Ухвала

від 02.10.2024 по справі 369/9135/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-з/824/1092/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Київ

Справа № 369/9135/17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяви ОСОБА_1 про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_2 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, ухвалене складі судді Пінкевич Н.С.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246 грн, інфляційні втрати - 299 422,92 грн, 8 % річних - 288 572,46 грн, пеню - 300 000 грн та судові витрати - 23 452,26 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913 грн, пеню - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246 грн та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507 грн. 98 коп. - скасовано.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246,00 грн залишено без змін.

21 липня, 31 липня та 07 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Київського апеляційного суду із заявами про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Заяви обґрунтовані тим, що ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у цій справі розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, якою було відмовлено у виправленні описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Відмовивши у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд зазначив, що погоджується із заявником, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи підлягають стягненню апеляційним судом з відповідачки на користь позивачки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 від 21 липня, 31 липня та 07 серпня 2023 року про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року - скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому відповідно до ч. 3 ст. 271 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові заяв про роз`яснення рішення.

Відповідно до частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

За змістом цієї норми процесуального права рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20, вказано, що «необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Зі змісту цієї норми убачається, що роз`яснення підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до висновків Верховного Суду України у рішенні від 23 травня 2017 у справі № 21-1283іп16 та висновків Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 у справі № 800/507/17, роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового рішення, який полягає в усуненні неясності і викладенні рішення суду у більш зрозумілій формі.

Суть роз`яснення судового рішення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові питання та вирішувати невирішені вимоги, він лише має роз`яснити положення ухваленого ним рішення, які нечітко ним сформульовані, що позбавляє можливості його виконання.

Якщо у заяві про роз`яснення рішення фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання (частина друга статті 271 ЦПК України).

Отже, роз`ясненню підлягають судові рішення, ухвалені по суті справи, які набрали законної сили та підлягають виконанню, але ще не виконані та не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 17 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого вона передала ОСОБА_1 у власність кошти у розмірі 9 358 276,00 грн, еквівалент яких в іноземній валюті (доларах США) на день укладення договору становив 339 400,00 доларів США, а відповідач зобов`язалась повернути позику до 15 липня 2017 року шляхом виплати частин позики з 10 по 15 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2016 року згідно з графіком погашення, зазначеним у пункті 6.2 договору. Факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною ОСОБА_1 .

Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного внесення платежів за договором належним чином не виконала, залишилися не виконаними зобов`язання зі сплати частини позики з 10 по 15 травня 2017 року у розмірі 148 400 грн, з 10 по 15 червня 2017 року - 1 172 250 грн, з 10 по 15 липня 2017 року - 636 596 грн на загальну суму боргу 1 957 246 грн.

Посилаючись на приписи статі 625 ЦК України та пункту 16 договору позики, вказувала, що відповідач зобов`язана сплатити їй суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 8 % річних від простроченої суми, розмір яких встановлено умовами договору.

З відповідача підлягає стягненню пеня відповідно до пункту 17 договору позики, згідно з яким у випадку порушення позичальником графіку повернення позики, зазначеного у пункті 6.2. договору, позичальник повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від своєчасно неповерненої суми позики за кожен день прострочення виконання договору.

З урахуванням уточнених позовних вимог від 13 листопада 2018 року просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість у розмірі 3 614 230 грн. 58 коп., з яких: 1 957 246 грн - неповернена частина позики, 510 154,33 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані по 28 серпня 2017 року; 1 146 830,25 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані з 29 серпня 2017 року по 07 листопада 2018 року, витрати на правничу допомогу у розмірі 21 792,12 грн та судовий збір - 8 000 грн.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .

Ухвала мотивована тим, що 17 лютого 2016 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за договором позики від 17 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі № 487, на підставі якого в іпотеку були передані: земельна ділянка, кадастровий номер 3222480400:05:004:0036, площею 1,2109 га, та земельна ділянка, кадастровий номер 3222480400:06:014:0138, площею 6,8613 га, що розташовані за адресою: село Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246 грн, інфляційні втрати - 299 422,92 грн, 8 % річних - 288 572,46 грн, пеню - 300 000 грн та судові витрати - 23 452,26 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення пені, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1 068 989 грн 18 коп., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з неї на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 82 311 грн. 32 коп., 8% річних у розмірі 100 558 грн 11 коп. та пеню за неналежне виконання в розмірі 50 000 грн, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913 грн, пеню - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане судове рішення, Київський апеляційний суд у мотивувальній частині постанови від 17 жовтня 2019 року зазначив, зокрема, що :

- Апеляційна скарга ОСОБА_3 та апеляційна скарга ОСОБА_1 не містять доводів в частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення позики в розмірі 1 957 246 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 792 грн, а також в частині правових підстав для стягнення інфляційних втрат, 8% річних та пені. Тому відповідно до положень ч.1 ст.376 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється.

- З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню інфляційні втрати та 8% річних за період з 16 липня 2017 року по 07 листопада 2018 року, що відповідає положенням ст.625 ЦК України, п.16 договору позики та з урахуванням меж заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведених вище вимог закону, умов договору позики та обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 8% річних, починаючи з 16 лютого 2017 року.

Апеляційним судом проведено розрахунок інфляційних втрат та 8% річних за період з 16 липня 2017 року по 07 листопада 2018 року. Згідно розрахунку розмір інфляційних втрат з урахуванням розміру заборгованості у сумі 1 957 246 грн та індексів інфляції за вказаний період, становить 267 359 грн 80 коп., а розмір 8% річних з урахуванням розміру заборгованості у сумі 1957 246 грн та періоду прострочення 479 днів, становить 205 913 грн.

- У спірних правовідносинах загальний розмір нарахованої пені становить 1 068 989 грн 18 коп., який не перевищує розмір боргу за договором позики у сумі 1 957 246 грн , а тому колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування ч.3 ст.551 ЦК України та зменшення розміру пені до 300 000 грн

- Враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507 грн 98 коп., з яких: заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 267 359 грн 80 коп., 8 % річних у розмірі 205 913 грн 00 коп. та пеня у розмірі 1 068 989 грн 18 коп., а тому позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково.

- За таких обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 з наведених вище підстав.

- З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 39 205 грн 05 коп.

Після закінчення апеляційного розгляду справи третя особа ОСОБА_2 , який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, подав апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Доводи третьої особи ОСОБА_2 полягали у тому, що ОСОБА_1 не брала грошових коштів у ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для їх стягнення разом з штрафними санкціями. Вважав, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження передачі коштів відповідачу. А по суті, договір позики та розписка, написана ОСОБА_1 , потрібні були для виконання домовленості про сплату винагороди ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що є іншим правочином, тобто, договором поруки. Тому вважав, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , не встановив справжню правову природу правовідносин між сторонами, які виникли внаслідок забезпечення виконання зобов`язань щодо виплати винагороди за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246 грн та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507 грн. 98 коп. - скасовано.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246 грн залишено без змін.

Звертаючись із заявами про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 369/9135/17, ОСОБА_1 просила роз`яснити, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики ( сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи апеляційним судом підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

В обґрунтування необхідності роз`яснення вказаного судового рішення, у заяві від 07 серпня 2023 року ОСОБА_1 посилалась на ухвали Верховного Суду у даній справі. Так, в ухвалі від 22 серпня 2022 року Верховний Суд зазначив, що погоджується із заявником, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи підлягають стягненню апеляційним судом з відповідачки на користь позивачки.

В ухвалі від 24 березня 2023 року, Верховний Суд зазначив, що «упрохальній частині касаційної скарги заявник просить скасувати повністю рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, оскільки постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано.»

Подавши 21 липня 2023 року та 31 липня 2023 року заяви про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, відповідач ОСОБА_1 25 липня 2023 року та 18 вересня 2023 року подала заяви про залишення вказаних заяв без розгляду.

Колегія суддів вважає, що підстав для залишення вказаних заяви без розгляду немає, адже ЦПК України не визначена можливість залишення судом без розгляду заяви про роз`яснення судового рішення. При цьому зі змісту заяв від 21 липня 2023 року, 31 липня 2023 року та від 07 серпня 2023 року вбачається, що вони однакові за змістом.

Скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року про відмову в роз`ясненні судового рішення, Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року зазначив, що за змістом резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року під час перегляду судових рішень за апеляційною скаргою ОСОБА_2 постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано в частині стягнення заборгованості, зокрема, заборгованості за договором позики, інфляційних втрат, 8 % річних та пені, оскільки текстуальне формулювання фрази «у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких:..» вказує та загальну суму та її складові, які разом становлять 3 499 507,98 грн. Крім того, нічого не зазначено про чинність/нечинність постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення судових витрат. Водночас рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року залишено без змін лише в частині стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246,00 грн.

Верховний Суд звернув увагу, що в ухвалі Верховного Суду 22 серпня 2022 року, провадження № 61-7416ск22, під час вирішення питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про виправлення описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року суд касаційної інстанції зазначив, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи апеляційним судом підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Таким чином, текстуальний виклад та стилістичне формулювання резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з огляду на межі розгляду, мотиви її ухвалення допускають кілька варіантів тлумачення, а тому заява ОСОБА_1 про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, а саме: роз`яснити, в якому розмірі підлягають стягненню складові заборгованості ( сума позики, проценти, інфляційні втрати та пеня) за результатами остаточного вирішення справи апеляційним судом - підлягає задоволенню.

Як вбачається зі змісту мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, апеляційний суд при вирішенні апеляційної скарги ОСОБА_2 виходив, зокрема, з наступного:

- Сторони у справі - позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, звернувшись у липні 2019 року до Київського апеляційного суду з окремими апеляційними скаргами на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, зміст та доводи яких не містять вимог щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 основного боргу у розмірі 1 957 246 грн.

- Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_1 , в порушення принципу диспозитивності скасував рішення суду першої інстанції в частині складової вимоги заборгованості - основного боргу у розмірі 1 957 246 грн., тобто в тій частині, яка в апеляційному порядку сторонами (позивачем та відповідачем) не оскаржувалась, що вказує на наявність підстав за положеннями статті 370 ЦПК України при розгляді справи за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_2 , що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, для скасування колегією суддів апеляційного суду раніше прийнятої постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246 грн. та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн.

- Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 не є учасником спірних правовідносин за договором позики від 17 лютого 2016 року та не наділений повноваженнями оспорювати договір позики в інтересах позичальника ОСОБА_1

- У справі, яка переглядається, знайшов підтвердження факт невиконання позичальником ОСОБА_1 у повному обсязі своїх зобов`язань за договором позики від 17 лютого 2016 року, а тому наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_3 в частині складової вимоги заборгованості - основного боргу у розмірі 1 957 246 грн. 00 коп. Тому колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 1 957 246 грн.

- Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246 грн., ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_2 в цій частині вирішення вимог висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Таким чином, зі змісту мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року вбачається, що предметом перегляду в суді апеляційної інстанції було рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_2 лише в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 1 957 246 грн., адже ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначав, що оскільки ОСОБА_1 не брала грошових коштів у ОСОБА_3 , тому відсутні підстави для їх стягнення разом зі штрафними санкціями.

З викладеного вбачається, що оскільки доводів з приводу правових підстав та правильності нарахування сум інфляційних втрат, восьми процентів річних та пені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 наведено не було, то відповідно і мотивувальна частина постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року не містить будь-яких висновків з приводу наявності підстав та правильності нарахування інших складових заборгованості - інфляційних втрат, 8% річних та пені.

Крім того, відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, ні апеляційна скарга ОСОБА_3 , ні апеляційна скарга ОСОБА_1 не містили доводів в частині правових підстав для стягнення інфляційних втрат, 8% річних та пені, доводи апеляційних скарг сторін зводились до неправильного нарахування зазначених складових заборгованості.

Отже, оскільки ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в частині стягнення основної суми заборгованості не оскаржували, а постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції в цій частині було скасоване, то постановою від 10 лютого 2022 року Київський апеляційний суд скасував постанову від 17 жовтня 2019 року в цій частині та в частині визначення загальної суми заборгованості та залишив без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246 грн.

Враховуючи викладене, з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року вбачається, що самостійних доводів з приводу наявності правових підстав чи правильності розміру нарахування восьми відсотків річних, інфляційних втрат, пені апеляційна скарга ОСОБА_2 не містила , відтак і висновків з даного приводу постанова апеляційного суду від 10 лютого 2022 року не містить.

Отже, суд апеляційної інстанції у постанові від 10 лютого 2022 року в частині стягнення інфляційних втрат, восьми відсотків річних та пені рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року не переглядав та нового судового рішення в цій частині не ухвалював.

Також суд апеляційної інстанції в постанові від 10 лютого 2024 року не змінював суму судових витрат, що підлягають стягненню відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в розмірі 39 205 грн. 05 коп.

Таким чином, постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 17 лютого 2016 року - інфляційних втрат у розмірі 267 359 грн. 80 коп., вісім процентів річних у розмірі 205 913 грн. та пені у розмірі 1 068 989 грн. 18 коп., судових витрат у розмірі 39 205 грн. 05 коп. є чинною та не скасована.

Разом з тим, вказівка в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року про скасування постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року « в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн.» не свідчить про скасування постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення інфляційних втрат - 267 359 грн. 80 коп., 8 % річних - 205 913 грн., пені - 1 068 989 грн. 18 коп. та судових витрат - 39 205 грн. 05 коп.

Відповідно до змісту мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення загального розміру заборгованості в розмірі 3 499 507 грн 98 коп. була скасована в порядку ст. 370 ЦПК України саме з тих підстав, що до вказаної загальної суми заборгованості увійшла основна сума боргу за договором позики у розмірі 1 957 246 грн, тоді як рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню не підлягало, адже позивач та відповідач в частині основної суми боргу рішення суду не оскаржували.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити, що за результатами остаточного вирішення справи № 369/9135/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає заборгованість:

- оскільки постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року залишено без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246 грн., то стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає заборгованістьза договором позики - 1 957 246 грн.,

- враховуючи, що предметом перегляду суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 не було вирішення позовних вимог про стягнення суми інфляційних втрат, 8% річних та пені, то зазначені складові заборгованості підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, а саме: інфляційні втрати - 267 359 грн. 80 коп., 8 % річних - 205 913 грн., пеня - 1 068 989 грн. 18 коп., а також судові витрати - 39 205 грн. 05 коп.

Керуючись ст. ст. 268, 271, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяви ОСОБА_1 про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року - задовольнити.

Роз`яснити, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає заборгованість:

- заборгованість за договором позики - 1 957 246 грн., інфляційні втрати - 267 359 грн. 80 коп., 8 % річних - 205 913 грн., пеня - 1 068 989 грн. 18 коп. та судові витрати - 39 205 грн. 05 коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 09 грудня 2024 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.