Ухвала

від 26.12.2024 по справі 369/9135/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 369/9135/17

провадження № 61-14735ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. З урахуванням уточнених позовних вимог від 13 листопада 2018 року просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість у розмірі 3 614 230,58 грн, з яких: 1 957 246,00 грн - неповернена частина позики; 510 154,33 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані по 28 серпня 2017 року; 1 146 830,25 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані з 29 серпня 2017 року по 07 листопада 2018 року; витрати на правничу допомогу у розмірі 21 792,12 грн та судовий збір - 8 000,00 грн.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 09 квітня 2019 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , який є іпотекодателем згідно укладеного 17 лютого 2016 року між ним та ОСОБА_2 іпотечного договору, яким забезпечено виконання зобов`язань позичальниці ОСОБА_1

24 червня 2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 299 422,92 грн, 8 % річних - 288 572,46 грн, пеню - 300 000,00 грн та судові витрати - 23 452,26 грн. В іншій частині позову суд відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пеню - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Після закінчення апеляційного розгляду справи третя особа ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року.

Київський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246 грн. 00 коп. та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн. скасував. Апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246 грн. 00 коп. залишив без змін.

Вказана постанова апеляційного суду не була предметом касаційного перегляду, набрала законної сили та є чинною.

21 липня 2023 року, 31 липня 2023 року та 07 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Київського апеляційного суду із заявами про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Заяви обґрунтовані тим, що резолютивна частина вказаного судового рішення є незрозумілою щодо розмірів складових заборгованості за договором позики.

Пояснила, що Верховний Суд в судовому рішенні від 22 серпня 2022 року, розглядаючи у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, якою було відмовлено у виправленні описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, зазначив, що погоджується із заявником, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки.

Також Верховний Суд зазначив, що вирішення вказаного питання не потребує внесення виправлень у постанову суду, а може бути вирішене за результатами розгляду судом апеляційної інстанції заяви про роз`яснення постанови від 10 лютого 2022 року в порядку, передбаченому статтею 271 ЦПК України.

Заявниця просила роз`яснити резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з підстав, викладених у заявах, зокрема: в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Київський апеляційний суд ухвалою від 18 вересня 2023 року відмовив у задоволенні заяв ОСОБА_1 від 21 липня, 31 липня та 07 серпня 2023 року про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Відмовивши у роз`ясненні судового рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року є зрозумілою, однозначною та не допускає подвійного трактування.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою наухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року.

Верховний Суд своєю постановою від 29 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, справу передав до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що текстуальний виклад та стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з огляду на межі розгляду, мотиви її ухвалення допускають кілька варіантів тлумачення, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що ухвала Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року про відмову у роз`ясненні судового рішення постановлена з порушенням статті 271 ЦПК України, тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року, повний текст якої складений 09 грудня 2024 року, задовольнив заяви ОСОБА_1 про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Роз`яснив, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає: заборгованість за договором позики - 1 957 246,00 грн., інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пеня - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн.

31 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, просила її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявниця, зокрема зазначила, що суд апеляційної інстанції, на її думку, був зобов`язаний роз`яснити, що за остаточним судовим рішенням апеляційної інстанції від 10 лютого 2022 року з ОСОБА_1 стягнута заборгованість в розмірі тіла позики в сумі 1 957 246,00 грн, без процентів, без інфляційних втрат, без пені та без судового збору.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання (частина друга статті 271 ЦПК України).

Отже, роз`ясненню підлягають судові рішення, ухвалені по суті справи, які набрали законної сили та підлягають виконанню, але ще не виконані та не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання.

Отже, роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового рішення, який полягає в усуненні неясності і викладенні рішення суду у більш зрозумілій формі.

В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20).

Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 02 жовтня 2024 року про роз`яснення судового рішення виклав резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року більш повно та у зрозумілій формі, усунувши певні неясності, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.

При цьому колегія суддів Верховного Суду зауважує, що доводи ОСОБА_1 фактично зводяться до незгоди з підсумками розгляду позову ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та з розміром стягнутої з неї суми, що не є підставою для задоволення касаційної скарги.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року про роз`яснення судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов