Постанова

від 21.11.2024 по справі 910/14867/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14867/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,

представників учасників справи (за первісним позовом):

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор" - не з`явились,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" - адвоката Бровко О.М., ордер серії АІ № 1742444 від 06.11.2024,

третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшинс Фактор" - адвоката Ільяшов Б.М., ордер серії АА № 1473584 від 08.08.2024,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" (далі - ТОВ "Вінд Енерджі")

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 (суддя Полякова К.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 (головуючий суддя Майданевич А.Г., судді: Коротун О.М. і Гаврилюк О.М.)

у справі № 910/14867/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор" (далі - ТОВ ФК "Солюшинс Фактор")

до ТОВ "Вінд Енерджі",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшинс Фактор" (далі - ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор"),

про стягнення 17 825 551,70 грн

та за зустрічним позовом ТОВ "Вінд Енерджі"

до: 1) ТОВ ФК "Солюшинс Фактор",

2) ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор"

про визнання недійсним договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Вінд Енерджі" про стягнення 17 825 551,70 грн заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 01.04.2021 № ФК01/04-01 (далі - Кредитний договір), у тому числі: тіла кредиту у розмірі 13 500 000 грн та відсотків у розмірі 4 325 551,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором, право вимоги за яким позивачем отримано від третьої особи на підставі договору факторингу (відступлення права вимоги) від 06.07.2023 № ПВ-060723/1 (далі - Договір відступлення).

ТОВ "Вінд Енерджі" звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" та ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" про визнання недійсним Договору відступлення.

Зустрічний позов мотивовано тим, що директор ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" - Чернобай Андрій Сергійович був відсутній в Україні та відповідно не міг укласти та підписати із ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" будь-який договір, а його підпис на Договорі відступлення кардинально відрізняється від підпису на Кредитному договорі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024: первісний позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Вінд Енерджі" на користь ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" 13 500 00,00 грн основного боргу та 4 325 551,70 грн відсотків; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісний позов, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності обставин того, що ТОВ "Вінд Енерджі" відповідно до Кредитного договору отримало від ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" у кредит 13 500 000,00 грн та не здійснило повернення цих грошових коштів у встановленні строки. Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Кредитного договору станом на 06.07.2023 (день укладення Договору відступлення) розмір нарахованих відсотків складає 4 325 551,70 грн. ТОВ "Вінд Енерджі" не доведено, що внаслідок відступлення права вимоги за Кредитним договором відбулося порушення його прав, оскільки таке відступлення не призвело до погіршення його становища, та не призвело до змін у характері самого зобов`язання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди дійшли виснували, що ТОВ "Вінд Енерджі" не довело порушення його прав чи законних інтересів у зв`язку з укладенням оспорюваного Договору відступлення, як і не довело обставин, які могли б викликати сумнів щодо повноважень директора ТОВ "Вінд Енерджі" на час укладення спірного договору.

Не погоджуючись з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, ТОВ "Вінд Енерджі" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, частин першої та третьої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, а також постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, у подібних правовідносинах;

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо можливості застосування статті 516 ЦК України до договірних відносин, які містять заборону щодо розкриття конфіденційної інформації та змісту договору третій особі;

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору та підлягає скасуванню на підставі пунктів 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - Договору відступлення, підписаного зі сторони ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" невідомою особою.

Просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов - задовольнити.

Від ТОВ "Вінд Енерджі" 25.10.2024 надійшли додаткові пояснення у справі, які долучені до матеріалів справи, однак залишаються Верховним Судом без розгляду, оскільки за своєю суттю такі пояснення є доповненням касаційної скарги, які подані поза межами строку касаційного оскарження.

ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" та ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" подали свої відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять відмовити у її задоволенні.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ "Вінд Енерджі" та ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор", Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2021 ТОВ "Вінд Енерджі" (позичальник) та ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" (кредитодавець) уклали Кредитний договір, за умовами якого:

- кредитодавець зобов`язався надати позичальникові фінансовий актив шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 13 500 000,00 грн на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов`язався згідно із цим договором повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом (пункт 1.2);

- строк користування кредитом (строк, на який надається кредит) становить 365 днів. У випадку якщо в момент закінчення строку дії договору позичальник не використає кредит повністю, невикористана частина ліміту кредитної лінії не надається (анулюється) (пункт 1.4);

- кредит надається позичальнику для наступної цілі: поповнення обігових коштів (цільового використання) (пункт 1.5);

- за згодою сторін процентна (відсоткова) ставка за кредитом визначена як фіксована. Проценти (відсотки) за користування кредитом встановлюються у розмірі 15% річних (пункти 2.1, 2.2);

- нарахування процентів кредитодавцем здійснюється на суму фактично отриманого кредиту за фактичний строк користування кредитом в наступному порядку - щоквартально, станом на останній календарний день кожного поточного місяця. Нарахування процентів кредитодавцем та їх сплата позичальником здійснюється до повного повернення кредиту (пункт 2.3);

- кредитодавець надає кредит позичальникові у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Датою видачі кредиту (його частини) позичальнику є дата зарахування коштів на банківський рахунок позичальника (пункт 3.1);

- позичальник зобов`язався повністю повернути наданий кредит до закінчення строку, визначеного в п. 1.4 цього договору. Проценти за користування кредитом, наданим за цим договором, сплачуються позичальником не пізніше кінцевого строку дії договору або не пізніше останнього дня повернення кредиту. У разі якщо останній день сплати процентів припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, останнім днем сплати вважається наступний за вихідним, святковим або інший неробочим днем робочий день (пункти 4.1, 4.2);

- позичальник повертає кредит та сплачує проценти (відсотки) за користування кредитом шляхом внесення коштів у безготівковій формі на поточний рахунок кредитодавця, зазначений в розділі 12 "Реквізити сторін договору". Повернення кредиту кредитодавцеві та сплата відсотків здійснюється у такій черговості: у першу чергу позичальник сплачує прострочену заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом; у другу чергу - проценти (відсотки) за користування кредитом; у третю чергу - заборгованість за кредитом; у четверту чергу - повернення кредиту (пункт 4.3, 4.5);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії визначається в пункті 1.4 договору (пункт 9.1, 9.2).

На виконання умов Кредитного договору ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" перерахувало ТОВ "Вінд Енерджі" в якості кредиту кошти в загальному розмірі 13 500 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1300 від 02.04.2021 на суму 4 500 000,00 грн. та № 1307 від 07.04.2021 на суму 9 000 000,00 грн.

Судами також з`ясовано, що 06.07.2023 ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" (первісний кредитор) і ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" (новий кредитор) уклали Договір відступлення, за умовами якого:

- у порядку та на умовах визначених цим договором, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги грошових зобов`язань, які належать первісному кредитору, та стає кредитором за зобов`язаннями ТОВ "Вінд Енерджі", код за ЄДРПОУ 39994967, за наступними договорами: договір № ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту від 01.04.2021; право вимоги (зобов`язання) на 06.07.2023: тіло 13 500 000,00 грн, відсотки 4 325 551,70 грн, разом 17 825 551,70 грн; вартість відступлення 17 825 551,70 грн (пункт 1.1);

- до нового кредитора переходить право вимоги грошового зобов`язання належне первісному кредитору до боржника в обсязі 17 825 551,70 грн (пункт 1.2);

- право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами і засвідчення печатками сторін цього договору та передачі усіх належних документів, що засвідчують право вимоги первісного кредитора (пункт 1.3);

- вартість відступлення права вимоги складає 17 825 551,70 грн, без ПДВ (пункт 2.1);

- новий кредитор повинен сплатити вартість відступлення права вимоги у розмірі відповідно до суми зазначеної в пункті 2.1 цього договору не пізніше 30 червня 2024 року шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора, що зазначений в розділі 10 цього договору (пункт 2.2);

- у момент підписання цього договору первісний кредитор передає новому кредитору наступні завірені документи, що посвідчують право вимоги первісного кредитора до боржника: договір № ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту від 01.04.2021 (пункт 3.1);

- новий кредитор зобов`язується письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту переходу права вимоги до нового кредитора (пункт 4.1).

ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" (первісний кредитор) та ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" (новий кредитор) 06.07.2023 підписали акт прийому-передачі до Договору відступлення, за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор отримав право вимоги та пакет документів відповідно до пункту 3.1 Договору відступлення.

ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" 10.07.2023 звернулося до ТОВ "Вінд Енерджі" з претензією № 10072023/1 про негайну сплату заборгованості за Кредитним договором в сумі 17 825 551,70 грн, яку останнє залишило без задоволення.

У листопаді 2023 року ТОВ "Вінд Енерджі" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" про визнання недійсним Кредитного договору. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі № 910/17454/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Вінд Енерджі" відмовлено.

Причиною спору у справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення новим кредитором відступленої заборгованості за договором (первісний позов), а також наявності або відсутності підстав для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги цієї заборгованості новому кредитору (зустрічний позов).

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій матеріалами справи підтверджується, що на виконання Кредитного договору ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" надало ТОВ "Вінд Енерджі" в якості кредиту грошові кошти у загальному розмірі 13 500 000,00 грн двома траншами, а саме: платіжними дорученнями № 1300 від 02.04.2021 на суму 4 500 000,00 грн та № 1307 від 07.04.2021 на суму 9 000 000,00 грн.

З урахуванням строку кредитування у 365 днів, погодженого сторонами у пункті 1.4 Кредитного договору, ТОВ "Вінд Енерджі" було зобов`язано повернути отримані кошти 02.04.2022 та 07.04.2022 відповідно, однак доказів їх повернення не надало.

Судом першої інстанції під час дослідження доказів у судовому засіданні 29.02.2024 оглянуто оригінали договорів, що засвідчують права вимоги до ТОВ "Вінд Енерджі", як Кредитний договір, так і Договір відступлення.

Судами оцінено та відхилено доводи ТОВ "Вінд Енерджі" про те, що воно не зверталося з вимогою про надання кредиту, та такі грошові кошти були перераховані за власною ініціативою ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" без жодного зустрічного зобов`язання, оскільки, з огляду на презумпцію правомірності укладеного ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" та ТОВ "Вінд Енерджі" Кредитного договору, а також факт отримання ТОВ "Вінд Енерджі" за цим договором грошових коштів у сумі 13 500 000,00 грн, останнє прийняло на себе відповідне зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Окрім того, наголошуючи на відсутності вимоги щодо надання кредитних коштів, ТОВ "Вінд Енерджі" у той же час не здійснило повернення грошових коштів ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" у сумі 13 500 000 грн після їх отримання.

Виходячи з пунктів 2.2, 2.3 Кредитного договору ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" здійснювало нарахування відсотків за користування кредитом до 06.07.2023, тобто до дати відступлення права вимоги.

За арифметичним перерахунком суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, здійсненим з урахуванням дат надання кредитних траншів за Кредитним договором, розмір пред`явлених до стягнення 15% річних не перевищує граничний розмір процентів.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Суди попередніх інстанцій виснували, що на підставі Договору відступлення до ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" перейшло право вимоги до ТОВ "Вінд Енерджі" за Кредитним договором.

Заперечення ТОВ "Вінд Енерджі" в цій частині гуртувалися, зокрема, на тому, що пункт 8.1 Кредитного договору містить заборону щодо заміни кредитора, а тому відступлення права вимоги без його згоди свідчить про нікчемність такого правочину про відступлення.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 910/9828/17).

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 ЦК України.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16 та від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17.

Однак, як було з`ясовано судами попередніх інстанцій, Кредитний договір не містить такої умови, як отримання згоди позивача (як боржника за зобов`язанням) на заміну кредитора у цьому зобов`язанні у розумінні частини першої статті 516 ЦК України.

Пункт 8.1 Кредитного договору, на який посилається ТОВ "Вінд Енерджі", містить лише умову про те, що кредитодавець може передавати і розкривати інформацію про позичальника, зміст та умови цього договору виключно на запити органів державної влади та управління відповідно до вимог закону.

Більш того, положення статті 1080 ЦК України прямо передбачають, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

У якості іншої підстави для визнання недійсним Договору відступлення, ТОВ "Вінд Енерджі" посилалося на те, що підпис Чернобая А.С. на цьому договорі відрізняється від підпису на Кредитному договорі, що свідчить про підписання Договору відступлення іншою особою замість директора Чернобая А.С . До того ж, за наявною в ТОВ "Вінд Енерджі" інформацією директор ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" Чернобай А.С. не знаходиться в Україні.

Отже, заперечення ТОВ "Вінд Енерджі" зводяться до того, що Договір відступлення не підписаний директором ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" Чернобаєм А.С.

Судами відхилені ці доводи ТОВ "Вінд Енерджі" з огляду на таке.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Судами обох інстанцій висновано, що ТОВ "Вінд Енерджі" не обґрунтовано в зустрічній позовній заяві, які саме права та охоронювані інтереси останнього порушуються оспорюваним Договором відступлення.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 910/9828/17).

Судами з`ясовано, що в матеріалах справи наявний лист за підписом Чернобая А.С. , який свідчить про перебування вказаної особи за кордоном. Даний лист посвідчений 29.11.2023 державним нотаріусом штату Невада, округ Кларк, США.

Проте, дані обставини не є безумовною підставою для визнання Договору відступлення недійсним, оскільки підписання договору може здійснюватися в тому числі шляхом передачі примірників договору засобами поштового зв`язку тощо.

До того ж, на Договорі відступлення наявний відбиток печатки ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор", яким обставини укладення спірного договору не заперечувалися.

Доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати, звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, матеріали справи не містять.

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. На відповідні обставини щодо наявності печатки на оспорюваних правочинах звертав увагу Верховний Суд у постановах від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20.

З урахуванням наведеного, за наслідками розгляду справи, суди дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог за первісним позовом та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, ТОВ "Вінд Енерджі" зазначила про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, частин першої та третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, а також постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, у подібних правовідносинах.

Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Так, у справі № 6-48цс15 фізична особа звернулася з позовом до товариства про визнання договору оренди земельної ділянки, додаткового договору та акта прийому-передачі земельної ділянки недійсними, витребування земельної ділянки.

Позов був обґрунтованим тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 1 га. У 2001 році позивач передав відповідачу свою земельну ділянку в користування без укладення письмового договору, домовившись про те, що в будь-який час зможе повернути земельну ділянку. Однак у вересні 2013 року позивач дізналася про наявність укладеного між ним та відповідачем письмового договору оренди належної йому на праві власності земельної ділянки і додаткового договору до нього, які він не підписував.

У межах цієї справи Верховний Суд України зазначив про те, що: "Судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України".

Однак, Верховний Суд зазначає, що цей висновок Верховного Суду України є неактуальним внаслідок відступлення від нього Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.34 постанови).

Верховний Суд також вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, оскільки позиція судів попередніх інстанцій обґрунтована у тому числі з посиланнями на висновки Верховного Суду, викладені у цій постанові, а також у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (від якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц не відступила) та відповідає їм.

У справі № 201/13235/15-ц фізична особа звернулася з позовом до банку про визнання кредитного договору недійсним, обґрунтованим тим, що з 2013 року вона почала отримувати телефонні дзвінки з вимогами сплатити борг за кредитною карткою, що було незрозуміло для неї, оскільки вона ніколи не укладала кредитні договори з відповідачем. Вона зверталася до відповідача із заявою про проведення внутрішнього розслідування щодо підробки документів, на яку отримала відповідь із зазначенням, що відповідно до кредитного договору № SAMDN20000005824052 випущена карта, кредитний договір складається із заяви, пам`ятки клієнта, умов і правил надання банківських послуг, тарифів. До відповіді долучено копію заяви від 20.20.2006 із підписом. Позивач зазначав, що вказана заява має ознаки підробки, оскільки він її ніколи не подавав, не заповняв та не підписував.

У справі № 624/600/16-ц фізична особа звернулася з позовом до товариства про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за заповітом майна померлої, зокрема земельної ділянки площею 5,5111 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слобожанської (Чапаєвської) селищної ради Кегичівського району Харківської області. Під час оформлення правовстановлюючих документів на спадкове майно позивач дізнався, що на підставі договору оренди землі від 16.03.2012 № 379 спірна земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача. Однак підпис в договорі та додатках до нього (в актах прийому-передачі земельної ділянки та визначення її меж в натурі) виконано не спадкодавцем, що свідчить про відсутність волевиявлення останньої на укладення цього правочину.

Однак, касаційним судом відхиляються посилання скаржника на зазначену судову практику Верховного Суду, з огляду на неподібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями.

У зв`язку з цим, наведена ТОВ "Вінд Енерджі" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Вінд Енерджі", відкритого з цієї підстави.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості застосування статті 516 ЦК України до договірних відносин, які містять заборону щодо розкриття конфіденційної інформації та змісту договору третій особі.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

За наслідками оцінки доводів скаржника в цій частині Судом з`ясовано, що Верховним Судом розглядалася справа № 910/11198/23 за позовом товариства до чотирьох товариств про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, обґрунтованим відсутністю згоди боржника на зміну кредитора у зобов`язанні, обов`язковість якої передбачена договором, що є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, адже у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 ЦК України.

У цій справі, у якості договірної умови, яка містить заборону відступлення права вимоги за договором позивач посилався, зокрема, на пункт 9.1 договору поставки, відповідно до якого сторони погодили, що текст договору, будь-який матеріал, інформація, відомості, що стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони, крім випадків, коли така передача пов`язана з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або сплати податку, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Верховний Суд у постанові від 03.04.2024 у справі № 910/11198/23 погодився з висновками апеляційного суду про відхилення цих доводів позивача та зазначив, що: "… чинене законодавство також не передбачає таку підставу для визнання недійсним договору відступлення права вимоги як переданням новому кредиторові документів та інформації, що стосуються договору, за яким відступається право вимоги. Навпаки стаття 517 ЦК визначає, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Проте, позивач (скаржник) не доводить, що відступлення права вимоги відбулось з порушенням вказаної норми ЦК, а також, що передавання відповідної інформації призвело до порушення його прав та інтересів, та неможливості виконання ним свого обов`язку за договором поставки щодо оплати товару на користь нового кредитора".

Зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі № 910/14867/23 вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій в частині оцінки аналогічних доводив позивача у цій справі, відповідають наведеному висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.04.2024 у № 910/11198/23.

Верховний Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

З урахуванням наведеного касаційний суд зазначає, що висновки, про відсутність яких зазначає скаржник, наразі вже сформовані Верховним Судом, у зв`язку з чим підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Вінд Енерджі" і в цій частині.

Отже, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.

Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до пунктів 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

ТОВ "Вінд Енерджі" у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Так, ТОВ "Вінд Енерджі" 11.01.2024 звернулося до суду першої інстанції з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи. На вирішення експерта просило поставити наступне питання: чи виконаний підпис у Договорі відступлення, особисто директором ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" Чернобай Андрієм Сергійовичем.

У судовому засіданні 01.02.2024 протокольною ухвалою судом першої інстанцій відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Вінд Енерджі" про призначення судової почеркознавчої експертизи з мотивів недоведеності заявником сукупності визначених частиною першою статті 99 ГПК України умов для призначення у справі судової експертизи.

Також, за висновком місцевого господарського суду, відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 з останніми змінами від 26.12.2012, для проведення почеркознавчих досліджень слід відбирати експериментальні зразки почерку, однак, як наголошено представником ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор", директор Чернобай А.С. знаходиться за кордоном.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув заявлене клопотання ТОВ "Вінд Енерджі" та залишив його без задоволення з наведених підстав, у зв`язку з чим порушень норм процесуального права у діях суду першої інстанції не вбачається. Відповідне процесуальне рішення суду першої інстанції належним чином мотивоване.

При цьому, міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.

Як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України, ТОВ "Вінд Енерджі" посилається на те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - Договору відступлення, підписаного зі сторони ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" невідомою особою.

Надаючи оцінку цим доводам скаржника Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У цій частині тверджень касаційної скарги ТОВ "Вінд Енерджі" фактично не погоджується з наданою судами оцінкою щодо укладеності Договору відступлення, стверджуючи по суті про неналежність цього доказу внаслідок вад елементу волі одного з учасників договору на його укладення, а не його недопустимості.

Однак, Верховний Суд акцентує на тому що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій оцінили надані сторонами докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, у тому числі Договір відступлення, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктах 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах ТОВ ФК "Солюшинс Фактор" та ТОВ "Інвест Солюшинс Фактор" на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.

Отже, мотиви касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду та Верховного Суду України, а також про неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вінд Енерджі" у частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові акти - без змін.

Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу ТОВ "Вінд Енерджі" залишає без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтею 129, пунктом 4, 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у справі № 910/14867/23, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у справі № 910/14867/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 зі справи № 910/14867/23, виконання яких було зупинено ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2024.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос