Ухвала

від 18.12.2024 по справі 420/2341/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 420/2341/24

адміністративне провадження № К/990/45710/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу адвоката Срібної Яни Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі державних органів - Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, завданої прийняттям неконституційного акту,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року адвокат Срібна Я.І., представляючи інтереси ОСОБА_1 , звернулася до суду першої інстанції, в порядку частини 3 статті 152 Конституції України з позовом до Офісу Генерального прокурора та до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому заявила такі вимоги.

Звертаючись до Держави Україна, в особі Офісу Генерального прокурора, адвокат просила стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 552 077,85 грн відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) та одноразових виплат під час проходження публічної служби в період з 01.10.2015 по 09.03.2017, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, що визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 та № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023.

Звертаючись до Держави Україна, в особі державного органу - Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, адвокат просила стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 2 242 432,15 грн відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) та одноразових виплат під час проходження публічної служби з 16.07.2015 по 25.09.2015 та з 10.03.2017 по 14.03.2021, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, що визнані неконституційними рішеннями Конституційного суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 та № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року, ухваленого за правилами загального позовного провадження, у задоволенні позову адвоката Срібної Я.І., в інтересах ОСОБА_1 - відмовлено.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року змінив, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року суд апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Срібна Я.І., звернувся через підсистему "Електронний Суд" до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2024 року для розгляду цієї справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Губська О.А., судді - Мацедонська В.Е., Білак М.В.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 09.12.2024 № 1360/0/78-24, здійснено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду заміну судів на головуючу суддю Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М.

Згідно частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Під час перевірки змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що вона містить посилання на пункти 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у у справах: № 807/1171/16 (постанова від 09.09.2020), № 826/18228/16 (постанова від 27.10.2020), № 320/1874/19 (постанова від 14.09.2021), № 440/5383/20(постанова від 26.05.2022), № 120/1674/21-а (постанова від 30.06.2020), № 200/2499/21-а (постанова від 18.08.2020), № 320/13773/20 (постанова від 20.10.2020), № 160/6785/20 (постанова від 28.11.2022), № 380/8155/21 (постанова від 28.11.2022), № 460/1156/21 (постанова від 28.11.2022), № 420/24821/21 (постанова від 18.05.2023).

Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновків викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду скаржник переконує, що такі висновки Верховний Суд викладав у справах у яких позивачами оскаржувались дії саме органів прокуратури, як суб`єктів владних повноважень щодо порядку нарахування та виплати заробітної плати й заявлялися вимоги щодо стягнення коштів із суб`єктів владних повноважень. За таких обставин скаржник вважає, що вони не можуть застосовуватися до спірних правовідносин у справі № 420/2341/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі державних органів - Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, завданої прийняттям неконституційного акту.

Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

1) норми права;

2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;

3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);

4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).

Проте скаржник не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, вказавши лише, що такі висновки не застосовні до спірних правовідносин.

Отже підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутня.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 152 Конституції України при вирішенні правового спору між працівниками прокуратури та Державою України (а не органами прокуратури, як суб`єктами власних повноважень) що стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, завданої прийняттям неконституційного акту, що застосовувався суб`єктами владних повноважень безпосередньо під час існування правовідносин між працівником та органом.

Суд касаційної інстанції зауважує, що висновки щодо застосування частини третьої статті 152 Конституції України у подібних правовідносинах викладалися неодноразово, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 686/1746/17, від 11 січня 2021 року у справі 120/2112/19-а, від 12 квітня 2021 року у справі №560/2065/19, від 14 травня 2021 року у справі №560/47/20, від 18 травня 2023 року у справі № 420/24821/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 160/22209/21 та інших.

Поряд із цим Суд звертає увагу позивача, що як зазначено вище скаржник у касаційній скарзі переконує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях і одночасно стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, Суд вважає недостатньо обґрунтованими посилання скаржника на пункти 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Водночас, інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їхнього перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, межі якого визначені статтею 341 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Срібної Яни Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі державних органів - Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, завданої прийняттям неконституційного акту - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько