Постанова

від 02.12.2024 по справі 454/4859/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/4859/23 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М. Я.

Провадження № 22-ц/811/2984/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Ковальчука Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Сокальськогорайонного судуЛьвівської областівід 16вересня 2024року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

В листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з Держави Україна в його користь 1 000 000грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями судді Шевченківського районного суду міста Києва, що спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Позов мотивовано тим, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2020р. відмовлено в задоволенні його скарги на бездіяльність Державного бюро розслідувань, яка полягала в невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення за його заявою.

Надалі ухвалою Київського апеляційного суду вказана ухвала скасована, після чого слідчим суддею його скаргу задоволено частково.

Вважає, що ухвалою слідчого судді йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 1 000 000грн.

Рішенням Сокальськогорайонного судуЛьвівської областівід 16вересня 2024року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

Важає рішення незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Вважає, що рішення не ґрунтується на законності, верховенстві права, вимогах закону та ухвалене без дотримання Конституції України та законів України.

Зазначає, що суд не вправі з власної ініціативи витребовувати докази, тому враховуючи, що відповідачі не вказували на обставини, на які посилається суд, а також не надали ніяких доказів, які б спростовували вимоги, не зрозуміло на якій підставі суддя відмовив у задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу на те, що не оскаржує відповідні процесуальні дії судді, оскільки такі вже оскаржені, а ставить питання про відшкодування моральної шкоди в результаті незаконних дій судді, вважає, що надав докази підтвердження факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача та з чого виходив при розрахунку грошової форми такої.

При цьому, суд не вказав, за яким законом та які докази необхідно було надати для обґрунтування моральної шкоди.

Вважає, що суд зобов`язаний був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії та задовольнити його позов, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 11.03.2021 встановлено вину та незаконність дій судді Шевченківського районного суду м. Києва.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що позивачем не представлено доказів, які б доводили заподіяння йому моральних страждань та не зазначив рід своїх занять і в чому полягає приниження його честі, гідності та ділової репутації. Зокрема, позивачем не обґрунтовано, та не підтверджено належними і допустимими доказами, в чому саме полягали неправомірні дії слідчого судді та яким чином ці неправомірні дії негативно вплинули на його моральний та душевний стан, який зв`язок таких дій з негативними наслідками для позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 16.09.2020р. відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність службових осіб Державного бюро розслідувань (надалі ДБР), яка полягає в невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11.03.2021р. вищевказана ухвала скасована та скаргу направлено для розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду виникає у випадках, передбачених законом.

Ці ж положення закріплені у п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої (ніж передбачено в ч.ч. 1-5 цієї норми) незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, та є вина зазначеної особи.

Обов`язковою умовою відшкодування моральної шкоди є наявність вини у діях особи, яка заподіяла таку шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими діями і шкодою.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

На переконання колегії суддів, позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок скасування ухвалою Київськогоапеляційного судувід 11березня 2021ухвали слідчогосудді Шевченківськогорайонного судум.Києва від16вересня 2020року усправі№761/27942/20,а сам факт скасування відповідного судового рішення, не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди при недоведеності факту наявності такої шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У разі, якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він має можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі, що останнім і було зроблено.

Доводи апеляційної скарги, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основнимизасадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Колегія суддів вважає, що cудом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2024 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.