Ухвала

від 26.12.2024 по справі 304/2598/24

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/2598/24 Провадження № 1-кс/304/1041/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 року м. Перечин

Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про арешт майна,

У С Т А Н О В И В :

слідчий у провадженні ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим прокурором на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про накладення арешту на об`єкти нерухомого та рухомого майна, що належать підозрюваному ОСОБА_5 , а саме земельні ділянки з кадастровими номерами 2121280600:04:002:0145 та 2124881200:11:011:0005, житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також квартиру АДРЕСА_2 , шляхом заборони відчуження такого майна.

Клопотання мотивує тим, що слідчим відділенням відділення поліції №1 здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження за підозрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. Так, досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений час та місці у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення осіб призовного віку від 18 до 60 років, яким обмежено виїзд через державний кордон України всупереч обмеженням, встановленим Законом України «Про правовий режим воєнного стану», з корисливих мотивів. Так ОСОБА_5 розробив злочинну схему, за якою особа призовного віку від 18 до 60 років за його сприяння, що виразилося у наданні усних інструкцій, порад та вказівок, перетинає державний кордон поза пунктами пропуску. На виконання вказаної схеми ОСОБА_5 у липні 2024 року зустрівся у м. Ужгороді із ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та достовірно знаючи, що останньому обмежено виїзд за кордон, повідомив про те, що організовує перетин кордону поза пунктами пропуску за грошову винагороду. Після цього ОСОБА_5 залучив до вчинення вказаного злочину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , роль якого полягала у здійсненні за грошову винагороду керівництва під час незаконного перетину державного кордону України, сприяння вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод. Слідчий вказує, що 11 жовтня 2024 року ОСОБА_5 , попередньо висловивши вимогу ОСОБА_7 , біля готелю «Закарпаття» у м. Ужгороді на пл. Кирила і Мефодія, 5, отримав від останнього 1 000 доларів США як частину обумовленої суми за його незаконне переправлення через державний кордон. Надалі, перебуваючи у тому ж місці, 15 жовтня 2024 року, ОСОБА_5 знову зустрівся з ОСОБА_7 , який діяв під контролем правоохоронних органів, та проінструктував останнього щодо подальших дій, які необхідно буде вчинити наступного дня близько 18.00 год, а також додатково сплатити 4 500 доларів США, частину з яких ОСОБА_5 мав передати ОСОБА_6 . Так, за версією слідчого, 16 жовтня 2024 року близько 17.00 год ОСОБА_7 за вказівкою ОСОБА_5 прибув на АЗС «Окко», що по вулиці Баб`яка у місті Ужгород, де його у автомобілі вже очікував ОСОБА_5 , якому він передав 4 500 доларів США; крім цього останній вказав, що після вдалого перетину кордону ОСОБА_7 необхідно буде додатково передати 1 000 доларів США. Після цього ОСОБА_5 відвіз ОСОБА_7 до стадіону «Авангард», де його вже чекав автомобіль марки «Рено Сценік», р/н НОМЕР_1 , водій якого мав перевезти ОСОБА_7 у необхідному напрямку, який у свою чергу по телефону вже надавав ОСОБА_6 . Так ОСОБА_7 , підтримуючи телефонний зв`язок з ОСОБА_6 , вказував водію маршрут, який привіз його на вулицю Загорську, 140, де ОСОБА_7 вийшов та почав рухатися у пішому порядку у напрямку, який вказував йому по телефону ОСОБА_6 , до лінії державного кордону, де неподалік від прикордонної смуги на відкритій місцевості був виявлений працівниками правоохоронних органів. Слідчий зазначає, 16 жовтня 2024 року ОСОБА_5 було затримано у порядку статті 208 КПК України, а наступного дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. Вказує, що за санкцією вказаного кримінального правопорушення передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, при цьому у власності ОСОБА_5 перебуває зазначене у прохальній частині клопотання рухоме та нерухоме майно, тому з метою запобігання вчинення будь-яких дій спрямованих на відчуження вказаного майна та з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання за вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_5 , у органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно підозрюваного, а тому слідчий просить задовольнити клопотання та згідно з ч. 2 ст. 163 КПК розглянути таке без виклику особи.

У судове засідання ініціатор клопотання не з`явився, однак прокурор у провадженні ОСОБА_4 подав заяву, в якій просив розглянути клопотання без участі прокурора та задовольнити таке у повному обсязі.

Підозрюваний ОСОБА_5 як власник майна у порядку ч. 2 ст. 172 КПК України про розгляд даного клопотання про арешт майна не повідомлявся.

На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не проводиться.

Слідчий суддя, вивчивши надані ініціатором клопотання матеріали, дослідивши додатково подані слідчому судді документи та заперечення сторони захисту, зваживши доводи викладені у клопотанні, прийшов до такого висновку.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч. 5 ст. 132 цього Кодексу під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Також за ч. 5 ст. 170 КПК у випадку накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.

Також положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.

До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя має встановити: 1) чи набула особа статусу підозрюваного, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення підозрюваним та чи достатні підстави вважати, що суд може призначити їй покарання у виді конфіскації майна; 2) чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою; 3) чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких сторона обвинувачення звертається із відповідним клопотанням; 4) чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування.

З матеріалів клопотання видно, що з 13 лютого 2024 року органом досудового розслідування - слідчим відділенням відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування за фактом організації за попередньою змовою групою осіб незаконного переправлення військовозобов`язаних через державний кордон з використанням підроблених документів з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 332 КК України.

Згідно доводів слідчого, під час досудового розслідування встановлені обставини, що свідчать про за факти організації за попередньою змовою групою осіб незаконного переправлення військовозобов`язаних через державний кордон з використанням підроблених документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.

Як встановлено слідчим суддею, 17 жовтня 2024 року письмове повідомлення про підозру було вручено особисто ОСОБА_5 , про що в матеріалах, долучених до клопотання, містяться особисті підписи останнього про її отримання.

Таким чином ОСОБА_5 має статус підозрюваного у цьому кримінальному провадження та щодо майна останнього може розглядатися питання про його арешт з метою забезпечення конфіскації майна.

Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя виходить з того, що кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», у зв`язку з чим, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, з вказаної практики вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об`єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.

Таким чином, слідчому судді необхідно з`ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме інкримінований йому злочин. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.

Як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснюється за фактом незаконного переправлення осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів, усуненням перешкод, за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів.

Слідчий суддя вважає, що викладені вище обставини на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують підозрюваного з вчиненим кримінальним правопорушенням, оскільки для стороннього спостерігача прослідковувався б зв`язок між описаними діями підозрюваного та ознаками складу інкримінованого йому злочину.

Оцінивши вказані докази в їх сукупності з доводами клопотання, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи з наданих матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України за викладених у клопотанні обставин.

При цьому слідчим суддею встановлено, що за вчинення вказаного злочину передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд повинен буде застосувати до ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Таким чином враховуючи вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованого йому злочину, яке передбачає конфіскацію майна як обов`язкове додаткове покарання, слідчий суддя вважає, що дійсно існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваного такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.

Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Крім того як було зазначено вище, арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації на стадії досудового розслідування може бути накладений на майно підозрюваного.

Як вказує ініціатор клопотання та видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №406743753 від 05 грудня 2024 року, ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 2121280600:04:002:0145, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ОСОБА_8 , а також житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього за відомостями програмного забезпечення Державного земельну кадастру орган досудового розслідування встановив, що ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) станом на 05 грудня 2024 року належить земельна ділянка з кадастровим номером 2124881200:11:011:0005, за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до положень ст. 173 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації як виду покарання. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.

Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження щодо підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, майно якого за вироком суду може бути конфісковане, можливість відчуження ним вказаного майна є обґрунтованою.

З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.

За таких умов заявлена слідчим мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).

На думку слідчого судді, накладення арешту в цьому випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні особи, яка є власником такого майна, а також необхідність забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.

У цьому контексті слідчий суддя зазначає, що арешт накладається без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас заборона розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі належного підозрюваному майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.

Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний, на цьому етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.

З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», зокрема ухвали про арешт майна у кримінальних провадженнях оприлюднюються в електронній формі не раніше дня їх звернення до виконання.

Керуючись ст. 40, 131, 132, 170-173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В :

клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про арешт майна - задовольнити.

Накласти арешт на майно, що перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_9 , а саме земельну ділянка з кадастровим номером 2121280600:04:002:0145, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 2124881200:11:011:0005, за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_2 , а також житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони розпоряджатися вказаним майном.

Виконання зазначеної ухвали покласти на прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 .

Згідно із ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Роз`яснити, що відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти діб з моменту її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_1