Ухвала

від 15.01.2025 по справі 454/4859/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 454/4859/23

провадження № 61-17281ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у цій справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання

про відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.

У статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладені вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Підставою касаційного оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо статей 8, 22, 40, 50, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України.

Тому, заявнику необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційне оскарження судових рішень.

За частиною другою статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк