Постанова

від 08.11.2024 по справі 761/499/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/13259/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2024 року місто Київ

справа №761/499/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року, повний текст рішення виготовлено 21 березня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Саадулаєва А.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського державного хореографічного фахового коледжу, третя особа: ОСОБА_2 про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

визнання наказу №244-к від 08 грудня 2022 року про її звільнення незаконним та скасувати його;

поновити її на посаді чергового по гуртожитку (пансіонату) з 09 грудня 2022 року;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 108174 грн.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що 04 жовтня 2008 року вонабула прийнята на роботу до Київського державного хореографічного училища на посаду помічника вихователя.

Вказувала, що влистопаді 2020 року вона була незаконно звільнена з роботи та рішенням Шевченківського районного суду містаКиєва від 15 червня 2021 року була поновлена на посаді.

Зазначала, що на той момент училище було перейменовано на Київський державний фаховий хореографічний коледж. Компенсацію за вимушений прогул по рішенню від 15червня 2021року їй не виплачено.

Посилалася на те, що з 2021 року вона була переведена в інтернат, здійснювала записи в журналах про кількість дітей, передавала данні по телефону у чергову частину із надзвичайних ситуацій та вела записи у журналі про відпрацьовану зміну до дня свого звільнення (10 грудня 2022р).

Вказувала, що 30 вересня 2022 року адміністрація коледжу затвердила графік роботи, вказавши її посаду - черговий по гуртожитку (пансіону). З жовтня 2022 року по день звільнення, вона вважалася черговою по інтернату (пансіону) і виконувала ті ж самі обов'язки, що і на попередній посаді. Записи у двох журналах продовжувала здійснювати.

Вважає, що адміністрація змінила назву посади помічника вихователя на черговий по інтернату (пансіону).

06 жовтня 2022 року їїбуло викликано до відділу кадрів і вручено під підпис попередження про вивільнення, у зв'язку зі скороченням посади помічника вихователя.

Зазначала, що вписьмовій формі нею подано вимогу про надання їй особисто документів, що стали підставою для скорочення та їй було наданокопію штатного розпису на 2022 рік, який було неможливо прочитати.

01 грудня 2022 рокуїї було запрошено до відділу кадрів і вручено пропозицію про переведення на іншу посаду.

Посилалася на те, що графік на грудень був складений на весь місяць, вона продовжувала виконувати свої обов'язки чергового по інтернату. Нею відпрацьовано у грудні робочі дні з 1 на 2, з 4 на 5, з 7 на 8 грудня 2022 року і вона прийшла 10 грудня на свою зміну, де їй повідомили, що потрібно отримати наказ про звільнення та трудову книжку.

Вважає, що такі дії адміністрації коледжу є незаконними і підлягають оскарженню.

Вказувала, що згідно наказу №244-к звільнення відбулося 08 грудня 2022 року, тобто після закінчення строку припинення трудових прав та обов'язків відповідно до ст.241-1 КЗпП України, а тому, це звільнення є протиправним і таким, що порушує норми ч.2 ст.40 та ч.1 ст.42 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 рокустягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського державного хореографічного фахового коледжу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 823,14 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення від 18 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, у стягненні з неї витрат на правову допомогу відмовити.

На обґрунтування вимог посилалася на те, що судом не перевірено той факт, чи дійсно станом на 01 вересня 2021 року у відповідача відбулися зміни істотних умов праці, а тому судом не вірно встановлені факти, обставини, що мають значення для справи. Подія 2021 року ніяк не пов`язана з подіями 2022 року.

Вказувала, що помилково суд першої інстанції дійшов до висновку, що на документах про оголошення простою стоять її підписи про ознайомлення з наказом. Наказ про оголошення простою від 29 жовтня 2021 року №225-к їй не показували і вона про нього нічого не знала. Відповідач не надав спростування цим обставинам, а суд не досліджував цей факт.

Зазначала, що суд помилково не звернув увагу на факт незаконного, безпідставного переведення її на посаду помічника вихователя інтернату, якої не існувало в штатному розписі, адже інтернат не є самостійною юридичною особою, він є структурним підрозділом коледжу. Станом на 01 вересня 2021 року ніяких змін в структурі не відбулося, наказів не видавалося про зміни, а тому попередження є незаконним, яке не створює юридичних наслідків для неї.

Посилалася на те, що 08 грудня 2022 року адміністрація звільнила її незаконно з роботи, не запропонувавши вакантні посади чергової.

Вказувала, що судом першої інстанції було винесено додаткове рішення, без її участі, без належного повідомлення про судове засідання, що позбавило права надати заперечення проти заявлених вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу.

02 жовтня 2024 року від представника відповідача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній вказував на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просив рішення залишити без змін. Вказував на те, що ОСОБА_3 вже було звільнено з роботи, після чого вона подала позов про поновлення на роботі (справа №761/40281/20) та рішенням суду першої інстанції від 15 червня 2021 року було поновлено ОСОБА_3 на роботі. Зазначав, що тоді, ж ОСОБА_3 й була поновлена на роботі, фактично після чого й була звільнена, що потягнуло за собою позов вже у даній справі №761/499/23. Посилався на те, що постановою від 08 листопада 2023 року Верховний Суд скасував рішення у справі №761/40281/20 та направив справу на новий апеляційний розгляд зазначивши суттєві обставини, на які апеляційний суд не звернув увагу у справі. Після чого, постановою Київського апеляційного суду у справі №761/40281/20 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 про поновлення на роботі. Вважає, що поновлення ОСОБА_3 на роботі було помилкою. Вказував, що підстави звільнення позивача згідно з наказом від 07 грудня 2022 року №244-к, суд першої інстанції дослідив у повному обсязі та дав їм належну оцінку.

18 жовтня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому остання просила визнати незаконним наказ №244-к від 07 грудня 2022 року та визнати її такою, що обіймала посаду чергової по гуртожитку з 05 травня 2022 року.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 КЗпП України передбачений порядок вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Так, відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч.3 ст.49-2 КЗпП України).

Як вбачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2008 року відповідно до наказу №86-к ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Київського державного хореографічного училища на посаду помічника вихователя.

Наказом виконуючої обов'язки директора Київського державного хореографічного училища №85-к від 11листопада 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади помічника вихователя на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з її відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року у справі №761/40281/20 визнано незаконним наказ №85-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя Київського державного хореографічного училища з 12листопада 2021 року.

Стягнуто з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2020 року до 15червня 2021 року у розмірі 32 666,34 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено донегайного виконання.

Наказом виконуючої обов`язки директора КДФХК від 15 червня 2021 року №85-к поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя КДФХК з 15 червня 2021 року.

Підставою видання вказаного наказу зазначено: рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року у справі №761/40281/20.

26 червня 2021 року зважаючи на закінчення 2020/2021 навчального року, у зв`язку з відсутністю здобувачів освіти коледжу, а також враховуючи те, що позивач, відмовилась писати заяву про надання щорічної відпустки у цей період, їй було оголошено простій, у зв'язку з призупиненням роботи з незалежних від сторін трудового договору причин з 01 липня 2021 року до моменту офіційного повідомлення про закінчення простою, що вбачається із копії наказу від 26 червня 2021 року №111-к.

Відповідно до наказу КДФХК від 01 вересня 2021 року №183-к 01 вересня 2021 року ОСОБА_1 припинено простій.

02 вересня 2021 року позивач була ознайомлена з повідомленням про зміну істотних умов праці, у якому зазначалося про те, що посада помічника вихователя у шатному розписі відсутня, а натомість введено посаду помічника вихователя інтернату. Відповідно змінюється назва посади та режим роботи (змінний графік роботи).

З даним повідомленням позивач не погодилася, про що зазначила у повідомленні.

Згідно витягу з наказу від 29 жовтня 2021 року №225-к ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року був оголошений простій, у зв`язку із тим, що вона не мала медичного документу, який підтверджував факт отримання курсу вакцинації від СОVID-19 і не могла бути допущена до роботи.

Після надання підтверджуючих документів про проведення вакцинації від СОVID -19 позивачу було припинено перебування у простої з 06 грудня 2021 року, що підтверджується копіями наказу від 02 грудня 2021 року №257-к, та документів про вакцинацію.

У наказі від 02 грудня 2021 року №257-к було зазначено про те, що у зв`язку із закінченням двомісячного строку повідомлення ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, вважати її такою, яка обіймає посаду помічника вихователя інтернату Коледжу із змінним графіком роботи з 06 грудня 2021 року.

З посадовою інструкцією помічника вихователя інтернату позивач ознайомилась 20 грудня 2021 року, що підтверджується копією посадової інструкції.

05 травня 2022 року відповідно до наказу виконуючої обов`язки директора коледжу від 05 травня 2022 року №18-од затверджено та введено в дію структуру та штатний розпис Коледжу, що підтверджується копією наказу від 05 травня 2022 року №18-од.

31 травня 2022 року комендантом інтернату ОСОБА_4 було надано на розгляд виконуючій обов`язки директора Коледжу подання з пропозиціями про призначення працівників інтернату на новостворені посади в гуртожитку (пансіоні).

З попередженням про вивільнення №376-вих від 06 жовтня 2022 року, а також списком вакантних посад станом на 06 жовтня 2022 року позивач ознайомилась 06 жовтня 2022 року. У цей же день було складено акт про те, що у присутності підписантів акта: старшого інспектора з кадрів Ганни Довгої; старшого інспектора канцелярії Валерії Магди, завідувача гуртожитку (пансіону) ОСОБА_4 06 жовтня 2022 року в кабінеті 205 КДФХК ОСОБА_1 було вручено для ознайомлення: попередження про вивільнення від 06 жовтня 2022 року №376- вих; список наявних вакантних посад станом на 06 жовтня 2022 року.

Протягом двох місяців з дати отримання попередження про вивільнення позивачу пропонувались наявні вакантні посади (лист від 30 листопада 2022 року № 449-вих), однак ОСОБА_1 відмовилась від переведення на одну із запропонованих вакантних посад.

Відповідно до наказу відповідача від 07 грудня 2022 року №244-к ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України була звільнена з посади помічника вихователя інтернату 08 грудня 2022 року.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства, отже вимоги про поновлення на роботі задоволенню не підлягають.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є загальнодоступною, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у справі №761/40281/20 визнано незаконним наказ №85-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя Київського державного хореографічного училища з 12 листопада 2021 року.

Стягнуто з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2020 року до 15червня 2021 року у розмірі 32 666,34 грн.

На виконання вказаного рішення відповідачем було видано наказ від 15 червня 2021 року №85-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя КДФХК з 15 червня 2021 року.

Постановою Верховного Суду від 08листопада 2023 року у справі №761/40281/20 касаційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського державного фахового хореографічного коледжу про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, рішення суду на підставі якого позивача було поновлено на роботі з 15 червня 2021 року згідно наказу виконуючої обов`язки директора КДФХК від 15 червня 2021 року №85-к скасовано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що якщо судове рішення після його виконання скасоване і справу повернуто на новий розгляд, а під час нового розгляду справи в позові відмовлено, зобов'язання, вчинені під час виконання рішення суду, мають бути повернуті до первісного стану, що передував виконанню рішення суду. Чинність наказу про поновлення на роботі працівника припиняється з дати його видання, і трудові відносини, що були укладені відповідно до цього наказу, вважаються такими, що не відбулися.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_1 на користь Київського державного хореографічного фахового коледжу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., суд першої інстанції виходив зіскладності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 823,14 грн., суд першої інстанції зазначив, що позивач зобов'язана доплатити судовий збір за подання позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, тлумачення положень ст.270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат суду належить забезпечити кожній стороні у справі можливість бути повідомленою про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи ч.2 ст.246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

Отже, положення ч.4 ст.270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч.2 ст.246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №202/3681/16.

З матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2024 року від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява про надання доказів витрат на правову допомогу.

08 квітня 2024 року позивач подала відповідь на заяву відповідача про надання витрат на правову допомогу.

16 квітня 2024 року Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено додаткове рішення.

При цьому, матеріали справи не містять доказів повідомлення судом позивача про призначення судового засідання з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення відповідно до ч.2 ст.246 ЦПК України чи повідомлення про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Позивач в апеляційній скарзі вказувала на те, що судом першої інстанції було винесено додаткове рішення, без її участі, без належного повідомлення про судове засідання, що позбавило права надати заперечення проти заявлених вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів повідомлення судом позивача про призначення судового засідання з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення відповідно до ч.2 ст.246 ЦПК України, що позбавило можливості останню скористатися своїм правом на подання пояснень/заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового.

З матеріалів справи вбачається, що 07 березня 2024 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про приєднання доказів витрат відповідача на правничу допомогу.

25 березня 2024 року від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява про надання доказів витрат на правову допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції стороною відповідача було надано копії: договору №50 про надання правничої допомоги від 31 жовтня 2023року; специфікації до договору №50 від 31 жовтня 2023 року про надання правничої допомоги від 31 жовтня 2023року; додаткової угоди до договору №50 від 31 жовтня 2023 року про надання правничої допомоги від 19 грудня 2023року; специфікації до договору №50 від 31 жовтня 2023 року про надання правничої допомоги від 19 грудня 2023року; акта приймання-передачі наданих послуг правничої допомоги від 19 грудня 2023 року; договору №5 від 30січня 2024 року про надання правничої допомоги; специфікації від 30 січня 2024 року; акта №1 приймання-передачі наданих послуг від 29 лютого 2024року; акта приймання-передачі наданих послуг від 22 березня 2024 року на загальну суму 15775 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого фіксованого розміру погодинних ставок адвокатів сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми погодинних ставок адвокатів зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції відповідачем у розмірі 15775 грн. є завищеними.

Враховуючи заперечення позивача щодо розміру витрат на правову допомогу, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу відповідачу робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 823,14 грн. за подання позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не врахував, що за пред`явлення вказаної вимоги позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року - скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Київського державного хореографічного фахового коледжу, місцезнаходження: місто Київ, вул. Парково-Сирецька, 4, код ЄДРПОУ судові витрати понесені на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 7000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: