Постанова

від 27.12.2024 по справі 619/3051/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 619/3051/17

(4-с/619/11/24; 22-ц/818/3197/24)

провадження № 61-15200св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач)- ОСОБА_1 , боржник - ОСОБА_2 , суб`єкт оскарження - державний виконавець Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стадніченко Тетяна Олександрівна, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року у складі судді Овсяннікова В. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Дергачівський ВДВС) Стадніченко Т. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скаргу обґрунтовано тим, що державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. неналежним чином здійснює виконавчі дії щодо виконання судового рішення про усунення перешкод ОСОБА_1 та визначення йому днів для участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , а саме 23 січня 2024 року о 17:00 год. та 25 січня 2024 року о 17:00 год.

Зокрема, ОСОБА_1 вважав, що державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. не здійснила дії, передбачені частинами першою-четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо невиконання виконавчих дій, передбачених частинами першою-четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», з метою забезпечення боржником побачень стягувача з дитиною у порядку, встановленому рішенням суду, а саме 23 січня 2024 року о 17:00 год. та 25 січня 2024 року о 17:00 год.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Дергачівський районний суд Харківської області ухвалою від 02 липня 2024 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні виконання рішення суду щодо фізичних зустрічей дитини з батьком унеможливлені, оскільки мати дитини ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 перебувають у Німеччині (місто Бремен) у статусі біженців, і така обставина є вимушеною і тимчасовою.

У січні 2024 року ОСОБА_2 повідомила державного виконавця про своє фактичне перебування разом із сином за межами України, надала на адресу відділу державної виконавчої служби копії посвідчень на право проживання у Німеччині, просила відкласти проведення виконавчих дій на час воєнного стану. У своїх заявах, адресованих до Дергачівського ВДВС, боржник указувала, що разом із сином виїхали за кордон за рекомендацією батька ОСОБА_1 .

Також у державного виконавця була наявна інформація Генерального консульства України у Гамбурзі про перебування станом на 17 січня 2024 року ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 у місті Бремені (Німеччина).

Відомості щодо повернення ОСОБА_2 до України та перетину нею кордону відсутні.

За таких умов, оскільки ОСОБА_2 періодично повідомляла державного виконавця на протязі 2022-2024 років, а також службу у справах дітей Малоданилівської селищної ради про своє та сина ОСОБА_3 фактичне місцезнаходження у Німеччині, що є офіційно підтверджено відповіддю Генерального консульства України у Гамбурзі від 18 січня 2024 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виснували про відсутність підстав вважати, що державний виконавець Стадніченко Т. О. допустила у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 бездіяльність щодо невиконання виконавчих дій, передбачених частинами першою-четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», з метою забезпечення боржником побачень стягувача з дитиною у порядку, встановленому рішенням суду, а саме 23 січня 2024 року о 17:00 год. та 25 січня 2024 року о 17:00 год.

Суди також звернули увагу, що з метою захисту прав дитини на спілкування з батьком, ОСОБА_1 як стягувач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про зміну способу або порядку виконання рішення суду на підставі статті 435 ЦПК України шляхом встановлення побачень з дитиною у дистанційному режимі, за допомогою будь-якого додатка чи месенджера у форматі відеозв`язку тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2024, ухвалити нове судове рішення, яким скаргу на бездіяльність державного виконавця Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарженнясудових рішень заявник зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм Закону України «Про виконавче провадження» і Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди під час розгляду скарги не перевірили дотримання державним виконавцем приписів статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» в частині перевірки виконання боржником судового рішення про визначення порядку побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , що мало місце 23 січня 2024 року о 17:00 год. та 25 січня 2024 року о 17:00 год.

Вважає, що встановлені судами обставини не стосуються виконання боржником судового рішення 23 та 25 січня 2024 року, а також здійснених державним виконавцем примусових дій щодо виконання такого судового рішення.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у листопаді 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував цивільну справу з Дергачівського районного суду Харківської області.

У грудні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на виконанні Дергачівського ВДВС перебуває виконавчий лист № 619/3051/17 від 14 серпня 2018 року, виданий Дергачівським районним судом Харківської області, про усунення перешкод ОСОБА_1 та визначення йому днів для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17:00 год. до 19:00 год. без присутності матері; кожної суботи та неділі кожного другого та четвертого тижня місяця з 10:00 год до 18:00 год, без присутності матері.

28 грудня 2023 року до Дергачівського ВДВС надійшла заява ОСОБА_1 від 26 грудня 2023 року, в якій стягувач просив призначити місце проведення виконавчих дій в приміщенні Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (далі - Шевченківський ВДВС) за адресою: місто Полтава, провулок Стешенка, 6 (а. с. 40, т.1).

08 січня 2024 року державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. направила запит до Посольства України в Федеративній Республіці Німеччина, Генерального консульства України у Гамбурзі, Генерального консульства України у Мюнхені, Генерального консульства України в Дюссельдорфі, Генерального консульства України у Франкфурті на Майні, про те, чи перебуває боржник ОСОБА_2 у місті Бремені (Німеччина) (а. с. 57, т. 1).

08 січня 2024 року державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. направила запит до Іміграційного офісу міста Бремена Управління у справах іноземців про те, чи перебуває боржник ОСОБА_2 у місті Бремені (Німеччина) (а. с. 58, т. 1).

12 січня 2024 року на адресу боржника було направлено виклик державного виконавця, з метою визначення місця побачення ОСОБА_1 з дитиною (а. с. 83, т. 1).

16 січня 2024 року державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. направила запит до служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради щодо надання інформації про те, чи надходило повідомлення від боржника ОСОБА_2 про її місцезнаходження та місцезнаходження її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 43, т. 1).

На запит державного виконавця служба у справах дітей Малоданилівської селищної ради надала відповідь від 17 січня 2024 року, в якій повідомила, що у зв`язку з тим, що територія Малоданилівської селищної ради розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій, громадянка ОСОБА_2 з метою збереження життя та здоров`я малолітньої дитини разом з сином ОСОБА_3 , 2015 року народження, була вимушена виїхати у більш безпечне місце, а саме до Німечини, міста Бремена, за рекомендацією батька - ОСОБА_1 , про що повідомила надіславши лист електронною поштою. До листа також були додані фотокопії документів. Відповідно до акта обстеження житлово-побутивих умов від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не перебувають.

Також служба у справах дітей Малоданилівської селищної ради повідомила, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку в службі у справах дітей Малоданилівської селищної ради не перебуває (а. с. 46-47, т. 1).

Згідно з відповіддю Генерального Консульства України у Гамбурзі від 18 січня 2024 року підтверджено перебування станом на 17 січня 2024 року ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 у місті Бремені (Німеччина) (а. с. 84, т. 1).

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 21 січня 2024 року, адресованій Дергачівському ВДВС, боржник повторно повідомила, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України з метою порятунку життя та здоров`я свого сина ОСОБА_3 вимушено покинула територію України та у законний спосіб (на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України») виїхала до Німеччини, міста Бремена, де і перебуває на сьогоднішній день разом із сином.

ОСОБА_2 у заяві повідомила також, що ніколи навмисно не перешкоджала побаченням сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 . Враховуючи, що в Україні продовжено воєнний стан, постійно відбуваються обстріли території України, зокрема, Харківської області, діючи насамперед в інтересах дитини, забезпечивши її розвиток в безпечному та спокійному середовищі, боржник не має можливості з`явитися разом із сином ОСОБА_3 на виклик державного виконавця у зв`язку з їх перебуванням у Німеччині (а. с. 81, т. 1).

21 січня 2024 року на адресу Дергачівського ВДВС від ОСОБА_2 надійшла заява, у якій боржник просить звернутися до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 619/3051/17 на час воєнного стану у порядку, передбаченому статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 82, т. 1).

25 січня 2024 року державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. прийняла постанову про визначення місця побачення стягувача з дитиною у місті Полтаві на провулку Стешенка, 6, про що повідомила сторін виконавчого провадження (а. с. 78-80, т. 1).

Державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. неодноразово приймала та направляла доручення Шевченківському ВДВС здійснити перевірку виконання боржником рішення суду у приміщенні Шевченківського ВДВС за адресою: місто Полтава, провулок Стешенка, 6.

На виконання доручення про проведення виконавчих дій Шевченківський ВДВС надіслав відповідь про те, що відповідно до частини 11 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5, перевірка інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи або здійснення опису та арешту майна на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця здійснюється органом державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на територію вчинення таких дій за дорученням державного виконавця.

Згідно з описовою частиною доручення 23 січня 2024 року боржник ОСОБА_2 повідомила державного виконавця про те, що перебуває у місті Бремені (Німеччина), що унеможливлює проведення будь яких виконавчих дій, за адресою: місто Полтава, провулок Стешенка, 6 (а. с 72, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12?197гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.».

У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61?10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61?2417сво19)).

Спірні правовідносини стосуються виконання судового рішення про встановлення порядку побачень батька з малолітньою дитиною.

Суди встановили, що рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року про встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з сином, зокрема визначення графіку побачень ОСОБА_1 з його малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на виконанні державного виконавця Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. (виконавче провадження № НОМЕР_1).

Виконання судового рішення ускладнене виїздом ОСОБА_5 разом із сином ОСОБА_3 за межі України у зв`язку з обставинами, зумовленими діями держави?агресора, та їх перебуванням у Німеччині, зокрема на час визначених судовим рішенням днів побачень ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 23 січня 2024 року о 17:00 год. та 25 січня 2024 року о 17:00 год.

Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною здійснюється у порядку, передбаченому статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема за частинами першою та другою цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 753/11909/21 зазначено, що специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачень з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду.

Слід зазначити, що Дергачівський районний суд Харківської області рішенням від 22 лютого 2018 року, з урахуванням змін, внесених постановою Харківського апеляційного суду 18 липня 2018 року, визначив дні та години побачень батька з дитиною (кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17:00 год. до 19:00 год. без присутності матері; кожної суботи та неділі кожного другого та четвертого тижня місяця з 10:00 год. до 18:00 год. без присутності матері).

Суди встановили, що державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання зазначеного судового рішення здійснювала наступні виконавчі дії: розшук боржника, вихід за місцем її реєстрації, направлення запитів про надання інформації щодо перебування у Німеччині, звернення до органів Державної прикордонної служби та консульських установ з метою встановлення місця перебування боржника та дитини, підтримувала з ОСОБА_2 зв`язок засобами електронної пошти, визначала місце проведення виконавчих дій щодо виконання рішення суду про визначення графіку побачень батька із сином.

Зі змісту скарги убачається, що, на думку ОСОБА_1 , державний виконавець Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. допустила бездіяльність у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у відсутності фіксування факту невиконання боржником судового рішення, що мало місце 23 та 25 січня 2024 року, та незастосуванням до боржника заходів відповідальності, передбачених статтею 64?1 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини, з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21, постанова Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року під час перегляду судових рішень у цій справі № 619/3051/17 за скаргою ОСОБА_1 на дії / бездіяльність державного виконавця Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. вже роз`яснював заявнику, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вимагає визначення найкращих інтересів дитини та передбачає, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку. З урахуванням введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Враховуючи те, що місто Харків і Харківська область перебувають під постійною загрозою як ракетних ударів, так і авіаударів й артилерійських обстрілів, а мати ОСОБА_2 з сином ОСОБА_6 як встановили суди з 10 червня 2022 року перебувають на території Німеччини, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. щодо невиконання приписів частин першої-четвертої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» 23 та 25 січня 2024 року.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами недотримання державним виконавцем принципу обов`язковості виконання судового рішення колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за змістом статті 435 ЦПК України та статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення (див, постанови Верховного Суду від 27 травня 2024 року та від 26 червня 2024 року у справі № 619/3051/17).

Суд може за позовом батька усунити перешкоди у контакті з дитиною. Водночас слід враховувати, що усунення певних об`єктивних обставин, викликаних діями держави-агресора, може бути на певному етапі ускладненим або навіть неможливим.

Виконання судових рішень у справах про піклування про дитину може бути ускладнено у зв`язку з періодами зростання дитини, розвитком кола її інтересів, необхідністю переїзду в іншу місцевість, а у період воєнного стану також безпековими факторами, наслідками бойових дій, отже зміна істотних обставин може потребувати зміни порядку (застосування інших способів) реалізації прав батьків щодо малолітньої дитини.

Як зазначає сам заявник, протягом березня-травня 2024 року державний виконавець неодноразово застосовував до боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 заходи відповідальності, передбачені статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», однак це не призвело до виконання судового рішення щодо побачення батька ОСОБА_1 з дитиною у спосіб та порядку, визначених рішенням суду.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 761/35081/16-ц, в якій суд касаційної інстанції скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове рішення, яким визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання всіх виконавчих дій, передбачених частинами першою-четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», з метою забезпечення боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, встановленому рішенням суду, колегія суддів до уваги не бере, оскільки у цій справі касаційний суд керувався тим, що державний виконавець, як того вимагає стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», не наклала на боржника штраф, хоча акт від 20 липня 2021 року містить інформацію про неналежне виконання боржником судового рішення.

У справі, яка переглядається, на відміну від наведеної заявником справи № 761/35081/16, державний виконавець не складала акт про неналежне виконання боржником ОСОБА_2 судового рішення, натомість у визначені судовим рішенням дні побачень, зокрема, 25 січня 2024 року державний виконавець вчиняла дії щодо виконання виконавчого листа, а саме прийняла постанову про визначення місця побачення стягувача з дитиною у місті Полтаві на провулку Стешенка, 6, про що повідомила сторін виконавчого провадження.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 532/374/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 760/5159/22, оскільки такі висновки сформульовані у правовідносинах про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини, що є відмінними від спірних правовідносин, тому є незастосовні у цій справі.

Слід зазначити, що відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Верховний Суд враховує, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Враховуючи те, що судами під час розгляду справи не встановлено дій боржника щодо перешкоджання батькові спілкуватися з дитиною, проте неможливість виконання судового рішення щодо побачень дитини з батьком у місті Полтаві, зокрема, 23 січня та 25 січня 2024 року, обумовлена перебуванням ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 у Німеччині, доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо відсутності протиправної бездіяльності державного виконавця Дергачівського ВДВС Стадніченко Т. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги є подібними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк