Постанова

від 04.09.2024 по справі 2-805/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня2024 року м. Київ

Справа №2-805/12

Провадження: № 22-ц/824/10121/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Мережко М. В., Нежури В. А.,

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Кравчук Ю. В.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_3 , третя особа СТ «Бучанка», про часткове скасування рішення ради, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та визнання права користування земельною ділянкою,

у с т а н о в и в:

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2012 року ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , позивач, заявник) звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області (далі по тексту - відповідач - 1) та ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , відповідач - 2), третя особа: Садівницьке товариство «Бучанка» (далі по тексту - СТ «Бучанка», третя особа), мотивуючи свої вимоги тим, що до грудня 1992 pоку садова ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (раніше була АДРЕСА_2 ), належала ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4 ). Після його смерті даною земельною ділянкою користувалися та обробляли його дружина ОСОБА_5 (далі по тексту - ОСОБА_5 ), її рідна сестра ОСОБА_6 (далі по тексту - ОСОБА_6 ), яка є матір`ю позивача, та він. Після смерті чоловіка ОСОБА_5 стала членом СТ «Бучанка», а з 1994 року передала зазначену земельну ділянку у постійне користування позивачу та його матері. Тому ними оплачувалось всі витрати по садовому товариству (за електроенергію, членські внески та інші витрати), приймалась участь в зборах садового товариства. У 1998 році ОСОБА_5 звернулася до голови СТ «Бучанка» із заявою про вихід з товариства, а він із заявою про вступ, з проханням оформити на нього вищезазначену земельну ділянку. У зв`язку з тим, що членську книжку забирала його мати, то в ній зазначили прізвище ОСОБА_7 . В подальшому всі витрати по садовому товариству та обробленню земельної ділянки ним сплачувалось по виданій членській книжці. В 2005 році новим головою СТ «Бучанка» ОСОБА_8 видано другу членську книжку, в якій вже зазначено прізвище « ОСОБА_7 ». Вважає, що з 2005 року його фактично прийнято членом товариства, однак, у зв`язку з низкою організаційних недоліків в роботі товариства, це не було оформлено належним чином.

З травня 2010 року, коли головою СТ «Бучанка» стала ОСОБА_9 , остання почала заперечувати його право на користування вищезазначеною земельною ділянкою і відмовлялась від отримання членських внесків за 2008-2010 роки.

У червні 2010 року ОСОБА_3 заявила про свої права на спірну земельну ділянку, посилаючись на те, що вона є донькою ОСОБА_4 , та на підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 16 грудня 2010 року № 33 ОСОБА_3 13 грудня 2011 року видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку. Вважає, що оскільки ОСОБА_3 не є донькою ОСОБА_4 , оскільки вона народилась у травні 1974 року, а шлюб між її матір`ю ОСОБА_10 та ОСОБА_4 розірвано в період 1966-1968 pоків, видача правоставлючих документів на спірну земельну ділянку ОСОБА_3 є незаконною.

На підстави викладеного, просив суд скасувати рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 16 грудня 2010 року № 33 в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати виданий ОСОБА_3 державний акт серії від 02 вересня 2011 року ЯК № 153779 на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, яке переглядалося за нововиявленими обставинами

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_3 , третя особа: СТ «Бучанка», про часткове скасування рішення Гостомельської селищної ради Київської області та державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права користування.

Короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

10 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із заявою про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року. В подальшому заявником неодноразово подавались заяви (доповненнями) до заяви перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення суду від 23 жовтня 2014 року, від 18 листопада 2014 року, від 08 грудня 2014 року, від 05 січня 2015 року, від 20 березня 2015 року, від 16 жовтня 2015 року з заявами.

Мотивує заяви тим, що йому стали відомі істотні обставини, що не були і не могли бути відомі станом на 14 травня 2012 року, тобто, на момент розгляду справи №2-805/12 Ірпінським міським судом Київської області, зокрема, вказує, що:

1) СТ «Бучанка» станом на 19 вересня 2010 року, під час прийняття рішення на користь ОСОБА_3 , не мало зареєстрованого Статуту цього товариства, відповідно до якого б діяло правління, а тому голова правління та його заступник є нелегітимними;

2) 10 липня 2010 року в порядок денний на загальних зборах членів СТ «Бучанка» не було поставлено питання про розгляд заяв від 10липня 2010 року громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_11 про прийняття їх до членів СТ «Бучанка» тапро передачу їм в користування розташованої в СТ земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

3) 31 липня 2010 року та 19 вересня 2010 року на засіданнях правління СТ «Бучанка» нелегітимний голова правління ОСОБА_9 керувала процедурою розгляду заяв, а саме заяви від 24 липня 2010 року, заяви без дати ОСОБА_11 , які мають відношення до земельної ділянки площею 0,0623 га за адресою АДРЕСА_1 в СТ «Бучанка» з цільовим призначенням для ведення садівництва. Таким чином, правлінням, яке діяло у відсутність зареєстрованого статуту, було порушено його законні інтереси й права, як особи, яка протягом тривалого часу доглядала за вказаною ділянкою, бажала стати членом цього товариства й набути прав на цю ділянку;

4) рішення Гостомельської селищної ради №1458-56-V від 07 жовтня 2010 року «Про дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку», №33-ІІ-VІ від 16 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадян в сел. Гостомель», №189-08-VІ від 20 червня 2011 року «Про розгляд протесту №4960 від 08 червня 2011 року на рішення Гостомельської селищної ради №1458-56-V від 07 жовтня 2010 року «Про дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку», є незаконними, оскільки винесені не на пленарних засіданнях, без обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, всупереч Регламенту роботи Гостомельської селищної ради VІ скликання, затвердженого рішенням Гостомельської селищної ради №07-01- VІ від 18 листопада 2010 року та вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;

5) 16 грудня 2010 року Гостомельською селищною радою рішенням ради №33-ІІ-VІ не затверджувалася технічна документація по складанню державного акту на право власності на землю ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , оскільки технічна документація ОСОБА_3 розроблена Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 (ліцензія АВ №188748 від 15 листопада 2006 року), тоді як рішенням Гостомельської селищної ради №33-ІІ-VІ від 16грудня 2010 року розглянуто і затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам, виготовлену приватним підприємством «Планета»;

6) колегіальний орган - рада 5-го скликання, до якого за кілька годин на сесію 07 жовтня 2010 року надійшли від ОСОБА_3 заява та документи від імені садового товариства, розглядала неперевірені земельною комісією чи іншою відповідальною особою документи, а тому не знали і не могли знати про неправоздатність СТ «Бучанка» і нелегітимність ОСОБА_9 як голови станом на 2010 рік;

7) Гостомельська селищна рада при прийнятті рішення №1458-56-V від 07 жовтня 2010 року «Про дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку» з довідки №3/07-10 від 17 липня 2010 року вважала, що ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 26 грудня 1992 року була членом СТ «Бучанка» і що ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

8) ОСОБА_3 протиправно видано державний акт про право власності на землю у відсутність рішення ради, де було б вказано прізвище відповідача -2, а також у відсутність рішення у протоколі від 16 грудня 2010 року, де було б вказано прізвище ОСОБА_3 ;

9) оскільки ОСОБА_5 стала членом СТ «Бучанка» за протокольним рішенням 28 березня 1994 року, прийнятим на спільному засіданні адміністрації і профкому інституту «УкрНДІпроект» і в СТ «Бучанка» 30 квітня 1994 року, отримала книжку садовода (членську книжку), а ОСОБА_3 не є донькою землекористувача ОСОБА_5 , то СТ «Бучанка» протиправно на загальних зборах у відсутність кворуму розглядало 10 липня 2010 року спільну заяву від 10 липня 2010 року ОСОБА_3 і ОСОБА_11 , як дітей ОСОБА_4 , бо останній втратив право користування земельною ділянкою 26 грудня 1992 року у зв`язку зі своєю смертю; на загальних зборах 10 липня 2010 року СТ «Бучанка» протиправно прийняло рішення про прийняття ОСОБА_3 і ОСОБА_11 в члени СТ «Бучанка», та про передачу їм у користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебувала у користуванні ОСОБА_5 ; 19 вересня 2010 року у відсутність заяви ОСОБА_11 про відмову від права користування садовою ділянкою правління садового товариства прийняло рішення про задоволення неіснуючої заяви ОСОБА_11 і про передачу в користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 як нібито дочці ОСОБА_4 ;

10) перехід до ОСОБА_5 прав та обов`язків члена садового товариства мав місце від померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , а далі був перехід прав та обов`язків члена садового товариства від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , оскільки у 1998 році ОСОБА_5 , заявивши у письмовій заяві про її вихід із садового товариства, одночасно заявила і про те, що уступає свої права та обов`язки члену товариства ОСОБА_2 .

На підставі викладеного просив суд скасувати за вказаними у заявах нововиявленими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанцій

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року.

Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_2 у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року, ухваленого у цивільній справі № 2-805/12, не доведено існування істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, тобто не доведено підстав для перегляду рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У апеляційній скарзі, поданій до Київського апеляційного суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить дослідити та оцінити докази на підтвердження заявлених вимог апеляційної скарги, а також просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року по справі №2-805/12, провадження у справі №2/805/12 щодо позовної вимоги про скасування рішення №333 від 16 грудня 2010 року Гостомельської селищної ради закрити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суди належним чином не дослідили, не перевірили обставини, на які посилався ОСОБА_2 , як на підставу для перегляду рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 рокуза нововиявленими обставинами. Вважає, що ухвала підлягає скасуванню, оскільки, зокрема, порушено правило юрисдикції щодо вимог про скасування рішення №333 від 16 грудня 2010 року Гостомельської селищної ради, що є обов`язковою підставою для скасування на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року, визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Кашперська Т. Ц., судді: Яворський М. А, Фінагеєв В. О.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про відвід колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В.О., Яворського М. А. задоволено.

Відведено суддів Кашперську Т. Ц., Фінагеєва В.О., Яворського М. А. від участі в розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області в складі судді Кравчук Ю. В., постановлену в м. Ірпінь 06 березня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_3 , третя особа СТ «Бучанка», про часткове скасування рішення ради, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та визнання права користування земельною ділянкою.

Справу № 2-805/12 передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду від 27 червня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл справи №397/06.1-01/24 у зв`язку із відводом колегії суддів.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 27 червня 2024 року, визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Невідома Т.О., судді: Верланов С. М., Нежура В.А.

Протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів від 03 липня 2024 року суддю Верланова С. М. замінено на суддю ОСОБА_13 у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь у подальшому розгляді справи.

Доводи інших учасників справи

Від учасників справи відзив у встановлений законом строк не надходив.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні адвокат Жабен Л. І. в інтересах ОСОБА_3 та СТ «Бучанка» заперечувала проти апеляційної скарги та просила відмовити у її задоволенні.

Представник третьої особи СТ «Бучанка» - Гуменюк О. А. заперечувала проти апеляційної скарги та просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно висновку Верховного Суду висловленогоу постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16, відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. В той же час, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що колегія суддів не вбачала підстав для неможливості вирішити питання за відсутності учасників справи, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Межі розгляду справи апеляційним судом

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що скаржник просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року по справі №2-805/12, провадження у справі №2/805/12 щодо позовної вимоги про скасування рішення №333 від 16 грудня 2010 року Гостомельської селищної ради закрити. При цьому, обґрунтування вимог апеляційної скарги зводиться до необхідності закриття провадження в указаній частині.

Ураховуючи положення ч.1 ст.367 ЦПК України, апеляційним судом переглядається ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року виключно в межах доводів та заявлених вимог.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_3 , третя особа: СТ «Бучанка» про часткове скасування рішення Гостомельської селищної ради Київської області та державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права користування.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2012 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року залишено без змін.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України).

Жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового судового рішення лише з метою проведення повторного слухання і нового вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина четверта, п`ята статті 423 ЦПК України).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 919/11027/18 (провадження № 12-7звг22), пункт 5.3)).

Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18), пункт 26).

Обставини, які могли бути встановлені при розгляді справи в разі виконання учасниками справи та судом вимог процесуального закону (змагальність, диспозитивність тощо), не можуть визнаватися нововиявленими (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 345/1362/20 (провадження № 61-8675св21).

Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18), пункти 27, 28).

Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/819/18 (провадження № 11-430заі20), пункт 6.38.).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України свідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 від 30 червня 2020 року (пункти 7.4-7.5)).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду. Вирішуючи питання про скасування судового рішення із зазначених підстав, суди мають виходити з преюдиційного зв`язку судових рішень, зокрема з того, що між рішеннями має існувати матеріально-правовий зв`язок, факти, встановлені в одній із справ, мають значення для іншої справи. Разом з тим слід мати на увазі, що скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише в тому випадку, коли суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням (актом) чи виходив із вказаного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 631/1660/15-ц (провадження № 61-18334св20)).

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 березня 2012 року, суд першої інстанції правильно керувався тим, що наведені заявником підстави та обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України та не можуть бути підставою для скасування судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що викладені позивачем вимоги заяв не можуть вважатись нововиявленими, зважаючи на те, що підставою позовних вимог було те, що ОСОБА_3 не є біологічною дочкою ОСОБА_4 , а отже не мала права після його смерті на користування земельною ділянкою в садовому товаристві та, відповідно, на вступ до такого товариства.

При цьому, заявником при пред`явлені позову взагалі не порушувалось питання щодо неправомірності рішення №333 від 16 грудня 2010 року Гостомельської селищної ради Київської області 02 сесії 06 скликання, в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, розташової за адресою: АДРЕСА_1 , з підстав порушення визначеної законом процедури.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує на необхідність закриття провадження у справі в частині скасування рішення №33 від 16 грудня 2010 року Гостомельської селищної ради Київської області з підстав відсутності предмета спору, однак встановлені судом першої інстанції обставини, які перевірні апеляційним судом, не дають підстав для висновку про те, що рішенням №33 від 16 грудня 2010 року Гостомельської селищної ради Київської області не вирішувалось питання про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки, а тому відсутні підстави для закриття проваження у справі через відсутній предмет спору.

Колегія суддів також відмічає наступне.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки, щодо визначення предметної підсудності справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 200/14342/18 (провадження № 14-45цс21), від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20 (провадження № 12-27гс21), від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) та інші).

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року в справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19).

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про скасування рішення №333 від 16 грудня 2010 року Гостомельської селищної ради через порушення підвідомчості спору як необґрунтовані та вважає, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги є повторенням правової позиції, викладеної в заявахХованського О. Г. про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2012 року,яким судом першої інстанції наданоналежнуправовуоцінка як кожному окремо, так і в сукупності. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки колегія суддів апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишає без задовлення, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.369, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 02 грудня 2024 року

Головуючий Т. О. Невідома

Судді М. В. Мережко

В. А. Нежура