Ухвала

від 22.01.2025 по справі 369/9135/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 369/9135/17

провадження № 61-355ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором позики від 17 лютого 2016 року у розмірі 3 614 230,58 грн, з яких: неповернута частина позики - 1 957 246 грн; штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані до 28 серпня 2017 року, - 510 154,33 грн; штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані з 29 серпня 2017 року до 07 листопада 2018 року, - 1 146 830,25 грн; витрати на правничу допомогу - 21 792,12 грн та судовий збір - 8 000 грн.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 09 квітня 2019 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , який є іпотекодателем згідно з укладеним 17 лютого 2016 року між ним та

ОСОБА_3 іпотечним договором, яким забезпечено виконання зобов`язань позичальниці ОСОБА_2

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_3 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246 грн, інфляційні втрати - 299 422,92 грн, 8 % річних - 288 572,46 грн, пеню - 300 000 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 24 червня 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість

за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 1 957 246 грн; інфляційні втрати - 267 359,80 грн; 8 % річних - 205 913 грн;

пеня - 1 068 989,18 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Після закінчення апеляційного розгляду справи третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року.

Київський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн скасував.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246 грн залишив без змін.

Вказана постанова апеляційного суду не була предметом касаційного перегляду, набрала законної сили та є чинною.

09 червня 2022 року ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду із заявою про виправлення описки в постанові Київського апеляційного суду

від 10 лютого 2022 року.

Київський апеляційний суд ухвалою від 04 липня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про виправлення описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовив.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня

2022 року, ОСОБА_3 оскаржила її в касаційному порядку.

Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2022 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року у справі № 369/9135/17 (провадження № 61-7416ск22).

21, 31 липня та 07 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Київського апеляційного суду із заявами про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Заяви обґрунтовані тим, що резолютивна частина вказаного судового рішення є незрозумілою щодо розмірів складових заборгованості за договором позики.

Заявниця пояснила, що Верховний Суд в судовому рішенні від 22 серпня

2022 року, розглядаючи у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, якою відмовлено у виправленні описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, зазначив, що погоджується із заявником, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду

від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду

від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки.

Також Верховний Суд зазначив, що вирішення вказаного питання не потребує внесення виправлень у постанову суду, а може бути вирішене за результатами розгляду судом апеляційної інстанції заяви про роз`яснення постанови від 10 лютого 2022 року в порядку, передбаченому

статтею 271 ЦПК України.

Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_2 просила суд роз`яснити резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з підстав, викладених у заявах, зокрема, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .

Київський апеляційний суд ухвалою від 18 вересня 2023 рокувідмовив

у задоволенні заяв ОСОБА_2 від 21, 31 липня та 07 серпня 2023 року про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року є зрозумілою, однозначною та не допускає подвійного трактування.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня

2023 року, ОСОБА_2 оскаржила її в касаційному порядку.

Верховний Суд постановою від 29 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року скасував, справу передав до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що текстуальний виклад та стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з огляду на межі розгляду, мотиви її ухвалення допускають кілька варіантів тлумачення, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що ухвала Київського апеляційного суду

від 18 вересня 2023 року про відмову у роз`ясненні судового рішення постановлена з порушенням статті 271 ЦПК України, тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року заяви

ОСОБА_2 про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року задовольнив.

Роз`яснив, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду

від 10 лютого 2022 року стягненню з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_3 підлягає заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246 грн, інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913 грн, пеня - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що резолютивна частина постанови апеляційного суду підлягає роз`ясненню, оскільки Київський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2022 року залишив без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246 грн, то стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає заборгованість за договором позики - 1 957 246 грн. Разом з тим, враховуючи, що предметом перегляду суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 не було вирішення позовних вимог про стягнення суми інфляційних втрат, 8 % річних та пені, то зазначені складові заборгованості підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_3 відповідно до постанови Київського апеляційного суду

від 17 жовтня 2019 року, а саме: інфляційні втрати у розмірі 267 359,80 грн,

8 % річних - 205 913 грн, пеня - 1 068 989,18 грн, а також судові витрати.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного суду від 02 жовтня

2024 року, ОСОБА_2 оскаржила її в касаційному порядку.

Верховний Суд ухвалою від 26 грудня 2024 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року про роз`яснення судового рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості (провадження

№ 61-14735ск24).

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в ухвалі від 02 жовтня 2024 року про роз`яснення судового рішення виклав резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року більш повно та у зрозумілій формі, усунувши певні неясності, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

У касаційній скарзі, поданій 08 січня 2025 року через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору) просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду

від 02 жовтня 2024 року і передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня

2021 року у справі № 11-164сап21, постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 369/9135/17 (провадження № 61-15015св23).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку заявника, був зобов`язаний роз`яснити, що за остаточним судовим рішенням апеляційної інстанції від 10 лютого 2022 року з ОСОБА_2 стягнута заборгованість в розмірі тіла позики в сумі 1 957 246 грн, без процентів, без інфляційних втрат, без пені та без судового збору.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом

(стаття 55 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частин першої, другої статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Як свідчить тлумачення частин першої та другої статті 271 ЦПК України роз`яснення рішення суду можливе тоді, коли воно є незрозумілим, і це ускладнює його реалізацію. При здійсненні роз`яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, суд відмовляє в роз`ясненні рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 23 травня 2017 року у справі № 21-1283іп16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 у справі № 800/507/17 (провадження

№ 11-263сап18).

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 14 травня 2019 року у справі

№ 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18), зазначила, що «роз`яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз`яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Здійснюючи роз`яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду».

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06 жовтня 2020 року у справі

№ 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20) вказала, що «необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду».

Звертаючись до апеляційного суду із заявою про роз`яснення судового рішення, ОСОБА_2 вказала, що стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки.

Отже, роз`яснення судового рішення можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію.

Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення.

Отже, законодавець визначив, що роз`ясненню підлягає резолютивна частина судового рішення у разі утруднення його виконання, в тому числі примусового.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 02 жовтня 2024 року про роз`яснення судового рішення виклав резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року більш повно та у зрозумілій формі, усунувши певні неясності, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Як зазначено вище, у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 369/9135/17 (провадження № 61-15015св23).

У постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «не повинно викликати сумнівів чи заперечень щодо того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю».

Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, не суперечать висновкам, викладеним апеляційним судом у справі, що переглядається.

Також у справі, яка переглядається, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у цій же справі

№ 369/9135/17 (провадження № 61-15015св23).

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року

у справі № 369/9135/17 (провадження № 61-15015св23), з огляду на таке.

У постанові від 29 травня 2024 року у цій же справі № 369/9135/17 (провадження № 61-15015св23) за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка також не погодилася з відмовою у роз`ясненні апеляційним судом резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, Верховний Суд вказав, що «у справі, що переглядається, за результатами апеляційного оскарження ухвалено дві постанови Київського апеляційного суду: від 17 жовтня 2019 року за апеляційними скаргами ОСОБА_1 (оскаржила в частині розміру стягненої пені) та ОСОБА_2 (оскаржила в частині розміру стягнених інфляційних втрат, 8 % річних та пені) та від 10 лютого 2022 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (оскаржив у повному обсязі, водночас доводів у частині витрат на правничу допомогу немає). Текстуальний виклад та стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з огляду на межі розгляду, мотиви її ухвалення допускають кілька варіантів тлумачення, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що ухвала Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року про відмову

у роз`ясненні судового рішення постановлена з порушенням

статті 271 ЦПК України, тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду».

У статті 417 ЦПК України зазначено, що вказівки, які містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Вирішуючи питання про наявність підстав для прийняття справи до свого розгляду, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 09 грудня 2019 року у справі № 756/2765/15-ц (провадження № 61-39290сво18) висловився, що «у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки Верховний Суд в іншій аналогічній (тотожній) справі не викладав висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. А відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень, є неможливим з огляду на те, що ухвалене ним судове рішення вже реалізовано прийняттям нового судового рішення судом нижчої інстанції. Щодо такого судового рішення Верховного Суду діє імперативна норма щодо обов`язковості вказівок (стаття 417 ЦПК України), за винятком правових ситуацій, коли у порядку, передбаченому нормами

ЦПК України, відповідний судовий орган відійшов від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах».

Направлення справи на новий розгляд до відповідного суду не означає остаточного вирішення спору у таких справах, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі, який може враховуватись при розгляді інших справ у подібних правовідносинах.

Разом з тим, слід зазначити, що Верховний Суд в ухвалі від 26 грудня

2024 року у справі, що переглядається, (провадження № 61-14735ск24) розглянув подібну касаційну скаргу, подану відповідачкою ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, яка є об`єктом касаційного оскарження в цій справі, погодився з висновками, викладеними в оскарженій ухвалі апеляційного суду, та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки погодився з тим, що суд апеляційної інстанції в ухвалі від 02 жовтня 2024 року про роз`яснення судового рішення виклав резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду

від 10 лютого 2022 року повно та у зрозумілій формі, усунувши певні неясності, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до незгоди з підсумками розгляду позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та з розміром стягнутої з неї суми, а не з незрозумілістю судового рішення суду апеляційної інстанції, що не є підставою для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Таким чином, з огляду на зміст касаційної скарги та оскарженого судового рішення скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом вимог статті 271 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду

від 02 жовтня 2024 року, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк