Постанова

від 27.11.2024 по справі 450/177/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 450/177/24

Провадження № 61-8978св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазора Андрія Олеговича на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року,

касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дунас Олесі Михайлівни на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року

за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 80 000,00 дол. США.

21 лютого 2024 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову - 80 000,00 дол. США, що станом на 08 січня 2024 року еквівалентно 3 046 200,00 грн, на майно ОСОБА_2 , зокрема грошові кошти, які розміщені на рахунках в банках України, рухоме й нерухоме майно та на частку ОСОБА_2 в розмірі 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Логос Девелопмент», номінальною вартістю 811 512,15 грн.

Заява обґрунтована тим, що в провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 жовтня 2021 року, укладеним між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 . Відповідно до розписки ОСОБА_2 одержала 80 000,00 дол. США зі сплатою 2 % на місяць строком повернення до 31 грудня 2023 року. Станом на 08 січня 2024 року грошові кошти не повернуті.

Вважав, що відповідачка має реальну можливість уникнути майнової відповідальності шляхом відчуження майна, внаслідок чого буде неможливо виконати рішення суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

22 лютого 2024 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвала суду мотивована тим, що заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача в межах ціни позову, заявник не вказав, на які саме рахунки та в яких банках слід накласти арешт та не надав доказів належності таких рахунків відповідачці, що не дає можливості надати правовий аналіз необхідності накладення арешту.

Заява про забезпечення позову не містить конкретного майна, на яке позивач просить накласти арешт, тому немає підстав для накладення арешту на все майно, яке, зокрема, обтяжене іпотекою.

ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Логос Девелопмент» з відсотком частки статутного капіталу - 100, розмір статутного капіталу - 811 512,15 грн, проте заявником не надано належних і допустимих доказів того, що відповідачкою вчиняються якісь дії, спрямовані на відчуження належної їй частки у статутному капіталі (частково чи цілком), забезпечення позову в заявлений спосіб є фактично втручанням у господарську діяльність товариства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

21 травня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на кошти відповідачки скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку забезпечення позову накладено арешт на грошові кошти в межах суми 80 000,00 дол. США, які належать відповідачці ОСОБА_2 та знаходяться на всіх рахунках відповідачки в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що незазначення позивачем чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачці, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови в задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.

ОСОБА_2 може у будь-який час реалізувати своє право щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на її рахунках, а тому існує реальна загроза невиконання в майбутньому можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки грошові кошти можуть зникнути або зменшитись у кількості.

Апеляційний суд погодився з відмовою в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на частку в статутному капіталі ТОВ «Логос Девелопмент» з тих підстав, що забезпечення позову в заявлений спосіб є фактично втручанням у господарську діяльність товариств.

Відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідачки, оскільки ці заходи є неспівмірними з позовними вимогами, водночас не встановлено судом і наявність на праві власності у відповідачки такого майна.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_2

21 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дунас О. М. через систему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосовав частину другу статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) без врахування висновків, викладених у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову;

- Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 183/5864/17-ц про те, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заявниця вказала, що позивач не надав достатніх доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти може в майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в частині стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів у разі задоволення позову, у зв`язку з чим заява про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині не підлягає задоволенню. Позивачем взагалі не доведена наявність грошових коштів у зазначеному розмірі на рахунку відповідача.

Жодних доказів того, що відповідачка вчиняла чи вчиняє дії, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених ЦПК України, позивачем не надано і матеріалах справи не містять.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_1

21 червня 2024 року представник ОСОБА_1 -адвокат Лазор А. О. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні заяви про вжиття обраного позивачем виду забезпечення позову накладення арешту на частку відповідача у розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Логос Девелопмент» та все належне на праві приватної власності нерухоме та рухоме майно відповідачки, оскільки спір в цій справі є майновим і носить зобов`язальний характер (повернення коштів за договорами позики), тому у випадку задоволення позову таке рішення суду підлягатиме примусовому виконанню, а у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше нерухоме та рухоме майно, зокрема за рахунок вартості частки відповідача у статутному капіталі товариства.

Зазначене свідчить про те, що обраний позивачем вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частку відповідача у розмірі 100 % статутного капіталу товариства та майно відповідача є співмірним з позовними вимогами та впливає на можливість у майбутньому безперешкодно виконати рішення суду в цій справі.

Суди застосовали норми права без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18, про те, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має керуватися тим, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись в справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору;

- від 02 листопада 2022 року в справі № 756/4376/21, від 24 січня 2024 року в справі № 755/12931/23, про те, що, частково задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку відповідача в статутному капіталі товариства, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що такий захід забезпечення позову є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором позики, а невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки він не зможе їх захистити в межах лише цього судового провадження, без нових звернень до суду, що потягне за собою додаткові витрати;

- від 11 грудня 2023 року в справі № 904/1934/23, від 06 жовтня 2022 року в справі № 905/446/22, про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, що знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Інші доводи учасників справи

У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дунас О. М. через систему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду відзив та додаткові пояснення, в яких просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазора А. О. залишити без задоволення. Послалася на те, що жодних доказів того, що відповідачка вчиняла чи вчиняє дії щодо відчуження корпоративних прав товариства, позивачем не надано. ТОВ «Логос Девелопмент» не є учасником правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачкою, товариство не є поручителем за спірним договором. Накладення арешту на 100 % статутного капіталу товариства є прямим перешкоджанням здійсненню господарської діяльності.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

15 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Дунас О. М. в цивільній справі та витребувано її із Пустомитівського районного суду Львівської області.

29 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лазора А. О.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

05 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 жовтня 2021 року між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 укладений договір позики у формі розписки, згідно з якою ОСОБА_2 одержала від позивача грошові кошти в розмірі 80 000 дол. США зі сплатою 2 % на місяць строком повернення до 31 грудня 2023 року. Станом на 08 січня 2024 року грошові кошти не повернуті.

Із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - державний реєстр) щодо суб`єкта № 366655187 від 21 лютого 2024 року вбачається, що все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , передано в іпотеку, право іпотекодержавтеля зареєстроване за ОСОБА_3 (а. с. 37-55).

ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Логос Девелопмент» (ідентифікаційний код 13830950), розмір частки складає 100 % статутного капіталу, номінальна вартість - 811 512,15 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкриті з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг та виснував, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Дунас О. М. задоволенню не підлягає, касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лазора А. О. підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 1, 10 частини першої статті 150 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Зазначені висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року в справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року в справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року в справі № 757/67718/21 та ін.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17).

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 зазначено, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року в cправі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року в справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року в справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року в справі № 916/10/18.

Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 11 грудня 2023 року в cправі № 904/1934/23, на яку, зокрема, посилався й представник позивача в касаційній скарзі, виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року в справі №905/448/22).

За таких обставин у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року в справі №905/446/22).

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року в справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).

Оскільки між сторонами існує спір щодо повернення відповідачкою боргу за договором позики, нею як боржником не вживалися дії щодо повернення грошових коштів, наявні у матеріалах справи документи підтверджують, що вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача та такі заходи забезпечення позову є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхомнакладення арешту на грошові кошти у межах суми 80 000,00 дол. США, які належать відповідачці ОСОБА_2 та знаходяться на всіх рахунках відповідачки в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.

Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду і спростовують доводи касаційної скарги представника відповідачки в цій частині.

Щодо відмови судів попередніх інстанцій в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на право відповідачки на частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Логос Девелопмент», номінальною вартістю 811 512,15 грн, то з таким висновком Верховний Суд не погоджується, з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 756/4376/21 (провадження № 61-15587св21) та від 24 січня2024 року в справі № 755/12931/23, на які є посилається представник позивача в касаційній скарзі, зазначено, що не можна ототожнювати право на частку в статутному капіталі ТОВ і номінальну вартість такої частки.

Змістом корпоративних прав є майнові та організаційні (немайнові) права, що виникають з факту володіння часткою в статутному капіталі господарського товариства. До майнових корпоративних прав учасника ТОВ можна віднести: (а) участь у розподілі прибутку товариства (пункт 3 частини першої статті 5 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»(далі - Закон № 2275-VIII)); (б) отримання у разі ліквідації товариства частини майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартості (пункт 4 частини першої статті 5 Закону № 2275-VIII). До організаційних (немайнових) корпоративних прав можна віднести такі права: (а) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства (пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 2275-VIII); (б) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2275-VIII). Серед зазначених прав оборотоздатними є лише майнові. Оскільки організаційні права тісно пов`язані з особою їх носія, то за своїми властивостями вони не здатні до обороту.

Оскільки корпоративні майнові та організаційні права виникають у їх носія із права на частку в статутному капіталі, то в разі відчуження учасником своєї частки корпоративні права не переходять до набувача, а виникають у нього як в учасника ТОВ.

За своєю природою корпоративні права та обов`язки є змістом корпоративних правовідносин, а частка у статутному капіталі - об`єктом правовідносин. Разом з іншими складовими (суб`єкт, підстави виникнення правовідношення) ці елементи становлять структуру корпоративних правовідносин. Зазначене свідчить про певний правовий зв`язок між часткою в статутному капіталі, статутним капіталом та корпоративними правами. Цей зв`язок полягає в такому: 1) частка в статутному капіталі ТОВ не збігається з поняттям «корпоративні права» чи «майнові права»; 2) частка у статутному капіталі ТОВ - це частина статутного капіталу товариства, яка виражена у вартісному еквіваленті у співвідношенні до статутного капіталу в цілому; 3) частка у статутному капіталі є об`єктом цивільних прав, що здатна обертатися у цивільному обороті та спадкуватися. Частка в статутному капіталі засвідчує участь особи у товаристві. Право на частку в статутному капіталі є майновим правом; 4) виходячи з юридичного факту набуття права на частку у статутному капіталі закон або статутні документи товариства наділяють її володільця правами та обов`язками як стосовно частки, так і стосовно власне товариства та інших учасників цього товариства. Слід розрізняти право на частку в статутному капіталі, та права, що випливають з володіння такою частковою; 5) корпоративні права та обов`язки учасника ТОВ є похідними від права учасника на частку в статутному капіталі; 6) корпоративні права виникають у тієї особи, якій належить частка в статутному капіталі ТОВ, проте момент виникнення корпоративних прав не завжди збігається з моментом набуття права на частку в статутному капіталі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 906/1336/19, постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 911/1149/19).

Суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, як і того, що накладення арешту на право відповідачки на частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Логос Девелопмент» (номінальною вартістю 811 512,15 грн) не стосується здійснення корпоративних прав відповідачкою та господарської діяльності юридичної особи. Не досліджено, чи є адекватним та співмірним такий спосіб забезпечення позову із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 3 046 200,00 грн, та чи невжиття забезпечення позову не призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки він не зможе їх захистити в межах лише цього судового провадження без нових звернень до суду, що потягне за собою додаткові витрати.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову позивачу в задоволенні заяви в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідачки з тих підстав, що наведене заявником нерухоме майно, що належить відповідачці, згідно з інформаційними довідками з державного реєстру передано в іпотеку й право іпотекодержателя зареєстроване за ОСОБА_3 , тому накладення судом арешту на це нерухоме майно безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателя, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договорами іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку, є безпідставним, оскільки фактично порушує права особи, яка не є учасником справи (див. ухвалу Верховного Суду від 23 серпня 2023 року в справу № 757/9341/23-ц).

Про наявність іншого майна (рухомого або нерухомого) заявник під час подання заяви про забезпечення позову не зазначив, відповідних доказів не надав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дунас О. М. залишити без задоволення, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазора А. О. задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду в частині відмови в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на право відповідачки на частку статутного капіталу товариства скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У такому випадку відповідно до вимог статті 141 ЦПК України розподіл судових Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 133, 141, 400, 402, 409, 410, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дунас Олесі Михайлівни залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазора Андрія Олеговича задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в частині відмови в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на право відповідачки на частку статутного капіталу товариства скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська