Постанова

від 12.11.2024 по справі 366/2666/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року місто Київ.

Справа № 366/2666/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13882/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировська О.В.

за участю секретаря судового засідання Вєтчінової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 травня 2024 року (у складі судді Корчкова А.А., повний текст рішення складено 28.05.2024 року)

у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду, визнання недійсним наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

ВСТАНОВИВ

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до відповідачів про визнання недійсним наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222084200:04:005:0055, площею 1,0188 га, на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу 07.07.2017 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039511 від 07.07.2017).

Водночас за інформацією ДП «Іванківське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства в кварталі 53 Розважівського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. ДП «Іванківське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало.

Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 28.03.2023 № 201-1 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 31, 37 та 41 виділах 53 кварталу, які мають наступні таксаційні характеристики: склад - 9 сосна звичайна, 1 береза повисла віком 9 років, середня висота - 4 м., середній діаметр - 4 см., запас на 1 га - 30 м. куб., 9 вільха чорна, 1 береза повисла віком 61 рік, середня висота - 21 м., середній діаметр - 21 см., запас на 1 га - 100 м. куб., болото.

Поряд з цим, Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, розташованих в межах 53 кварталу Розважівського лісництва не приймалось. Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Відтак прокурор наполягав на тому, що спірну земельну ділянку передано фізичній особі у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення їх з Державного лісового фонду України. Тому відчуження такої земельної ділянки без зміни цільового призначення та вилучення у фактичного користувача є незаконним.

Враховуючи викладене, прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039511 від 07.07.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,0188 га з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055, повернення земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 . Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 травня 2024 року відмовлено у позові.

Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що на момент прийняття оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг та передачу у приватну власність відповідача спірної земельної ділянки вона перебувала у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі №53 Розважівського лісництва філії «Іванківське лісове господарство».

Оскількиспірну земельну ділянку передано без вилучення із Держлісфонду України, суд виснував, що передання земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 є незаконним.

Водночас місцевий суд констатував неефективність та неналежність обраних прокурором способів захисту порушеного права держави в цій справі, зазначивши, що належним способом захисту за встановлених обставин є пред`явлення віндикаційного позову.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури 21 червня 2024 року подала засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з недотриманням норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Вказує, що обставини спірних правовідносин не є тотожними до тих, що мають місце у справі № 359/3373/16-ц, а відповідно і посилання суду першої інстанції на її висновки є нерелевантними та фактичним власним тлумаченням відповідної правової позиції Великої палати Верховного Суду.

Зазначає, що законодавство України розмежовує два види земель лісогосподарського призначення, перший вид якого це землі виключно державної або комунальної форми власності лісогосподарського призначення, які відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України не можуть передаватися у приватну власність, а отже, враховуючи, що такий вид земель є обмежено оборотоздатними, до внесення відповідних змін до законодавства їх титул і правовий режим зберігається, є невід`ємними та незмінними, належним способом захисту порушеного права держави є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 Цивільного кодексу України, статтею 152 Земельного кодексу України.

Звертає увагу, що відповідно до висновків Верховного Суду, неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Натомість, відмовляючи у задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту інтересів держави суд самоусунувся від дотримання вказаного принципу, проігнорувавши необхідність вибору і застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.

Ухвалою Київського апеляційного судувід 10 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги. ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» подав клопотання, яким просив розгляд справи проводити без участі представника третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 №10-12085/15-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222084200:04:005:0055, площею 1,0188 га, на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу 07.07.2017 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039511 від 07.07.2017).

Встановлено, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 53 кварталі Розважівського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 53 кварталу Розважівського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово- картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

За інформацією ДП «Іванківське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства в кварталі 53 Розважівського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. ДП «Іванківське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало.

Відповідно до даних ВО «Укрдержліспроект» від 21.11.2019 за№ 678 та доданими фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка розташовані в межах земель кварталу 53 Розважівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».

Судом встановлено, що на момент прийняття оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг, та передачу у приватну власність відповідачу спірної земельної ділянки, вона перебувала у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» (правонаступник ДСГП «Ліси України») та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі №53 Розважівського лісництва філії «Іванківське лісове господарство», вказану земельну ділянку передано без вилучення із Держлісфонду України.

Саме виходячи із наведених фактичних обставин суд першої інстанції виходив у своєму висновку про незаконність передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та, відповідно, про доведеність обставини наявності порушеного права держави.

Разом із тим, у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції колегією суддів та учасниками справи було досліджено відповідь ВО «Укрдержліспроект», надану на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року, а також витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталу 53 Розважівського та 6 Жеревського лісництв ДП «Іванківський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами його таксаційних виділів і межами земельної ділянки, що нанесена згідно з наданими ГУ Держгеокадастром у м. Києві каталогами координат. Відповідно до наданого витягу спірна земельна ділянка не накладається на землі лісового фонду.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку винятково прокурором та лише в частині висновків суду про неналежно обраний позивачем спосіб захисту.

Інші учасники справи своїм правом на подачу апеляційної скарги не скористались. Зокрема, ОСОБА_1 рішення суду в частині висновків про наявність порушеного права держави та незаконність передачі йому у власність спірної земельної ділянки до суду апеляційної інстанції не оскаржив.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тому апеляційний суд переглядає рішення місцевого суду тільки в його оскаржуваній частині, а саме в контексті дотримання позивачем критеріїв належності та ефективності при обранні способу захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), обов`язковій до врахування судами всіх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також нагадала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Тобто, у вказаній постанові зроблено однозначний висновок про те, що земельні ділянки лісогосподарського призначення (а саме такою вважається спірна земельна ділянка з огляду на встановлені місцевим судом обставини та межі апеляційного оскарження) за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, у зв`язку з чим підхід, який згідно із усталеною судовою практикою притаманний земельним ділянкам водного фонду та полягає в реалізації механізму негаторного позову, в цій ситуації є незастосовним.

Доказів того, що спірна земельна ділянка є саме тією, яка в силу закону апріорі не може перебувати в приватній власності, прокурор суду першої інстанції не надав.

Відтак апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ефективним та правомірним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, який прокурором у цій справі не пред`явлений. Натомість вимоги про визнання неправомірним рішення органу державної влади, скасування рішення державного реєстратора та повернення земельної ділянки у власність держави не відповідають критеріям належності та ефективності у спірних правовідносинах.

Посилаючись на нерелевантність висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21),прокурор належного обґрунтування відмінності правовідносин у вказаній справі та справі, яка переглядається, не навів.

Навпаки, прокурор в апеляційній скарзі вважає, що висновки з постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц підлягали застосуванню, проте були застосовані місцевим судом вибірково та неправильно витлумачені.

Зокрема, прокурор наполягає на тому, що належним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є саме пред`явлення негаторного позову, у тому числі з тих підстав, що має місце часткове накладення земельної ділянки, що свідчить про фактичне зайняття земельної ділянки відповідачем та необхідність застосування приписів статті 391 ЦК України щодо усунення перешкод у користуванні державою земельною ділянкою.

Апеляційний суд з такими аргументами апеляційної скарги не погоджується з таких мотивів.

Так, питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17, де зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду дійсно зауважила, що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння).

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Оскільки спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за відповідачем, то апеляційний суд повторює висновок суду першої інстанції про те, що належним і ефективним способом захисту держави за встановлених судом обставини є пред`явлення віндикаційного позову.

Аргументи прокурора про те, що спірна земельна ділянка лише частково накладається на землі лісогосподарського призначення, у зв`язку з чим такі земельні ділянки не можуть бути витребувані з чужого незаконного володіння, апеляційний суд відхиляє, оскільки подібних висновків постанова від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) не містить. Велика Палата Верховного Суду зауважила лише, що негаторний позов по відношенню до земель лісогосподарського призначення застосовний винятково у випадках вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття, яке не є заволодінням (наприклад, зведення паркану на земельній ділянці, здійснення будівництва на ній нерухомого майна чи проведення сільськогосподарської діяльності), а не у випадку переходу права власності на таку земельну ділянку до іншої особи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 369/13968/21, якою було скасовано постанову Київського апеляційного суду, якою був задоволений негаторний позов прокурора, та встановлено часткове накладення на землі лісового фонду.

Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушеного права держави в цій справі, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд не надав самостійної кваліфікації спірним правовідносинам та не застосував принцип «суд знає закон», апеляційний суд відхиляє, оскільки самостійна перекваліфікація судом в судовому рішенні по суті спору вимоги прокурора з повернення земельної ділянки на її витребування позбавить іншу сторону можливості заявити про сплив позовної давності, оскільки згідно з усталеною практикою суду касаційної інстанції при застосуванні механізму негаторного позову правила про позовну давність не застосовуються і тому будь-яких активних дій з боку відповідача в цій частині не вимагається. Натомість у разі заявлення віндикаційного позову відповідач має можливість заявити про сплив позовної давності, якої в разі самостійної перекваліфікації судом позовної вимоги на стадії ухвалення рішення по суті спору він буде позбавлений.

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська