Ухвала

від 31.10.2024 по справі 914/3165/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

31.10.2024Справа№ 914/3165/22

м. Львів

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Консольлайн

про заміну сторони у виконавчому провадженні (вх.№3785/24 від 11.10.2024)

у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Консольлайн, м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерс Ойл Енд Транс, м. Полтава

про стягнення заборгованості в розмірі 1 220 808,51 грн.

зацікавлені особи: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Деркач Інна Володимирівна;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Крамар ЛТД»;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Крамар ЛТД»

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Сосницькій А.А.

Представники сторін:

від позивача (заявника): Кобилянський М.В. - в режимі відеоконференції

від відповідача: не з`явився

від приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Деркач Інна Володимирівна: не з`явився

від ТзОВ « Крамар ЛТД»- Федорович Н.А.

від ТзОВ «Виробнича компанія Крамар ЛТД»-Крамар А.О.

Суть спору:

11.10.2024, за вх.№3785/24, від Товариства з обмеженою відповідальністю Консольлайн до Господарського суду Львівської області надійшла заява про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.10.2024, заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні передано на розгляд судді Кітаєвій С.Б.

Ухвалою суду від 22.10.2024 розгляд заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні відкладено на 31.10.2024.

Позивач (заявник) в судове засідання 31.10.2024 явку повноважного представника в забезпечив в режимі відеоконференції, вимоги заяви підтримав.

Відповідач та приватний виконавець в судове засідання 31.10.2024 не з`явилися.

Представники ТзОВ «Торговий дім Крамар ЛТД» та ТзОВ «Виробнича компанія Крамар ЛТД» в судове засідання 31.10.2024 з`явились, вимоги заяви заперечили.

Розглянувши заяву про заміну сторони боржника у виконавчому провадженні №72095737 (вх.№3785/24 від 11.10.2024), заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників, судом встановлено наступне.

В обгрунтовування поданої заяви, заявник посилається на таке.

02.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНСОЛЬЛАЙН» (надалі по тексту - Експедитор, Стягувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС»» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД») (надалі по тексту - Клієнт, Боржник) укладено договір № ТЕО 38978420 транспортно- експедиторського обслуговування (надалі по тексту - Договір), про те, що Експедитор зобов`язується організувати за рахунок Клієнта транспортно експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг останньому за погодженням Сторін, які передбачені та/або не передбачені, але не забороняються чинним міжнародним законодавством та чинним законодавством України.

На виконання Договору № ТЕО 038978420 від 02.07.2021 року між сторонами укладено заявки № KLO 005260 від 10.01.2022 року № KLO 005449 від 12.01.2022 року № KLO 005361 від 12.01.2022 року, № KLO 005353 від 12.01.2022 року та складено, відповідно, акти наданих послуг №37 від 10.01.2022 на суму 102368,00 грн, №354 від 03.02.2022 на суму 285168,01 грн., №426 від 07.02.2022 на суму 103464,80 грн. №383 від 06.02.2022 на суму 190112,00 грн. та виставлено боржнику відповіді рахунки.

Заявник вважає, що Боржник будучи достеменно обізнаним про наявність заборгованості перед ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН» за договором №ТЕО 38978420 транспортно-експедиторського обслуговування від 02.07.2021, не маючи на меті виконувати свої зобов`язання за цим договором, розпочав вживати заходів, направлених на уникнення від відповідальності, зокрема, але не виключно:

25.05.2022 року, ОСОБА_1 , як єдиним засновником (учасником) та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД») прийнято рішення № 25/05/22-1 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ КРАМАР ЛТД» шляхом його виділення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД»), засновником якого визначено - Крамара Дмитра Володимировича. Цим же рішенням затверджено розподільчий баланс ТОВ «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД»).

25.05.2022, ОСОБА_1 , як єдиним засновником (учасником) та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД») прийнято рішення № 25/05/22-2 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ КРАМАР ЛТД» шляхом його виділення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД»), засновником якого визначено - Крамара Дмитра Володимировича. Цим же рішенням затверджено розподільчий баланс ТОВ «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД»)

03.06.2022 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального органу Майхер О.Л. засвідчено вищезазначені рішення про створення ТОВ «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ КРАМАР ЛТД», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ КРАМАР ЛТД» шляхом їх виділу з ТОВ «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД»).

07.06.2022, відповідно до інформації, що розміщується на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України (http://usr.minjust.gov.ua/content/free-search), зареєстровано ТОВ «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ КРАМАР ЛТД», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ КРАМАР ЛТД», які у свою чергу, є правонаступниками ТОВ «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД»).

31.08.2022 року Стягувачем направлено претензію до Боржника з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 776 168, 81 грн., яка утворилась внаслідок невиконання останнім умов договору №ТЕО 38978420 транспортно-експедиторського обслуговування від 02.07.2021.

17.10.2022 року Стягувачем отримано відповідь від Боржника на претензію N 11 від 13.10.2022 року, у якій містилася вимога ТОВ «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС» (колишня назва: ТОВ «КРАМАР ЛТД») про надання оригіналів чи належним чином засвідчених копій документів: заявки №КLО 005260 від 10.01.2022 до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021, заявки №КLО 005449 від 12.01.2022 до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021, заявки №КLО 005361 від 12.01.2022 до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021, заявки №КLО 005353 від 12.01.2022 до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021.

20.10.2022 року Стягувачем направлено на адресу Боржника супровідний лист із додатками, а саме належним чином засвідченими копіями документів: заявки №КLО 005260 від 10.01.2022 року до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021 року, заявки №КLО 005449 від 12.01.2022 року до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021 року, заявки №КLО 005361 від 12.01.2022 року до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021 року, заявки №КLО 005353 від 12.01.2022 року до Договору №ТЕО 038978420 від 02.07.2021 року, які відповідачем отримано.

02.12.2022 року ТОВ «КРАМАР ЛТД» змінено назву на ТОВ «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС», змінено засновника (учасника) з ОСОБА_1 на громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_2 , змінено керівника з ОСОБА_1 на громадянина Республіки ОСОБА_3 , змінено юридичну адресу тощо.

У той же час, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 наділений правами вчиняти дії від імені ТОВ «ІНТЕРС ОЙЛ ЕНД ТРАНС», у тому числі підписувати договори тощо (без обмежень).

08.03.2023 року рішенням Господарського суду Львівської області позовні вимоги задоволено частково та вирішено стягнути з відповідача: ТзОВ «Інтерс Ойл Енд Транс» на користь позивача: ТзОВ «Консольлайн» 776 168,81 грн. основної заборгованості, 182 076,32 грн втрат від інфляції, 19 052,52 грн 3% річних, 118 420,04 грн пені, 20 000,00 грн витрат на професійну-правничу допомогу та 16 435,77 грн понесених витрат на сплату судового збору.

Заявник зазначає, що 05.04.2023 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. посвідчено рішення №03/06 єдиного учасника ТОВ «КРАМАР ЛТД», начебто, від 03.06.2022 року, про передачу за передавальним актом (розподільчим балансом) у власність ТОВ «Торговий дім Крамар ЛТД»-нежитлового приміщення (будівлі заправки) загальною площею 12 кв.м., розташованого за адресою: Львівська обл., м.Львів, вул. Апостола Д., буд.16, реєстраційний номер: 1998426646101. Цього ж дня, приватним нотаріусом посвідчено акт приймання-передачі майна, зі змісту якого вбачається, що ТзОВ «Інтерс Ойл Енд Транс» в особі ОСОБА_1 передало, а ТзОВ «Торговий Дім Крамар ЛТД» в особі директора ОСОБА_1 прийняло наступне майно: Нежитлове приміщення (будівля заправки) загальною площею 12 кв.м., розташоване за адресою: Львівська обл., м.Львів, вул. Апостола Д., буд.16, реєстраційний номер: 1998426646101.

28.05.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 08.03.2023 набрало законної сили та 01.06.2023 року видано судовий наказ.

06.06.2023 ТОВ «Консольлайн» направив заяву про відкриття виконавчого провадження для примусового виконання судового наказу до приватного виконавця Львівського виконавчого округу Голойда А.В.

Заявник стверджує, що за результатами перевірки приватним виконавцем Голойда А.В. майнового стану ТОВ «Інтерс Ойл Енд Транс» встановлено, що боржником, як єдиним учасником товариства, у зв`язку із проведенням виділу з ТОВ «Інтерс Ойл Енд Транс» (колишня назва ТОВ «Крамар ЛТД») 05.04.2023 передано на підставі рішення Єдиного учасника №03/06 ТОВ «Крамар ЛТД» (код ЄДРПОУ 38978420) за актом приймання передачі майно до ТОВ «Торговий дім Крамар ЛТД» (код ЄДРПОУ 44676394) нежитлове приміщення, будівлю заправки, яке знаходиться за адресою: Львівська обл., м.Львів, вул. Апостола Д., будинок 16, яке належало боржнику (відповідачу) на праві власності за договором купівлі-продажу, серія та номер:2013/10, виданий 01.10.2013,видавник: ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ Крамар ЛТД (до матеріалів докази навдених обставин не додані).

15.06.2023 ТОВ «Консольлайн» отримано повідомлення від приватного виконавця Львівського виконавчого округу-Голойда А.В. за вих.№3159 про повернення виконавчого документи стягувачу без прийняття до виконання, оскільки, вищевказане майно боржника і будь-яке інше майно у Львівській області відсутнє та юридична адреса місцезнаходження змінена на м.Полтаву (до матеріалів докази навдених обставин не додані).

22.06.2023 року приватним виконавцем Полтавського виконавчого округу-Деркач І.В. відкрито виконавче провадження та проведено дії щодо розшуку банківських рахунків та наявного майна боржника для його реалізації для погашення заборгованості за судовим наказом по справі №914/3165/22.

Заявник вважає, що з вище наведеного слідує, що ОСОБА_1 , як єдиний засновник (учасник) та директор ТзОВ «Інтерс Ойл Енд Транс» (колишня назва: ТОВ «Крамар ЛТД») передав майно з останнього на ТОВ «Виробнича компанія Крамар ЛТД», ТОВ «Торговий дім Крамар ЛТД» з метою унеможливлення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 08.03.2023 року, що набрало законної сили.

Заявник вважає, що оскільки ТОВ «Виробнича компанія Крамар ЛТД»,ТОВ «Торговий дім Крамар ЛТД», утворилися внаслідок виділу їх з ТОВ «Інтерс Ойл Енд Транс», то вони несуть субсидіарну відповідальність спільно з ТОВ «Інтерс Ойл Енд Транс», з якої їх було виділено, а відтак, в заявленій вимозі заявник просить замінити боржника при примусовому виконанні рішення Господарського суду Львівської області від 08.03.2023 в справі №914/3165/22, яке набрало законної сили 29.05.2023, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерс Ойл Енд Транс» на трьох боржників - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерс Ойл Енд Транс», як основного боржника та Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Крамар ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Крамар ЛТД» як його субсидіарних боржників.

ТзОВ «Виробнича Компанія Крамар ЛТД» та ТзОВ «Торговий Дім Крамар ЛТД» в своїх запереченнях на заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні заперечили щодо вимог заяви (позивача) та зазначили, що ТзОВ «Торговий Дім Крамар ЛТД» та ТзОВ «Виробнича Компанія Крамар ЛТД» створені до ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов`язань ТОВ «Крамар ЛТД» (тепер-ТзОВ «Інтерс Ойл Енд Транс»). Відтак, вказана процедура заміни боржника у цьому випадку не може бути застосована.

Предметом судового розгляду у даній справі є заява стягувача про заміну сторони (боржника) на стадії виконання рішення суду.

Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься у пункті 7 частини третьої статті 2 ГПК України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з положеннями статей 18, 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 червня 2004 року у справі "Півень проти України" вказано, що право на судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (параграф 35).

"Право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (справа "Горнсбі проти Греції", § 40, від 19.03.1997).

Європейський суд з прав людини зазначає, що "держава є відповідальною за борги державного підприємства, не дивлячись на те, що підприємство є окремою юридичною особою. Таким чином, держава є відповідальною за невиплату заявнику сум, присуджених йому рішеннями, що винесені проти такого підприємства" (див. рішення "Михайленки та інші проти України" (Mykhaylenky and Others v. Ukraine) (№ 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02, пп. 43- 46, 20045XII; та "Соловйов проти України" (Solovyev v. Ukraine), заява № 4878/04, пункт 20, рішення від 14.12.2006).

У рішенні у справі "Янголенко проти України" від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

Оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Питання процесуального правонаступництва врегульовано статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Водночас відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (не впродовж невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу (подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 34/425).

Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному випадку. Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. Тобто, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав у матеріальних правовідносинах (аналогічний висновок міститься у пунктах 8.7, 8.8 постанови Верховного Суду від 16.08.2021 у справі № 908/502/19).

Отже, процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни сторони виконавчого провадження внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Процесуальний порядок та підстави заміни сторони виконавчого провадження за правилами господарського судочинства передбачені статтею 334 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частин 1, 2 якої у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (ч.5 ст. 334 ГПК України).

Зазначена норма Господарського процесуального кодексу України узгоджується із приписами частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Стаття 52 ГПК України вміщена до розділу І "Загальні положення" глави 4 "Учасники судового процесу" цього Кодексу, якими регламентуються загальні засади відносно кола учасників, сторін, третіх осіб судового провадження, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, їх прав та обов`язків тощо. Натомість, стаття 334 ГПК України міститься в розділі V "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах", що присвячений врегулюванню відносин, пов`язаних з примусовим виконанням судових рішень. Отже, нормативні приписи статті 52 ГПК України слід вважати загальними по відношенню до приписів, закріплених статтею 334 цього Кодексу.

Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження".

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13, від 11.03.2021 у справі № 910/2954/17 та підтримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 34/425.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/617/17 зазначено, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 ГПК України, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 цього Кодексу. У такому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.

Відтак, під правонаступництвом у виконавчому провадженні розуміють заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від попередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брала участі у виконавчому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2020 у справі №916/617/17 зазначила, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво на стадії виконання судового рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Воно є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення і перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2020 зі справи №15/148-10-4045, від 02.04.2021 зі справи №34/16, від 21.05.2021 зі справи №922/1995/17.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №264/5957/17).

Процесуальне законодавство містить норму тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідних матеріальних правовідносин, до яких натомість вступає правонаступник цієї сторони. При цьому процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріальних правовідносин може вступити й інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цих правовідносин і не вибуває (відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15).

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 109 ЦК України передбачено виділ як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Частиною 4 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.

Отже, виділ не є різновидом припинення юридичної особи, це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється.

Відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (частина четвертої статті 109 ЦК України).

Оскільки внаслідок виділу зберігається і юридична особа, з якої було здійснено виділ, і створюється нова юридична особа, в законі закріплено положення про взаємну субсидіарну відповідальність зазначених юридичних осіб за зобов`язаннями, боржником за якими була юридична особа, з якої здійснено виділ, та які існували перед виділом.

Доводи заявника стосовно наявності підстав для заміна боржника у виконавчому провадженні на трьох боржників: Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерс Ойл Енд Транс (як основного бордника) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Крамар ЛТД» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Крамар ЛТД» (як субсидіарних боржників) обґрунтовані висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі №922/4519/14 щодо комплексного застосування положень статей 109, 619 ЦК України, статей 52, 334 ГПК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" в подібних правовідносинах.

Проте суд вважає помилковими посилання про необхідність врахування саме висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, з огляду на таке.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

У пунктах 6.9- 6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, якою судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви стягувача про зміну сторони виконавчого провадження було скасовано та ухвалено нове рішення про заміну боржника у виконавчому провадженні № 50542105, на двох боржників: Комунальне підприємство "Луганська обласна "Фармація" (як основного боржника) та Комунальне підприємство "Луганська обласна "Фармація Північ" (як субсидіарного боржника), сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування положень статей 109, 619 ЦК України, статей 52, 334 ГПК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження":

"6.9. Статтею 109 ЦК України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

6.10. За змістом частини третьої цієї статті юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

6.11. За відсутності відповідних законодавчих обмежень зміна виду відповідальності юридичної особи з основного боржника на субсидіарного за приписами статті 109 ЦК України відбувається також у разі, коли щодо юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вирішено судовий спір як щодо єдиного чи основного боржника у зобов`язальних правовідносинах.

6.12. Таким чином, хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом. Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).

6.13. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.

6.14. При цьому, враховуючи викладене вище, положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.

6.15. В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.

6.16. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду враховує те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.

6.17. Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.

6.18. Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

6.19. Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).

6.20. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.

6.21. Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15.

6.22. Разом з тим, мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ЦК України). Відповідно у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження. Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду № 905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.

6.23. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

6.24. Таким чином, враховуючи, що КП "Фармація Північ" утворено шляхом виділу з КП "Фармація" і у зв`язку з цим несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями останнього перед позивачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ "Бад-Алтай" про заміну сторони виконавчого провадження".

Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 та від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, стосуються обставин заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов`язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу.

При цьому, суд зауважує, що у справі № 922/4519/14 судами встановлено фактичні обставини: 1) створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника відбулося після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов`язань останнього; 2) за змістом розшифровки активів і зобов`язань з розподільчого балансу юридичній особі, що утворилася внаслідок виділу, не передавалися зобов`язання (кредиторська заборгованість) юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які (зобов`язання) виникли перед позивачем (стягувачем) (див. пункт 5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14).

Разом з тим за обставинами справи № 914/3165/22 відомості про проведення державної реєстрації юридичних осіб в результаті виділу, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Крамар ЛТД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Крамар ЛТД» були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 07.06.2022, що підтверджується Витягами. При цьому, у розподільчому балансі заборгованості по ТзОВ «Консольлан» немає.

Державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу з якої здійснено виділ (Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамар ЛТД», після зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерс Ойл Енд Транс») 09.06.2022. Отже, виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи правонаступника.

Тобто, на момент ухвалення судового рішення у даній справі (08.03.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Крамар ЛТД» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Крамар ЛТД» вже були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відтак, заявник помилково посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, як останню правову позицію, оскільки зазначені висновки зроблено за інших фактичних обставин, а саме коли судове рішення, як підстава виникнення зобов`язань, ухвалено до завершення процедури виділу новоствореної юридичної особи, тобто правовідносини в справі № 922/4519/14 та в справі № 914/3165/22 не є подібними.

Таким чином, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та справі №922/4519/14 не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення питання про заміну боржника його правонаступниками.

За таких обставин суд вважає хибними доводи заявника, що суд має врахувати саме висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, які (висновки) стосуються випадків заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, що відбулося після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов`язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу.

Разом з тим, у контексті розгляду заяви в цій справі необхідно прийняти до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.04.2022 у справі №910/2615/18, згідно з якою правові висновки наведені у справі №922/4519/14 стосуються обставин заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника саме після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов`язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу.

У пунктах 6.17-6.28 Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові у справі №910/2615/18 зазначила про таке.

"6.17. Згідно із частинами першою та другою статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

6.18. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред`явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а в разі пред`явлення позову - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора (частина четверта статті 619 ЦК України).

6.19. Отже, кредитор може пред`явити вимогу в досудовому порядку або звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження.

6.20. У таких випадках субсидіарний боржник є не правонаступником основного боржника, а особою, яка є додатково відповідальною за зобов`язанням основного боржника в силу прямого припису закону.

6.21. У цивільно-правовому зобов`язанні може виникати, зокрема, солідарна та субсидіарна відповідальність. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Субсидіарна ж відповідальність має додатковий характер, який полягає, зокрема, в тому, що в разі, якщо вимога кредитора в повному обсязі задоволена основним боржником, додатковий боржник до відповідальності не притягується. Тому під час виконання зобов`язань важливо визначити вид відповідальності; від цього залежить порядок пред`явлення вимоги кредитора, а також порядок виконання зобов`язання боржником.

6.22. Пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

6.23. За змістом частини сьомої статті 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

6.24. Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).

6.25. Отже, судове рішення, яким вирішено спір між кредитором та основним боржником щодо стягнення заборгованості та визначено розмір такої заборгованості, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3).

6.26. При цьому в разі коли первісний боржник зобов`язань перед кредитором за розподільчим балансом не передавав та залишається основним боржником за зобов`язаннями, щодо яких винесено судове рішення, стягувач не втрачає права та можливості звернення до особи, яку він вважає субсидіарним боржником, з окремим позовом.

6.27.При розгляді справи про звернення кредитора з позовом до субсидіарного боржника останній може заперечувати проти суми заборгованості за зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до основного боржника, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.

6.28. Заміна ж основного боржника у виконавчому документі на двох боржників - основного та субсидіарного - без існування судового рішення щодо останнього позбавить субсидіарного боржника можливості реалізації в повному обсязі своїх процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження."

З огляду на наведені Великою Палатою Верховного Суду в постанові у справі №910/2615/18 правові висновки суд виходить з того, що у цій справі остаточне судове рішення, яким вирішено спір щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості та розміру такої заборгованості було ухвалено після завершення процедури виділу боржника.

При цьому, судове рішення про стягнення заборгованості з Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерс Ойл Енд Транс» як основного боржника за зобов`язаннями, які виникли за договором транспортно-експедиторського обслуговування №ТЕО 38978420 від 02.07.2021, прийняте після завершення процедури виділу новостворених юридичних осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Крамар ЛТД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Крамар ЛТД», не встановлює обставин субсидіарної відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Крамар ЛТД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Крамар ЛТД», не може мати преюдиційного значення для останніх щодо їх прав та обов`язків як субсидіарних боржників, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення заяви Консолайн» про заміну основного боржника у виконавчому провадженні на трьох боржників ТОВ «Інтерс Ойл Енд Транс», як основного боржника, та ТзОВ «Торговий Дім Крамар ЛТД» та ТзОВ «Виробнича компанія Крамар ЛТД», як субсидіарних.

Суд зауважує, що з часу набрання законної сили рішенням суду у справі № 914/3165/22 до моменту звернення стягувача із заявою про заміну сторони виконавчого провадження не відбулось жодної зміни у правовому статусі учасників спору, які б можна було розцінити як вибуття боржника із виконавчого провадження та вважати підставою для заміни боржника правонаступниками (субсидіарними боржниками).

Наведене також свідчить про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/4519/14, на застосуванні яких наголошує заявник, зроблені не в подібних правовідносинах, з іншими фактичними обставинами справи.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСОЛЬЛАЙН» про заміну боржника у виконавчому провадженні.

Керуючись ст. ст. 52, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСОЛЬЛАЙН» (вх.№3785/24 від 11.10.2024) про заміну сторони боржника у виконавчому провадженні №72095797-відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кітаєва С.Б.