ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/5887/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В.А.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою
відповідальністю «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» - Романюхи Д. М.,
Товариства з обмеженою
відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА
КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ
ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» - Ліпінського Є. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням уточнень) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (у складі колегії суддів: Коротун О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Сулім В.В.)
у справі № 910/5887/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ»
про стягнення 1 386 368,59 грн,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» (далі - ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» (далі - ТОВ «НВК «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ») про стягнення 1 386 368,59 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про постачання вугільної продукції від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «НВК «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» на користь ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» штрафні санкції у сумі 1 386 368,59 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 скасовано, ухвалено нове рішення - про відмову в позові повністю.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2024 року ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5887/22 за касаційною скаргою ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.12.2024.
ТОВ «НВК «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, просить закрити касаційне провадження у справі № 910/5887/22, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню; у випадку незакриття касаційного провадження, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Крім того, ТОВ «НВК «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу у розмірі 90 000,00 грн, які товариство понесло і очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, докази на підтвердження яких будуть подані відповідно до вимог процесуального законодавства.
Розглянувши клопотання ТОВ «НВК «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» про закриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції його відхиляє як необґрунтоване, зважаючи на таке.
Справа № 910/5887/22 не є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України, оскільки аналіз норм ГПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець пов`язує визначення ціни позову з моментом пред`явлення позову до суду (така позиція наведена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 924/337/18). Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» (рік подачі позовної заяви) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 було встановлено у розмірі 2 481,00 грн, відтак ціна позову (1 386 368,59 грн) у цій справі перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб на час подачі позову (2 481,00 грн*500=1 240 500,00 грн). Отже, доводи відповідача про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження згідно з приписами пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України є помилковими.
11.12.2024 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ», у яких останній зазначає про необхідність відійти від висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 910/17186/20 та від 26.10.2021 у справі № 910/17184/20, та просить подану ним касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції задовольнити у повному обсязі.
З огляду на зміст зазначених додаткових пояснень, фактично вони є доповненнями до касаційної скарги, поданими поза межами строку на касаційне оскарження, визначеного статтею 298 ГПК України, без клопотання про його поновлення, а тому такі додаткові пояснення залишаються Судом без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, 06.10.2020 між ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» (покупець) та ТОВ «НВК «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» (постачальник) укладено договір про постачання вугільної продукції № 06/10-1ЕТ, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у 2020 році поставити (передати) у власність покупця вугільну продукцію (вугілля) в строки, в кількості, асортименті і з якісними характеристиками, по реквізитах та ціні, погодженими сторонами в цьому договорі та специфікаціях до нього (пункт 1.1).
Покупець приймає вугілля, що поставляється, оплачує його вартість відповідно до умов цього договору (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 2.1 договору вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах, передбачених специфікаціях до цього договору, за реквізитами покупця або вантажоотримувача, вказаними у цьому договорі та (або) у специфікації.
У пункті 2.1.1 договору сторони узгодили, що у додаткових угодах до договору можуть бути узгоджені інші умови поставки вугілля.
У пункті 2.1.4 договору сторони обумовлюють, що під датою відвантаження розуміється дата, вказана у відбитку штампа залізничної станції відправлення на залізничній накладній (квитанції), що свідчить про приймання вантажу до перевезення.
Вантажоотримувачем за цим договором є: СО ПАТ «Донбасенерго» Слов`янська ТЕС; адреса: 84181, Донецька область, м. Миколаївка; код вантажоотримувача (для залізничних перевезень): 4711; станція вантажоодержувача (призначення, для залізничних перевезень): «Електрична» Донецької залізниці; код станції: 490602 (пункт 2.2 договору).
