Постанова

від 19.12.2024 по справі 922/1540/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/1540/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Радіонова О.О.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вх.№1969 Х/2, вх. № 2477 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Аюповою Р.М., повний текст рішення складено та підписано 03.07.2024) у справі № 922/1540/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм", м. Харків,

до Акціонерного товариства "Харківобленерго", м. Харків,

про стягнення коштів у розмірі 364 809,95 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм" відмовлено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Харківобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" 293639,84 грн заборгованості; 4967,94 грн інфляційних втрат; 7281,12 грн 3% річних; 29460,53 грн пені; 5472,15 грн судового збору; 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 526, 530, 549, 610-612, 625, 628, 629, 837, 854, 887 ЦК України мотивоване тим, що судом встановлено виконання позивачем за умовами договору робіт, вартість яких згідно з підписаним сторонами актом виконаних робіт від 29.12.2022 складає 293639,84 грн та які мали бути оплачені відповідачем протягом 180 календарних днів, тобто не пізніше 27.06.2023 включно, проте відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази оплати виконаних позивачем робіт за договором, які були прийняті за актом від 29.12.2022. Враховуючи порушення відповідачем зобов`язання з оплати за виконані роботи, у відповідності до норм чинного законодавства та умов договору позивач здійснив нарахування відповідачу пені в розмірі 58921,05 грн за період з 28.06.2023 по 28.12.2023, 4967,94 грн інфляційних втрат за період 01.07.2023 по 31.03.2023 та 7281,12 грн 3% річних за період з 28.06.2023 по 24.04.2024, які суд першої інстанції визнав такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому задовольнив позов в частині стягнення 4967,94 грн інфляційних втрат та 7281,12 грн 3 % річних в повному обсязі.

Водночас, в частині стягнення пені місцевий господарський суд, керуючись приписами статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, враховуючи заявлене відповідачем у відзиві клопотання про зменшення розміру пені на 90%, зважаючи на обґрунтованість наведених у клопотанні про зменшення розміру пені обставин, а також беручи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% від заявленої позивачем суми пені у розмірі 29460,53 грн (58921,05 грн х 50%). Таке зменшення розміру пені, за висновками суду, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Щодо розподілу судових витрат з посиланням на приписи статей 123, 126, 129 ГПК України суд першої інстанції виходив з того, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги № 24/04/2024-01 від 24.04.2024, актом приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 28.05.2024 на загальну суму 20000,00 грн, платіжною інструкцією № 51 від 24.04.2024 про оплату за адвокатські послуги в розмірі 20000,00 грн, ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1608200 від 09.05.2024, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 9082/10 від 29.05.2020. Місцевий господарський суд зазначив, що відповідачем відповідно до частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката або інших заперечень щодо неспівмірності заявлених витрат позивача, пов`язаних з розглядом справи. Таким чином, на відповідача покладено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Акціонерне товариство "Харківобленерго" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (документ сформований в системі "Електронний суд" 13.08.2024, вх. № 1969), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24 в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" та стягнення з Акціонерного товариства "Харківобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" 29460,53 грн пені та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій (пені) нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" у позовній заяві у справі №922/1540/24 на 90 %, до 5865,11 грн, відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" про розподіл судових витрат в частині стягнення з Акціонерного товариства "Харківобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 20000,00 грн, надану адвокатським об`єднанням "Когнітор" позивачу під час розгляду справи №922/1540/24 в суді першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що висновок господарського суду щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені лише на 50% від заявленої позивачем суми пені, а не 90% як просив відповідач, є безпідставним, адже зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені на 90% від заявленої позивачем суми пені у даних фактичних обставинах справи відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності та матиме компенсаційний характер. На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував, що саме зменшення розміру штрафних санкцій (пені), нарахованих ТОВ "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" у позовній заяві у даній справі, на 90% до 5865,11 грн, забезпечить розумний баланс між інтересами боржника та кредитора, матиме реальний компенсаційний характер та не буде невиправдано обтяжливим для АТ "Харківобленерго".

Також заявник апеляційної скарги не погоджується із заявленою позивачем до стягнення сумою витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, яка є явно не співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із кількістю часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також позивачем не надано документального підтвердження надання правової допомоги, а саме, детального опису виконаних доручень клієнта, тому місцевий господарський суд мав з власної ініціативи (без клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги) відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності або не присуджувати усі заявлені позивачем судові витрати.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 справу №922/1540/24 передано для розгляду суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Білоусова Я.О, суддя Здоровко Л.М., суддя Радіонова О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 у справі №922/1540/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Харківобленерго" (вх.№1969 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24; призначено справу до розгляду на 10.10.2024, про що повідомлено учасників справи.

Разом з тим, 24.07.2024 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" (дата формування в підсистемі "Електронний суд" - 23.07.2024) від АТ "Харківобленерго" надійшла апеляційна скарга, в якій апелянт просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24 в частині задоволення позову ТОВ "Енергетична компанія "Енерго-тайм" та стягнення з АТ "Харківобленерго" на користь ТОВ "Енергетична компанія "Енерго-тайм" 29460,53 грн пені та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; у цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій (пені) нарахованих ТОВ "Енергетична компанія "Енерго-тайм" у позовній заяві по справі №922/1540/24 на 90% до 5865,11 грн та відмовити у задоволенні клопотання ТОВ "Енергетична компанія "Енерго-тайм" про розподіл судових витрат в частині стягнення з АТ "Харківобленерго" на користь ТОВ "Енергетична компанія "Енерго-тайм" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, надану адвокатським об`єднанням "Когнітор" позивачу під час розгляду справи № 922/1540/24 в суді першої інстанції.

Вказана апеляційна скарга АТ "Харківобленерго" за своїм змістом та вимогами є повністю ідентичною поданій апеляційній сказі відповідача за вх. № 1969, про яку зазначено вище.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 справу №922/1540/24 передано для розгляду суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №922/1540/24 повернуто апеляційну скаргу АТ "Харківобленерго" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24 заявникові, оскільки заявником у встановлений судом строк не усунуто недоліки апеляційної скарги.

В той же час апелянтом була подана до Верховного Суду касаційна скарга на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №922/1540/24 (головуючий суддя - Стойка О.В., судді Попков Д.О., Медуниця О.Є.) за апеляційною скаргою АТ "Харківобленерго (вх.№1805Х від 24.07.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24, якою було постановлено повернути апеляційну скаргу АТ "Харківобленерго" заявникові з підстав відсутності доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

05.09.2024 до суду апеляційної інстанції надійшла ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.09.2024, якою постановлено відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Харківобленерго" на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №922/1540/24; призначити касаційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановити учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу із наданням доказів надсилання іншим учасникам справи копій відзиву та доданих до нього документів до 27.09.2024; витребувати з Господарського суду Харківської області та Східного апеляційного господарського суду матеріали справи №922/1540/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2024 зупинено апеляційне провадження у справі №922/1540/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вх.№1969 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 до моменту повернення матеріалів справи №922/1540/24 до Східного апеляційного господарського суду. Направлено матеріали справи №922/1540/24 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2024 ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №922/1540/24 скасовано, справу № 922/1540/24 передано до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Протоколом передачі раніше визначеному складу суду від 18.10.2024 апеляційна скарга (нове провадження 2477 Х), яка надійшла з Верховного Суду, передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Стойка О.В., судді Медуниця О.Є., Попков Д.О. на підставі Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 27.11.2010 з наступними змінами.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 задоволено самовідвід головуючого судді (судді доповідача) Стойки Оксани Володимирівни та відведено її від розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Харківобленерго" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24. Ухвалено справу №922/1540/24 з апеляційною скаргою (провадження 2477 Х) передати судді- доповідачу, визначеному за протоколом автоматизованої системи відповідно до вимог ст. 32 ГПК України.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.10.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вх.№2477 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі №922/1540/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Радіонова О.О., суддя Здоровко Л.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вх.№1969 Х/2) у справі №922/1540/24; призначено розгляд справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду на 19 грудня 2024 року о 14:30 годині, про що повідомлено учасників справи.

Також, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вх.№2477 Х/2) у справі №922/1540/24; об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Акціонерного товариства "Харківобленерго" вх.№1969 Х/2 та вх.№ 2477 Х/2; призначено справу до розгляду на 19 грудня 2024 року о 14:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи; доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

У судове засідання 19.12.2024 представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, що підтверджується довідками про доставку електронних листів (ухвал суду апеляційної інстанції від 28.10.2024) до електронних кабінетів скаржника та його представника, а також позивача, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах 19.03.2024 у справі № 910/3016/23, від 08.11.2023 у справі № 922/854/23, від 01.12.2022 у справі № 910/14025/20 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

З матеріалів справи вбачається, що 25 травня 2021 року між Акціонерним товариством "Харківобленерго" (далі замовник, відповідач, АТ "Харківобленерго") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-тайм" (далі підрядник, позивач, ТОВ "ЕК "Енерго-тайм") укладений договір на проектно-вишукувальні роботи №Ц9346 (далі - договір), за умовами розділу 1 якого підрядник згідно із завданням на проектування (додаток № 3) виконує власними і залученими силами та засобами всі передбачені договором проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації "Реконструкція іншої частини ПС 35/10 кВ "Вільшани" (інв. № 00562114/01) в частині розділення та секціювання СШ-35 кВ, з розділенням та секціюванням 1 та 2 СШ-10кВ, з заміною необхідного обладнання та встановленням нових комірок КРУЗ-10кВ в Дергачівському районі Харківської області, селище Двурічний Кут, вул. Сумський шлях, 93", ліквідує недоробки і дефекти, що виникли з його вини і виявлені в ході приймання робіт. Код ДКПП 71.12., а замовник приймає та сплачує за виконані роботи підряднику відповідно до умов цього договору (т.1, а.с.15-17).

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна цього складає 704999, 00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 117499, 83 грн.

Найменування, кількісні характеристики виконуваних за цим договором робіт визначаються договірною ціною (додаток № 1) (п.3.5 договору).

За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору підрядник зобов`язаний: власними та залученими силами і засобами виконати усі роботи передбачені календарним планом - графіком, і здати ці роботи замовнику; забезпечити виконання робіт, якість яких відповідає вимогам замовника, договірній ціні (додаток № 1), нормам і правилам на будівництво, проектування, що діють в Україні; надати замовнику після виконання робіт акт виконаних робіт у строк не пізніше 25 числа звітного місяця; підрядник виконує роботи відповідно до завдання на проектування, будівельних норм, правил і стандартів, календарного плану графіка. Підрядник має право отримати оплату за виконані роботи в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 4.3 договору замовник зобов`язаний надати підряднику вихідні дані та завдання на проектування у повному обсязі до початку робіт; прийняти роботу протягом 5-ти днів з дати одержання письмового повідомлення підрядника; прийняти результати виконаних робіт (документації) в порядку та на умовах, визначених цим договором; у порядку, передбаченому ним договором, провести розрахунки з підрядником за виконані ним роботи; підписати акт виконаних відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за виконання робіт здійснюється замовником грошовими коштами на розрахунковий рахунок підрядника.

Згідно з пунктом 5.2 договору замовник здійснює платіж за виконану роботу на підставі акту виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками сторін. Акт виконаних робіт готує підрядник на державній мові і передає для підписання уповноваженому представнику замовника у строк не пізніше 25 числа звітного місяця. Замовник протягом 5-ти календарних днів перевіряє відповідність виконаних робіт зазначеним у акті виконаних робіт і підписує його в частині фактично виконаних робіт. Застосування факсиміле на актах виконаних робіт не допускається.

Розрахунок за цим договором між підрядником і замовником здійснюється в розмірі 100% окремо за кожним проміжним актом виконаних робіт протягом 180-ти календарних днів (п. 5.3 договору).

За умовами пункту 7.1 договору здавання-приймання робіт після їх закінчення здійснюється відповідно до чинного порядку та оформлюється актом виконаних робіт, який замовник зобов`язаний підписати або надати дефектний акт.

При виявленні у процесі здавання-приймання робіт недоробок складається дефектний акт з визначенням строків їх усунення за рахунок підрядника (п.7.2 договору).

Відповідно до пункту 9.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором.

У пункті 9.3 договору передбачено, що за невчасне здійснення розрахунків замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми нездійсненого платежу на користь підрядника за кожен день прострочення.

У розділі 10 договору передбачено дію обставин непереборної сили (форс-мажор). Так, згідно з пунктом 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є випадки, передбачені ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна негайно не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.10.2 договору).

Доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою (п.10.3 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2022 (п.13.1 договору).

Додатками до договору є: додаток №1 (договірна ціна); додаток N92 (календарний план - графік); додаток №3 (завдання на проектування) (т.1, а.с.18-22).

31 грудня 2021 року сторонами був підписаний акт виконаних робіт, в якому підтверджено, що підрядником виконані, а замовником прийняті за договором № Ц9346 від 25.05.2021 на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації "Реконструкція іншої частини ПС 35/10 кВ "Вільшани" (інв. № 00562114/01) в частині розділення та секціювання СШ-35 кВ, з розділенням та секціюванням 1 та 2 СШ-10кВ, з заміною необхідного обладнання та встановленням нових комірок КРУЗ-10кВ в Дергачівському районі Харківської області, селище Двурічний Кут, вул. Сумський шлях, 93". Згідно цього акта вартість виконаних робіт становить 409741,82 грн, у тому числі ПДВ 20% - 68290,30 грн; роботи виконані в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають (т.1. а.с. 23).

Відповідач повністю розрахувався за відповідним актом, що підтверджується платіжним дорученням № 1156 від 17.01.2022 на суму 409741, 82 грн (т.1, а.с. 24).

29 грудня 2022 року сторонами був підписаний акт виконаних робіт, в якому підтверджено, що підрядником виконані, а замовником прийняті за договором № Ц9346 від 25.05.2021 на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації "Реконструкція іншої частини ПС 35/10 кВ "Вільшани" (інв. № 00562114/01) в частині розділення та секціювання СШ-35 кВ, з розділенням та секціюванням 1 та 2 СШ-10кВ, з заміною необхідного обладнання та встановленням нових комірок КРУЗ-10кВ в Дергачівському районі Харківської області, селище Двурічний Кут, вул. Сумський шлях, 93". Згідно цього акта вартість виконаних робіт становить 293639,84 грн, у тому числі ПДВ 20% - 48939,97 грн; роботи виконані в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають (т.1. а.с. 25).

Проте, відповідач у встановлений пунктом 5.3 договору строк (180 календарних днів) вартість виконаних робіт за вказаним актом не оплатив.

30 серпня 2023 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію №30-08/1 від 30.08.2023, в якій вимагав від АТ "Харківобленерго" виконати свої зобов`язання, у тому числі за договором на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації № Ц9346 від 25.05.2021 належним чином та перерахувати суму заборгованості (т.1, а.с.26).

Відповідач залишив дану претензію без задоволення та надіслав у відповідь лист від 27.09.2023 № 08-28/5757, в якому зазначив що на даний час AT "Харківобленерго" не має можливості виконати свої зобов`язання щодо сплати по вказаних у претензії актах виконаних робіт, враховуючи надзвичайно складну ситуацію, з якою зіткнулось Товариство внаслідок дії обставин непереборної сили через військову агресію російської федерації. При цьому, відповідач зауважив, що після виходу підприємства з критичного економічного стану та забезпечення фінансування всіх необхідних технічних заходів з відновлення працездатності електричних мереж, які перебувають на балансі AT "Харківобленерго", товариство невідкладно, у першу чергу, проведе оплату за даними актами виконаних робіт (т.1 а.с.28).

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач - ТОВ "ЕК "Енерго-Тайм", звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом до відповідача - АТ "Харківобленерго" про стягнення заборгованості у розмірі 364809,95 грн, з яких: 293639, 84 грн - основна заборгованість; 4967,94 грн - інфляційні втрати; 7281,12 грн - 3% річних; 58921,05 грн - пеня, за договором на проектно-вишукувальні роботи № Ц9346 від 25.05.2021. Також позивач просив суд розподілити понесені судові витрати (т.1, а.с.1-5).

У відзиві відповідачем визнається факт порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов`язань за договором на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації № Ц9346 від 25.05.2021. Водночас, відповідач просив зважаючи на наявність форс-мажорних обставин, а також виконання АТ "Харківобленерго" більшої частини зобов`язань за договором, виходячи з загальних принципів справедливості, добросовісності та розумності, зменшити розмір штрафних санкцій (пені) нарахованих ТОВ "ЕК "Енерго-Тайм" у позовній заяві по справі №922/1540/24 на 90 %, до 5865,11 грн (т.1, а.с.48-49).

В свою чергу, позивач у відповіді на відзив заперечив проти доводів відповідача, зазначивши про відсутність в даному випадку підстав для зменшення розміру пені. При цьому, на думку позивача, зменшення пені на 90 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

03.07.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог з підстав, зазначених вище у цій постанові.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення з АТ "Харківобленерго" заборгованості, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт за договором на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації № Ц9346 від 25.05.2021, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 1 та § 4 глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів (ч.4 ст. 837 ЦК України).

Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Статтею 844 Цивільного кодексу України, визначено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Цивільного кодексу України).

Статтею 887 ЦК України передбачено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 889 ЦК України замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом;

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Отже, договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 914/3132/20, у п. 51 постанови Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 911/2320/20).

Згідно з пунктом 5.2 договору замовник здійснює платіж за виконану роботу на підставі акту виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками сторін. Розрахунок за цим договором між підрядником і замовником здійснюється в розмірі 100% окремо за кожним проміжним актом виконаних робіт протягом 180-ти календарних днів (п. 5.3 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації від 25.05.2021 № Ц9346 підрядником виконані, а замовником прийняті роботи на загальну вартість 293639,84 грн, про що сторонами підписано без будь-яких зауважень відповідний акт.

Проте, відповідач у встановлений пунктом 5.3 договору строк (180 календарних днів) вартість виконаних робіт за вказаним актом не оплатив.

Обставини щодо порушення замовником строків виконання своїх грошових зобов`язань за договором ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду не заперечується відповідачем.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Також, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 9.3 договору передбачено, що за невчасне здійснення розрахунків замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми нездійсненого платежу на користь підрядника за кожен день прострочення.

Враховуючи наведене у сукупності, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені на предмет відповідності вимогам чинного законодавства та умовам договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги є арифметично правильними та обґрунтованими, а отже позивачем правомірно нараховано 4967,94 грн інфляційних втрат, 7281,12 грн 3% річних, а також 58921,05 грн пені, у зв`язку з чим задовольнив позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечує висновки суду першої інстанції в цій частині. Разом з тим, апелянт стверджує про те, що у суді першої інстанції відповідач подав клопотання про зменшення штрафних санкцій та вважає, що в даному випадку наявні підстави для їх зменшення на 90%.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі приписів статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України лише до 50%, з чим не погоджується в своїй апеляційній скарзі відповідач.

Надаючи оцінку правильності застосування місцевим господарським судом вищевказаних норм права, якими передбачено можливість такого зменшення, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Судова колегія зазначає, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність, передбачена за правопорушення у сфері господарювання, застосовується до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. До господарсько-правової відповідальності застосовними є загальні засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність, розумність.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону, спрямовані передусім на компенсацію учасникові господарських правовідносин майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язань його контрагентом.

Виходячи з положень частини першої статті 230 ГК України, неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК та 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Колегія суддів також зауважує, що наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" … - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені (Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК та статті 233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, здійснений Верховним Судом правовий аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду, в межах його дискреційних повноважень. Водночас, чинним процесуальним законом на суд покладається безумовний обов`язок мотивувати висновки щодо застосування відповідних норм права, у даному випадку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки (пені, штрафу).

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовні заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) за договором на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації № Ц9346 від 25.05.2021 на 90%, що становить 5865,11 грн пені.

В обґрунтування наявності підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач посилався на таке:

- АТ "Харківобленерго" є підприємством державного сектору економіки, 65,0010% акцій якого опосередковано знаходяться в управлінні держави в особі АТ "Українські розподільні мережі". Товариство є монополістом у регіоні та здійснює господарську діяльність з надання послуги з розподілу електричної енергії на території Харківської області. До складу підприємства входять 57 структурних підрозділів, які надають послуги 56 територіальним громадам Харківської області;

- відповідно до положень Закону України від 16.11.2021 №1882-IX "Про критичну інфраструктуру" та норм постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 1109 "Деякі питання об`єктів критичної інфраструктури" об`єкти товариства відносяться до об`єктів критичної інфраструктури.

Частиною першою ст. 4 Закону України "Про критичну інфраструктуру" передбачено, що захист критичної інфраструктури є складовою частиною забезпечення національної безпеки України. Відповідно до частини другої статті 5 вказаного Закону одним із завдань державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури є попередження кризових ситуацій, що порушують безпеку критичної інфраструктури.

Крім того, енергетичні підприємства, що надають послугу з розподілу електричної енергії, є надавачами послуг критичної інфраструктури та безпосередньо пов`язані з наданням послуг водопостачання, водовідведення, теплопостачання. Таким чином, забезпечення роботи підприємств енергетичного сектору, що є об`єктами критичної інфраструктури, є одним із пріоритетів;

- Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який в подальшому було неодноразово продовжено.

У зв`язку з масовою ракетною атакою по об`єктам НЕК "Укренерго" та електричним станціям Харківської області від 22.03.2024, значно була знижена пропускна здатність електричних мереж НЕК "Укренерго", наслідком яких стало застосування мережевих обмежень, на час ліквідації аварійної ситуації, що призвело до значного зменшення добових обсягів споживання електричної енергії АТ "Харківобленерго".

Підприємство, яке перебуває на прифронтовій території, дуже гостро відчуває на собі фінансово-економічні наслідки від бойових дій. Застосування аварійних відключень призводить до зменшення надходження електроенергії в мережі товариства та створює позитивний небаланс від купівлі обсягів технологічних витрат електроенергії (ТВЕ) на ринку електроенергії, покриття витрат на небаланси структурою тарифу на розподіл електроенергії не передбачені.

Задля забезпечення збільшення можливості видачі потужності в мережі АТ "Харківобленерго" було улаштовано додаткові системні транзити по мережі 110 кВ по яким передається майже весь обсяг електричної енергії для забезпечення потреб Харківської області, що в свою чергу призводить до зростання високовольтних ТВЕ. При цьому діючим законодавством не передбачено відшкодування АТ "Харківобленерго" таких витрат, тобто товариство виконувало функцію оператора системи передачі в Харківському регіоні, в тому числі передачі електричної енергії для компенсації втрат.

Сума дефіциту за рахунок недоотриманого доходу через значне зниження обсягів розподіленої електричної енергії та збільшення технологічних витрат електроенергії проти врахованих в тарифі на послуги з розподілу електричної енергії перевищила 53 % від загальної суми необхідного доходу на 2022 рік, в 2023 році такий відсоток склав майже 20 %.(загальна сума недоотриманого доходу за 2022 2023 роки від зниження обсягів розподіленої електроенергії та збільшення технологічних витрат електроенергії (ТВЕ) склала 4,1 млрд. грн. (без ПДВ));

- наявність дебіторської заборгованості комунальних підприємств м.Харкова та постачальника універсальних послуг - ПрАТ "Харківенергозбут" (також за рахунок неплатежів комунальних підприємств міста), яка суттєво збільшилась протягом 2022-2023 років та станом на 01.01.2024 склала 3,9 млрд. грн;

- товариство вимушено здійснювати фінансування виключно пріоритетних статей витрат (закупівля сировини та матеріалів для здійснення аварійно-відновлювальних робіт, виплата заробітної плати працівникам товариства).

Відтак, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин та виконання АТ "Харківобленерго" більшої частини зобов`язань за договором, виходячи з загальних принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкції на 90%.

Інших підстав, що свідчили б про можливість зменшення штрафних санкцій, відповідачем не наведено.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), колегія суддів враховує таке.

Положеннями статті 617 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі статтею 218 Господарського кодексу України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відтак, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК).

Таким чином, із зазначених норм вбачається, що чинним законодавством України передбачена можливість звільнення сторін зобов`язання від господарської відповідальності, передбаченої законом або умовами договору за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а не від виконання цих зобов`язань в цілому.

У частині першій статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до приписів частини1 статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

В свою чергу надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Судова колегія зазначає, що вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Тому неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Проте, в даному випадку колегія суддів відхиляє посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили, що перешкоджали виконанню зобов`язань за договором на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації № Ц9346 від 25.05.2021, оскільки відповідачем не доведено дотримання передбаченого пунктом 10.2 договору порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення, а також належних доказів підтвердження виникнення цих обставин у відповідності до умов пункту 10.3 договору, відповідно до якого таким доказом є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

При цьому, відповідач визнає обставини щодо порушення умов договору в частині невиконання зобов`язань щодо своєчасного розрахунку за виконані роботи та наявність підстав для нарахування штрафних санкцій відповідно до умов договору, проте вважає, що вони підлягають зменшенню до 90%.

Надаючи оцінку іншим доводам відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Таким чином, цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Поряд з тим, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021 року у справі №904/3526/20 зауважив, що закріплений у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України законодавцем принцип фактично є можливістю обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності та може бути застосований і як норма прямої дії як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Колегія суддів зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо проектно-вишукувальних робіт, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання, у тому числі штрафні санкції.

Підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок та строки виконання зобов`язань в частині розрахунку за виконані роботи, у тому числі правові наслідки порушення строків оплати.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 23.02.2022 у справі № 927/436/21, від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Таким чином, укладаючи договір та погоджуючись з його умовами щодо правових наслідків за порушення обумовлених цим договором зобов`язань, сторона не може беззаперечно розраховувати, що в подальшому такі умови не будуть застосовані до неї судом під час розгляду спору про відповідальність сторони за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

АТ "Харківобленерго", як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи 29 грудня 2022 року акт виконаних робіт за договором № Ц9346 від 25.05.2021 на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації (під час дії воєнного стану), та приймаючи зобов`язання за цим договором, усвідомлювало настання дати остаточного виконання зобов`язання щодо розрахунку за виконані роботи у відповідності до пункту 5.3 договору протягом 180-ти календарних днів, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання з оплати за виконані роботи за вказаним актом від 29.12.2022 та на час подання цього позову й розгляду справи судом першої інстанції не виконані взяті на себе зобов`язання в частині здійснення розрахунку з позивачем.

До того ж, вказаним договором передбачений обов`язок сторін про інформування іншої сторони про наявність форс-мажорних обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань (п.10.2 договору), проте як встановлено вище доказів повідомлення відповідачем підрядника про такі обставини матеріали справи не містять.

При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (пункти 33, 34 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Отже, сам по собі факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем умов договору не є самостійною підставою для зменшення штрафних санкцій.

Колегія суддів не вбачає, що заявлені до стягнення штрафні санкції є неспівмірним із наслідками порушення, з урахуванням тривалого періоду прострочення.

Окрім того, відповідач під час розгляду в суді першої інстанції не надав до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що сплата спірних сум є для нього надмірним тягарем, документів фінансової звітності, на підставі яких можливо було б визначити майновий стан АТ "Харківобленерго", довідок про наявність коштів на банківських рахунках господарства тощо.

В матеріалах справи відсутні як докази на підтвердження фінансового стану відповідача, так і значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а тому недоведеними є посилання відповідача щодо можливого настання негативних наслідків для відповідача внаслідок стягнення заявлених в цій справі сум штрафних санкцій.

Судова колегія враховує, що військова агресія є виключними важкими обставинами для обох сторін з огляду на місцезнаходження відповідача у місті Харків.

Водночас, як обґрунтовано враховано судом першої інстанції, у даному випадку обставини щодо значних пошкоджень електромереж та обладнання АТ "Харківобленерго" внаслідок неодноразових ракетно-бомбових обстрілів м.Харкова та Харківської області, а також здійснення товариством дій щодо відновлення об`єктів енергетичної інфраструктури в умовах воєнного стану, є загальновідомими та не потребують доказування.

Також, матеріалами справи підтверджується належне виконання відповідачем зобов`язань за договором на проектно-вишукувальні роботи по розробці проектної документації № Ц9346 від 25.05.2021 до виникнення обставин, пов`язаних із військовою агресією та введенням воєнного стану.

З огляду на викладене, зважаючи на специфіку господарської діяльності відповідача та її здійснення в умовах воєнного стану, враховуючи, що доводи відповідача в частині наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій частково знайшли своє підтвердження, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача на 50% від заявленої позивачем суми пені, оскільки таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі №6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду (в оскаржуваній частині).

Щодо покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, - керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку про те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною, із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування / заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд і ухвалює рішення в цій частині.

У пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Такі висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Енерго-Тайм" надано копію договору про надання професійної правничої допомоги № 24/04/2024-02 від 24.04.2024, укладеного між ТОВ "ЕК "Енерго-тайм" (далі клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Когнітор" (далі - виконавець), за умовами пункту 1.1 якого клієнт доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання з надання клієнту професійної правничої допомоги у вигляді юридичних/адвокатських послуг, далі по тексту послуги, на умовах, передбачених цим договором (т.1, а.с.65-68).

Відповідно до пункту 1.2 цього договору під послугами у межах цього договору розуміється правовий аналіз обставин (в тому числі і аналіз первинної документації, листування, інших документів, речових, електронних доказів, попередніх судових рішень та/або пов`язаних судових справ тощо) спірних правовідносин; визначення кола обставин, що піддягають доведенню або спростуванню певними доказами, а також шляхів їх збирання в судовому та/або позасудовому порядку та правового інструментарію доказування в суді (замовлення експертиз, аудиторських висновків, залучення спеціалістів, звернення з адвокатськими або іншими запитам/листами тощо); аналіз чинної релевантної судової практики з огляду на предмет, підставу позову та зміст позовних вимог; визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту і наступним складанням (поданням) (за необхідності) заяв по суті спору та/або інших, у тому числі процесуальних, документів, а також представництво (з правом самостійного формування правової позиції; з правом складання, підписання та подання відповідник заяв по суті спору та/або (за необхідності) інших, в тому числі процесуальних, документів; реалізація інших процесуальних прав клієнта як певного учасника відповідного процесу (за необхідності) виконавцем в інтересах клієнта під час судового розгляду (безпосередня участь в судових засіданнях в якості представника клієнта здійснюється виконавцем тільки у разі проведення судового розгляду у судовому засіданні із повідомленням (викликом) учасників справи і за відсутності об`єктивних причин, що перешкоджають участі виконавця в конкретному судовому засіданні або з огляду на обрану стратегію захисту) в судових установах України усіх інстанції господарського спору клієнта з АТ "Харківобленерго" про стягнення оплати за виконані робити за договором від 25.05.2021№ Ц9346.

Відповідно до пункту 4.1 договору оплата послуг, передбачена цим договором, включає: винагороду (гонорар) у розмірі, встановленому п. 4.3. цього договору; компенсацію вартості накладних витрат, понесених виконавцем у відповідному місяці у зв`язку з наданням послуг, передбачених цим договором (у випадку надання послуг поза адміністративно- територіальними межами міста Києва).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що розмір оплати (гонорару) становить:

п.п. 4.3.1. правовий аналіз обставин (в тому числі і аналіз договорів, первинної документації, листування, інших документів, речових доказів, пов`язаних судових справ тощо) спірних правовідносин; визначення кола обставин, що піддягають доведенню або спростуванню певними доказами та визначення правових механізмів їх збирання в позасудовому порядку (замовлення експертиз, аудиторських висновків або висновків спеціалістів, звернення з адвокатськими або іншими запитам/листами тощо), а також складання (за необхідності) вказаних документів 25% вартості, визначеної в цьому підпункті договору;

визначення правових механізмів збирання необхідних доказів в судовому порядку та доказування в суді (замовлення експертиз, залучення спеціалістів або свідків, постановка питань в першій заяві по суті спору тощо); аналіз чинної релевантної судової практики з огляду на предмет і підставу позову, зміст позовних вимог; визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту і наступним складанням позовної заяви з іншими супутніми процесуальними документами та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції (з правом самостійного формування правової позиції; з правом (за необхідності) складання, підписання та подання відповідник заяв по суті спору (відповіді на відзив) та/або інших, в тому числі процесуальних, документів; реалізація інших процесуальних прав клієнта як певного учасника відповідного процесу (за необхідності), а також безпосередня участь адвоката в судових засіданнях в якості представника клієнта, яка здійснюється тільки у разі проведення судового розгляду у судовому засіданні із повідомленням (викликом) учасників справи і за відсутності об`єктивних причин, що перешкоджають участі адвоката виконавця в конкретному судовому засіданні або якщо неучасть виконавця як представника клієнта у відповідному судовому засіданні не відповідає стратегії захисту.

Подання відповіді на відзив та/або подання іншого процесуального документу в межах обсягу послуги, визначеної цим пунктом, не є обов`язковим, визначається стратегією захисту і таке неподання не є підставою для не оплати клієнтом або оплати в меншому розмірі, визначеному цим підпунктом

Вартість послуг за ним підпунктом договору разом становить 20 000,00 грн без ПДВ.

За умовами пунктів 5.1, 5.2 договору після завершення розгляду по суті вказаної справи у відповідній інстанції або певного етапу в наданні послуг або після повного закінчення представництва інтересів клієнта в рамках цього договору (на розсуд виконавця), виконавець надає/направляє (допускається також електронним шляхом підписаного відповідним електронним цифровим підписом документа) на адресу клієнта оформлений акт приймання- передання надання юридичних (адвокатських) послуг. Клієнт зобов`язаний у 3-денний строк з моменту отримання вказаного акту підписати його, тим самим підтвердивши характер (зміст), обсяг, своєчасність, достатність (повноту) і належність наданих послуг та накладних витрат (якщо останні мали місце), або надати об`єктивно мотивовану відмову у письмовій або електронній (підписану електронним цифровим підписом уповноваженої посадової особи) формі.

Також на підтвердження таких витрат до матеріалів справи надано копію акта приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 28.05.2024 № 24/04/2024-02-001 (т.1, а.с. 64), за умовами якого цим актом клієнт підтверджує отримання юридичних/адвокатських послуг з правового аналізу обставин (в тому числі і аналіз первинної документації, листування, інших документів, речових, електронних доказів, пов`язаних судових справ тощо) спірних правовідносин; визначення кола обставин, шо підлягають доказуванню (доведенню або спростуванню) певними доказами, а також правових механізмів їх отримання та доказування (замовлення експертиз, аудиторських висновків, залучення спеціалістів, звернення з адвокатськими запитами тощо); аналіз чинної релевантної судової практики з огляду на предмет, підставу позову та зміст позовних вимог; визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту і наступним складанням (поданням) заяв по суті спору та/або (за необхідності) інших, в тому числі процесуальних, документів, а також представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції з розгляду господарського спору клієнта з АТ "Харківобленерго" про стягнення оплати за виконані роботи за договором від 25.05.2021 № Ц9346.

Відповідно до пункту 2 цього акта надання вказаних послуг здійснювалося керівником практики вирішення судових спорів АО "Когнітор" адвокатом Абросімовим С.С. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 9082/10, видане Радою адвокатів Київської області 29.05.2020).

Надання вказаних послуг включало в себе:

- встановлення та дослідження обставин спору шляхом аналізу первинної документації, листування, взаємовідносин сторін, інших документів, речових, електронних доказів, пов`язаних судових справ тощо, що стосуються предмету цього спору;

- визначення кола обставин, що підлягають доведенню/спростуванню клієнтом для належного захисту його прав та законних інтересів та визначення правових механізмів отримання необхідних доказів в судовому та/або позасудовому порядку й доведення/спростування таких обставин в суді;

- аналіз чинної релевантної судової практики з приводу вказаного спору з огляду на предмет, підставу та зміст позовних вимог;

- визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту інтересів клієнта із подальшим складанням заяв по суті спору у вигляді позовної заяви із супутніми процесуальними документами;

- безпосередня участь адвоката виконавця в судових засіданнях у якості представника клієнта як позивача у Господарському суді Харківської області в рамках господарської справи № 922/1540/24 не здійснювалася (проведення судового розгляду у вказаній справі здійснюється у спрощеному провадженні у судовому засіданні без повідомлення (виклику) учасників справи).

У пункті 3 цього акта визначено, що вартість вказаної послуги (розмір гонорару) за цим актом згідно п. 4.3.1. договору становить 20000,00 грн без ПДВ.

З пункту 4 акта вбачається, що клієнт будь-яких зауважень до виконавця в частині характеру (змісту), обсягу, своєчасності, достатності (повноти) і належності наданих послуг або в інших аспектах наданих останнім послуг не має. Накладні витрати відсутні.

Відповідно до платіжної інструкції від № 51 від 24.04.2024 ТОВ "ЕК "Енерго-тайм" сплачено Адвокатському об`єднанню "Когнітор" 20000,00 грн за адвокатські послуги за пунктом 4.3.1 договору №24/04/2024-02 від 24.04.2024 (т.1, а.с.63).

До матеріалів справи додано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 09.05.2024 серії АІ №1608200 на представництво адвокатом Абросімовим Станіславом Сергійовичем у Господарському суді Харківської області ТОВ "ЕК "Енерго-тайм" на підставі договору №24/04/2024-02 від 24.04.2024, виданий Адвокатським об`єднанням "Когнітор", свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 9082/10 від 29.05.2020 (т.1, а.с.62-69).

Матеріали справи свідчать про документальне підтвердження надання Адвокатським об`єднанням "Когнітор" в особі адвоката Абросімова Станіслава Сергійовича позивачу правової допомоги в межах господарської справи №922/1540/24 в суді першої інстанції, що спростовує твердження скаржника в цій частині.

Щодо наведених в апеляційній скарзі заперечень щодо відсутності детального опису виконаних робіт (наданих послуг), колегія суддів зазначає таке.

Так, витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (частина перша статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).

У пунктах 127- 134, 141- 144, 146, 168, 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування норм статті 627 Цивільного кодексу України, статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України:

"Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

У статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

Судова колегія зазначає, що як вбачається з наведеного в акті приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг переліку виконаних адвокатським об`єднанням робіт (наданих послуг), останні складають комплекс робіт з визначенням детального і послідовного переліку робіт (наданих послуг), виконаних у справі № 922/1540/24, що охоплюється наданням правової допомоги в межах фіксованого розміру гонорару адвоката, який не залежить від тривалості надання правової допомоги та обсягу роботи адвоката у зв`язку з представництвом інтересів клієнта у даній справі в суді першої інстанції.

При цьому, зазначення в акті таких наданих юридичних (адвокатських) послуг, як встановлення та дослідження обставин спору, визначення кола обставин, що підлягають доведенню/спростуванню клієнтом для належного захисту його прав та законних інтересів, аналіз чинної релевантної судової практики з приводу вказаного спору, визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту інтересів клієнта із подальшим складанням заяв по суті спору, тощо - охоплюється діями адвоката з представництва інтересів клієнта (позивача) в суді у справі № 922/1540/24 та іншої професійної правничої допомоги (у тому числі підготовки заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань) у комплексі з основними видами послуг - в межах фіксованого гонорару адвоката (ч.2 ст. 126 ГПК України).

Така деталізація в акті фактично виконаних робіт в їх описі полягає у дотриманні вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України щодо наведення детального опису робіт (наданих послуг), і не спрямована на штучне виокремлення певних видів робіт у самостійну послугу і не впливає на фіксований розмір гонорару адвоката.

Відтак, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність документального підтвердження надання позивачу правової допомоги, а саме, детального опису виконаних доручень клієнта, оскільки надані позивачем документи є належними доказами понесених ним витрат на правничу допомогу, а саме, акт приймання-передавання юридичних послуг від 28.05.2024 містить перелік наданих адвокатом послуг, а вартість послуг (розмір гонорару) за цим актом згідно з пунктом 4.3.1 договору становить 20000,00 грн без ПДВ. Тобто розмір гонорару в договорі у даному випадку є фіксованим.

Проаналізувавши види правової допомоги, наведені позивачем в акті приймання правової допомоги, апеляційний суд вважає, що відображена в ньому інформація про характер наданих адвокатом послуг відповідає документам та інформації, що містяться в матеріалах даної справи.

Щодо інших доводів скаржника в частині невідповідності заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу критеріям, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Як вже було зазначено вище, зважаючи на положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

Отже, суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони.

З огляду на принцип змагальності судового процесу суд апеляційної інстанції ураховує, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання клопотання про зменшення розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з підстав невідповідності, зокрема їх критеріям реальності, співмірності та розумності.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Колегія суддів враховує, що відповідачем таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, відповідачем до справи не надано; у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено непропорційності та/або нерозумності, та/або нереальності витрат на професійну правничу допомогу позивача, а також те, що такі послуги не були надані.

При цьому, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн у співвідношенні до ціни позову становлять лише 5,48%, що також не свідчить про непропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову.

Аргументи відповідача по суті зводяться до незгоди сторони із здійсненим судом розподілом судових витрат та необхідності повної відмови у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильно здійснений судом розподіл цих витрат.

З огляду на встановлені обставини та зміст оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку поданим позивачем доказам понесених витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши відсутність клопотання позивача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу або заперечень проти задоволення таких вимог (у тому числі з підстав їх неспівмірності), дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, що відповідає положенням статей 126, 129 ГПК України, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію реальності і розумної необхідності таких витрат.

Разом із цим скаржником не доведено, що заявлена до стягнення вартість витрат на професійну правничу допомогу не відповідає хоча б якомусь із цих принципів.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Харківобленерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2024 у справі № 922/1540/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.12.2024.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.О. Радіонова