Ухвала

від 07.11.2024 по справі 2-215/2008

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 2-215/2008

Номер провадження 22-ц/818/2050/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

представниці ОСОБА_1 адвоката Сергієнко С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08 серпня 2008 року в складі судді Нестеренко О.С. по справі № 2-215/2008 за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, Сахновщинської селищної ради, Сахновщинської районної державної адміністрації про встановлення права на земельну частку (пай), -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Шевченківської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, Сахновщинської селищної ради, Сахновщинської районної державної адміністрації про встановлення права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працювали у радгоспі «імені 17 Партконференції», реорганізованому у КСП «Сімнадцятий»: батько - з 1945 року до 1970 року та мати - з 1953 року по 1977 рік до виходу на пенсію. У 1998 році в КСП «Сімнадцятий» було проведено розпаювання землі і виданий державний акт на право колективної власності на землі серія ХР № 2400000756, зареєстрований 10 лютого 1998 року № 137. Його батьки не були внесені до списку членів КСП «Сімнадцятий», що додавався до державного акту, однак на момент паювання землі були членами цього господарства та мали право на земельні частки (паї). У 1996 році помер батько, а у 1997 році мати, отже до нього як спадкоємця перейшло право на земельні частки (паї) батьків.

Просив визнати за ним право в порядку успадкування на земельну частку (пай) його померлого батька ОСОБА_3 у розмірі 8,53 умовних кадастрових гектарів та померлої матері ОСОБА_4 у розмірі 8,53 умовних кадастрових гектарів в державному резервному фонді на території Шевченківської сільської ради; зобов`язати Сахновщинську районну державну адміністрацію видати йому Державний акт на земельну частку (пай) його померлого батька ОСОБА_3 у розмірі 8,53 умовних кадастрових гектарів та померлої матері ОСОБА_4 у розмірі 8,53 умовних кадастрових гектарів у загальному розмірі 17,06 умовних кадастрових гектарів.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 08 серпня 2008 року позовну заяву ОСОБА_2 - задоволено, визнано за ОСОБА_2 право в порядку спадкування на земельну частку (пай) у розмірі 8,53 умовних кадастрових гектарів в державному резервному фонді на території Сахновщинської селищної ради після смерті його батька ОСОБА_3 ; визнано за ОСОБА_2 право в порядку спадкування на земельну частку (пай) у розмірі 8,53 умовних кадастрових гектарів в державному резервному фонді на території Сахновщинської селищної ради після смерті його матері ОСОБА_4 ; зобов`язано Сахновщинську районну державну адміністрацію видати ОСОБА_2 . Державні акти на земельну частку (пай) як спадкоємцю померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду мотивовано тим, що позивач у порядку спадкування має право на земельні частки (паї), що належали його померлим батькам.

На вказане рішення суду 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 268,26 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що її не залучено до участі у справі, тоді як оскаржуване рішення суду порушує її права та інтереси. Вона є дочкою спадкодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та рідною сестрою позивача ОСОБА_2 12 березня 1997 року мати ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно на випадок смерті заповіла їй. Однак позивачем не було повідомлено суд, що право на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 має не лише він, а й його сестра, а після смерті ОСОБА_4 взагалі лише вона, а суд першої інстанції не встановив коло спадкоємців. Матеріали справи не містять відомостей щодо відмови нотаріуса в оформленні спадкових прав позивача.

05 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» від Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області надійшла заява про розгляд справи без участі.

26 серпня 2024 року від Красноградської районної державної (військової) адміністрації Харківської області до суду надійшли пояснення, в яких вона вказала, що є правонаступником Сахновщинської районної державної адміністрації, яку ліквідовано. Зазначила, що належним відповідачем є не вона, а Сахновщинська селищна рада Харківської області як розпорядник земельних ділянок.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 , представники Шевченківська сільської ради Сахновщинського району Харківської області та Сахновщинська селищної ради не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 07 листопада 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 06 жовтня 2024 року «за закінчення терміну зберігання» (а.с.122-123), крім того про день, час та місце судового засідання ОСОБА_2 повідомлявся відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с.118);

Шевченківська сільська рада Сахновщинського району Харківської області повідомлялась відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с.116);

Сахновщинською селищною радою отримано 10 жовтня 2024 року (а.с.124).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці ОСОБА_1 адвоката Сергієнко С.М., яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 45, 46).

ОСОБА_3 працював у радгоспі «імені 17 Партконференції», реорганізованому у КСП «Сімнадцятий», правонаступником якого є ПСП «Сімнадцятий», з 1945 року по 1970 рік, а ОСОБА_4 - з 1953 року по 1977 рік, після чого вони вийшли на пенсію, що підтверджується копіями трудової книжки та пенсійних посвідчень (а.с. 7, 9, 21).

Протоколів про включення та виключення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з членів КСП «Сімнадцятий» у документах КСП немає, що підтверджується архівною довідкою Сахновщинської РДА Харківської області № 8 від 18 січня 2008 року.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 - 15 березня 1997 року (а.с. 6).