Відповідно до пункту 2.10 договору право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання та скріплення печатками обома сторонами договору відповідних актів приймання-передачі вугільної продукції. На підставі даних кількості та якості вугілля, що зазначені в актах звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції, складених згідно пункту 4.13 договору, постачальник складає, підписує зі свого боку та надає покупцю два примірника акту приймання-передачі вугільної продукції. Акт приймання-передачі вугільної продукції підписується між уповноваженими представниками сторін за місцезнаходженням однієї із сторін та повинен містити наступні данні (в тому числі але не виключно): номер та дату договору; марка та кількість поставленої вугільної продукції; номера та дати посвідчень якості на вугільну продукцію, або сертифікату незалежної інспекції (SGS, Incolab, тощо); дату підписання акту приймання-передачі та підписи уповноважених осіб постачальника та покупця з відбитками печаток.
У пункті 3.1.1 договору сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний здійснити поставку вугілля у кількості, що визначена в цьому договорі та/або у відповідній специфікації до нього.
Постачальник поставляє покупцю вугілля зазначене у специфікаціях до цього договору (вугілля кам`яне для пиловидного спалювання на ТЕС) (пункт 3.1.2).
Згідно з пунктами 5.1, 5.6 договору ціна вугілля за одиницю і по позиціях вказана в специфікаціях. Ціна вугілля приймається на умовах, викладених в специфікаціях.
Сума договору складається із суми відповідних специфікацій до договору.
Відповідно до пункту 6.1 договору за невиконання або неналежного виконання обов`язків за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України і умов цього договору.
У випадках, які не врегульовані умовами цього договору, сторони керуються Цивільним кодексом України та діючим законодавством (пункт 6.3 договору).
Строк дії договору встановлюється з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов`язань (пункт 9.1 договору).
30.12.2020 між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до умов якої пункт 9.1 договору змінено та викладено у наступній редакції: «Строк дії договору встановлюється з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов`язань». Інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.
Сторонами договору підписано Специфікації до договору про постачання вугільної продукції від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ, а саме:
- Специфікація № 1 від 06.10.2020 на постачання вугільної продукції - вугілля кам`яного марки АШ (0-6) у кількості (+/- 5 %) 5 300,0 тон з базовою ціною однієї тони 2 456,83 грн з ПДВ, термін постачання: жовтень 2020 року - березень 2021 року;
- Специфікація № 2 від 17.12.2020 на постачання вугільної продукції - вугілля кам`яного марки АШ (0-6) у кількості (+/- 5 %) 2 530,0 тон з базовою ціною однієї тони 2 163,51 грн з ПДВ, термін постачання: грудень 2020 року - січень 2021;
- Специфікація № 3 від 07.09.2021 на постачання вугільної продукції - вугілля кам`яного марки АШ (0-6) у кількості (+/- 5 %) 7 000,0 тон з базовою ціною однією тони 2 605,96 грн з ПДВ, термін відвантаження: вересень 2021 року - жовтень 2021 року, термін постачання: вересень 2021 року - жовтень 2021 року.
За умовами пунктів 7 зазначених Специфікацій право власності на товар переходить від постачальника до покупця після підписання акту приймання-передачі товару.
Специфікація набирає чинності з моменту її підписання сторонами і є невід`ємною частиною договору від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ.
На виконання договору та специфікацій № 1 та № 2 відповідач поставив позивачу вугільну продукцію у загальній кількості 5508,0 тон вартістю 12 653 345,63 грн, що не заперечується сторонами та підтверджується актами прийому-передачі партії вугілля: № 1 від 11.11.2020; № 2 від 11.11.2020; № 3 від 16.11.2020; № 4 від 17.11.2020; № 5 від 23.11.2020; № 6 від 23.11.2020; № 7 від 27.11.2020; № 8 від 14.12.2020; № 9 від 19.01.2021; № 10 від 19.01.2021; № 11 від 22.01.2021; №1 2 від 25.01.2021; № 13 від 29.01.2021; № 14 від 02.03.2021; № 15 від 02.03.2021.
Предметом розгляду у справі № 910/5887/22, є позовні вимоги ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» про стягнення з ТОВ «НВК «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» 1 386 368,59 грн неустойки, обґрунтовані нездійсненням відповідачем поставки вугільної продукції відповідно до умов Специфікації № 3 від 07.09.2021, нарахованої на підставі пункту 6.1 договору та пункту 57 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888 (далі - Положення № 888).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та правомірності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що чинним законодавством врегульовано, що розмір штрафних санкцій визначається законом або договором; у договорі сторони не узгодили можливість регулювання відносин приписами Положення, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вказуючи на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» у поданій касаційній скарзі послалось на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про те, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98 термін «законодавство», має тлумачення у широкому значенні, і до «законодавства» відносяться також постанови Верховної Ради України, в тому числі постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 № 1545-XII, якою встановлено, що на території республіки Україна застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України, зокрема, Положення № 888.
За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідальність за непоставку (недопоставку) продукції за договором від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ окремо не врегульована, і повинна вирішуватись на підставі норм, встановлених діючим законодавством. Єдиним діючим законодавчим актом, який встановлює неустойку за непоставку (недопоставку) продукції є саме Положення. Отже, неустойка, що встановлена пунктом 57 Положення № 888, підлягає застосуванню до господарських відносин сторін за договором від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1) Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2).
Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є договори та інші правочини (частини 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.10.2020 між сторонами укладено договір про постачання вугільної продукції № 06/10-1ЕТ.
На виконання умов зазначеного договору сторонами підписано специфікації № 1, № 2, № 3, у яких погоджено строки, кількість, асортимент і якісні характеристики вугілля, ціни та реквізити відвантаження товару.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 договору за невиконання або неналежного виконання обов`язків за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України і умов цього договору. У випадках, які не врегульовані умовами цього договору, сторони керуються Цивільним кодексом України та діючим законодавством.
У справі, що розглядається, позивачем за невиконання умов договору від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ, а саме, специфікації № 3 до цього договору, нараховано відповідачу неустойку на підставі пункту 57 Положення № 888.
У частині 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом статті 230 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 цього Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, розмір штрафних санкцій визначається договором або законом.
Приписами статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності (пункт 22).
Статтею 7 Господарського кодексу України передбачено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Відповідно до частин 4, 5 статті 4 Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», у зв`язку з Постановою Верховної Ради України від 24.08.1991 «Про проголошення незалежності України» та прийняттям Акта проголошення незалежності України встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Отже, беручи до уваги те, що чинним законодавством врегульовано, що розмір штрафних санкцій визначається законом або договором, Положення № 888, що визначає розмір штрафних санкцій, може застосовуватися виключно у випадках, якщо у договорі є пряме посилання на конкретний пункт цього Положення або зі змісту договору видно намір сторін його застосовувати, і це не суперечить іншим положенням актів цивільного законодавства. У такому разі правила Положення № 888 можуть розглядатися як погоджені на розсуд сторін умови зобов`язання, що відповідає принципу свободи договору, що закріплений у статтях 3, 6, 627 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 910/17186/20.
Ураховуючи наведені вище положення законодавства та з огляду на те, що у договорі від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ сторони не передбачили можливість застосування Положення № 888, не визначили порядок та розмір штрафних санкцій за порушення покупцем грошових зобов`язань, суд апеляційної інстанції правомірна відмовив у задоволенні позову.
Такий висновок суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, відповідає висновку Верховного Суду у справі № 910/17186/20 (постанова від 17.11.2021), а підстави для відступу від такого висновку відсутні.
Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98, яким роз`яснено, що, зокрема, постанови Верховної Ради України, прийняті в межах її повноважень та відповідно до Конституції України і законів України, відносяться до законодавства, не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки як встановлено у постанові Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, разом з тим, як зазначалось вище, питання визначення розміру штрафних санкцій чинним законодавством врегульоване.
Отже, такі посилання скаржника не впливають на правильність рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.
З огляду на викладене, відсутні підстави для формування зазначеного скаржником висновку Верховного Суду з наведеного ним у касаційній скарзі питання.
Ураховуючи наведене, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТРЕЙДИНГ» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 910/5887/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: Н. О. Багай
В. А. Зуєв
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 11.12.2024 |
Оприлюднено | 23.12.2024 |
Номер документу | 123928317 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Берднік І.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні