоги від 15 квітня 2020 року, тому метою первісного позову є захист порушених прав кредитора шляхом визнання недійсним договору застави та застосування наслідків недійсності правочину.

Не ґрунтуються на фактичних обставинах справи доводи апеляційної скарги, що обидва позові виникли з одних і тих же правовідносин, але мають дещо різні вимоги щодо механізму стягнення з ОСОБА_3 заборгованості перед позивачами.

У справі за позовом ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» позивач не звертає стягнення на предмет застави, тому мета первісного позову є відмінною від зустрічного позову ОСОБА_1 . Лише у випадку задоволення позову в межах виконавчого провадження може бути звернуто стягнення на частку у статутному капіталі ТОВ «Дживака», яка належить боржнику, в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Крім того, не відповідає фактичним обставинам справи та мотивувальній частині оскаржуваної ухвали твердження ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що суд повернув зустрічний позов з мотивів необґрунтованості та безпідставності, і фактично ще на стадії його прийняття почав розглядати позов по суті.

Так, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що підставою повернення зустрічного позову є невідповідність його вимогам ч. 2 ст. 193 ЦПК України.

Апеляційний суд враховує, що у спорах про звернення стягнення на предмет застави належним відповідачем є заставодавець, який є власником предмету застави. Відповідно у даному випадку належним відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 має бути ОСОБА_3 як заставодавець за оспорюваним договором застави, який є власником корпоративних прав, а не ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), згідно якого зустрічний позов може бути пред`явлений виключно до первісного позивача або одного зі співпозивачів, дії ОСОБА_1 , який залучив ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» відповідачем за своїм зустрічним позовом разом із належним відповідачем ОСОБА_3 , можуть свідчити про штучність зустрічного позову.

Нічим не підтверджуються та відхиляються апеляційним судом твердження ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що він нібито мав намір у майбутньому змінити (доповнити) предмет зустрічного позову таким чином, щоб він містив вимоги до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Апеляційний суд приймає до уваги, що зустрічний позов має відповідати вимогам ч. 2 ст. 193 ЦПК України на момент його пред`явлення, а не у майбутньому, а суд не повинен передбачати майбутні дії учасників справи. При цьому скаржник не пояснює, що йому заважало одразу сформулювати вимоги до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Апеляційний суд враховує, що доповнення предмету позову вимогами про стягнення з ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» моральної та матеріальної шкоди призвело б до невідповідності зустрічного позову вимогам ч. 2 ст. 194 ЦПК України, оскільки такі вимоги виникають із різних правовідносин, та як наслідок, роз`єднанню позовів у порядку ст. 188 ЦПК України. Крім того, така заява про зміну предмету позову змінювала б не лише предмет, а й підстави позову, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 49 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд передчасно зробив помилковий висновок про відсутність у зустрічному позові вимог до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», оскільки свою заяву ОСОБА_1 мав право доповнити тільки після прийняття зустрічного позову судом до спільного розгляду з первісним позовом, а також що ОСОБА_1 , подаючи зустрічний позов, який на перший погляд формально не відповідав задекларованій меті, однак після об`єднання в одне провадження мав намір перевести його в усвідомлену та насправді обґрунтовану обставинами форму.

Доводи апеляційної скарги, що звернення позивача з первісним позовом було нічим іншим як зловживанням процесуальними правами з метою завдати шкоди економічним інтересам позивача за зустрічним позовом, зокрема, в межах даного цивільного провадження вже було накладено арешт на частку в статутному капіталі ТОВ «Дживака» у розмірі 41,660 %, що належить ОСОБА_3 , що унеможливило виконання фінансових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 , відхиляються апеляційним судом, позаяк зводяться до незгоди з первісним позовом ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» та з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, про забезпечення позову, та не є предметом апеляційного оскарження.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.