Ухвала

від 07.01.2025 по справі 761/499/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 січня 2025 року

м. Київ

справа № 761/499/23

провадження № 61-17407ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського державного хореографічного фахового коледжу, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила: визнати наказ від 08 грудня 2022 року № 244-к про її звільнення незаконним та скасувати його та поновити її на посаді чергового по гуртожитку (пансіонату) з 09 грудня 2022 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 108 174,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського державного хореографічного фахового коледжу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 823,14 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року залишено без змін. Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського державного хореографічного фахового коледжу судові витрати понесені на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 7 000,00 грн.

27 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, зокрема на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Посилання заявниці на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, оскільки практика Верховного Суду у справах про право роботодавця звільнити працівника у випадку змін в організації виробництва і праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, є сталою.

Посилання в касаційній скарзі на те, позивачкою подавалися клопотання, які проігноровані судом, не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). ОСОБА_1 при цьому не обґрунтовує порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не зазначає, які саме нею заявлено клопотання, що були проігноровані судом та щодо встановлення яких саме обставин, які мають значення для правильного вирішення справи воно було заявлено.

У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Узагальнюючи наведене, оскільки заявницею не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського державного хореографічного фахового коледжу, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков