Постанова

від 28.11.2024 по справі 756/8788/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 756/8788/22

провадження № 61-7585св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» (далі - ТОВ «Юридичний провайдер») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що 26 грудня 2019 року між ТОВ «Юридичний провайдер» та ТОВ «ЕОС СТИЛЬ» (первісним боржником) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 26/12/2019 на суму 6 000 000,00 грн, зі строком повернення 31 грудня 2020 року.

ТОВ «Юридичний провайдер» всі зобов`язання, які були покладені на нього згідно з істотними умовами договору виконало в повному обсязі, а саме надало кошти у розмірі, встановленому договором.

Станом на 31 грудня 2020 року первісний боржник частково виконав зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 600 000,00 грн, а залишок неповернутої фінансової допомоги становив 5 400 000,00 грн.

31 грудня 2020 року між ТОВ «Юридичний провайдер», ТОВ «ЕОС Стиль» в особі керівника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено трьохсторонній договір про переведення боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 26/12/2019, за умовами якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги у розмірі 5 400 000,00 грн у строк до 01 вересня 2021 року.

Однак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином не виконували свої зобов`язання за цим договором.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року у справі № 756/15189/21 позов ТОВ «Юридичний провайдер» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юридичний провайдер» заборгованість за договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року в розмірі 5 400 000,00 грн. Рішення набрало законної сили.

Виконавчий лист від 24 червня 2022 року № 756/15189/21 знаходиться на примусовому виконанні у приватного виконавця Гненного Д. А.

Отже факт порушення ОСОБА_1 грошових зобов`язань щодо повернення фінансової допомоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги та договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року, а також факт виникнення солідарної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за порушення зобов`язань, що виникли за вищевказаними договорами є обставинами, що встановлені рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року у справі № 756/15189/21 та не підлягають доказуванню при розгляді цієї

справи.

Таким чином, у зв`язку з порушенням зобов`язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ТОВ «Юридичний провайдер» виникло право вимагати стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми за увесь період прострочення виконання грошових зобов`язань з 02 вересня 2021 року до 30 вересня 2022 року.

Станом на день звернення з цим позовом заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з врахуванням часткового примусового виконання судового рішення становить 5 277 075,52 грн, оскільки відповідно до довідки приватного виконавця Гненного Д. А. борг сплачено частково, а саме: 11 липня 2022 року в розмірі 119 576,39 грн та 16 серпня 2022 року в розмірі 3 348,09 грн.

ТОВ «Юридичний провайдер», з урахуванням збільшених позовних вимог, просило суд стягнути заборгованість за порушення виконання грошового зобов`язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги станом на 31 серпня 2022 року в розмірі 1 324 817,76 грн, у тому числі 1 164 210,80 грн - інфляційні втрати, 160 606,76 грн - три проценти річних, а також за період з 01 вересня 2022 року до 11 жовтня 2022 року в розмірі 232 191,32 грн - інфляційні втрати, 17 349,49 - три проценти річних.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року, ухваленим у складі судді Майбоженко А. М., позов ТОВ «Юридичний провайдер» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юридичний Провайдер» заборгованість за період прострочення виконання грошових зобов`язань за договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року в розмірі 1 164 210,80 грн - інфляційні втрати та 160 606,76 грн - три проценти річних.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі у визначений договором строк не виконали взяті на себе зобов`язання за укладеним договором про отримання поворотної фінансової допомоги та договором про переведення боргу, тому є обґрунтованими та відповідають вимогам частини другої статті 625 ЦК України вимоги ТОВ «Юридичний провайдер», у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення із відповідачів інфляційних втрати за період з 02 вересня 2021 року до 31 серпня 2022 року та 3 % річних за вказаний період.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 листопада 2023 року, ухваленим у складі судді Майбоженко А. М., стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юридичний провайдер» заборгованість за період прострочення виконання грошових зобов`язань за договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року в розмірі 232 191,32 грн - інфляційні втрати та 17 349,49 грн - три проценти річних.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду від 10 жовтня 2023 року судом задоволено позов ТОВ «Юридичний провайдер» і стягнуто з відповідачів солідарно інфляційні втрати та три відсотки річних за період прострочення грошового зобов`язання за період з 02 вересня 2021 року до 31 серпня 2022 року.

Разом з тим, 20 березня 2023 року представником було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якої заборгованість розраховано за період з 02 вересня 2021 року до 11 жовтня 2022 року. Ця заява була прийнята судом у підготовчому судовому засіданні 22 березня 2023 року. У цій заяві представник позивача просила стягнути з відповідачів 1 574 358,37 грн, з яких 1 396 402,12 грн -

інфляційних втрат, а 177 956,25 грн - три проценти річних.

Отже, при ухваленні рішення в цій справі, судом не вирішено частину майнових вимог, що заявлені у справі, а саме щодо стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 232 191,32 грн та трьох відсотків річних у розмірі 17 349,49 грн. Стягнення цих коштів в повній мірі відповідатиме заборгованості, розрахованої за період з 02 вересня 2021 року до 11 жовтня 2022 року.

Крім того, з відповідачів в рівних долях підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, заяви про його забезпечення і заяви про збільшення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено у вказаній справі нове судове рішення.

Позов ТОВ «Юридичний провайдер» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юридичний провайдер» 354 758,52 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання та 77 671,23 грн три проценти річних від простроченої суми, а всього: 432 429,75 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ТОВ «Юридичний провайдер» відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зобов`язання боржниками не було виконано у строк, визначений трьохстороннім договором про переведення боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 26/12/2019 до 01 вересня 2021 року, тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних є законними.

Разом із тим, визначаючи період, за який підлягають стягненню вказані кошти, суд першої інстанції не врахував, що Законом України від 15 березня 2022 року (набув чинності 17 березня 2022 року) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктами 18 і 19.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Отже, розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних на користь позивача із відповідачів повинен бути розрахований за період з 02 вересня 2021 року до 23 лютого 2022 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2024 року ТОВ «Юридичний провайдер» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просило суд скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував до спірних правовідносин пункт 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, оскільки ототожнив позичальника, якому позикодавцем (кредитодавцем) надано позику на підставі договору позики (кредитного договору), з новим боржником у зобов`язанні щодо повернення позикодавцю (кредитодавцю) позики, наданої позичальнику. Укладення трьохстороннього договору переведення боргу від 03 березня 2021 року, стороною якого є ОСОБА_1 , не мало наслідків отримання будь-яких коштів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від ТОВ «Юридичний провайдер» у позику (кредит).

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року заявник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 грудня 2019 року між ТОВ «Юридичний провайдер» та ТОВ «ЕОС СТИЛЬ» (первісним боржником) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 26/12/2019, на суму 6 000 000,00 грн, зі строком повернення 31 грудня 2020 року. ТОВ «Юридичний провайдер» як кредитор всі зобов`язання, які були покладені на нього згідно з умовами договору виконало в повному обсязі, а саме надало кошти у розмірі, встановленому договором.

ТОВ «ЕОС Стиль» як позичальник у строк визначений договором - до 31 грудня 2020 року виконав лише частково зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 600 000,00 грн, а залишок неповернутої фінансової допомоги становив 5 400 000,00 грн.

Додатковою угодою від 31 грудня 2020 року, укладеною між ТОВ «Юридичний провайдер», ТОВ «ЕОС Стиль» в особі керівника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладено трьохсторонній договір про переведення боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 26/12/2019, за умовами якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги у розмірі 5 400 000,00 грн. у строк до 01 вересня 2021 року.

Відповідно до пункту 3.1 Договору поворотної фінансової допомоги № 26/12/2019, зі змінами внесеними додатковою угодою від 31 грудня 2020 року до цього договору, допомога підлягає поверненню ТОВ «Юридичний провайдер» до 01 вересня 2021 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином не виконували свої зобов`язання, чим порушили свої зобов`язання, внаслідок чого ТОВ «Юридичний провайдер» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року у справі № 756/15189/21 позов ТОВ «Юридичний провайдер» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юридичний провайдер» заборгованість за договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року в розмірі 5 400 000,00 грн.

У цьому рішенні судом встановлено, що кошти за зазначеними вище договорами, отримані первинним боржником ТОВ «ЕОС Стиль», єдиним учасником (засновником) якого була ОСОБА_2 , а директором ОСОБА_1 , які перебували в зареєстрованому шлюбі, використані на потреби сім`ї.

У приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 69354067, з виконання виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва на виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юридичний провайдер» заборгованості за договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року в розмірі 5 400 000,00 грн. У межах зведеного виконавчого провадження з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто борг: 11 липня 2022 року в розмірі 119 576,39 грн та 16 серпня 2022 року в розмірі 3 348,09 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «Юридичний провайдер» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Крім того, Верховним Судом у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зроблено аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22);

на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Ураховуючи викладене, колегія судів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних на користь позивача із відповідачів повинен бути розрахований за період з 02 вересня 2021 року до 23 лютого 2022 року.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є новими боржниками у зобов`язані щодо повернення позикодавцю (кредитодавцю) позики, наданою позичальнику ТОВ «ЕОС СТИЛЬ», тому на них не можуть поширюватися вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки ТОВ «Юридичний провайдер» невірно трактує норми матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник