Окрема думка

від 03.12.2024 по справі 910/10683/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

03 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10683/21

Судді Верховного Суду Кролевець О. А.

щодо постанови Верховного Суду від 03.12.2024, прийнятої за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Садово-дачного товариства "Стадне", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів.

У судовому засіданні 03.12.2024, більшістю голосів колегії суддів, прийнято рішення про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 . Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 у справі № 910/10683/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При прийнятті вказаного судового рішення суддею Кролевець О. А., було висловлено окрему думку наступного змісту.

Короткий виклад історії справи

1. ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу Садово-дачного товариства "Стадне" про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів членів кооперативу, оформленого протоколом № 64 від 16.03.2016, в частині виключення ОСОБА_1 з числа членів Обслуговуючого кооперативу Садово-дачного товариства "Стадне".

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав ОСОБА_1 щодо членства у кооперативі та безпосередньої участі у діяльності кооперативу, у зв`язку з прийняттям загальними зборами кооперативу протиправного рішення, оформленого протоколом № 64 від 16.03.2016 про виключення ОСОБА_1 з членів кооперативу за систематичне порушення статуту та наявності заборгованості зі сплати членських внесків. За твердженням ОСОБА_1 , вказане рішення прийняте із недотриманням вимог чинного законодавства та статуту кооперативу про порядок скликання і проведення зборів.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- Кооперативом було дотримано порядок та строк повідомлення позивача про проведення загальних зборів, який передбачений статтею 15 Закону України "Про кооперацію", пунктом 13.4 Статуту та протоколом Правління кооперативу № 45 від 05.04.2013, у єдиний можливий спосіб, шляхом розміщення 02.03.2016 письмової інформації про дату, час, місце проведення і порядок денний зборів членів Кооперативу на стенді останнього, який знаходиться у приміщенні Кооперативу за адресою: АДРЕСА_1 , що позивачем не заперечується;

- відповідно до додатку до протоколу № 64 від 16.03.2016 загальна кількість членів Кооперативу, на той час, складала 620 осіб. Таким чином, відповідно до Статуту необхідний кворум для прийняття будь-якого рішення загальними зборами членів Кооперативу складав - 465 осіб (75%), а кворум для прийняття рішення про припинення членства в Кооперативі - 311 осіб (більшістю голосів);

- відповідно до зазначеного додатку до протоколу № 64 від 16.03.2016, участь у загальних зборах членів Кооперативу прийняло 474 членів Кооперативу, що свідчить про наявність кворуму при відкритті зборів, як для визнання загальних зборів правомочними, так і для прийняття рішень з будь-яких питань;

- відсутність позивача на загальних зборах учасників кооперативу 16.03.2016 та неможливість у зв`язку з цим нею особисто під час проведення загальних зборів брати участь у голосуванні та висловлювати свої думки з питань порядку денного зборів не може бути розцінене в якості достатньої та безумовної підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів від 16.03.2016 за умови прийняття загальними зборами таких рішень при наявності достатнього кворуму та з питань, передбачених у порядку денному зборів;

- матеріалами справи підтверджується станом на час прийняття загальними зборами від 16.03.2016 рішення про виключення позивача зі складу членів кооперативу, її заборгованість зі сплати членських внесків, що з урахуванням положень Статуту та приписів чинного законодавства є достатньою правовою підставою для прийняття відповідного рішення про виключення;

- виключення ОСОБА_1 зі складу членів Кооперативу відбулось на підставі, прямо передбаченій законом та Статутом, у зв`язку з систематичним порушенням нею вимог Статуту стосовно несплати членських внесків;

- відтак, відсутні підстави вважати, що спірним рішенням загальних зборів членів Кооперативу, яке оформлено протоколом № 64 від 16.03.2016, в частині виключення ОСОБА_1 з числа членів Кооперативу було порушено права позивача, як члена Кооперативу.

5. Окрім цього, суди попередніх інстанцій встановили, що в обґрунтування своїх доводів про незаконність оскаржуваних рішень загальних зборів позивачем до матеріалів справи було долучено копії заяв-пояснень від 08.04.2019 в межах кримінального провадження СВ Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві №12018100020009601 наступних осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 за змістом яких вказані особи зазначають, що не обізнані про проведення загальних зборів членів кооперативу з 2011 року, не брали участі в загальних зборах членів кооперативу 16.03.2016, з порядком денним ознайомлені не були, в голосуванні участі не приймали та своїм підписом відповідне рішення, в тому числі про виключення гр. ОСОБА_1 з членів кооперативу, не засвідчували. Вказані копії заяв завірені підписом представника позивача адвоката Семенюка К. В.

6. Також суди встановили, що до матеріалів справи надані пояснення, відібрані адвокатом у порядку Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", у наступних осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , згідно зі змісту яких вказані особи підтверджують користування позивачкою на постійній основі приблизно з 1991 року земельною ділянкою в кооперативі, а також зазначають про відсутність інформації та їх повідомлення як про проведення загальних зборів членів кооперативу, так і про виключення гр. ОСОБА_1 з членів обслуговуючого кооперативу. У подальшому, позивачем подано нотаріально посвідчені заяви свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , а також в судовому засіданні 27.07.2023 за клопотанням представника позивача до матеріалів справи приєднано заяву свідка ОСОБА_15 .

7. Однак, судами попередніх були відхилені, як неналежні, недопустимі та недостовірні докази, надані позивачем заяви-пояснення від 08.04.2019 в межах кримінального провадження СВ Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві №12018100020009601 наступних осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

8. З приводу цих заяв суди зазначили, що їх копії завірені підписом представника позивача адвоката Семенюка К. В., при цьому, адвокат Семенюк К. В. не мав права засвідчувати їх достовірність власним підписом з огляду на приписи частини п`ятої статті 91 ГПК України. Також суди зазначили, що зі змісту вказаних заяв-пояснень вбачається, що вони подавались в рамках кримінального провадження №12018100020009601, відповідно, їх оригінали зберігаються в матеріалах вказаного кримінального провадження. При цьому, позивачем не надано суду доказів отримання дозволу слідчого на розголошення матеріалів кримінального провадження в порядку статті 222 КПК України.

9. Також, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні нотаріально засвідчені заяви свідків: ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у зв`язку з чим, відомості, викладені від імені вказаних осіб у заявах-поясненнях у кримінальному провадженні, не можуть бути прийняті до уваги як такі, що не підтверджують наведених у них обставин в належний та допустимий спосіб згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України.

10. Окрім цього, суди не прийняли до уваги як доказ копію заяви ОСОБА_17 , зазначивши, що із заяви неможливо встановити, кому вона адресована, ким підписана, не містить ні адресата, ні обставин, за яких вона складалась.

11. Стосовно наявних в матеріалах справи нотаріально посвідчених заяв свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_15 , суди попередніх інстанцій зауважили, що відповідно до частини першої, другої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Так суди зазначили, що предметом доказування у даному спорі про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів членів кооперативу СДТ "Стадне", оформленого протоколом № 64 від 16.03.2016, в частині виключення зі складу членів кооперативу ОСОБА_1 є: факт проведення зборів; відсутність члена (учасника) кооперативу на зборах з вини кооперативу; голосування проти прийняття оспорюваного рішення; можливість вплинути на результат прийнятого рішення у випадку участі на зборах; порушення встановленого нормами закону чи установчих документів порядку проведення зборів; суттєвий характер порушення; порушення прав чи законного інтересу позивача; момент, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про проведення зборів тощо.

12. Відтак, надаючи оцінку наданим в якості доказів на підтвердження позовних вимог заявам свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , судами встановлено, що останні не брали участі в загальних зборах членів кооперативу, що відбулись 16.03.2016, їх підписи відсутні в додатку до протоколу про реєстрацію учасників зборів, що свідчить про те, що вказаним особам не можуть бути відомі обставини, які мали місце 16.03.2016 під час загальних зборів членів кооперативу, внаслідок їх фактичної відсутності на цих зборах. Таким чином, показання зазначених свідків відхилені судами, оскільки такі особи не брали участі у зборах учасників кооперативу 16.03.2016 та їх голоси не враховувались при визначенні кворуму. Разом з цим, суди зазначили, що зміст нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 щодо заперечення їх участі в загальних зборах членів кооперативу 16.03.2016, не відповідає змісту додатку до протоколу про реєстрацію учасників загальних зборів членів, у якому наявні підписи зазначених осіб. При цьому суди зауважили, що ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не були допитані в якості свідків у судовому засіданні, внаслідок чого, неможливо пересвідчитися в достовірності їх показів. Отже, в матеріалах справи відсутні докази на спростування приналежності підписів ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у додатку до протоколу вказаним особам.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

13. Так, направляючи справу, яка розглядається на новий розгляд до місцевого господарського суду, колегія суддів у постанові від 03.12.2024, зокрема, зазначила таке:

"Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачка у позові, у відповіді на відзив (т. 2, а.с. 105-108), у відповіді на пояснення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (т. 3, а.с. 18-22), апеляційній скарзі (т. 5, а.с. 1-3) наголошувала на тому, що її не було повідомлено про дату, час та порядок денний загальних зборів.

Із матеріалів справи також вбачається, що 7 свідків ( ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ), членів Кооперативу у своїх заявах свідків (т. 2, а.с. 119-121, 124-125, т. 3, а.с. 239) стверджували, зокрема, про те, що вони не були повідомлені про призначення загальних зборів членів Кооперативу на 16.03.2016, не були присутні на зборах та не брали участі в голосуванні. Деякі із зазначених свідків вказували, що дізналися про збори та прийняті на них рішення лише у 2019 році.

У матеріалах справи наявне «Повідомлення про дату, місце, час проведення та порядок денний Загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу СДТ "СТАДНЕ", у якому зазначено про скликання позачергових загальних зборів членів Кооперативу на 16.03.2016 о 18:00 год. (т. 2, а.с. 9 зв., а.с. 45).

Однак, судами першої та апеляційної інстанції не досліджено чи було виконано відповідачем вимоги протоколу засідання Правління Кооперативу № 45 від 05.04.2013, тобто, чи дійсно розміщувалось таке "Повідомлення" на інформаційному стенді Кооперативу, який знаходиться у приміщенні кооперативу за адресою: АДРЕСА_1 , коли саме (в яку дату) було здійснено відповідне розміщення, якими доказами підтверджується факт повідомлення позивачки про проведення загальних зборів саме за 10 днів до визначеного строку їх проведення, як того вимагають положення пункту 13.4 Статуту та приписи частини 5 статті 15 Закону України "Про кооперацію".

Судами попередніх інстанцій не було належним чином оцінено доводи позивача та свідків - інших членів Кооперативу, які заперечували обставини здійснення Кооперативом повідомлення про призначення загальних зборів членів Кооперативу на 16.03.2016, свою участь у спірних загальних зборах Кооперативу, про їх проведення.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що Кооперативом було дотримано порядок та строк повідомлення членів Кооперативу, у тому числі позивачки, про проведення загальних зборів, на яких були прийняті спірні рішення, є передчасними".

"При цьому, Суд враховує, що суди попередніх інстанцій, окрім іншого, встановили відсутність в матеріалах справи доказів інформованості Кооперативу позивачкою, як членом Кооперативу, про дійсні засоби зв`язку та листування (поштового та електронного) з гр. ОСОБА_1 .

Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалось та не з`ясувалось питання дотримання Кооперативом порядку та строку повідомлення членів Кооперативу про проведення загальних зборів шляхом листування (поштового та електронного), на адреси відомі Кооперативу".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у відповіді на відзив, у відповіді на пояснення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, апеляційній скарзі наголошувала на тому, що Статутом не було визначено суму внесків, необхідних до сплати членами Кооперативу, Статутом не було визначено порядок сплати відповідних членських внесків".

"Судами попередніх інстанцій не були оцінені доводи позивача, та не досліджено і не з`ясовано, чи приймалися рішення загальними зборами членів Обслуговуючого кооперативу Садово-дачного товариства "Стадне", якими б встановлювалися розміри і час сплати відповідних членських внесків до прийняття спірних рішень. Тобто, не досліджено та не з`ясовано чи дійсно була наявна заборгованість у позивача зі сплати членських внесків до прийняття спірних рішень, щодо яких саме, який її розмір, період прострочення тощо.

При цьому Суд зауважує, що судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджувалось та не з`ясувалось питання, які саме приписи Статуту Кооперативу було порушено позивачкою, та чи були такі порушення «систематичними».

А тому висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності рішення загальних зборів Кооперативу щодо виключення позивача з членів кооперативу є необґрунтованими та передчасними".

"Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій визначення загальної кількості членів Кооперативу (620 осіб) було здійснено виключно на підставі відомостей, які містились у додатку до протоколу № 64 від 16.03.2016 ("реєстрація учасників").

Водночас Суд звертає увагу, що відомості додатку до протоколу № 64 від 16.03.2016 ("реєстрація учасників") необхідно оцінювати лише в сукупності з іншими доказами, які надають можливість встановити дійсні обставини справи".

"Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у відповіді на відзив, у відповіді на пояснення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, апеляційній скарзі наголошувала на тому, що на загальних зборах був відсутній кворум, в тому числі, зважаючи на кількість осіб, яка зазначена у протоколі № 64 від 16.03.2016 та загальну кількість членів Кооперативу, яка становить понад 800 осіб.

Судами попередніх інстанцій не були оцінені доводи позивачки, та не досліджено і не з`ясовано дійсну кількість членів Кооперативу станом на 16.03.2016 - дату проведення загальних зборів членів Кооперативу та щодо кількості присутніх членів Кооперативу на зазначених загальних зборах.

Так судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено дійсну кількість членів Кооперативу станом на 16.03.2016, враховуючи встановлені та визнані судами попередніх інстанцій обставини сумнівності відображення достовірних відомостей у такому додатку до протоколу № 64 від 16.03.2016, зокрема, щодо участі на спірних зборах тієї кількості членів Кооперативу, які зазначені у вказаному додатку, з урахуванням прийнятих до уваги судом апеляційної інстанції показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , та, відповідно, дійсну кількість членів Кооперативу, присутніх на спірних зборах.

Суд зауважує, що в матеріалах справи наявний додаток до протоколу № 64 від 16.03.2016 ("реєстрація учасників"), який був поданий відповідачем (т. 2, а.с. 10-24, 46-71), та який був поданий третьою особою (т. 2, а.с. 273-307). При цьому, зміст поданих сторонами копій зазначеного додатку є відмінним, зокрема, щодо наявності/відсутності в такому додатку підпису деяких членів Кооперативу ( ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ), що додаткового свідчить про обставини сумнівності відображення достовірних відомостей у такому додатку до протоколу № 64 від 16.03.2016

Тому, при вирішенні даного спору судам попередніх інстанцій потрібно було встановити загальну дійсну кількість членів Кооперативу станом на 16.03.2016 - дату проведення загальних зборів членів Кооперативу та встановити кількість членів Кооперативу, присутніх на спірних зборах.

Для повного і всебічного розгляду цієї справи важливим є з`ясування, встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути цей спір у відповідності до вимог законодавства.

Від повноти з`ясування, встановлення відповідних обставин справи та правильної їх оцінки залежить обґрунтованість висновків судів при ухваленні судових рішень по суті спору".

"Отже, враховуючи, що судами не було повно і всебічно з`ясовано обставини, які входили до предмету доказування у цій справі, належним чином не досліджено зібраних у справі доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, виходячи із предмета і підстав позову, не надано належну оцінку всім обставинам і доводам сторін по суті заявлених вимог, справу, що розглядається, слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд".

14. Не можу погодитися з висновками моїх колег та наведеною у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 мотивацією, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.

15. Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

16. Здійснюючи попередній конституційний контроль щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що "пропонована Законопроектом редакція пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України закріплює гарантії права на апеляційний перегляд справи, а також передбачає, що випадки касаційного оскарження судових рішень визначаються в законі" (абзац перший підпункту 3.6.3 підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини Висновку від 20 січня 2016 року N 1-в/2016). Конституційний Суд України виходив із того, що "особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції. Після апеляційного розгляду справи сторони судового процесу можуть бути наділені правом оскаржити судові рішення першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції у випадках, визначених законом, що сприятиме забезпеченню реалізації принципу верховенства права" (абзац другий підпункту 3.6.3 підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини Висновку від 20 січня 2016 року N 1-в/2016). У підсумку Конституційний Суд України дійшов висновку, що "пропонована Законопроектом редакція статті 129 Конституції України не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина" (абзац четвертий підпункту 3.6.3 підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини Висновку від 20 січня 2016 року N 1-в/2016).

17. Отже, за чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

18. 15 січня 2020 року був прийнятий Закон України N 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

19. Згідно з пояснювальною запискою основною метою цього Закону є "комплексне врегулювання питань організації діяльності Верховного Суду задля виконання останнім основного свого завдання - забезпечення єдності та сталості судової практики. У зв`язку з цим запроваджено систему допуску та фільтрів для касаційного оскарження, передбачивши, що таке оскарження може мати місце у виключних випадках, коли потребує вирішення саме питання застосування норми матеріального та/або процесуального права, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

20. У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21).

21. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

22. Зокрема, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

23. У цій справі Суд дійшов висновку, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 916/1996/19 із вказівкою, що аналогічна позиція викладена у постанові від 05.09.2023 у справі № 916/2660/21, а також у постановах від 06.03.2018 у справі № 907/167/17, від 27.03.2018 у справі № 904/6983/17, від 10.10.2019 у справі № 916/1807/17, від 05.11.2020 у справі № 910/12792/19, від 12.01.2023 у справі № 916/1143/21 з подальшим посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16; у постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 904/4718/21, від 11.12.2019 у справі № 916/2584/18 та від 06.02.2020 у справі № 906/307/19, з подальшим посиланням на постанову Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 916/212/22 і суди попередніх інстанцій у цій справі, припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, доводів сторін по суті заявлених вимог та дослідження доказів, що у своїй сукупності є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

24. Я не можу погодитися з такими висновками, а тим більше - з наявністю підстав для передачі справи на новий розгляд.

25. За приписами частини другої статті 300 ГПК України, яка визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

26. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів;

27. За приписами частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

28. Відповідно до частин першої та другої статті 210 ГПК України, що має назву "дослідження доказів", суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

29. Порядок дослідження доказів визначений у § 4 глави 6 ГПК України.

30. Натомість стаття 86 ГПК України, що має назву "оцінка доказів", визначає, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

31. Для кожного окремо взятого доказу законодавець установлює такі критерії оцінки як належність, допустимість та достовірність (статті 76-78 ГПК України); доказів у їх сукупності - вірогідність (стаття 79 ГПК України).

32. Тобто заключною стадією процесу доказування є дослідження та оцінка доказів судом. Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Вона провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності, безпосередності та безперервності. Оцінка доказів завершує весь процес доказування. Результати оцінки доказів знаходять відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов`язаний вказати, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів здійснюється з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 369/6092/20 (провадження № 14-9цс23)).

33. Отже, поняття "дослідження доказів" та "оцінка доказів" не є тотожними за своїм змістом. Дослідження доказів виступає одним з етапів судового доказування, який передує оцінці доказів.

34. Відповідно порушення правил оцінки доказів судом першої (апеляційної) інстанції може виражатися або в порушенні правил дослідження доказів, або в неправильній оцінці доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

35. Суд касаційної інстанції має право розглядати питання щодо правильності покладення судом в основу рішення доказу, який скаржник вважає недопустимим (тобто перевіряти надану оцінку доказу з точку зору його допустимості), а також виконання судом обов`язку щодо дослідження та збирання за клопотанням учасника доказів, і лише такі порушення можуть бути підставою для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд, про що прямо зауважено у частині 3 статті 310 ГПК України.

36. Тому сам по собі факт незгоди суду касаційної інстанції з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів не може ототожнюватися з такою підставою для передачі справи на новий розгляд, як не дослідження зібраних у справі доказів.

37. Вирішення питання щодо оцінки достовірності, належності та вірогідності доказів взагалі не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

38. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

39. Відповідно до частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

40. Отже вирішення питання вірогідності доказів є виключно компетенцією суду першої інстанції.

41. Обґрунтованість рішення суду першої інстанції (відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи) в межах доводів та вимог скарги перевіряє лише суд апеляційної інстанції відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України.

42. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 269 ГПК України).

43. Отже, для висновку про обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції необхідно дослідити докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, надати їм оцінку і зіставити свої висновки з висновками суду першої інстанції, тобто надано право додатково перевіряти докази.

44. Натомість стаття 300 ГПК України, яка встановлює межі розгляду справи судом касаційної інстанції, на відміну від статті 269 ГПК України (межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції), не визначає право суду касаційної інстанції перевіряти обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а передбачає, що суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

45. Аргументи скаржника щодо порушення матеріальних та/або процесуальних норм, які фактично зводяться до переоцінки доказів, необхідності вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази взагалі не можуть бути підставою для касаційного оскарження та підставою для скасування судового рішення, оскільки такі доводи виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.

46. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

47. Слід зауважити, що позиція стосовно переоцінки доказів судом касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд саме з метою домогтися здійснення судами нижчих інстанцій переоцінки наданих сторонами доказів, та встановлення інших обставин неодноразово викладалась суддями Верховного Суду як в ухвалених ними постановах, так і в їх окремих думках, зокрема у справі № 910/17662/19.

48. Разом з цим, стосовно посилання колегії суддів, в обґрунтування своєї позиції в мотивувальній частині постанови від 03.12.2024 у цій справі на постанову Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 911/3656/20, вважаю за необхідне зазначити таке.

49. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 зазначив таке:

"Так, Корпоративна палата вважає, що якщо касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, то Верховний Суд має:

- перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, подібних правовідносин. Якщо такий висновок стосується неподібних правовідносин, то у такому випадку суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження;

- якщо висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується подібних правовідносин, то у такому разі Верховний Суд перевіряє, чи не було відступу від цього висновку (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України). У разі, якщо такого відступу не було Верховний Суд переглядає таке судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку);

- суд має враховувати висновок у постанові Верховного Суду, на яке відсутнє посилання в касаційній скарзі, лише якщо у такій постанові міститься відступ від висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження".

"Так, Корпоративна палата вважає, що принцип "jura novit curia" надає право Верховному Суду не бути пов`язаними з юридичними аргументами скаржника, надати власну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, але лише відповідно до встановлених обставин та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження".

50. З огляду на наведене я вважаю, що Суд безпідставно послався на постанову від 04.05.2023 у справі № 911/3656/20, доповнивши на власний розсуд доводи касаційної скарги, при цьому, вийшов за межі касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

51. Разом з цим слід зауважити, що доповнення колегією суддів на власний розсуд доводів касаційної скарги та посилання на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, про неврахування яких не зазначає скаржник у касаційній скарзі (обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України), може свідчити про порушення Судом принципу безсторонності суду, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, де вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також передбаченого вказаною статтею Конвенції принципу справедливості. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

52. Окрім цього, посилаючись на наведену постанову Верховного Суду, колегія суддів не врахувала запровадженні Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, та незважаючи на подібність предмета позову, поза своєю увагою залишила відмінність фактичних обставин справи № 911/3656/20 в порівнянні зі справою, яка розглядається, зокрема і щодо визначення порядку повідомлення учасників кооперативу про загальні збори та порядку розміщення такого повідомлення.

53. Підсумовуючи викладене, вважаю, що у цій справі слід виходити з того, що:

1) обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась;

2) суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили зібрані у справі докази;

3) перевірка правильності надання судом першої інстанції оцінки доказам з точки зору їх належності, достовірності та вірогідності є компетенцією суду апеляційної інстанції;

4) фактично суд касаційної інстанції не погодився з висновком про недоведеність позовних вимог та наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою доказів у справі, що не є його компетенцією;

5) справа передається на новий розгляд з вказівками, які пов`язані з переоцінкою доказів, що не узгоджується з такими основними засадами (принципами) господарського судочинства, як змагальність сторін і розумність строків розгляду справи судом;

6) скасування судового рішення у справі, що набрало законної сили, може становити порушення принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення;

54. З огляду на викладене вище вважаю, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованими, а доводи скаржника у цій справі направленні виключно до намагання здійснити переоцінку доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

55. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

56. Вважаю, що суди попередніх інстанцій у цій справі надали належну правову оцінку всім обставинам справи, належним чином дослідили наявні у справі докази та дійшли до обґрунтованих висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог у справі.

57. З урахуванням зазначеного, вважаю, що Верховний Суд у цій справі повинен був, не виходячи за межі касаційного оскарження, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, керуючись принципами рівності всіх учасників процесу змагальності та диспозитивності, залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у даній справі слід було залишити без змін.

Суддя О. А. Кролевець