Постанова

від 21.10.2010 по справі 15/421-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2010 р.                                                           Справа № 15/421-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Слободін М.М., суддя Шевель О.В.,

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача : не з’явився,

відповідача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 23.01.2008 р.,

третя особа: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 11.06.2009 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу «Сумська швейна фабрика «Спецодяг», м. Суми (вх. № 2547 С/3 від 17.08.2010 р.) та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми (вх. № 2535 С/3 від 17.08.2010 р.) на рішення господарського суду Сумської області від 20.07.2010 р. по справі № 15/421-07

за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Сумська швейна фабрика «Спецодяг», м. Суми,

до  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, м. Суми,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності

встановила:

У липні 2007 року позивач - Акціонерне товариство закритого типу «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»м. Суми (далі –позивач, АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг») звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, укладеного між сторонами 16.07.2004; повернення сторін в первісний стан, який існував до договору в момент укладення; визнання за позивачем право власності на нежитлове приміщення за літерою «Л»площею 96,3 кв. м. та цеху (будівля 3-ї дільниці) за літерами  «К, к»площею 474,6 кв. м.; зобов'язання відповідача звільнити  вказані приміщення, а також стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.10.2007 у справі № 15/421-07 (суддя Резниченко О.Ю.) позов задоволено частково, визнано недійсним договір АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»на користь ФОП ОСОБА_2; зобов'язано ФОП ОСОБА_2 повернути АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»нежитлове приміщення (контора) за літерою «Л»площею 96,3 кв. м. та цех (будівля 3-ї дільниці) за літерами «К, к»площею 474,6 кв. м.; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»1 785,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»в доход державного бюджету України 1 700,00 грн. державного мита; в іншій частині - позов залишено без задоволення; скасовано ухвалу суду від 09.08.2007  р. про вжиття заходів забезпечення позову.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 р. рішення господарського суду Сумської області від 15.10.2007 р. у справі № 15/421-07, крім пункту 9 резолютивної частини, що стосується заходів забезпечення позову, скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2008 р. касаційну скаргу АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 р. та рішення господарського суду Сумської області від 15.10.2007 р. у справі № 15/421-07 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Сумської області  від 25.03.2009 р. у справі № 15/421-07 (колегія суддів: головуючий Моїсеєнко В.М., судді –Лиховид Б.І., Лущик М.С.) в задоволенні позовних вимог АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»-  відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 р. у справі № 15/421-07 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –ОСОБА_3 у зв’язку з тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 18.02.2008 р. він є власником спірного майна на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 р. рішення господарського суду Сумської області  від 25.03.2009 р. у справі № 15/421-07 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. касаційну скаргу АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»задоволено частково. Рішення господарського суду Сумської області від 25.03.2009 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 р. у справі  № 15/421-07 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

За результатами нового розгляду рішенням господарського суду Сумської області від 20.07.2010 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп’яненко О.Ю., суддя Лугова Н.П., суддя Заєць С.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»до ФОП ОСОБА_2 про:

визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 16.07.2004 р., укладеного між позивачем та відповідачем;

повернення сторін даного договору  в первісний стан, що існував до моменту його укладення;

визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення (контора) за літерою «Л»площею 96,3 кв. м. та цех (будівля 3-ї дільниці) за літерами «К, к»площею 474,6 кв. м;

зобов’язання відповідача звільнити вказані приміщення;

стягнення з відповідача судових витрат по справі.

Рішення мотивовано тим, що згоду на відчуження спірного майна було надано розпорядником майна АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»Сугоняко О.Л. у відповідності до вимог частини 13 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Вказавши, що голова правління позивача Григор’єв О.Е. на момент укладення даного правочину фактично не мав правових підстав для здійснення таких дій (оскільки не мав згоди Наглядової (Спостережної) ради Товариства на відчуження об’єктів нерухомості, оформленої в порядку, передбаченому чинним законодавством), а також, що спірна угода є значною в розумінні статті 1, частини 8 статті 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»і що члени комітету кредиторів не були повідомлені про укладення договору купівлі-продажу майна з покупцем ОСОБА_2 –суд першої інстанції разом з тим зазначив, що згода на комітету кредиторів надається на укладення значних угод арбітражним керуючим, а в даному випадку договір купівлі-продажу від 16.07.2004 р. був укладений не арбітражним керуючим Сугоняко О.Л., а керівником – головою правління Григор’євим О.Е. Тому суд першої інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для визнання договору від 16.07.2004 р. недійсним та повернення сторін цього договору у первісний стан, оскільки нерухоме майно, яке було предметом договору купівлі-продажу від 16.07.2004 р., вибуло із володіння ФОП ОСОБА_2 у зв’язку з його продажем ОСОБА_3

З цих же підстав, на думку місцевого господарського суду, не можуть бути задоволені і вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на нежитлове приміщення (контора) за літерою «Л»площею 963 кв. м. та цех (будівля 3-ї дільниці) за літерами «К, к»площею 474,6 кв. м., а також щодо зобов’язання відповідача звільнити вказані приміщення.

Позивач із рішенням господарського суду Сумської області від 20.07.2010 р. у даній справі не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, розглянути дану справу як суд першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, заявник скарги зазначає, що судом першої інстанції не з’ясовано питання, чи надавалася комітетом кредиторів згода на укладання угоди щодо відчуження спірного майна; суд не взяв до уваги пояснення арбітражного керуючого Сугоняко О.Л., який вказав, що згода на укладення спірної угоди (надана листом без номеру і дати) була лише попереднім погодженням, а не остаточним, і надавалася лише за умови виконання певних дій, що передбачені законом: відповідне погодження вищим органом Товариства, здійснення експертної оцінки майна, яка є стартовою ціною для продажу, і продати майно на публічних торгах, причому кошти, отримані від продажу, повинні бути спрямовані виключно на погашення заборгованості по заробітній платі –позивач зазначає, що жодна з цих умов не була виконана. В апеляційній скарзі позивач також стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи частини 8 статті 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та не надав належної оцінки встановленим фактам, а саме, тому, що без відома керівних органів боржника, розпорядника майна та комітету кредиторів –керівником боржника була укладена значна угода на відчуження частини цілісного майнового комплексу боржника без проведення експертної оцінки та прилюдних торгів, а гроші використані не на погашення заборгованості перед кредиторами.

Відповідач не погодився з висновками, викладеними в мотивувальній частині даного рішення, та звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на їх невідповідність обставинам справи, просить скасувати висновок про те, що голова правління Григор’єв О.Е.  на момент укладання даного договору фактично не мав правових підстав для здійснення таких дій, оскільки не мав згоди Наглядової (Спостережної) ради Товариства на відчуження об’єктів нерухомості, оформленої в порядку, передбаченому чинним законодавством, та залишити висновки суду з цього питання в редакції постанови Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 р. у даній справі.

Крім того, відповідач просить скасувати висновок суду першої інстанції про те, що угода купівлі-продажу нерухомого майна від 16.07.04 є значною в розумінні вимог ст.1, ч.8 ст.16, ч.13 ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки балансова вартість приміщень, що були відчужені ФОП ОСОБА_2 на час їх продажу становила 4,16% від загальної балансової вартості необоротних активів, та зазначити, що позивачем не надано доказів того, що вищевказана угода є значною.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2010 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Афанасьєв В.В., Плужник О.В.) апеляційні скарги прийнято до провадження та призначено їх розгляд на 15.09.2010 р.

Відповідачем 10.09.2010 р. надано заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких ФОП ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність доводів позивача, просить апеляційну скаргу АТЗТ «Сумська швейна фабрика»залишити без задоволення. Зокрема, відповідач, посилаючись на постанову Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. у справі № 15/421-07, вказує на те, що твердження позивача про перевищення повноважень головою правління Григор’євим О.Е. під час укладення спірного договору не відповідають обставинам, встановленим судами апеляційної та касаційної інстанцій. Позивачем, на думку відповідача, не обґрунтовано необхідність застосування до спірних правовідносин статей 229, 230 Цивільного кодексу України та не надано жодних доказів на підтвердження укладення спірного договору під впливом обману чи помилки. Відповідач вважає, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вірно вказав, що в даному випадку угоду укладав голова правління позивача, а не арбітражний керуючий, який на стадії розпорядження майном боржника не має таких повноважень, а лише надає згоду на укладення значних угод боржника та угод, щодо яких є заінтересованість. Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що надання «попереднього погодження»на укладення угод боржника з боку розпорядника майна взагалі не передбачено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», крім того, зазначена згода направлялася не лише позивачу, а і безпосередньо нотаріусу. Позивачем не наведено правових підстав для проведення продажу майна на публічних торгах та для здійснення експертної оцінки.

Третя особа - ОСОБА_3 - у наданих суду запереченнях просить  апеляційну скаргу АТЗТ «Сумська швейна фабрика»залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2010 р. розгляд справи відкладено на 06.10.2010 р. та запропоновано сторонам надати: позивачу - належним чином засвідчену копію мирової угоди від 18.05.2004 р. та ухвали господарського суду про її затвердження; підтверджені відповідними доказами пояснення - яким чином та протягом якого часу виконувалася дана мирова угода, на які цілі були витрачені кошти, отримані за спірним договором від 16.07.2004 р., зокрема - чи було їх спрямовано на погашення заборгованості із заробітної плати працівникам АТЗТ «Сумська швейна фабрика»; належним чином засвідчену копію рішення господарського суду, яким вищевказану мирову угоду було визнано недійсною; остаточний процесуальний документ у справі про банкрутство АТЗТ «Сумська швейна фабрика»; докази на підтвердження того, що договір купівлі-продажу від 16.07.2004 р. є значною угодою (розрахунок вартості майна, що відчужувалося, в порівнянні з балансовою вартістю активів підприємства тощо), докази звернення до комітету кредиторів та отримання від нього згоди на продаж іншого майна підприємства;  додаткові пояснення на підтвердження позиції позивача у справі. Відповідачу запропоновано уточнити вимоги апеляційної скарги та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі.

Позивачем 30.09.2010 р. на виконання вимог вищевказаної ухвали було надано до суду документи на підтвердження його позиції у справі, а також додаткові пояснення, в яких викладено наступні твердження: протокол Наглядової ради №4 від 13.07.2004 р. щодо надання згоди на відчуження нерухомості, не може бути прийнятий до уваги, оскільки достовірність даного протоколу спростовується нотаріально посвідченими поясненнями посадових осіб Товариства, яким не було відомо ні про вказаний протокол, ні про продаж нерухомого майна, тому майно вибуло з володіння Товариства шляхом обману (ст.229, ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України); крім того, ухвалою господарського суду Сумської області від 19.05.2003 р. у справі № 7/44 суд заборонив посадовим особам боржника, власнику чи уповноваженим ним органам вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна боржника на користь інших юридичних та фізичних осіб; на жодному з засідань комітету кредиторів не йшлося про продаж частини цілісного майнового комплексу, у Мировій угоді, укладеній між підприємством та членами комітету кредиторів, також не зазначено про погашення боргів кредиторам за рахунок продажу нерухомого майна товариства; факт невиплати заборгованості із заробітної плати підтверджено матеріалами справи; вартість відчужуваного майна станом на день укладення спірної угоди складала 12,19% балансової вартості активів підприємства боржника, що є значною угодою в розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою заступника голови суду від 21.09.2010 р. склад судової колегії змінено та призначено розгляд даної справи у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., судді Істоміна О.А., Шевель О.В.

05.10.2010 р. відповідачем надано суду додаткові обґрунтування до апеляційної скарги, в яких зазначено, що мотивувальна частина є складовою частиною рішення суду, в якій суд може встановити певні обставини, що порушують права та інтереси сторони у справі чи іншої особи, яка залучена до участі у справі, тому, на думку відповідача, сторона у справі має право подати апеляційну скаргу щодо скасування висновків суду першої інстанції та просити апеляційний господарський суд змінити мотивувальну частину рішення у випадку невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

У судовому засіданні 06.10.2010 р. колегією суддів у вищевказаному складі оголошено перерву до 14:30 години 13.10.2010.

Ухвалою заступника голови суду від 12.10.2010 р. склад судової колегії змінено та призначено розгляд даної справи у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., судді Слободін М.М., суддя Шевель О.В.

13.10.2010 р. представником відповідача було надано заперечення проти додаткових пояснень позивача, в яких відповідач зазначає, що судами встановлено дійсність рішення Спостережної Ради АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»(протокол № 4 від 13.07.2004 р.), тому посилання позивача на перевищення повноважень головою правління Григор’євим О.Е. під час укладання спірного договору не відповідають обставинам справи. Також відповідач стверджує, що на момент укладення оспорюваного договору жодних заборон щодо відчуження нерухомого майна позивача не існувало, що, на думку відповідача, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна станом на 06.10.2010 р., копію якого надано відповідачем для долучення до матеріалів справи. Крім того, відповідач зазначає, що мирова угода від 18.05.2004 р. жодним чином не впливає на правомірність укладеного договору та не встановлює обставини справи № 15/421-07, а також вказує на відсутність доказів завдання позивачеві значної матеріальної шкоди внаслідок укладення спірного правочину і на те, що розрахунок вартості відчужуваного майна проведено за інвентаризаційними описами станом на 01.10.2003 р., а не за балансовою вартістю майна боржника на момент укладення спірного договору, тому розрахунок, наданий представником позивача, не підтверджує, що спірна угода є значною в розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Представник позивача, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання 13.10.10 (що засвідчено його підписом на третій сторінці обкладинки тому 5 справи), у судове засідання не з’явився у зв’язку з участю в судовому процесі в іншому суді. Враховуючи закінчення строків апеляційного перегляду справи, а також те, що в ході апеляційного провадження відбулося два судових засідання за участю представників обох сторін, якими викладено свою позицію у відповідних письмових та усних поясненнях, колегія суддів дійшла висновку про можливість закінчення розгляду даної справи без участі представника позивача.

Зважаючи на те, що норми ст.38 ГПК України в редакції після 07.07.2010 р. не містять обов’язку господарського суду самостійно витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; приймаючи до уваги, що судом апеляційної інстанції  були створені рівні умови для доведення кожною із сторін тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними і додатково наданими сторонами на вимогу судової колегії документами.

Заслухавши представника відповідача та третьої особи  у судовому засіданні 13.10.2010 р., перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

16.07.2004 року між АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення (далі Договір) від цілісного майнового комплексу АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг», що знаходиться в АДРЕСА_1.

Згідно з п.1.1. Договору, у власність відповідача було передано 2 приміщення фабрики за загальною ціною 170 000,00 грн., а саме: нежитлове приміщення (контора) за літерою «Л»площею 963 кв. м. та цех (будівля 3-ї дільниці) за літерами «К, к»площею 474,6 кв. м.

Грошові кошти ОСОБА_2 були сплачені в повній сумі платіжними дорученнями в безготівковій формі: 13.04.2004 р. перераховано 5 000,00 грн. та 16.04.2004 р. –165 000,00 грн.

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4226334 від 22.07.2004 р. (том 4, а.с.32) ОСОБА_2 здійснив державну реєстрацію права власності на майна, придбане за договором від 16.07.2004 р.

Як вбачається з матеріалів справи, підпунктом 14 пункту 8.3.2 Статуту АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»(т.1, а.с.14) встановлено, що Спостережна рада товариства затверджує рішення правління товариства про операції з нерухомістю товариства. Відповідно до п.8.3.5 Статуту, засідання Спостережної ради товариства вважається правомочним при наявності не менше 3 членів Спостережної ради.

У матеріалах справи міститься копія протоколу № 9 засідання правління АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»від 12.07.2004 р. (т.1, а.с.12), в якому зазначено, що члени правління одноголосно постановили винести на продаж цех (приміщення дільниці № 3) Літера «К»та будівлю (приміщення контори) Літера «Л».

Також до справи долучено копію протоколу № 4 від 13.07.2004 р. засідання Наглядової ради АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»(т.1, а.с.17), відповідно до якого наглядовою радою у складі голови наглядової ради Коновалова О.О., секретаря Васильченко С.Б., та члена наглядової ради Кухарєва О.Є. ухвалено затвердити рішення правління АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»№ 9 від 12.07.2004 р. про продаж частини нежитлового приміщення від цілісного майнового комплексу будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1, а саме: нежитлове приміщення (контора) за літ.«Л»та цех (будівля 3-ої дільниці) за літ. «К»«к»за ціною 170.000,00 грн.

Відповідач вважає вищенаведені документи беззаперечними доказами наявності у директора АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг» Григор’єва О.Е. відповідної згоди Спостережної (Наглядової) ради товариства на відчуження спірного майна.

Разом з тим, як вбачається з інших наявних у справі доказів, а саме, нотаріально посвідчених пояснень усіх трьох членів Наглядової ради - Коновалова О.О., Кухарєва О.Є., Васильченко С.Б. (т.1, а.с.93, 94, 125), будь-яких засідань Спостережної (Наглядової) ради товариства у 2004 році не проводилося; вказаний протокол не міг бути підписаний Кухарєвим О.Є., оскільки на час його підписання вказана особа знаходилася у м. Харкові, та не міг бути підписаний Васильченко С.Б. –у зв’язку з тим, що 18.06.2004 р. вона виїхала до Болгарії на постійне місце проживання (вказана обставина підтверджується також нотаріально посвідченими поясненнями громадянки ОСОБА_10, т.2, а.с.5).

Крім того, в подальшому зазначене вище рішення Наглядової ради, оформлене протоколом № 4 від 13.07.2004 р. було визнано недійсним на загальних зборах акціонерів АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг», що відбулися 11.06.2008 р., що підтверджується протоколом № 14 (том 2, а.с.96) –на дану обставину вказує місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, зазначаючи, що позивачем доведено ту обставину, що голова правління АТЗТ Григор’єв О.Е. на момент укладення спірного правочину фактично не мав правових підстав для здійснення таких дій (оскільки не мав згоди Наглядової (Спостережної) ради Товариства.

Як вбачається зі змісту ст.32 ГПК України, а також п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р.  №14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтоване судове рішення повинно містити вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Достовірність доказу залежить від доброякісності джерела, з якого отримано цей доказ;  перевіряється у зіставленні кількох доказів та при оцінці всіх доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищенаведених вимог, колегія суддів зазначає, що нотаріально посвідченими поясненнями членів Спостережної (Наглядової) ради АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»(які в розумінні ст.30 ГПК України є поясненнями посадових осіб позивача), а також наявністю рішення загальних зборах акціонерів АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»від 11.06.2008 р. про визнання недійсним рішення Наглядової ради, оформленого протоколом № 4 від 13.07.2004 р. –спростовується достовірність відомостей щодо наявності згоди Спостережної (Наглядової) ради АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»на укладення директором товариства спірного правочину.

Відповідач у своїх запереченнях посилався на те, що судовими рішеннями у справі № 14/315-07 відмовлено в задоволенні вимог про визнання недійсним рішення Спостережної (Наглядової) ради АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг», оформленого протоколом № 4 від 13.07.2004 р. Проте, як обґрунтовано зазначено в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, підставою для відмови у задоволенні позову стала та обставина, що із позовом про визнання недійсним рішення Наглядової ради АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»(протокол № 4 від 13.07.2004 р.) звернувся акціонер ТОВ «Міжрегіональний центр фондових технологій»(тоді як відповідно до ст.10 Закону України «Про господарські товариства»акціонер не наділений суб'єктивним правом відносно здійснення повноважень власника майна товариства, оскільки він не є власником майна, рішення про відчуження якого було прийнято органом управління АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»в межах його повноважень). Тобто, як вбачається з наявних у матеріалах даної справи копій судових рішень у справі № 14/315-07, судами не досліджувалося питання відповідності порядку прийняття даного  рішення Статуту товариства та чинному законодавству.

Тому твердження відповідача (із посиланням на ст.35 ГПК України) про те, що факт дійсності протоколу № 4 від 13.07.2004 р. не потребує доведення, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими. Сам лише факт відмови у позові про визнання недійсним (із зазначених вище мотивів) рішення Спостережної (Наглядової) ради АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг», оформленого протоколом № 4 від 13.07.2004 р. не дає підстав залишати поза увагою обставини, які спростовують достовірність даного рішення саме як доказу у справі № 15/421-07.

Враховуючи те, що недостовірні докази не можуть бути покладені в основу судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про непідтвердженість факту дотримання вимог пунктів 8.3.2 та 8.3.5 Статуту АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»при відчуженні спірного майна, а відтак, колегія суддів вважає, що спірний договір було укладено з порушеннями вимог статті 161 ЦК України, в абзаці 3 частини 1 якої зазначено, що виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

У постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. у даній справі (т.4, а.с.102 - 107), якою скасовано попередні судові рішення та направлено справу на новий розгляд, наголошено на суттєвому значенні для юридично правильного висновку суду здійснення перевірки законності та відповідності процедури відчуження майна Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Як вбачається з матеріалів справи, повноваження керівника АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»на момент відчуження спірного майна були обмежені не лише згідно зі Статутом товариства, але й відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки у 2004 році підприємство перебувало в процедурі банкрутства.

Наведене підтверджується ухвалою господарського суду Сумської області від 19.05.03 (т.1, а.с.24), якою за заявою кредиторів–фізичних осіб (92 особи), які об‘єднали свої вимоги до боржника – Акціонерного товариства закритого типу «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»порушено провадження у справі про банкрутство № 7/44, введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено за пропозицією кредиторів розпорядником майна –арбітражного керуючого Сугоняко О.Л.

Пунктом 6 вказаної ухвали заборонено посадовим особам боржника, власнику чи уповноваженим ним органам вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна боржника на користь інших юридичних та фізичних осіб.

18.05.2004 р. між сторонами у справі про банкрутство –боржником (АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг») та комітетом кредиторів була укладена мирова угода (том 5, а.с.132 - 135).

Дану мирову угоду затверджено ухвалою господарського суду Сумської області від 28.07.2004 р. у справі № 7/44 (т.5, а.с.136), а в подальшому, ухвалою господарського суду Сумської області від 07.02.2005 р. визнано недійсною та за клопотанням Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми поновлено провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.09.2005 р. провадження у справі № 7/44 припинено у зв’язку з тим, що боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами.

Вищенаведеними доказами підтверджується, що на момент укладення спірної угоди (16.07.2004 о.) мирову угоду від 18.05.04 не було затверджено судом, тобто - була чинною заборона відчуження майна боржника, запроваджена ухвалою господарського суду Сумської області від 19.05.2003 р.

Крім того, у відповідності з ч.13 ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди, зокрема, щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Відповідач заперечує проти достовірності наданого позивачем розрахунку балансової вартості спірного майна -  оскільки розрахунок зроблено станом на жовтень 2003 року, а не на липень 2004 року. Разом з тим, відповідачем не обґрунтовано, з яких підстав, на його думку, частка відчужуваного майна на момент продажу могла зменшитися з 12,19% (відповідно до розрахунку позивача, т.5, а.с.141) до розміру менше одного відсотка від балансової вартості активів боржника.

Отже, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано зроблено висновок про обов’язковість згоди розпорядника майна АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»на укладення спірної угоди.

Як встановлено місцевим господарським судом, розпорядником майна АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»Сугоняко А.Л. відповідно до листа без зазначення номеру та дати його складення (т.1, а.с.26), було надано згоду на відчуження нерухомого майна в рамках чинного законодавства України та за умови, що кошти, отримані від його реалізації, будуть спрямовані виключно на поточні зобов'язання підприємства щодо сплати податків та погашення заборгованості працівникам по заробітній платі.

Лист із згодою на відчуження нерухомого майна АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»без зазначення його вихідного номеру та дати був наданий розпорядником майна також і приватному нотаріусу ОСОБА_12, про що зазначено у поясненнях приватного нотаріуса ОСОБА_12 від 18.12.2008 р. за № 157 (том 3, а.с.60).

На виконання вимог Постанови Вищого господарського суду України від 25.11.09 у даній справі судом першої інстанції в ході нового розгляду справи з’ясовано питання щодо періоду, в який надавалася згода арбітражного керуючого на відчуження майна.

Так, у наданих суду першої інстанції поясненнях (т.5, а.с.67) арбітражний керуючий Сугоняко А.Л. вказав, що керівник АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»Григор’єв О.Е. звертався до нього в середині червня 2004 р. (тобто до укладення договору купівлі-продажу майна від 16.07.2004 р.) з приводу надання дозволу на реалізацію частини основних фондів, а саме приміщень контори та цеху. У вказаних поясненнях арбітражний керуючий Сугоняко А.Л. наполягає на тому, що згода на відчуження майна була надана попередньо і виключно за двох умов: 1) дотримання чинного законодавства при реалізації майна, тобто погодження вищим органом Товариства (загальними зборами, Спостережною Радою), здійснення експертної оцінки майна, яка є стартовою ціною для продажу та продаж майна на публічних торгах; 2) кошти, отримані від продажу, повинні бути спрямовані виключно на погашення заборгованості по заробітній платі.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, жодна із вказаних умов дотримана не була.

Проте місцевим господарським судом не надано належної оцінки вказаній обставині та лише на підставі встановлення того факту, що згоду арбітражного керуючого було отримано до укладення спірної угоди, зроблено помилковий висновок про те, що дана згода є безумовною.

У своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивача відповідач вказує на те, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не передбачено надання «попереднього погодження»з боку розпорядника майна і що сам факт надання листа Сугоняко А.Л. безпосередньо нотаріусу свідчить про наявність такої згоди в момент укладення спірного правочину.

Проте колегія суддів зазначає, що надання арбітражним керуючим керівнику АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»та нотаріусу вищевказаного листа без номера і дати свідчить ні про що інше, як про те, що згода арбітражного керуючого є саме попередньою і залежить від викладених в листі умов. Наявність даного листа у нотаріуса, на думку колегії суддів, підтверджує той факт, що відповідач як покупець спірного майна знав або повинен був знати про обмеження повноважень керівника підприємства, яке знаходиться у процедурі банкрутства, та про те, що згода арбітражного керуючого надана не безумовно.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що спірний правочин було здійснено відповідачем на власний ризик, з усвідомленням можливих наслідків  недотримання умов, зазначених у вищезгаданому листі арбітражного керуючого. Тому посилання представника відповідача в судовому засіданні на той факт, що подальше недотримання даних умов відноситься виключно до господарської діяльності позивача і не може впливати на права і обов’язки відповідача –колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Посилання відповідача на витяг з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, копію якого надано представником ФОП ОСОБА_2 у судовому засіданні 13.10.2010, колегія суддів не вважає належним доказом відсутності заборони відчуження майна позивача, оскільки, як зазначено у даному витягу, його видано станом на 06.10.2010, тоді як спірний договір було укладено в липні 2004 року.

Крім того, як уже зазначалося, беззаперечним доказом наявності такої заборони є ухвала господарського суду Сумської області від 19.05.2003 р. у справі № 7/44 - щодо заборони посадовим особам боржника, власнику чи уповноваженим ним органам вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна боржника на користь інших юридичних та фізичних осіб. Відповідачем не спростовано того факту, що на момент продажу спірного майна вказана ухвала була нечинною.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що інші обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог –визнання спірної угоди значною в розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», наявність заінтересованості щодо даної угоди, відсутність згоди комітету кредиторів тощо - стосуються провадження у справі про банкрутство і не мають істотного значення для вирішення спору щодо недійсності договору від 16.07.2004 р.

Колегія суддів зазначає, що наявність відповідних обмежень повноважень  керівника АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»Григор’єва О.Е. (як закріплених у Статуті товариства, так і тих, що були запроваджені в процедурі банкрутства) доведено належним чином, а отже підтверджено відсутність у вказаної особи повноважень, проте не надав даній обставині належної правової оцінки.

Правочин –це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір відповідно до ч.2 ст.202 ЦК України є двостороннім правочином.

Діючим ЦК України встановлено вимоги чинності правочину, а саме він повинен задовольняти ряд умов, до яких належать умови: а) про форму, б) про сторони, в) про зміст правочину, г) волевиявлення учасника правочину; д) спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та інше. Ці умови знайшли відображення у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Таким чином, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, укладеного між сторонами 16.07.2004, підлягають задоволенню, відповідно, апеляційну скарга позивача в цій частині також має бути задоволено, а оскаржуване рішення в частині відмові у першій позовній вимозі підлягає скасуванню як таке, що прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме –вищенаведених статей Цивільного кодексу України, якими визначено підстави визнання правочинів недійсними.

Щодо решти позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 цієї ж норми встановлено, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Із системного аналізу вищенаведених норм та статей глави 29 Цивільного кодексу України, які порівняно з нормами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України є спеціальними і закріплюють основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна з метою повернення в натурі майна, переданого за недійсним правочином –вбачається, що застосування такого правового наслідку як реституція та повернення майна за недійсним правочином є можливим лише за умов, якщо предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача) і якщо на момент вирішення даного спору майно перебуває саме у власності першого покупця. У тому ж випадку, якщо воно було відчужене іншій особі –способом захисту порушеного права є не реституція (повернення сторін у первісний стан), а віндикація (витребування майна з чужого незаконного володіння).

За таких обставин, враховуючи, що 18.02.2008 р. ФОП ОСОБА_2 уклав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу з ОСОБА_3, за яким продав останньому нежитлове приміщення (контора) за літерою «Л»площею 963 кв. м. та цех (будівля 3-ї дільниці) за літерами «К, к»площею 474,6 кв. м. (том 4, а.с.33); право власності на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_3, що підтверджується Витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17837035 від 21.02.2008 р., № 23311594 від 16.07.2009 р. (том 4, а.с.34, 51), отже, власником майна, відчуженого за договором купівлі-продажу 16.07.2004 р. не є особа, зазначена як відповідач у даній справі – колегія  суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про повернення сторін договору від 16.07.2004 р. в первісний стан, визнання за позивачем права власності на спірне майно та зобов’язання відповідача звільнити вказані приміщення задоволенню не підлягають. Отже, на думку колегії суддів, в частині відмови у вищевказаних позовних вимогах оскаржуване рішення має бути залишено без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.

Щодо апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає, що чинним ГПК України не передбачено таких процесуальних повноважень апеляційного господарського суду як скасування висновків, викладених у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зміна мотивувальної частини рішення –тобто вимоги заявника скарги не узгоджуються з нормами ГПК України.

Колегія суддів враховує також, що заперечення відповідача проти висновків місцевого господарського суду (про відсутність повноважень керівника АТЗТ «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»а також про те, що частка відчужуваного майна становить більше одного відсотка балансової вартості активів боржника) спростовуються матеріалами справи, про що було зазначено вище.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, керуючись статтями ст.ст.99, 101, п. 2 ч.1 ст.103, п.4 ч.1 ст. 104, 105 ГПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу «Сумська швейна фабрика «Спецодяг», м. Суми, - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 20.07.2010 р. у справі № 15/421-07 –скасувати частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 16.07.2004 р., укладений між Акціонерним товариством закритого типу «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»(ідентифікаційний код 05502730, м. Суми, вул. Горького, 12) та Суб‘єктом підприємницької діяльності - фізичною особою  ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_2 4).

В іншій частині  рішення господарського суду Сумської області від 20.07.2010 у справі № 15/421-07 –залишити без змін.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_3, номери рахунків невідомі) на користь Акціонерного товариства закритого типу «Сумська швейна фабрика «Спецодяг»(ідентифікаційний код 05502730, м. Суми, вул. Горького, 12, номери рахунків невідомі) витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 42,50 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                            В.Я. Погребняк

                              суддя                                                                      О.В. Шевель

суддя                                                                      М.М. Слободін

Повний текст постанови підписано 18 жовтня 2010 р.