12 березня 1997 року від імені ОСОБА_4 секретарем Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області посвідчено заповіт, яким вона на випадок своєї смерті все своє майно заповіла дочці ОСОБА_1 , що підтверджується копією дубліката заповіту від 26 жовтня 2011 року (а.с. 47).

Державний акт на право колективної власності на землю по КСП «Сімнадцятий» Сахновщинського району виданий 10 лютого 1998 року № 137 серія ХР-20-00-000756. У списках, що додаються до акту і згідно з якими видавались сертифікати на право на земельні частки (паї), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутні, що підтверджується довідкою Сахновщинської РДА Харківської області від 21 січня 2008 року № Д.6, довідками Відділу земельних ресурсів у Сахновщинському районі Харківської області від 16 травня 2008 року № 01-20-776 та № 01-20-777, від 03 квітня 2008 року № 01-34-565 (а.с. 16, 18, 19, 20).

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Разом з тим, одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що правова визначеність передбачає повагу до принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень (рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява № 52854/99).

Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до остаточності судових рішень та полягає у тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України»).

Жодна зі сторін не має права вимагати відкриття провадження з метою повторного розгляду справи та постановлення у ній нового рішення. Існування різних поглядів на одне питання не є підставою для перегляду, про що неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (рішення у справі «Нелюбін проти Росії», від 2 листопада 2006 року, заява № 14502/04).

Водночас, у статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини 1 статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов`язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина 2 статті 362 ЦПК України).

Виключно у разі встановлення, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та інтереси особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 333/537/13 (провадження № 61-17767св19), від 28 липня 2021 року у справі № 649/582/18 (провадження № 61-6476св20).

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08 серпня 2008 року ОСОБА_1 посилається на те, що її не залучено до участі у справі, тоді як оскаржуване рішення суду порушує її права та інтереси як спадкоємиці ОСОБА_3 за законом та ОСОБА_4 за заповітом.

Проте такі доводи ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 4, абзацом 1 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18) зазначено, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

В постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 671/1072/18 (провадження № 61-570св19) вказано, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими цей Кодекс застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, необхідно розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК Української РСР.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 - 15 березня 1997 року, тобто правовідносини щодо спадкування виникли до набрання чинності ЦК України, і визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини закінчився до 01 січня 2004 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Відповідно до частини 1 статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до статті 534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Статтею 554 ЦК Української РСР передбачено, що в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 747/764/18, провадження № 61-6910св19, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, необхідно розуміти різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19) зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Отже, на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_1 не надано доказів прийняття спадщини після смерті батьків ані шляхом звернення із відповідною заявою до нотаріуса, ані шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Сама по собі наявність заповіту ОСОБА_4 на її ім`я не свідчить про прийняття нею спадщини.

Доказів порушення її спадкових прав оскаржуваним рішенням суду, що ухвалено більш як через 10 років після смерті її батьків, апелянтка не надала.

Судом першої інстанції не вирішувався спір про право у правовідносинах, учасницею яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом була ОСОБА_1 , оскільки нею не надано доказів того, що вона прийняла спадщину після смерті батьків в установленому законом порядку, і мала статус спадкоємця у 2008 році на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

Також колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою через 16 років після ухвалення оскаржуваного рішення суду та через 27 років після смерті батьків, та тривалий час не вважала свої права порушеними.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить суджень про права та обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, безпосередньо не стосується її прав, інтересів та обов`язків, так як її правовий зв`язок зі сторонами цієї справи має ймовірний, а не очевидний та безумовний характер, що свідчить про недоведеність особою, яка подала апеляційну скаргу, факту порушення рішенням суду її прав.

Оскільки питання про права та обов`язки ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувались, вона позбавлена права на його оскарження, наслідком чого є закриття апеляційного провадження.

У постанові від 13 вересня 2022 року у справі № 2-п-113/2006 у спорі про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом Верховний Суд погодився із закриттям апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України за апеляційною скаргою особи, яка не надала доказів прийняття спадщини.

Водночас, якщо ОСОБА_1 вважає свої права порушеними, вона не позбавлена права на звернення до суду з власним позовом до свого брата ОСОБА_2 про визнання права власності на спірні земельні ділянки.

Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08 серпня 2008 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Повернення судового збору у разі закриття апеляційного провадження не входить до передбаченого статті 7 Закону України «Про судовий збір» вичерпного переліку підстав для повернення судового збору, отже підстав для вирішення цього питання немає.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження № 11-42апп19) та ухвалах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 756/12935/18 (провадження № 61-14696св19), від 06 листопада 2020 року у справі № 215/2218/17 (провадження № 61-21858св19), від 24 червня 2021 року у справі № 592/2651/20 (провадження № 61-15461св20).

Судові витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу також відносяться за її рахунок.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 362, ст.ст. 367, 368, 381 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08 серпня 2008 року в складі судді Нестеренко О.С. по справі № 2-215/2008 за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, Сахновщинської селищної ради, Сахновщинської районної державної адміністрації про встановлення права на земельну частку (пай) закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст ухвали складено 11 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина