Ухвала

від 22.11.2024 по справі 826/819/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

22 листопада 2024 року

м. Київ

справа №826/819/17

адміністративне провадження № К/990/42173/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок"

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року

у справі №826/819/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок"

до Міністерства культури та інформаційної політики України

про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок" звернулося до адміністративного суду з позовом до Міністерства культури України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 21 грудня 2012 року №1566 "Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток, історичних ареалів та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" у частині пункту 34 додатку 5 "Перелік об`єктів культурної спадщини у Чернігівській області, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення" про внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України нежитлових будівель по вулиці Московська, будинок 1/11, будинок 1/22, будинок 1/26 в місті Ніжин, Чернігівської області, що належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року касаційну скаргу Першого заступника Київської міської прокуратури задоволено частково.

Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок" 01 листопада 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Положеннями пункту 6 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі №826/819/17, яка передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №826/15560/15, від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 13 жовтня 2021 року у справі №640/21854/18, від 14 вересня 2023 року у справі №420/822/21.

Колегія суддів відхиляє покликання позивача у касаційні скарги на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №826/15560/15, від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 13 жовтня 2021 року у справі №640/21854/18, від 14 вересня 2023 року у справі №420/822/21, оскільки обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

У справі №826/15560/15 предмет спору стосувався визнання нечинним розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) "Про надання дозволу на проектування та перепланування нежилих приміщень колишньої квартири"; визнання нечинним розпорядження КМДА "Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)"; визнання нечинним розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації в місті Києві "Про затвердження акту Державної районної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту "перепланування з об`єднанням нежитлового приміщення першого поверху та нежитлового приміщення підвалу"; визнати нечинним акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.

У справі №826/17123/18 предмет спору стосувався визнання протиправними та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та податкових повідомлень-рішень.

У справі №640/21854/18 предмет спору стосувався визнання протиправним і скасування протоколу Конкурсної комісії як дорадчого органу Кабінету Міністрів України та розпорядження Кабінету Міністрів України про затвердження результатів конкурсного відбору.

У справі №420/822/21 предмет спору стосувався визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України про заборону в`їзду в Україну громадянину рф.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відсутність певних облікових документів, на які вказує позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок", на момент прийняття оскаржуваного наказу не вплинули та не могли вплинути на правильність прийнятого рішення уповноваженими органами.

Водночас доводи скаржника полягають у тому, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі, оскільки під час розгляду справи були встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про суттєві порушення положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-III) та Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1760 (далі - Порядок №1760) при прийнятті оскаржуваного у даній справі наказу від 21 грудня 2012 року №1566.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18, у якій Суд вже викладав висновки щодо питання застосування положень Закону №1805-III та Порядку №1760 у правовідносинах про визнання протиправними (неправомірними) та скасування наказів Міністерства культури України з приводу занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру з підстав втрати такими об`єктами критерію автентичності і порушення процедури щодо такого занесення.

Такі висновки Суду зводяться до того, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття.

Аналогічний висновок за подібних обставин сформовано Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 24 жовтня 2023 року у справі №826/15864/17, та серед іншого, зазначено, що формальний недолік у процедурі розгляду питання про відповідність будівлі критеріям пам`ятки на засіданні науково-методичної ради КНМЦ (розгляд без облікової картки об`єкта культурної спадщини) не є вирішальним і не може бути підставою для оцінки рішення як протиправного, оскільки це не узгоджується із конституційним обов`язком держави забезпечувати правову охорону культурної спадщини.

Колегія суддів вважає, що мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, в повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18 та від 24 жовтня 2023 року у справі №826/15864/17.

Станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих у постановах від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18 та від 24 жовтня 2023 року у справі №826/15864/17 висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за необхідне ініціювати питання про відступлення. Крім того, позивач у касаційній скарзі таку необхідність не обґрунтовує та про відсутність підстав для застосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду не зазначає.

Крім того, колегія суддів вважає, що наведені у скарзі доводи, головним чином, зводяться до незгоди з ухваленими судами першої і апеляційної інстанцій рішеннями, проханням до Верховного Суду здійснити переоцінку встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що Верховний Суд вже висловлював свою позицію в подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до таких висновків, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі №826/819/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинський коопринок" до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування наказу.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді О.П. Стародуб

С.М. Чиркін